справа № 758/802/24 головуючий у суді І інстанції Захарчук С.С.
провадження № 22-ц/824/5516/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
13 травня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді - Березовенко Р.В.,
суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаря Щавлінського С.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 поданою представницею - адвокаткою Семенець Ганною Леонідівною та Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» поданою представником - Лопатіним Костянтином Олександровичем на рішення Подільського районного суду міста Києва від 14 листопада 2024 року у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію, 3% річних та інфляційних втрат,-
У січні 2024 року директор СП «ЕНЕРОЗБУТ» КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» - Лопатін К.О. звернувся до Подільського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , у якому просив суд:
стягнути з відповідача на користь підприємства заборгованість за спожиту теплову енергію у розмірі 125 041,91 грн; інфляційну складову боргу у розмірі 53 106,74 грн, 3% річних у розмірі 12 826,00 грн, а також судові витрати.
В обґрунтування позову вказав, що КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади м. Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго».
За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради від 10 квітня 2018 року №591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
Надання послуг відповідачу здійснювалось на підставі договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, затвердженого Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення №250578-01 від 28 лютого 2019 року, який був надісланий відповідачу.
Відповідно до умов зазначеного договору будинок за адресою: АДРЕСА_1 , під'єднаний до мереж тепло- та водопостачання. Як наслідок, будинок за зазначеною адресою під'єднаний до внутрішньо-будинкової системи тепло та водопостачання, відповідач є споживачем зазначених послуг.
Підключення будинку до мереж централізованого опалення та/або постачання гарячої води свідчить про надання послуг КП «Київтеплоенерго».
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 належить на прав власності ОСОБА_1 , який є споживачем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води.
Проте, відповідач не сплачував спожиті з лютого 2019 по липень 2023 року послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, в результаті чого у нього утворилась заборгованість за послуги з центрального опалення та постачання гарячої води у розмірі 125 041,91 грн.
У зв'язку з виниклою у відповідача заборгованістю, позивач також просить в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України стягнути 53 106,74 грн. інфляційного збільшення та 12 826,00 грн 3% річних.
Оскільки відповідач продовжує ухилятися від виконання своїх зобов'язань і не погашає заборгованість, позивач змушений звернутись до суду з даним позовом.
17 вересня 2024 року від представниці ОСОБА_1 - адвокатки Семенець Г.Л. надійшов відзив, відповідно до якого, між сторонами не було укладено договору про надання послуг, а заборгованість нарахована за підвальне приміщення, в якому відсутні батареї або інші джерела тепла. Відповідно відповідач не є споживачем послуг, які надає КП «Київтеплоенерго».
Також зазначила, що розрахунки позивача пред'явлені поза межами строків позовної давності, а тому просила застосувати до позовних вимог наслідки спливу строку позовної давності.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 14 листопада 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість за надані послуги з постачання теплової енергії за період з 01 січня 2021 року по 31 липня 2023 року у розмірі 31 741,71 грн. У задоволені решти вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» 3 028,00 грн судового збору.
Не погодившись із таким рішенням суду, представниця відповідача ОСОБА_1 - адвокатка Семенець Ганна Леонідівна 16 грудня 2024 року через систему Електронний суд подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила скасувати рішення Подільського районного суду міста Києва від 19 листопада 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Апелянтка вказала на хибність висновків суду першої інстанції та неправильну оцінку наявним у справі доказам.
Зазначає, що за правовою природою Договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води і постачання теплової енергії (купівлі-продажу) - це два різні договори, які регулюються різними Постановами КМ України. В позовній заяві та виходячи з доказів наданих позивачем спір виник щодо договору про постачання теплової енергії. Такі відносини на дату надсилання Договору регулювались Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2007 року №1198, яка не містить Типового договору.
Крім того, суд першої інстанції зазначає, що відповідач є споживачем послуг централізованого опалення та постачання гарячої води і саме за ці послуги враховує виникнення заборгованості у відповідача. Хоча в неукладеному договорі предмет договору теплопостачальна організації зобов'язується постачати теплову енергію на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону в кількості та в обсягах згідно з Додатком №1 до цього договору.
Відповідач заперечує використання теплової енергії в підвалі будинку, так як в цьому приміщенні відсутні мережі водопостачання гарячої води та центральне опалення взагалі, крім того, в приміщенні немає жодного неізольованого транзитного трубопроводу або труб опалення, усі комунікації, які проходять крізь приміщення заізольовані та закриті, а обігрів приміщення здійснюється за рахунок електрообігрівачів, у той час як підігрів води - з використанням електричного бойлера.
Вважає, що він не може бути споживачем теплової енергії за договором №250578-01 від 28 лютого 2019 року, відповідно до п.8 якого він діє з 01 травня 2018 року по 15 квітня 2019 року, автоматично пролонгованим (без відому відповідача про існування такого договору), не може бути споживачем теплової енергії на підставі типового договору про постачання теплової енергії, який є договором приєднання, не може бути споживачем централізованого опалення та постачання гарячої води одночасно за всіма договорами, оскільки це покладання на споживача надмірного тягаря за подібні послуги.
Оскільки будинок приєднаний до систем централізованого опалення та не має засобів обліку теплової енергії, то він є споживачем послуг з централізованого опалення, а не покупцем теплової енергії у теплопостачальній організації, і у зв'язку з цим він не є стороною договору купівлі-продажу теплової енергії у вигляді товару, з тих підстав, що проекти запропонованих договорів не відповідають Типовому договору про надання послуг.
Позивачем не надано проекти підключення до будинку, що в будинку існує внутрішньобудинкова система опалення, а не централізоване опалення, за яке береться окрема плата та укладається окремий договір. За гарячу воду та централізоване опалення плата здійснюється по іншим договорам та на підставі іншого нормативного акту. Таке рішення може призвести до стягнення з відповідача подвійної плати за подібні комунальні послуги.
Крім того, суд першої інстанції неправомірно розподілив судові витрати та всю суму судового збору поклав на відповідача, хоча позовні вимоги задоволено частково.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 лютого 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представницею - адвокаткою Семенець Ганною Леонідівною на рішення Подільського районного суду міста Києва від 14 листопада 2024 року у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію, 3% річних та інфляційних втрат, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Не погодившись із рішенням суду, представник Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» - Лопатін Костянтин Олександрович 10 лютого 2025 року засобами поштового зв'язку подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення Подільського районного суду міста Києва від 19 листопада 2024 року в частині відмови у стягненні заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 93 300,20 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 53 106,74 грн, 3% річних у розмірі 12 826,00 грн, та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.
Підтримавши доводи позовної заяви, апелянт вказав на хибність висновків суду першої інстанції та неправильну оцінку наявним у справі доказам.
Вказав, що оскаржуване рішення суперечить положенням Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (СОУЮ-19)» та Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», якими Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено новими пунктами.
Так, пункт 12 передбачає, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОУЮ-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Пунктом 19 визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Карантин на території України діяв з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року.
Отже, встановлена статтею 257 ЦК України загальна позовна давність тривалістю у три роки була продовжена.
Крім того, з 24 лютого 2022 року російською федерацією здійснено військову агресію проти України, що стало підставою для введення воєнного стану, який неодноразово продовжувався та триває дотепер.
Оскільки у відповідача наявний обов'язок проводити оплату вартості спожитих послуг щомісяця, тому строк позовної давності починає перебіг з моменту несплати кожного окремого платежу.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року поновлено КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» поданою представником - Лопатіним Костянтином Олександровичем на рішення Подільського районного суду міста Києва від 14 листопада 2024 року у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію, 3% річних та інфляційних втрат, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
20 лютого 2025 року представник КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» - адвокат Старча А.В. подав відзив, у якому заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги ОСОБА_1
04 березня 2025 року представниця ОСОБА_1 - адвокатка Семенець Г.Л. подала відзив, у якому заперечила проти задоволення вимог апеляційної скарги КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго».
Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 березня 2025 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.
У судовому засіданні представниця ОСОБА_1 - адвокатка Семенець Ганна Леонідівна доводи апеляційної скарги свого довірителя підтримала та просила її задовольнити. В той же час, заперечила проти доводів апеляційної скарги КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» з підстав, наведених у відзиві.
У судовому засіданні представник КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» - адвокат Старча А.В. доводи апеляційної скарги свого довірителя підтримав та просив її задовольнити. В той же час, заперечив проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 з підстав, наведених у відзиві.
Заслухавши пояснення учасників справи, які з'явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає апеляційну скаргу ОСОБА_1 такою, що не підлягає задоволенню, а доводи апеляційної скарги КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» такими, що заслуговують на увагу, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11 травня 2021 року №255832128, нежитлове приміщення напівпідвалу за адресою АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 з 03 липня 2018 року.
28 лютого 2019 року між КП «Київтеплоенерго» та ОСОБА_1 було укладено договір №250578-01 про постачання теплової енергії, предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії на умовах, передбачених цим Договором.
Відповідно до п. 2.2.1 договору, теплопостачальна організації зобов'язується постачати теплову енергію на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону в кількості та в обсягах згідно з Додатком № 1 до цього договору.
Відповідно до п. 2.3.1 договору, абонент зобов'язується додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені Додатком №1 до цього договору, не допускаючи їх перевищення та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.
Відповідно до п. п. 8.1-8.4 договору, цей договір набуває чинності з 01 травня 2018 року та діє до 15 квітня 2019 року. Договір припиняє свою дію у випадках: закінчення строку, на який він був укладений; прийняття рішення Господарським судом; передбачених п.6.4.1 Договору; ліквідації сторін. Припинення дії договору не звільняє абонента від обов'язку повної сплати спожитої теплової енергії. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.
Додатком №3 до договору №250578-01 від 28 лютого 2019 року визначені тарифи на теплову енергію, затверджені відповідним органом у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до реєстру поштових відправлень, ОСОБА_1 було надіслано лист з вимогою про сплату заборгованості, до якого було додано акт звіряння розрахунків за теплову енергію.
У вказаному листі ОСОБА_1 було повідомлено про те, що у разі не підписання або не повернення ним на адресу КП «Київтеплоенерго» договору на постачання теплової енергії №250578-01 від 28 лютого 2019 року, пропозиція КП «Київтеплоенерго» буде вважатись прийнятою в силу положень ч. 2 ст. 642 ЦК України. У даному випадку, датою укладання договору буде вважатись дата підписання його з боку КП «Київтеплоенерго».
Постачання теплової енергії КП «Київтеплоенерго» відповідачу підтверджується випискою з особової картки та актами приймання-передачі товарної продукції.
ОСОБА_1 свої зобов'язання з оплати послуг за постачання теплової енергії за період з 01 лютого 2019 року по 31 липня 2023 року не виконував, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість у розмірі 125 041,91 грн, на яку нараховано 3% річних у розмірі 12 826,00 грн та інфляційні втрати у розмірі 53 106,74 грн.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції вважав, що оскільки позивач звернувся з позовом до суду 22 січня 2024 року, доказів на підтвердження того, що строк позовної давності було пропущено з поважних причин суду не надано, як і не надано заяву про поновлення строку позовної давності, наявні підстави для застосування строку позовної давності та стягнення з відповідача заборгованості з урахуванням строку позовної давності у розмірі 31 741,71 грн. Ураховуючи те, що позивачем ні в позовній заяві, ні в доданих документах не надано обґрунтованого розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, правових підстав для задоволення позову в цій частині суд не встановив.
Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення в межах доводів апеляційних скарг, не може повною мірою погодитися з висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
За приписами ст. 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 360 ЦК України визначено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Оскільки власником нежитлового приміщення напівпідвалу в літері «А» за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 , обов'язок зі сплати заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги, які виникли за цією адресою, на підставі ст. 322 ЦК України покладено на відповідача.
Відносини у сфері надання житлово-комунальних послуг регулюються Житловим кодексом УРСР, Законом України «Про теплопостачання», Законом України «Про житлово-комунальні послуги» та «Правилами надання послуг центрального опалення, постачання холодної і гарячої води і водовідведення», затверджених постановою КМ України №630 від 21 липня 2005 року.
Відповідно статті 1 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року, житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
Положеннями п. 2 ч. 1 ст. 5 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року визначено, що до житлово-комунальних послуг, належать: комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Згідно зі ст. ст. 67, 68 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами, і має вноситися споживачами послуг своєчасно.
Згідно із пунктом 5 частини третьої ст. 20 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Обов'язок споживача здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію визначено ст.19 Закону України «Про теплопостачання».
За вимогами ст. 9 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Згідно з п.18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених Постановою КМУ України 21 липня 2005 року №630, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата вноситься не пізніше 20 числа місця, що настає за розрахунковим.
Договір складений на підставі типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630 та є договорами приєднання, а отже такий договір може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
10 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 9 листопада 2017 року у новій редакції.
Пунктом 5 ч. 1 ст. 1 Закону №2189-VIII від 9 листопада 2017 року, визначено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Пунктом 2 частини 1 статті 5 Закону №2189-VIII від 9 листопада 2017 року визначено, що до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
Відповідно до статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
За змістом ч.2 ст.639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
У тих випадках, коли закон не встановлює обов'язковість певної форми, сторони можуть обирати її на власний розсуд, але в межах чинного законодавства.
Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Таким чином, якщо умови усного договору виконуються сторонами, то він вважається укладеним, а умови прийнятими обома сторонами.
За змістом ч.1 ст.633 ЦК України договір про надання комунальних послуг є публічним договором.
Відповідно до вимог закону споживачі зобов'язані вносити плату за житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення відповідача від оплати послуг в повному обсязі. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України 20 квітня 2016 року в справі №6-2951цс15 та спростовує доводи ОСОБА_1 щодо відсутності між сторонами правовідносин.
Факт надання позивачем послуги теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 (о/р НОМЕР_1 , теплолічильник SKS-3 №18282), підтверджується відомостями обліку теплової енергії за період з жовтня 2018 року по грудень 2020 року, відомостями реєстрації параметрів теплоспоживання за період з грудня 2020 року по квітень 2021 року, інформацією з облікової картки споживача ОСОБА_1 за договором №250578-01 за період з лютого 2019 по грудень 2021 року.
Крім того, відповідно до Акта №3/3-941 від 30 серпня 2021 року про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи, за адресою: АДРЕСА_1 (о/р НОМЕР_1 ) встановлено теплолічильник SKS-3 №18282 (станом на дату держповірки 05 жовтня 2020 року показник лічильника 424,52 ГКал). Наведене свідчить про фактичне споживання відповідачем теплової енергії та спростовує його доводи як щодо відсутності засобів обліку теплової енергії у нежитловому приміщенні, так і про відсутність у ньому комунікацій для постачання теплової енергії.
Таким чином, наявність відносин між сторонами, а отже, і виникнення цивільних прав та обов'язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з постачання теплової енергії, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач має здійснювати оплату виставлених рахунків.
Відповідно до 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Положеннями ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Оскільки цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, відповідач зобов'язаний сплачувати житлово-комунальні послуги, а позивач має право вимагати від відповідача виконання обов'язку щодо оплати наданих послуг, що свідчить про безпідставність доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 та відсутність підстав для її задоволення.
Поряд з цим, відповідачем у цій справі подано заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності до вимог КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», заявлених за період лютого 2019 року по липень 2023 року.
Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
За правилами ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.
Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин.
Надалі постановами Кабінету Міністрів України цей карантин на території України продовжувався та був відмінений з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651.
Крім того, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, строк дії якого неодноразово продовжувався та тривав на час звернення товариства до суду з позовом (січень 2024 року).
Тобто, виходячи з вищенаведених положень матеріального закону, пропущеною може бути позовна давність лише за вимогами, що виникли до 12 березня 2017 року.
Отже, строк позовної давності за вимогами, що виникли після 12 березня 2017 року та на які поширюється загальна позовна давність у три роки, вважаються продовженим на підставі пунктів 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) а також до закінчення воєнного стану.
Вирішуючи спір суд першої інстанції залишив поза увагою наведені положення ЦК України щодо продовження строків позовної давності під час карантину та воєнного стану, а тому дійшов помилкового висновку про їх пропуск за вимогами за період з лютого 2019 року по липень 2023 року.
У зв'язку з цим, позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за спожиту теплову енергію у повному обсязі у розмірі 125 041,91 грн за період з лютого 2019 року по липень 2023 року є обґрунтованими, а розрахунки доведеними (т. 1 а.с. 32).
Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 12 826,00 грн. та інфляційні втрати у розмірі 53 106,74 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у цій частині місцевий суд помилково вважав, що позивачем не надано обґрунтованого розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, адже такий розрахунок позивачем долучено до позовної заяви (т. 1 а.с. 33-34), який стороною відповідача не спростований та контррозрахунок не надано. Перевіривши розрахунок суд встановив його правильність та відповідність ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Таким чином, 3% річних за щомісячною заборгованістю відповідача за період з лютого 2019 року по липень 2023 року складають 53 106,74 грн., а інфляційні втрати - 12 826,00 грн., які також підлягають стягненню з відповідача.
Отже, за результатами апеляційного розгляду, колегія суддів встановила, що доводи апеляційної скарги КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи знайшли своє підтвердження.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
На підставі вищенаведених мотивів, колегія апеляційного суду вважає, що рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог не відповідає фактичним обставинам справи, не ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України апеляційний суд, в зв'язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ст. 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з: нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Ураховуючи, що позов підлягає задоволенню, слід стягнути з ОСОБА_1 на користь КП виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції 3 028,00 грн та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4 542,00 грн, а всього 7 570,00 грн.
Керуючись ст. ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представницею - адвокаткою Семенець Ганною Леонідівною - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» подану представником - Лопатіним Костянтином Олександровичем - задовольнити.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 14 листопада 2024 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію, 3% річних та інфляційних втрат - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (код ЄДРПОУ 40538421, місцезнаходження: 01030, м. Київ, пл. Івана Франка, 5) заборгованість за спожиту теплову енергію у розмірі 125 041,91 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 53 106,74 грн та 3% річних у розмірі 12 826,00 грн, а всього 190 974 (сто дев'яносто тисяч дев'ятсот сімдесят чотири гривні) 65 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (код ЄДРПОУ 40538421, місцезнаходження: 01030, м. Київ, пл. Івана Франка, 5) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 3 028,00 грн та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4 542,00 грн, а всього 7 570 (сім тисяч п'ятсот сімдесят гривень) 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 14 травня 2025 року.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова