15 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/7852/24 пров. № А/857/7560/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 січня 2025 року (судді Дору Ю.Ю., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Ужгород) у справі №260/7852/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі-позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі-відповідач), в якому просить визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатський області щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до Дня незалежності України за 2024 рік у розмірі меншому, ніж передбачено ст.12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатський області нарахувати та виплатити позивачу недоплачену щорічну разову грошову допомогу до Дня Незалежності України як учаснику бойових дій.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 січня 2025 року задоволено позов повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що Кабінет Міністрів України затвердив Постанову від 02.04.2024 №369, яка визначає механізм здійснення ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і “Про жертви нацистських переслідувань». Згідно вказаної постанови, грошова допомога виплачується до 24 серпня 2024 року учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків у розмірі 1000 грн., тобто діяв у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2024 №369 та Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Закарпатській області та отримує пенсію відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни, та відповідно має право на отримання щорічної разової грошової допомоги відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII.
14.10.2024 позивач звернувся до відповідача, в якому просив виплатити разову грошову виплату до Дня Незалежності України за 2024 рік у відповідності до ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Листом від 28.10.2024 №5109-4973/Г-02/8-0700/24 Головним управлінням ПФУ в Закарпатській області надано відповідь, в якій повідомлено позивача, що Законом України від 20.03.2023 № 2983-ІХ “Про внесення змін до деяких законів Україні щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» внесено зміни до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Згідно зі статтею 13 Закону щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова допомога у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України. Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2024 № 369 “Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і “Про жертви нацистських переслідувань» у 2024 році» визначено розміри виплати у 2024 році разової грошової допомоги до Дня Незалежності України. Зазначену грошову виплату в розмірі 1000 грн було зараховано на поточний рахунок разом із пенсією у серпні 2024 року.
Не погодившись з нарахуванням та виплатою щорічної разової грошової допомоги у меншому розмірі, ніж передбачено Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позивач звернувся до суду з цим позовом.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Правовий статус ветеранів війни визначає та створення належних умов для їх життєзабезпечення забезпечує Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII), який визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Відповідно до статті 1-1 Закону №3551-XII (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) державна політика у сфері соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України формується та реалізується на принципах соціальної справедливості під час встановлення обсягу пільг та гарантій, комплексності під час формування та реалізації заходів адаптації ветеранів війни до мирного життя, належного фінансового забезпечення передбачених законом пільг та гарантій зазначеній категорії громадян, відкритості та рівного доступу до інформації про державні пільги та гарантії, механізми їх реалізації, доступу до реалізації права на отримання всіх пільг та гарантій, прозорості та підзвітності діяльності органів державної влади, їх посадових осіб у сфері соціального захисту ветеранів війни та членів їх сімей, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України.
Статтею 2 Закону №3551-XII визначено, що законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України. Права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни. Нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.
Відповідно до статті 4 Закону №3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Статтею 13 Закону №3551-ХІІ встановлені пільги особам з інвалідністю внаслідок війни.
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №367-XIV від 25 грудня 1998 року статтю 13 Закону доповнено частиною четвертою такого змісту: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком".
У подальшому ця норма зазнавала неодноразових змін та була предметом судових розглядів як у судах загальної юрисдикції, так і Конституційному Суді України.
15 квітня 2023 року набрав чинності Закон України від 20 березня 2023 року №2983-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань", яким частину п'яту статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" викладено в такій редакції: "Щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".
На виконання вищенаведених норм Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №1396 від 27 грудня 2023 року «Деякі питання соціального захисту осіб, які мають особливі та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, ветеранів війни та осіб, що працюють в спеціальних умовах».
Постановою №1396 відповідно до частини 7 статті 20 Бюджетного кодексу України, затверджений Порядок здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань».
З метою здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», Кабінетом Міністрів України прийнята Постанова «Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», у 2024 році» №369 (далі - Постанова №369).
Відповідно до Постанови №369 встановлено, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України виплачується до 24 серпня 2024 року у таких розмірах: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаних особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин в таких розмірах: I групи 3100 гривень; II групи 2900 гривень; III групи 2700 гривень; учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1000 гривень; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 3100 гривень; членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, статус яким установлено згідно з пунктом 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, дружинам (чоловікам) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, які не одружилися вдруге, дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни та жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, - 650 гривень; учасникам війни та колишнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, яких було насильно вивезено на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога - 450 гривень.
Верховним Судом у справі №440/14216/23 надана оцінка зазначеним обставинам та зроблений висновок, що за своєю природою передбачена Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» виплата є щорічною разовою грошовою допомогою і приурочення її виплати до різних дат, зміна порядку її виплати не змінює її природи саме як грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни.
Відтак, запроваджену Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» №2983-ІХ разову грошову виплату до Дня Незалежності України за її правовою природою не слід вважати новим видом соціального забезпечення для осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Водночас, зміна розміру допомоги у зазначений вище спосіб звужує досягнутий високий рівень соціального захисту інвалідів війни, відтак не може вважатись рівноцінною, як це передбачає стаття 2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що, в свою чергу, суперечить також статтям 17 і 22 Конституції України.
Таким чином, в контексті викладених висновків Верховним Судом у справі №440/14216/23, апеляційний суд дійшов висновку, що за своєю природою передбачена частиною 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» виплата є щорічною разовою грошовою допомогою і приурочення її виплати до різних дат, зміна порядку її виплати, не змінює її природи саме як грошової допомоги інвалідам війни.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами у справі, позивач отримав разову грошову допомогу до Дня Незалежності України в 2024 році у розмірі - 1000 грн, що менше, ніж 5 мінімальних пенсій за віком.
Проте, з огляду на встановлені обставини справи та наведені норми законодавства, позивач як учасник бойових дій має право на виплату разової грошової допомоги до Дня Незалежності за 2024 рік в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.
При цьому суд враховує, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19, від 11.08.2023 у справі №380/103/22).
Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 01.01.2024 прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність 2361 грн, тобто щорічна разова допомога у 2024 році позивачу мала бути нарахована та виплачена в розмірі 11 805,00 грн (2361 х 5).
Відповідачем-апелянтом у 2024 році було нараховано та виплачено позивачу щорічну разову допомогу році у розмірі 1000 грн., що в свою чергу суперечить положенню ст. 12 Закону “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що визначає розмір грошової допомоги у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, яке відповідає Конституції України, та рішенню Конституційного Суду України, тому колегія суддів вважає, що не доведено правомірність та обґрунтованість виплати позивачу разової грошової виплати до Дня Незалежності України за 2024 рік у сумі 1 000 грн., тобто у розмірі, меншому ніж п'ять мінімальних пенсій за віком, а належним способом захисту прав позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу щорічної разової грошової виплати до Дня Незалежності України у 2024 році як учаснику бойових дій у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком за 2024 рік, а також зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу щорічну разову грошову виплату до Дня Незалежності України як учаснику бойових дій в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком за 2024 рік, з урахуванням вже виплачених сум.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та висновки Верховного Суду колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а тому правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області - залишити без задоволення.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 січня 2025 року у справі №260/7852/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді В.В. Гуляк
Р.Й. Коваль
Повний текст постанови складено 15.05.2025