Київський апеляційний суд
12 травня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в режимі відеоконференції з використанням підсистеми "Електронний суд" кримінальне провадження № 12023100010002914 щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця м. Києва, громадянина України,
що зареєстрований та проживає за адресою:
АДРЕСА_1 , не судимого,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.121 КК України,
за апеляційними скаргами обвинуваченого і захисника ОСОБА_6 на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 18 листопада 2024 року,
Вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 18.11.2024 ОСОБА_7 визнаний винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч.1 ст.121 КК України і йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Зі змісту апеляційної скарги обвинуваченого вбачається, що він просить вирок суду змінити і пом'якшити призначене йому покарання, застосувавши положення ст.69 КК України.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, зазначає, що призначене покарання є надто суворим, і не погоджується з висновками суду про те, що він вину у вчиненні злочину фактично не визнав. Наполягає на тому, що вину у пред'явленому обвинуваченні визнав повністю, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, працював, і це вбачається з матеріалів кримінального провадження, оскільки злочин був вчинений на роботі. Всі ці обставини, які пом'якшують покарання, не були встановлені на досудовому розслідуванні і не враховувались судом. Крім того, він не судимий, має на утриманні батьків похилого віку, з якими проживав і допомагав їм, що також є обставинами, які пом'якшують покарання. З огляду на викладене вважає, що наявні підстави для призначення йому покарання нижче від найнижчої межі встановленої у відповідній санкції.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить вирок суду змінити, призначивши ОСОБА_7 за ч.1 ст.121 КК України мінімальне покарання і звільнити від його відбування з випробуванням на підставі ст.75 КК України, встановивши мінімальний іспитовий строк. Звертає увагу, що його підзахисний щиро розкаявся, під час досудового розслідування активно сприяв розкриттю злочину, має намір відшкодувати потерпілому завдану шкоду, не судимий, працює.
Заслухавши суддю-доповідача; доводи захисника, які підтримав апеляційні скарги і просив їх задовольнити; доводи обвинуваченого, який просив звільнити його від відбування покарання з випробуванням; доводи прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляційних скарг, вважаючи вирок суду законним, обґрунтованим і вмотивованим; провівши судові дебати, надавши обвинуваченому останнє слово, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що в їх задоволенні належить відмовити, з таких підстав.
Вироком суду визнано доведеним, що ОСОБА_7 умисно заподіяв ОСОБА_8 тяжке тілесне ушкодження, за наступних обставин.
21 вересня 2023 року близько 11 години 50 хвилин між ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , які перебували в приміщенні за адресою: АДРЕСА_2 , під час бесіди виник словесний конфлікт. З метою уникнення даного конфлікту ОСОБА_8 відійшов від ОСОБА_7 та вийшов з приміщення на вулицю. В цей час у ОСОБА_7 виник умисел, направлений на заподіяння ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, реалізуючи який, він взяв з підвіконня шматок розбитого скла, який має колюче-ріжучі властивості, направився на вулицю, де підійшов впритул до ОСОБА_8 та умисно, тримаючи в правій руці вказаний раніше кусок скла, наніс ним цілеспрямований удар в область шиї потерпілого. Після нанесення удару ОСОБА_7 залишив потерпілого та направився назад у приміщення.
Вказаними діями ОСОБА_7 заподіяв ОСОБА_8 тілесне ушкодження у вигляді проникаючого колото-різаного поранення шиї - рани (визначена лікарями як колото-різана рвана) справа від передньої серединної лінії (розміром 1 х 3 см), від якої йде рановий канал, який йде по нижньому краю щитоподібного хряща, направляється латерально (ззовні) донизу, пересікає щитоподібний м'яз та проникає в порожнину гортані, що супроводжувалося поступленням повітря з рани та потребувало проведення оперативного лікування, і відноситься до тяжкого тілесного ушкодження за критерієм небезпеки для життя.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджуються сукупністю наявних у ньому доказів, яким суд дав належну оцінку, і в апеляційній скарзі не оспорюються. А тому колегія суддів не переглядає їх відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України.
За встановлених судом фактичних обставин кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч.1 ст.121 КК України - умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, - є вірною.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б могли бути підставою для зміни або скасування вироку, колегія суддів не вбачає.
Суд відповідно до вимог ст.65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином, особу винного, який офіційно не працевлаштований, не судимий, відсутність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання.
Твердження в апеляційній скарзі, що суд безпідставно не врахував обставини, які пом'якшують покарання, якими обвинувачений вважає повне визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, те, що він не судимий, був працевлаштований, має батьків пенсіонерів похилого віку, не приймаються до уваги судом апеляційної інстанції.
Щире каяття ґрунтується на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки і характеризується щирим осудом цієї поведінки, визнанням своєї провини, висловленні жалю з приводу вчиненого, бажанням виправити ситуацію, що склалася, тощо.
Дійсно, ОСОБА_7 не заперечував, що завдав удар шматком скла у шию потерпілого, і в суді першої інстанції показав, що ОСОБА_8 перед цим спровокував його, хапав за горло і вдарив у груди, спричинивши тілесне ушкодження.
Така позиція обвинуваченого, який спричинив потерпілому тяжке тілесне ушкодження, коли конфлікт був повністю вичерпаний, і намагається виправдати свої цинічні дії, не вжив заходів до відшкодування потерпілому завданої шкоди та примирення з останнім, свідчить про відсутність щирого каяття. А повідомлення органу досудового розслідування та суду достеменно відомі цим компетентним органам обставини не є активним сприянням розкриттю кримінального правопорушення.
Що стосується посилання на наявність у ОСОБА_7 роботи та батьків похилого віку на утриманні, то вони нічим не доведені.
Згідно з ч.1 ст.69 КК України за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429, 437-439, 442, 4421 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Дані про особу ОСОБА_7 та відсутність обставин, що пом'якшують покарання, не дають підстав вважати, що ступінь тяжкості кримінального правопорушення істотно знижено, і застосовувати положення ч.1 ст.69 КК України.
Не може бути ОСОБА_7 звільнений і від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, рішення про що може ухвалити суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, якщо дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Отже, суд взяв до уваги зазначені раніше дані про особу обвинуваченого, в тому числі ті, на які є посилання в апеляційних скаргах, і правильно призначив ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк, установлений у відповідній санкції.
Саме таке покарання, на переконання колегії суддів, буде необхідним й достатнім для досягнення його мети, яка полягає не тільки в карі, а й виправленні обвинуваченого та запобіганні вчиненню злочинів як ним, так і іншими особами.
Тому підстави для пом'якшення призначеного ОСОБА_7 покарання або звільнення від його відбування з випробуванням, як про це порушується питання в апеляційних скаргах, відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 407 КПК України, колегія суддів
Вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 18 листопада 2024 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін, а апеляційні скарги обвинуваченого і захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення.
На ухвалу суду апеляційної інстанції може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3