Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/6258/2025
13 травня 2025року місто Київ
справа № 755/11477/21
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Гаращенка Д.Р.
за участю секретаря судового засідання - Балкової А.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 вересня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Галагана В.І., повний текст рішення складено 09 вересня 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,-
У липні 2021 року АТ «Альфа-Банк» звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до відповідача, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором №501058315 від 23 серпня 2018 року у загальному розмірі 130240,06 грн., яка складається з: 68346,42 грн. - заборгованості за кредитом; 18334,12 грн. - заборгованості по відсоткам; 35759,52 грн. - заборгованості по комісії, 7800 грн. - штрафу.
В обґрунтування вимог посилався на те, що 23 серпня 2018 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 підписано Оферту на укладення угодипро надання особистого кредиту/кредитний договір №501058315, на підставі якоїпозивач надав відповідачу кредит у розмірі 83648,00 грн., зі сплатою 16,99% річних, на строк 24 місяці до 23серпня 2020 року.
Вказував, що відповідач зобов'язалася в порядку та на умовах, що визначені договором повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом та інші платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені договоромта додатком №1 до нього - графіком погашення кредиту.
Зазначав, що АТ «Альфа-Банк» належним чином виконав свій обов'язок щодо надання позичальнику кредиту, проте відповідачсвоїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконала, внаслідок чого утворилась заборгованість, яку позивач і просить сьягнути з останньої.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 09 вересня 2021 року позов АТ «Альфа-Банк» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованість за договором №501058315 від 23 серпня 2018 року у розмірі 130240,06 грн. та судовий збір у розмірі 2270,00 грн., а всього на загальну суму 132510,06 коп.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції,представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просиларішення скасувати та ухвалити нове , яким у задоовленні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування вимог посилалася на те, що форма укладеного між сторонами договору - Оферти на укладання угоди про надання особистого кредиту/кредитний договір №501058315 від 23 серпня 2018 року не відповідає вимогам ЦК України. Підтвердження згоди на укладання договору кредитування з боку відповідача, судом не встановлено.
Вказувала, що пункти, що містяться в Публічній пропозиції позивача не є договором кредитування, відповідач була не обізнана про природу та юридичну сутність пунктів Публічній пропозиції, до моменту ознайомлення зі змістом рішення суду.
Зазначала, що судом першої інстанції помилково мотивовано, що позивачем виконано умови договору №501058315 від 23 серпня 2018 року та видано відповідачу грошові кошти на загальну суму 83648,00 грн., що підтверджено матеріалами справи та не спростовано відповідачем шляхом подачі до суду письмового відзиву на позовну заяву. Адже, в тексті рішення не зазначено на підставі яких доказів (первинних бухгалтерських документів, розрахунку, довідки, тощо) було встановлено час та період передачі позивачем, а відповідачем отримання таких кредитних коштів.
Посилалася на те, що виписок операцій по банківському рахунку відповідача або інших первинних документів, які б підтверджували видачу/перерахування кредитних коштів, здійснення інших операцій по рахунку, наявність заборгованості та її розмір, позивачем суду не надано, а тому судом дослідження таких документів проведене не було, в результаті чого прийняте помилкове рішення щодо задоволення позовних вимог.
Вказувала, що суд не звернув уваги на те, що пред'явлене вимоги про стягнення комісії є не законним та не підлягає задоволенню, оскільки рішення суду не містить в собі інформації, що із змісту Оферти від23 серпня 2018 року вбачається зобов'язання відповідача, щомісячно сплачувати встановлену банком комісію, а тому, стягнення заборгованості по комісії в розмірі 35759,52 грн. відповідач вважає незаконним.
Зазначала, що заявляючи вимогу про стягнення штрафу (неустойки) позивач зобов'язаний надати суду докази. Однак, рішення суду не містить в собі належних та допустимих доказів, які надав AT «Альфа-Банк» на підтвердження згоди відповідача на умови щодо штрафу (неустойки).
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Представник АТ «СЕНС БАНК» в судовому засіданні апеляційного суду заперечував проти доводів апеляційної скарги.
Відповідач та її представник в судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні питання щодо прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.
Виходячи з положень ст.13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність відповідача та її представника на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника АТ «СЕНС БАНК», з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягаєзадоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обгрунтованості.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.
Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.638 та ч.1 ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.
Частиною 2 ст.638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, тому акцентуючи пропозицію банку відповідач підписом у анкеті-заяві підтвердила укладення між нею та банком договору, на умовах викладених в публічній пропозиції.
За змістом ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частинами 1, 2 статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до чвстини1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «СЕНС БАНК», що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30 листопада 2022 року.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулась до АТ «Альфа-Банк» з анкетою-заявою про акцепт Публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладення договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк».
Вказана анкета-заява підписана ОСОБА_1 23 серпня 2018 року.
23 серпня 2018 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір шляхом акцептування відповідачем оферти на укладення угоди про надання споживчого кредиту №501058315, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, відповідно до умов якої АТ «Альфа Банк» зобов'язався надати відповідачу кредит в сумі 83648 грн., з фіксованою процентною ставкою у розмірі 16,99% річних, строком на 24 місяці до 23 серпня 2020 року.
Згідно з п.3 оферти, кредит надавався позичальнику для власних потреб, розмір 80000 грн., спосіб видачі - переказ коштів на рахунок № НОМЕР_1 відкритий в АТ «Альфа-Банк» та оплати сптрахового платежу в розмірі 3648 грн.
АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 своїми підписами узгодили в письмовій формі графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, що становить додаток №1 до укладеного між сторонами договору №501058315 від 23 серпня 2018 року.
Підписанням оферти ОСОБА_1 підтвердила, що вона беззаперечно ознайомлена у письмовій формі зі всією інформацією, необхідною для прийняття усвідомленого рішення щодо отримання кредиту; з нормами Закону України «Про споживче кредитування» та нормативними актами НБУ.
Таким чином, позивачем доведено факт укладення 23 серпня 2018 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 договору надання кредиту №501058315 від 23 серпня 2018 року.
В апеляційній скарзі представник відповідача вказувала на те, що підтвердження згоди на укладання договору кредитування з боку відповідача, судом не встановлено, а пункти, що містяться в Публічній пропозиції позивача не є договором кредитування, оскільки відповідач була не обізнана про природу та юридичну сутність пунктів Публічній пропозиції, до моменту ознайомлення зі змістом рішення суду, колегія суддів відхиляє, оскільки ОСОБА_1 підписавши 23 серпня 2018 року анкету-заяву про акцепт Публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладення договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк» та оферту на укладення угоди про надання споживчого кредиту №501058315 добровільно погодилася на визначені у них умови кредитування, відповідно взяла на себе відповідні зобов'язання.
Позивач до позовної заяви додав паспорт споживчого кредиту від 23 серпня 2018 року підписаний між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 , відповідно до умов якого сторонами узгоджено максимальну суму кредиту - 83648 грн., строк кредитування - 24 місяці, процентна ставка встановлена в розмірі 16,99% річних.
Також між сторонами було підписано графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, що становить додаток №1 до договору №501058315, в якому визначено суму кредиту, відсотків та комісії.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що виписок операцій по банківському рахунку відповідача або інших первинних документів, які б підтверджували видачу/перерахування кредитних коштів, здійснення інших операцій по рахунку, наявність заборгованості та її розмір, позивачем суду не надано, а тому судом дослідження таких документів проведене не було, в результаті чого прийняте помилкове рішення щодо задоволення позовних вимог, колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач на підтвердження своїх вимог надав як розрахунок заборгованості, так і виписку по рахунку відповідача.
З виписки по особовому рахунку за період з 23 серпня 2018 року по 30 червня 2021 року вбачається, що відповідачу відповідно до договору №501058315 від 23 серпня 2018 року було надано кредит у розмірі 83648 грн. та відповідно ОСОБА_1 періодично здійснювала внесення сум на погашення як суми кредиту, так і суми відсотків за кредитним договором №501058315 від 23 серпня 2018 року.
Виписка з рахунку є первинним бухгалтерським документом відповідно до положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором (постанови від 23 вересня 2019 року у справі №910/10254/18, від 19 лютого 2020 року у справі №910/16143/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 21 вересня 2022 року у справі №381/1647/21, від 07 грудня 2022 року у справі №298/825/15-ц).
Згідно розрахунку заборгованості, у відповідача станом на 30 червня 2021 року наявна заборгованість за кредитним договором №501058315 від 23 серпня 2018 року у розмірі 130240,06 грн., яка складається з: 68346,42 грн. - заборгованості за кредитом; 18334,12 грн. - заборгованості по відсоткам; 35759,52 грн. - заборгованості по комісії, 7800 грн. - штрафу.
З вказаного розрахунку вбачається, що відповідачу було надано кредит у розмірі 83648 грн., з відсотковою ставкою 16,99% та відповідач періодично здійснювала погашення як суми кредиту, так і відсотків.
Таким чином, відповідач погодилася з умови договору та виконувала його.
Доказів того, що вказаний договір №501058315 від 23 серпня 2018 року у встановленому законом порядку визнавався недійсним відповідач не надала.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає
Відповідач, заперечуючи проти позову, не надав ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції доказів, які б спростовували визначений позивачем розмір заборгованості за кредитом.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що із змісту Оферти від23 серпня 2018 року не вбачається зобов'язання відповідача, щомісячно сплачувати встановлену банком комісію, а тому, стягнення заборгованості по комісії в розмірі 35759,52 грн. відповідач вважає незаконним є безпідставними, оскільки Закон України «Про споживче кредитування» не забороняє встановлення у договорі про споживчий кредит комісій та інших обов'язкових платежів за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності) (крім тих, які згідно із законом надаються безоплатно) для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Як вбачається з матеріалів справи, розмір щомісячної комісії за розрахунково-касове обслуговування був чітко визначений умовами п.1б Оферти та графіку платежів.
Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог АТ «Альфа-Банк» та стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором №501058315 від 23 серпня 2018 року у розмірі 130240,06 грн.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо підстав для задоволення позову є законним і обґрунтованим, відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 вересня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 16 травня 2025 року.
Головуючий:
Судді: