16 травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/16369/24
Перша інстанція: суддя Радчук А.А.,
повний текст судового рішення
складено 03.09.2024, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Димерлія О.О.,
суддів: Шляхтицького О.І., Осіпова Ю.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03.09.2024 у справі №420/16369/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
25.05.2024 ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.09.2020 по 14.05.2024 включно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.09.2020 по 14.05.2024 включно у сумі 360 225 гривень 62 копійки.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що на день виключення із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 йому не було виплачено належних сум грошового забезпечення. Остаточний розрахунок із ОСОБА_1 проведено лише на виконання судових рішень у справах №420/17347/21, №420/15756/23, №420/15767/23, однак без середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Не погоджуючись із заявленими позовними вимогами відповідачем до суду першої інстанції подано відзив на позовну заяву, в якому акцентовано увагу на тому, що відповідно до приписів статті 117 Кодексу законів про працю України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але на більш як за шість місяців.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03.09.2024 у справі №420/16369/24 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.09.2020 по 14.05.2024.
Присуджено до стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.09.2020 по 14.05.2024 в сумі 411332 грн. 25 коп.
Приймаючи таке рішення суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення.
Не погодившись із рішенням окружного адміністративного суду відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, з посиланням на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, викладено прохання скасувати оскаржуваний судовий акт із прийняттям нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги військова частина НОМЕР_1 зазначає, що середній заробіток не входить до структури заробітної плати. Також, на думку скаржника, позивачем пропущено строк звернення до суду.
В силу приписів пунктів 1, 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв'язку з положеннями чинного законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, з урахуванням наступного.
Зокрема, колегією суддів установлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 31.08.2020 №181 майора ОСОБА_1 з 31.08.2020 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Водночас, у період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 ОСОБА_2 неправильно розраховувалась та не в повному розмірі виплачувалась індексація грошового забезпечення.
Означене слугувало підставою для звернення позивача до суду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25.01.2022 у справі №420/17347/21 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 29.06.2022 у справі №420/17347/21 апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25.01.2022 - без змін.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25.01.2022 у справі №420/17347/21набрало законної сили.
На виконання рішення суду у справі №420/17347/21, військовою частиною НОМЕР_1 05.05.2023 виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 в розмірі 4435грн. 66коп.
Не погодившись із базовим місяцем, який застосовано військовою частиною НОМЕР_1 під час розрахунку індексації грошового забезпечення позивач звернувся до суду з позовом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20.09.2023 у справі №420/15756/23 позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо застосування грудня 2015р. як місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 26.06.2016 по 28.02.2018.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно, із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008р.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не вирішення питання про наявність у позивача права на отримання індексації-різниці за період з 01.03.2018 по 31.08.2020 відповідно до абз.4,6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 індексації-різниці за період з 01.03.2018 по 31.08.2020 відповідно до абз.4,6 п.5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням правової оцінки, та висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 26.01.2024 у справі №420/15756/23 апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20.09.2023 скасовано та прийнято нове, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 в повному розмірі індексації грошового забезпечення в період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення базового місяця - січень 2008 року з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.08.2020 включно, у фіксованому розмірі 4307грн. 61коп. в місяць, у відповідності до абзаців 3, 4 та 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у фіксованому розмірі 4307грн. 61коп. в місяць за період з 01.03.2018 по 31.08.2020 включно, у загальному розмірі - 129228грн. 30коп., у відповідності до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На виконання судових рішень у справі №420/15756/23, військовою частиною НОМЕР_1 15.05.2024 виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.08.2020 в розмірі 207443грн. 17коп.
Також, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15.09.2023 у справі №420/15756/23 позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30.01.2020 по 31.08.2020, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні за 27 календарних років без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 з 30.01.2020 по 31.08.2020, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні за 27 календарних років з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 26.12.2023 у справі №420/15767/23 апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15.09.2023 - без змін.
На виконання судового рішення у справі №420/15767/23, військовою частиною НОМЕР_1 27.03.2024 виплачено на користь позивача грошове забезпечення в сумі 74462грн. 52коп.
З огляду на несвоєчасне проведення військовою частиною НОМЕР_1 остаточного розрахунку при виключенні зі списків особового складу ОСОБА_1 звернувся до суду з даною позовною заявою.
Здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить із такого.
Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Спірні правовідносини між сторонами склались з приводу відповідальності військової частини НОМЕР_1 за невчасний розрахунок при виключені військовослужбовця зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при виключені військовослужбовців зі списків особового складу та всіх видів забезпечення не врегульовано положеннями спеціального законодавства.
У той же час такі питання унормовано положеннями Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України).
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України приписи спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Подібні правові висновки щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні спірного питання неодноразово викладались Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 16.07.2020 у справі №400/2884/18, від 04.09.2020 у справі №120/2005/19-а, від 05.03.2021 у справі №120/3276/19-а, від 31.03.2021 у справі №340/970/20, від 13.10.2021 у справі №580/1790/20, від 21.10.2021 року у справі №640/14764/20, від 26.01.2022 у справі №240/12167/20 та інших.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.
Згідно із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка висловлена в постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Отже, у зв'язку з порушенням відповідачем права на отримання позивачем належного грошового забезпечення під час виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , що встановлено рішеннями суду у справах №420/17347/21, №420/15756/23, №420/15767/23, позивач просить зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.09.2020 по 18.01.2023.
Такий період визначено з урахуванням того, що ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 31.08.2020 (наказ від 31.08.2020 №181).
Апеляційний суд зазначає, що в спірних правовідносинах військовою частиною НОМЕР_1 фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати грошового забезпечення проведено поза межами строку, який установлено статтею 116 КЗпП України.
Ураховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, яка передбачена статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, колегія суддів уважає правильним висновок суду першої інстанції стосовно наявності у позивача права на отримання такого відшкодування за затримку виплати індексації.
Слід вказати, що згідно із ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
З огляду на вказане, індексація заробітної плати, а в розглядуваному випадку грошового забезпечення військовослужбовця, є його складовою частиною.
Апеляційний адміністративний суд зазначає, що середній заробіток виплачується у разі порушення строків виплати грошового забезпечення до складу якого входить також індексація.
При цьому, колегія суддів відхиляє посилання скаржника на правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, які викладено в постановах від 30.01.2019 у справі №910/4518/16 та від 21.02.2020 у справі №340/1019/19 відповідно, адже вони не є релевантними по відношенню до спірних правовідносин.
Зокрема, у справі №910/4518/16, яка розглядалась в порядку приписів Господарського процесуального кодексу України, Великою Палатою Верховного суду досліджувалось питання щодо сплати судового збору за подання позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
У постанові Великої Палати Верховного Суд від 30.01.2019 у справі №910/4518/16 зазначено, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Натомість, у даних спірних правовідносинах не є спірним питання щодо включення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до структури заробітної плати.
У досліджуваній ситуації спірним є виплата середнього заробітку у зв'язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні.
У справі №340/1019/19 Верховним Судом досліджувалось питання щодо відшкодування курсантом витрат, пов'язаних з його утриманням у вищому навчальному закладі.
Однак, як зазначено вище предметом спору даної справи є нарахування та виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стосовно доводу скаржника про пропуск позивачем строку звернення до суду колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Як вбачається з матеріалів справи та установлено апеляційним судом, повний розрахунок військовою частиною НОМЕР_1 із позивачем проведено 15.05.2024.
Даний адміністративний позов ОСОБА_1 до Одеського окружного адміністративного суду скеровано 27.05.2024, тобто в межах визначеного приписами чинного процесуального законодавства місячного строку.
В контексті строку звернення до суду є безпідставним посилання скаржника на те, що з військової служби позивача звільнено 31.08.2020, адже жодних доказів на підтвердження письмового повідомлення ОСОБА_1 при звільненні про нараховані і виплачені суми грошового забезпечення, відповідачем до матеріалів справи не додано.
Саме із такою обставиною законодавець пов'язує обізнаність військовослужбовця про порушення його прав, що є предметом спору у цій справі.
До того ж, слід врахувати, що з 25.11.2022 ОСОБА_1 проходить військову службу за мобілізацією.
Суворе застосування строків звернення до суду в умовах воєнного стану може обмежувати конституційне право військовослужбовців на доступ до правосуддя, що суперечить принципу справедливості, закріпленому у статті 2 КАС України.
В постанові Верховного Суду від 29.11.2024 у справі №120/359/24 сформовано такий правовий висновок про те, що проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов'язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби, а саме:
- обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду;
- виконання обов'язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори;
- фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду;
- повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов'язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку;
- обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об'єктивною причиною пропуску процесуального строку.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 03.09.2024 у справі №420/16369/24 ОСОБА_1 поновлено процесуальний строк звернення до суду з даним позовом.
З урахуванням наведеного колегія суддів вказує про безпідставність доводу скаржника стосовно пропуску позивачем строку звернення до суду.
Установлені в межах розгляду даної справи фактичні обставини у повному обсязі спростовують наведені в апеляційній скарзі доводи відповідача.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а викладені відповідачем в апеляційній скарзі доводи не свідчать про порушення окружним адміністративним судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому підстав для його скасування немає.
З підстав визначених статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03.09.2024 у справі №420/16369/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення.
Суддя-доповідач О.О. Димерлій
Судді О.І. Шляхтицький Ю.В. Осіпов