15 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/1546/25 пров. № А/857/11677/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року (судді Кухар Н.А., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Львів) у справі №380/1546/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області в якому просить визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги за 2024 рік як особі з інвалідністю внаслідок війни другої групи у меншому розмірі, ніж вісім мінімальних пенсій за віком, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щорічної разової грошової допомоги як особі з інвалідністю внаслідок війни другої групи за 2024 рік відповідно до частини 5 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги, у разі необхідності, на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі заявлених Позивачем вимог для повного захисту порушеного права шляхом його відновлення.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року задоволено позов повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Вказує, що Законом України від 20.03.2023 № 2983-ІХ “Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» ч. 5 ст. 13 Закону України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» викладено в наступній редакції: “Щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України». Отже, законодавцем делеговано Кабінету Міністрів України право визначати порядок та розміри разової грошової допомоги, передбаченої Законом № 3551. Постановою Кабінету Міністрів України від 02 квітня 2024 р. № 369 “Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і “Про жертви нацистських переслідувань», у 2024 році» (далі - Постанова № 369) установлено розміри разової грошової виплати до Дня Незалежності України. Згідно із Постановою № 369 грошова виплата до 24 серпня 2024 року проводиться, зокрема, особам з інвалідністю внаслідок війни II групи в розмірі 2900,00 грн. Відповідно в серпні 2024 року ОСОБА_1 було здійснено виплату у розмірі 2900,00 грн. Інше чинним законодавством не передбачено. Органи Пенсійного фонду України не можуть вчиняти дій, що суперечать законодавчим актам або не відповідають їм.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 14.07.2013 є особою з інвалідністю ІІ групи, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, якому у серпні 2024 року відповідач виплатив позивачу разову грошову допомогу до Дня Незалежності України за 2024 рік в розмірі 2900 грн.
13.08.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою в якій просив нарахувати та виплатити йому недоплачену грошову допомогу до Дня Незалежності за 2024 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням виплаченої суми.
Листом від 30.08.2024 за №20536-22082/Е-52/8-1300/24 відповідач повідомив позивача про те, що Законом України від 20.03.2023 р. № 2983-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань" внесені зміни до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Згідно зі ст.13 Закону щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова допомога у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України. Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2024 р. № 369 "Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" визначено розміри виплати у 2024 році разової допомоги до Дня Незалежності України. Оскільки особам з інвалідністю внаслідок війни 2 групи та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин визначена доплата в сумі 2900,00 грн., тому зазначена сума зарахована позивачу на поточний рахунок разом із пенсією за серпень 2024 року.
Не погодившись із діями відповідача щодо виплати щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік - у меншому розмірі, ніж вісім мінімальних пенсій за віком, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Спеціальним нормативно-правовим актом, який спрямований на захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров'я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я є Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-ХІІ від 22.10.1993 (далі - Закон № 3551-ХІІ).
Згідно зі статтею 4 Закону № 3551-ХІІ ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Статтею 5 Закону № 3551-ХІІ визначено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Пільги особам з інвалідністю внаслідок війни встановлені ст.13 Закону № 3551-ХІІ.
Зокрема, ч.5 ст.13 Закону № 3551-ХІІ передбачається особам з інвалідністю внаслідок війни щорічна разова грошова допомога.
Така грошова допомога була запроваджена ще з 01.01.1999 р. шляхом внесення змін до Закону № 3551-ХІІ Законом від 25.12.1998 № 367-XIV та доповненням частиною четвертою статті 13 наступного змісту: "Щорічно до 5 травня особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова допомога у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком".
В подальшому ця норма зазнавала неодноразових змін та була предметом судових розглядів як у судах загальної юрисдикції, так і Конституційному Суді України.
Втім, Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань" від 20.03.2023 р. внесені зміни до ч.5 ст.13 Закону № 3551-ХІІ, виклавши норму в наступній редакції: "Щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".
На виконання вищенаведених норм Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 1396, якою відповідно до ч.7 ст.20 Бюджетного кодексу України, затверджений Порядок здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань".
З метою здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", Кабінетом Міністрів України прийнята Постанова "Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і Про жертви нацистських переслідувань, у 2024 році" № 369.
Вказаною постановою встановлено, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України виплачується до 24 серпня 2024 особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаних особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин в таких розмірах: I групи - 3100 гривень; II групи - 2900 гривень; III групи - 2700 гривень; учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1000 гривень; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 3100 гривень; членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, статус яким установлено згідно з п.1 ст.10 Закону № 3551-ХІІ, членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, дружинам (чоловікам) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, які не одружилися вдруге, дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни та жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, - 650 гривень; учасникам війни та колишнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, яких було насильно вивезено на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога - 450 гривень.
Колегія суддів як і суд першої інстанції звертає увагу, що зазначає, що подібні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді.
Так, у рішенні Верховного Суду від 05.03.2024 у зразковій справі №440/14216/23 сформовано такі правові висновки:
1) порівняння редакцій ч.5 ст.13 Закону №3551-XII та Порядку №754 демонструє очевидну різницю в розмірах щорічної разової грошової допомоги, при цьому не на користь допомоги, запровадженої Законом №2983-IX та Порядком №754, яка за розміром значно менша тієї допомоги, яку отримували особи з інвалідністю внаслідок війни до внесення змін до Закону;
2) запроваджену Законом №2983-ІХ разову грошову виплату до Дня Незалежності України за її правовою природою не слід вважати новим видом соціального забезпечення для осіб з інвалідністю внаслідок війни;
3) зміна розміру допомоги у зазначений спосіб звужує досягнутий високий рівень соціального захисту осіб з інвалідністю внаслідок війни, відтак не може вважатись рівноцінною як це передбачає ст.2 Закону №3551-XII, що, своєю чергою, суперечить також ст.ст.17, 22 Конституції України.
Отже, в контексті викладених висновків Верховним Судом у справі 440/14216/23, судова колегія дійшла висновку, що своєю природою передбачена ч.5 ст.13 Закону №3551-XII виплата є щорічною разовою грошовою допомогою і приурочення її виплати до різних дат, зміна порядку її виплати, не змінює її природи саме як грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами у справі, позивач отримав разову грошову допомогу до Дня Незалежності України в 2024 році у розмірі - 2900 грн, що менше, ніж 8 мінімальних пенсій за віком. Проте, з огляду на встановлені обставини справи та наведені норми законодавства, позивач як особа з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи має право на виплату разової грошової допомоги до Дня Незалежності за 2024 рік в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.
При цьому суд враховує, що Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19, від 11.08.2023 у справі №380/103/22).
Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність - 2361 гривня, тобто щорічна разова допомога у 2024 році позивачу мала бути нарахована та виплачена в розмірі 18 888,00 грн (2361х8).
Враховуючи, що відповідачем у 2024 році було нараховано та виплачено позивачу щорічну разову допомогу році у розмірі 2900 грн, що в свою чергу суперечить положенню статті 13 Закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", що визначає розмір грошової допомоги у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, яке відповідає Конституції України, та рішенню Конституційного Суду України.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та висновки Верховного Суду колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а тому правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області - залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2025 року у справі №380/1546/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді В.В. Гуляк
Р.Й. Коваль
Повний текст постанови складено 15.05.2025