Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
16 травня 2025 року справа № 640/6306/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олексія Котеньова, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, буд.13/15, м. Київ, 01011, код ЄДРПОУ 00034051) визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача як правонаступника Генеральної прокуратури України щодо неналежного розрахунку з позивачем, а саме невиплати йому частини заробітної плати - посадового окладу, визначеного ч. 3 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" за період з 26.04.2019 по 20.11.2019;
- зобов'язати відповідача виплатити позивачу 155988 грн. матеріальної шкоди.
В обґрунтування позовних позивачем зазначено, що Генеральною прокуратурою України (Офісом Генерального прокурора) порушено його право на належну оплату праці у зв'язку із виплатою йому грошового утримання у значно меншому обсязі, ніж передбачено положенням ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру». Позивач вважає, що належним способом захисту його порушених прав у наведених правовідносинах є застосування норми прямої дії ч. 3 ст. 152 Конституції України та стягнення матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними.
Ухвалою від 17.03.2021 Окружним адміністративним судом міста Києва (суддя Костенко Д.А.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження.
На виконання Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399 до Харківського окружного адміністративного суду, згідно супровідного листа № 01-19/1430/25 від 31.01.2025 року передано 742 (сімсот сорок дві) судові справи згідно з актом приймання-передачі від 31.01.2025.
Ухвалою ХОАС від 03.03.2025 прийнято справу до розгляду.
Відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву, в якому останні зазначив, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України. Згідно з вимогами статті 48 Бюджетного кодексу України та розміру загальної суми, передбаченої в Законах України «Про Державний бюджет України» на утримання органів прокуратури, Офісом Генерального прокурора проводились розрахунки сум на оплату праці у розрізі прокуратур усіх рівнів для затвердження їх у відповідних кошторисах видатків на кожен рік відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», у зв'язку з чим прокуратура не мала правових підстав для нарахування та виплати позивачу заробітної плати поза межами видатків Державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України. Крім того, відповідачем у відзиві наголошено, що за змістом ст. 152 Конституції України рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, а у разі встановлення порушеного права позивачва на отримання заробітної плати у розмірах, встановленими ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», завдану їй матеріальну шкоду повинна відшкодовувати саме держава, а не конкретний державний орган в межах власних бюджетних асигнувань.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
Відповідно до ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Суд розглядає справу у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п.10 ч.1 ст.4, ч.4 ст.229 КАС України.
Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд зазначає таке.
Судом встановлено, ОСОБА_1 у період з 26.04.20219 по 20.11.2019 працювала в органах прокуратури в Геніальній прокуратурі України.
Наказом Генерального прокурора №1536 ц від 15.11.2019 позивача звільнено з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Позивач стверджує, що урахуванням посад, які обіймав позивач з 26.04.20219 по 20.11.2019 у та з урахуванням інформації про розміри посадового окладу, який було нарахованого позивачу, встановлено різницю між фактично нарахованим окладом та тим, який повинен був нараховуватись у відповідності до частини третьої статті 81 Закону України «Про прокуратуру».
Позивач вказує, що з 26.04.20219 по 20.11.20219 посадовий оклад у відповідності до ч.3 ст. 81 Закону "Про прокуратуру" повинен бути нарахований у розмірі 204778,60, утім відповідачем нарахована у розмірі 48790, 00 грн.
Отже на думку позивача, різниця між фактично нарахованим посадовим окладом та посадовим окладом, який повинен був бути нарахований позивачу відповідно до вимог статті 81 Закону України «Про прокуратуру» становить 155988,60 грн.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд застосовує такі норми права.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII«Про прокуратуру» (далі- Закон № 1697-VII).
Відповідно до частин першої-четвертої статті 81 Закону № 1697-VII (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.
Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.
Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора регіональної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Генеральної прокуратури України - 1,3.
Відповідно до частини дев'ятої статті 81 Закону № 1697-VII фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 06.12.2016 1774-VIII частину третю статті 81 Закону № 1697-VII викладено в такій редакції: Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 1 січня 2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2018 рік установлено у 2018 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2018 року 1762 гривні.
Разом з цим, суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 8 Закону України Про оплату праці від 24.03.1995 № 108/95-ВР умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Згідно з статті 13 Закону України "Про оплату праці" оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
Згідно з частинами першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
За приписами статті 89 Закону України "Про прокуратуру" функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.
Згідно статті 90 Закону України "Про прокуратуру" фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.
Схема посадових окладів працівників органів прокуратури затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2012 № 505 Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури.
Аналіз наведених правових норм та обставин справи дає підстави для висновку, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2012 № 505 Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури.
Аналогічні правові позиції викладені в постановах Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 825/575/16, від 19.03.2020 у справі № 806/3314/17, від 09.09.2020 у справі №807/1171/16, від 03.04.2021 у справі №120/14973/21-а.
Як встановлено судом та підтверджується відповідачем, у спірний період посадовий оклад позивача нараховувався не у відповідності до положень частини третьої статті 81 Закону України Про прокуратуру, а у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окреме положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України Про прокуратуру від 14.10.2014 № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України передбачено, що положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України Про прокуратуру від 14.10.2014 № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що положеннями пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, які були визнані неконституційними, йому було завдано матеріальної шкоди у вигляді неотриманої заробітної плати, тому належним способом захисту його прав є застосування норм прямої дії, а саме частина третя статті 152 Конституції України, якою закріплено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку, з приводу чого суд зазначає таке.
За правилами статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно із статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частин першої та другої статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Частиною третьою статті 152 Конституції України передбачено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Аналогічне положення міститься у статті 91 Закону України Про Конституційний Суд України від 13.07.2017 № 2136-VIII.
Окрім цього у статті 97 вказаного Закону визначено, що Конституційний Суд України у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання.
Рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України.
Тобто, рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.
Встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням.
Подібний висновок також висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 листопада 2020 року у справі №4819/49/19.
Суд наголошує, що дія окремого положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі №1-223/2018(2840/18), втратила чинність 26 березня 2020 року.
Суд звертає увагу, що у рішенні Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26.03.2020 відсутні положення, які б дозволили зробити висновок про його поширення на правовідносини, які припинилися на момент його ухвалення. Натомість, у резолютивній частині рішення чітко вказано, що положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України Про прокуратуру від 14.10.2014 № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, з огляду на наведене, враховуючи відсутність у відповідача права на здійснення перерахунку та виплату посадового окладу позивачу самостійно без правого врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України у розмірі, іншому ніж встановлений постановою Кабінету Міністрів України № 505, суд дійшов висновку про те, що відповідачем не було допущено бездіяльності щодо неналежного розрахунку з позивачем і як наслідок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо стягнення матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати за період з 26.04.2019 по 20.11.2019, а тому відсутні підстави для задоволення позовної заяви.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про не обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст.4-10, 19, 77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 236 293, 295, 297, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, буд.13/15, м. Київ, 01011, код ЄДРПОУ 00034051) визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення у повному обсязі виготовлено 16 травня 2025 року.
Суддя Олексій КОТЕНЬОВ