вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110
e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Унікальний номер справи 381/2577/24 Апеляційне провадження № 22-ц/824/9770/2025Головуючий у суді першої інстанції - Осаулова Н.А. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.
15 травня 2025 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Оніщук М.І.,
судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В.,
секретар Цалко Д.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівельна компанія "Фундамент», подану від його імені та в його інтересах ОСОБА_1 , на заочне рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 22 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівельна компанія «Фундамент» про стягнення нарахованої. але не виплаченої суми заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди,
У травні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівельна компанія «Фундамент», згідно з яким, враховуючи заяву про зменшення позовних вимог, просив суд:
- стягнути з ТОВ «Домобудівельна компанія «Фундамент» на користь ОСОБА_2 заборгованість з виплати заробітної плати у розмірі 58185 грн. 10 коп.;
- стягнути з ТОВ «Домобудівельна компанія «Фундамент» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за шість місяців з 11.07.2023 по 11.01.2024 у розмірі 92377 грн. 81 коп.;
- стягнути з ТОВ «Домобудівельна компанія «Фундамент» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 10000 грн. 00 коп.;
- судові витрати покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 у період з 01.02.2019 по 11.07.2023 працював у ТОВ «Домобудівельна компанія «Фундамент» на посаді слюсаря-ремонтника 5 розряду паросилової дільниці відділу головного енергетика, що підтверджується копією трудової книжки.
Починаючи з березня 2021 року відповідач почав порушувати трудові права позивача та затримувати (не виплачувати) заробітну плату, у тому числі за березень 2021 року, січень - лютий 2022 року заробітна плата виплачена не була.
У подальшому, у період з лютого 2022 року по липень 2023 року товариство не працювало і заробітну плату не виплачувало. Внаслідок таких дій роботодавця позивач був змушений звільнитися з роботи.
Так, згідно з наказом за № 33/к від 10.07.2023 відповідач звільнив позивача з роботи за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.
Однак, у день звільнення з позивачем не було проведено повного розрахунку, не виплачена компенсація за невикористані дні відпустки, а також не повідомлено про належні суми до виплат.
Позивач неодноразово звертався до роботодавця з проханням надати довідку про суми заборгованості товариства перед ним, але видати письмову довідку кадрова служба та бухгалтерія роботодавця відмовляється, усно заявляючи, що керівництвом заборонено.
У зв'язку з цим, у грудні 2023 року позивач звернувся до Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці щодо перевірки законності дій відповідача, який не виплачував заробітну плату та не провів повного розрахунку при звільненні.
16.04.2024 позивач отримав лист від Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, в якому зазначено, що з 10.01.2024 по 23.01.2024 проведена позапланова перевірка у відповідача по фактах, викладених у його зверненні, під час якої встановлено, що станом на день звільнення позивача (10.07.2023) та станом день проведення перевірки (10.01.2024) у товариства існує заборгованість із виплати позивачу заробітної плати в загальній сумі 58185 грн. 10 коп., чим порушено вимоги ст. 116 КЗпП України та Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану".
Також, Центральним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці генеральному директору ТОВ «Будівельна компанія «Фундамент» внесено припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю у строк до 23.02.2024.
Однак, станом на день звернення до суду з даним позовом відповідач вимоги вказаного вище припису не виконав та заборгованість по заробітній платі йому не виплатив.
За вказаних обставин, а також посилаючись на те, що внаслідок порушення з вини відповідача його права він зазнав моральних страждань, позивач звернувся до суду з даним позовом, який просив задовольнити у повному обсязі.
Заочним рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 22.01.2025 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Домобудівельна компанія «Фундамент» на користь ОСОБА_2 невиплачену заробітну плату у розмірі 58185 грн. 10 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 11.07.2023 по 11.01.2024 у розмірі 92377 грн. 81 коп. та моральну шкоду у розмірі 5000 грн. 00 коп., а всього 155562 грн. 91 коп.
У задоволенні іншої частини вимог позову відмовлено.
Стягнуто з ТОВ «Домобудівельна компанія «Фундамент» на користь держави судовий збір у розмірі 1555 грн. 63 коп. (а.с. 123-126).
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 03.03.2025 заяву відповідача про перегляд заочного рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 22.01.2025 залишено без задоволення (а.с. 192-194).
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить заочне рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 11.07.2023 по 11.01.2024 у розмірі 92377 грн. 81 коп. та моральної шкоди у розмірі 5000 грн. 00 коп. скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні цих вимог позивача відмовити повністю. В іншій частині заочне рішення просить залишити без змін (а.с. 198-200).
В обґрунтування апеляційної скарги вказує на неврахування судом першої інстанції того, що загальний розмір середнього заробітку може бути зменшеним, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15, а також з огляду й на те, що законодавець вніс зміни до ст.117 КЗпП України та обмежив розмір середнього заробітку шістьма місяцями.
Зазначає про ненадання судом першої інстанції оцінки тому, що позивач звернувся до суду з даним позовом з пропуском передбачених ст. 233 КЗпП України строків звернення до суду за захистом порушених прав.
Також, вказує на незаконність рішення суду частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, адже матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів, які обґрунтовують завдану відповідачем моральну шкоду позивачу (а.с. 198-200).
Учасники справи в судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. При цьому, представник позивача подав заяву про розгляд справи за його відсутності, відповідач про причини неявки суд не повідомив.
Враховуючи положення ч. 2 ст. 372 ЦПК України, судом апеляційної інстанції визнано за можливе розглянути справу за відсутністю учасників справи, які не з'явилися у судове засідання, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заочне рішення суду оскаржено лише відповідачем і лише в частині задоволених позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди. Заочне рішення в частині стягнення заборгованості по заробітній платі сторонами не оскаржено, а відтак в цій частині судом апеляційної інстанції не переглядається.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість заочного рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Статтею 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Як передбачено ч. 1 ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 з 01.02.2019 по 11.07.2023 перебував у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Домобудівельна компанія «ФУНДАМЕНТ», працюючи на посаді слюсаря-ремонтника 5 розряду паросилової дільниці відділу головного енергетика, що підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_1 (а.с. 28-32).
Разом з тим, як вбачається із листа Державної служби з питань праці Центрального міжрегіонального управління Держпраці №Ц/1/566-3В-24 від 27.02.2024, станом на день звільнення ОСОБА_2 (10.07.2023) та станом на день проведення перевірки (10.01.2024) у ТОВ «Домобудівельна компанія «ФУНДАМЕНТ» існує заборгованість із виплати заробітної плати на загальну суму 58 185,10 грн. (а.с. 9-10).
З урахуванням того, що відповідачем на день звільнення позивача не було виплачено заробітну плату в повному обсязі та не доведено відсутність його вини у невиплаті такої заробітної плати, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення вимог позивача в частині стягнення з відповідача на його невиплаченої заробітної плати у сумі 58185,10 грн.
При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з довідки форми ОК-5 №0220 7921 5215 3210 від 11.05.2024, позивач з березня 2022 року по червень 2023 року не працював.
Згідно наявних відомостей, позивачу у січні 2022 року нараховано заробітну плату у розмірі 13 530,00 грн., а у лютому 2022 року - 10 780,00 грн. У січні 2022 року позивач відпрацював 18 днів, а у лютому 2022 року, з врахуванням введення воєнного стану - 17 робочих днів.
У свою чергу, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ № 100 від 08.02.1995, вираховується середньоденна заробітна плата для нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за останні два місяці, що передують звільненню в сумі - 24 310,00 грн., а саме за січень 2022 року - 13 530,00 грн. та за лютий 2022 року - 10 780,00 грн. Вказана сума підлягає діленню на 35 робочих днів: у січні 2022 року - 18 робочих днів, у лютому 2022 року - 17 робочих днів.
Тому, середньоденна заробітна плата позивача становить 694,57 грн., яка підлягає множенню на кількість робочих днів затримки з 11.07.2023 по 11.01.2024 року, що становить 133 робочих дні (694,57 грн. * 133 робочих днів = 92 377,81 грн.).
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 92 377,81 грн.
У свою чергу, як передбачено ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Таким чином, встановивши, що відповідачем на день звільнення позивача не було виплачено йому заробітну плату у повному обсязі та не доведено відсутність його вини у невиплаті такої заробітної плати, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки у період з 11.07.2023 по 11.01.2024 виплати заробітної плати у розмірі 92377 грн. 81 коп.
Посилання апелянта на наявність підстав для зменшення суми середнього заробітку з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.
Так, Законом України від 01.07.2022 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" за № 2352-ІХ запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення статті 117КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку,але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон України за №2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція ст. 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, що передбачені при звільненні, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, ураховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку також викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі за № № 821/1083/17.
Водночас Верховний Суд у постановах від 29 лютого 2024 року у справі № 460/42448/22, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22 та від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Наведений у цих постановах підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Разом з тим, відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно із Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
У справі, що переглядається, спірний період розпочався з 11.07.2023. Тобто, спірні правовідносини охоплюють період, який виник, після 19.07.2022.
Отже, у межах цієї справи належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Щодо посилань апелянта на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом, слід зазначити, що, як вбачається з матеріалів справи, заборгованість із виплати заробітної плати виникла з лютого 2019 по лютий 2022 роки.
Так, ч. 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції, яка діяла на час виникнення заборгованості) унормовано, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у чинній редакції) із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Однак, жодних належних та допустимих доказів того, що відповідач надавав позивачу повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, матеріали справи не містять.
У свою чергу, як вже зазначалося вище, у грудні 2023 року позивач звернувся до Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці щодо перевірки законності дій відповідача, який не виплачував заробітну плату та не провів повного розрахунку при звільненні.
16.04.2024 позивач отримав лист від Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, в якому зазначено, що з 10.01.2024 по 23.01.2024 проведена позапланова перевірка у відповідача по фактах, викладених у його зверненні, під час якої встановлено, що станом на день звільнення позивача (10.07.2023) та станом день проведення перевірки (10.01.2024) у товариства існує заборгованість із виплати позивачу заробітної плати в загальній сумі 58185 грн. 10 коп., чим порушено вимоги ст. 116 КЗпП України та Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану".
Отже, враховуючи те, що про розмір заборгованості позивач дізнався з листа від Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці 16.04.2024, а звернувся до суду у травні 2024 року, колегія суддів приходить до висновку, що строк звернення до суду позивачем не пропущено.
Доводи апелянта щодо відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди колегія суддів вважає безпідставними, адже, визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди та виходячи із засад розумності та справедливості, суд першої інстанції, керуючись при цьому ст. 237-1 КЗпП України, ст. 23 ЦК України, врахував конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань, яка зазнав позивач через неправомірні дії відповідача щодо несвоєчасної виплати заробітної плати, та прийшов до цілком правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 5 000 грн. 00 коп.
Таким чином, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам позивача належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення, спрямоване на відновлення порушених трудових прав позивача у визначений ним спосіб.
При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а заочного рішення суду без змін.
Щодо розподілу судових витрат, слід зазначити, що у зв'язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, понесені відповідачем судові витрати за подання апеляційної скарги, відшкодуванню не підлягають.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівельна компанія «Фундамент», подану від його імені та в його інтересах ОСОБА_1 , - залишити без задоволення.
Заочне рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 22 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Домобудівельна компанія «Фундамент» про стягнення нарахованої, але не виплаченої суми заробітної плати, середнього заробітку та час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.
Повний текст постанови складений 16 травня 2025 року.
Суддя-доповідач М.І. Оніщук
Судді В.А. Шебуєва
О.В. Кафідова