16 травня 2025 року справа № 580/2667/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гаврилюка В.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) подав позов до Військової частини НОМЕР_1 (далі - В/Ч НОМЕР_1 , відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії відповідача, викладені у відповіді № 1458/1385 від 03.02.2025 на рапорт про звільнення з військової служби позивача;
- зобов'язати відповідача вчинити певні дії, а саме звільнити з військової служби позивача ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі п.п. “г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що позивач подав рапорт на звільнення з військової служби на підставі п.п. “г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», до якого додав копії документів, що підтверджують підстави для звільнення з військової служби.
Відповідач у відповіді № 1458/1385 від 03.02.2025 зазначає, що позивачем було подано з рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами відповідно до підпункту “г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», та повідомив, що згідно з статтею 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» визначено: через такі сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжити військову службу) - необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. А наданими документами позивача наявність зазначених обставин не підтверджено.
Представник позивача зазначає, що з відповіді відповідача не встановлено, що саме мав на увазі відповідач, це при тому що позивач у своєму рапорті чітко зазначає про відсутність інших членів сім'ї, першого чи другого ступеня споріднення які б могли здійснювати такий догляд. Разом з тим відповідач не повідомляє які саме необхідно додати документи позивачу для того щоб позивач міг скористатись своїм правом на звільнення з військової служби.
Представник позивача стверджує, що відповідно до п.п. “г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» позивач має правові підстави для звільнення з військової служби з лав Збройних Сил України в воєнний період.
Ухвалою від 17.03.2025 суддя Черкаського окружного адміністративного суду прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
02.04.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить у задоволенні позову відмовити, зазначивши, що з наданих позивачем до рапорту документів неможливо повно встановити наявність чи відсутність інших членів сім'ї ОСОБА_2 першого та другого ступенів споріднення. Крім того, ОСОБА_2 встановлена ІІ група інвалідності відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією, без застереження про необхідність постійного догляду. Поняття “сторонній догляд» не є тотожним поняттю “постійний догляд», а позивач не надав жодного законодавчо визначеного документа, який би підтверджував необхідність здійснення постійного стороннього догляду за ОСОБА_2 . Також вказав, що звільнення позивача з військової служби належить до дискреційних повноважень відповідача.
Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розпочато через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.
Суд встановив, що ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
28.01.2025 подав рапорт про звільнення його з військової служби на підставі п.п. “г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір'ю - ОСОБА_2 , яка є інвалідом ІІ групи.
До рапорту позивач додав копії документів:
- Паспорт № НОМЕР_2 та РНОКПП на ім'я Позивача;
- Свідоцтво про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 ;
- Паспорт серії НОМЕР_4 та РНОКПП на ім'я ОСОБА_2 ;
- Довідка до акту МСЕК серії 12 ААГ №272190;
- Пенсійне посвідчення серії НОМЕР_5 від 14.03.12;
- Витяг з реєстру територіальної громади;
- Акт обстеження домогосподарства від 21.12.2024;
- Довідка про взяття на облік внутрішньопереміщеної особи;
- Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги на непрофесійній основі № 512;
- Свідоцтво про смерть ОСОБА_3 ;
- Свідоцтво про смерть ОСОБА_4 .
За наслідками розгляду рапорту позивача листом № 1458/1385 від 03.02.2025 відповідач повідомив, що згідно з статтею 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» визначено: через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжити військову службу) - необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. Наданими документами позивача наявність зазначених обставин не підтверджено.
Дії відповідача, викладені у відповіді № 1458/1385 від 03.02.2025 на рапорт про звільнення з військової служби позивач вважає протиправними, а тому звернувся в суд з цим позовом.
Під час вирішення спору по суті суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, здійснює Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-XII). Він же визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно з частинами першою, другою статті 1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII і залежать від виду військової служби.
Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, передбачені частиною четвертою цієї статті.
При цьому, пункт перший визначає підстави для звільнення таких військовослужбовців під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), а пункт другий - під час воєнного стану.
Згідно з підпунктом “г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII (у редакції, яка діяла на час подання позивачем рапорту про звільнення з військової служби) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Відповідно до п. 3 ч. 12 статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, під час дії воєнного стану, у зв'язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Таким чином, підставою для звільнення військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, під час дії воєнного стану є необхідність здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю I чи II групи за відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи.
Отже, визначальною ознакою для звільнення позивача з військової служби у спірних правовідносинах є обставина необхідності здійснення постійного догляду позивачем за матір'ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.
Суд встановив, що відмова відповідача мотивована відсутністю документального підтвердження наявності підстав для звільнення військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, під час дії воєнного стану за сімейними обставинами.
Як встановив вище суд, до рапорту позивач додав довідку МСЕК серії 12 ААГ № 272190 від 02.08.2023, яка не містить відомостей про необхідність постійного догляду.
Суд врахував, що позивач додав до рапорту про звільнення з військової служби висновок № 512 про наявність порушень функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-4/о), відповідно до якого ОСОБА_2 рекомендовано соціальну послугу: догляду вдома, отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. Висновок дійсний до 14.06.2025.
Таким чином, вказаний висновок визначає рекомендацію щодо догляду виключно на строк визначений у ньому.
При цьому, підпункт “г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» визначає, що підставою для звільнення є саме необхідність здійснення постійного догляду.
Суд зазначає, що саме по собі поняття “догляд вдома» є не є тотожним поняттю “постійний догляд», позаяк останнє передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.
З огляду на відсутність у висновку № 512 інформації про необхідність постійного догляду, суд висновує, що позивач не надав відповідачу доказів на підтвердження існування підстав для звільнення, визначених підпунктом “г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», та вважає, що відповідач відмовив позивачу у звільненні зі служби відповідно до вимог чинного законодавства.
Такий висновок суду відповідає висновку Верховного Суду, який викладений у постанові від 21 лютого 2024 року у справі № 120/1909/23.
Суд також враховує інші аргументи сторін, зазначені у заявах по суті справи, однак зауважує, що встановлені судом обставини є самостійними та достатніми підставами для прийняття рішення по суті спору.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, у задоволенні яких належить відмовити.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини 5 статті 139 вказаного Кодексу, у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Зважаючи на те, що позовні вимоги позивача, звільненого від сплати судових витрат не підлягають задоволенню, а відповідач не надав доказів понесення судових витрат, то підстави для їх розподілу відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Учасники справи:
1) позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 );
2) відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ).
Рішення складене у повному обсязі та підписане 16.05.2025.
Суддя Василь ГАВРИЛЮК