16 травня 2025 року м. Рівне №460/7098/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Зозулі Д.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доВійськової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, відповідно до якої позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (невчинення дій) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення та інших видів виплат належних зниклому безвісті військовослужбовцю ОСОБА_2 згідно пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII в редакції Закону, що діяла на момент подання ОСОБА_1 заяви та призначення їй відповідних виплат;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснювати нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) щомісячного грошового забезпечення та інших видів виплат, належних зниклому безвісті військовослужбовцю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до положень пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції Закону №1486-VIII від 06.09.2016, що діяла на момент подання ОСОБА_1 заяви та призначення їй відповідних виплат, починаючи з 01.02.2025 року.
Позовну заяву мотивовано тим, що позивач є дружиною зниклого безвісти в серпні 2024 року військовослужбовця ОСОБА_2 . ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про виплату їй грошового забезпечення, як дружині зниклого безвісти військовослужбовця. Відповідачем у період з жовтня 2024 року по січень 2025 року виплачено позивачу належне грошове забезпечення. Однак з 01.02.2025 позивач отримала лише заробітну плату зниклого безвісти чоловіка за січень 2025 року, без нарахування додаткової винагороди. У березні 2025 року жодних виплат від відповідача на рахунок позивача не надходило. Враховуючи розмір грошового забезпечення на думку позивача його виплаченого менше аніж має бути. Позивач не згоден з бездіяльністю відповідача та просить задовольнити позов у повному обсязі.
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду 18.04.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання.
05 травня 2025 року на адресу суду надійшов відзив військової частини НОМЕР_1 в якому відповідач вказує на те, що доводи позивача про бездіяльність відповідача, яка на його думку полягає в не нарахування та невиплати їй грошового забезпечення її зниклого безвісти за особливих обставин чоловіка, військовослужбовця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не відповідають дійсності. Так, Солдат ОСОБА_2 , призваний по мобілізації, з 30 вересня 2023 року зарахований на військову службу за призовом у воєнний час, до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . 17 серпня 2024 року солдат ОСОБА_2 у складі підрозділу військової частини НОМЕР_1 виконував бойове завдання, потрапив під мінометний обстріл та з цього числа вважається зниклим безвісти під час виконання обов'язків військової служби та захисту Батьківщини. Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26 вересня 2024 року №277, належні щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення солдата ОСОБА_2 , який вважається зниклим безвісти з 17 серпня 2024 року, виплачувались його дружині ОСОБА_1 . Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26 лютого 2025 року №57, на підставі Закону України від 08 жовтня 2024 року №3995- ІХ, з 01 лютого 2025 року у зв'язку з відсутністю особистого розпорядження солдата ОСОБА_2 , який вважається зниклим безвісти з 17.08.2024, належні йому щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення депонуються на спеціальному рахунку військової частини НОМЕР_1 в розмірі 50% грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань, решта 50% грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань виплачується членам сім'ї військовослужбовця в наступному розмірі: - ОСОБА_1 , дружині військовослужбовця в розмірі 25% грошового забезпечення на її картковий рахунок; - ОСОБА_3 , матері військовослужбовця в розмірі 25% грошового забезпечення на її картковий рахунок. На виконання п. 6 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також вказаних положень Порядку, відповідачем розглянуто та задоволено вищевказану заяву позивача, у зв'язку із чим, на теперішній час відповідачем позивачу нараховано та виплачено: 15.02.2025 - грошове забезпечення за січень 2025 року в сумі 22777,44 грн; 28.02.2025 - додаткова винагорода за січень 2025 року в сумі 98500,00 грн; 15.03.2025 - грошове забезпечення за лютий 2025 року в сумі 5694,36 грн; 21.03.2025 - додаткова винагорода за лютий 2025 року в сумі 24625,00 грн.; 13.04.2025 - грошове забезпечення за березень 2025 року в сумі 5694,36 грн; 23.04.2025 - додаткова винагорода за березень 2025 року в сумі 24625,00 грн. З наведених вище фактів видно, що позивачем не надано будь-яких письмових чи інших доказів на підтвердження її позовних вимог, більш того доводи позивача не відповідають фактичним обставинам справи, тому представник відповідача заперечує проти їх задоволення.
Згідно з положеннями статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Частиною 1 ст. 262 КАС України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 є дружиною військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_2 , водія 1 відділення протитанкових ракетних комплексів взводу протитанкових ракетних комплексів НОМЕР_3 механізованого батальйону, який зник безвісти 17.08.2024 в результаті бойових дій, що підтверджується наявними в матеріалах справи копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_4 , виданого 04.09.2015 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Здолбунівського районного управління юстиції у Рівненської області, сповіщенням № 288 від 26.08.2024.
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26 вересня 2024 року №277, належні щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення солдата ОСОБА_2 , який вважається зниклим безвісти з 17 серпня 2024 року, виплачувались його дружині ОСОБА_1 на підставі її заяви від 29.08.2024 та наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25.09.2024 № 1035-ОД.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26 лютого 2025 року №57, на підставі Закону України від 08 жовтня 2024 року №3995- ІХ, з 01 лютого 2025 року у зв'язку з відсутністю особистого розпорядження солдата ОСОБА_2 , який вважається зниклим безвісти з 17.08.2024, належні йому щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення депонуються на спеціальному рахунку військової частини НОМЕР_1 в розмірі 50% грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань, решта 50% грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань виплачується членам сім'ї військовослужбовця в наступному розмірі:
- ОСОБА_1 , дружині військовослужбовця в розмірі 25% грошового забезпечення на її картковий рахунок;
- ОСОБА_3 , матері військовослужбовця в розмірі 25% грошового забезпечення на її картковий рахунок.
Згідно Розрахункової картки солдата ОСОБА_2 № 1/1052 від 02.05.2025 відповідачем проведено виплату позивачу грошового забезпечення у наступних розмірах : 15.02.2025 - грошове забезпечення за січень 2025 року в сумі 22777,44 грн; 28.02.2025 - додаткова винагорода за січень 2025 року в сумі 98500,00 грн; 15.03.2025 - грошове забезпечення за лютий 2025 року в сумі 5694,36 грн; 21.03.2025 - додаткова винагорода за лютий 2025 року в сумі 24625,00 грн.; 13.04.2025 - грошове забезпечення за березень 2025 року в сумі 5694,36 грн; 23.04.2025 - додаткова винагорода за березень 2025 року в сумі 24625,00 грн. У складі грошового забезпечення враховано: посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію, додаткову грошову винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 та індексацію грошового забезпечення. З грошового забезпечення утримано обов'язкові платежі (податок на доходи фізичних осіб та військовий збір).
Позивач через представника звернулась за наданням інформації щодо розміру виплат, які нараховуватиме Відповідач з 01.02.2025 (адвокатський запит №040303 від 04.03.2025).
Крім цього, на адресу відповідача позивачем через представника було направлена заява про продовження виплат у попередньому розмірі від 04.03.2025 №040302.
У відповідь на направлені вищевказані адвокатський запит та заяву був отриманий лист відповідача від 28.03.2025 №4399 кп/вих, зі змісту якого судом встановлено, що відповідач відмовився розглядати адвокатський запит у зв'язку з відсутністю документів щодо родинних зав'язків позивача з безвісті зниклим ОСОБА_2 , які мали б бути (на думку відповідача) додані до запиту.
Оскільки станом на момент пред'явлення даного позову відповідач не здійснював на користь позивача будь-яких виплат грошового забезпечення, визначеного п. 4, 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 р. № 884 та ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в редакції що була чинна на дату призначення грошового забезпечення, то таку бездіяльність відповідача позивач вважає протиправною та з метою захисту порушеного права звернулася до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Згідно частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України, Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається із Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) та інших нормативно-правових актів.
Відповідно до частини 6 статті 9 Закону №2011-ХІІ за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців:
- дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Законом України "Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №3995-ІХ від 08.10.2024 щодо грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх" зазначену правову норму викладено в наступній редакції:
"За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.
Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону).
Порядок підтвердження справжності підпису військовослужбовця на особистому розпорядженні на випадок полону, оформлення та зберігання такого розпорядження та його скасування здійснюються у порядку, передбаченому пунктом 4 статті 16 цього Закону.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці четвертому цього пункту, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.
Виплата грошового забезпечення особі (особам), визначеній (визначеним) в особистому розпорядженні на випадок полону, та особам, передбаченим цим пунктом, здійснюється до повного з'ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців у нейтральних державах або зникнення безвісти, їх звільнення з полону або визнання судом безвісно відсутніми чи оголошення судом померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.
Грошове забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, підлягає індексації відповідно до закону. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення таких військовослужбовців встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзацах четвертому - п'ятому цього пункту, належні та не виплачені військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти, суми грошового забезпечення після оголошення їх судом померлими включаються до складу спадщини.
Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігаються передбачені законом інші види забезпечення."
Дані зміни до пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №3995-ІХ від 08.10.2024 введені в дію 01 лютого 2025 року.
Відповідно до пункту 2 розділу I Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі - Порядок №260), грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Згідно з пунктом 8 розділу I Порядку №260 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).
Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).
Грошове забезпечення командиру військової частини виплачується за місцем перебування на грошовому забезпеченні на підставі наказу вищого командира за підпорядкованістю.
Пунктом 3 розділу ХХХ Порядку №260 визначено, що грошове забезпечення військовослужбовцям, зокрема безвісно відсутніми (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно) виплачується відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884, військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець.
Порядок виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884 (далі - Порядок №884).
Цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім'ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв'язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх (далі - військовослужбовці).
Пунктом 3 Порядку № 884 передбачено, що за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 884 виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).
Відповідно до пункту 6 Порядку № 884 виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей:
- військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, - до дня їх звільнення включно;
- військовослужбовців, безвісно відсутніх, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 отримує виплату грошового забезпечення зниклого безвісти свого чоловіка ОСОБА_2 .
Доводи позивача щодо виплати їй грошового забезпечення не у повному розмірі спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Відповідно до Порядку №260, грошове забезпечення виплачується в поточному місяці за минулий місяць.
Таким чином, на момент розгляду справи (16.05.2025) позивач отримала 15.02.2025 - грошове забезпечення за січень 2025 року в сумі 22777,44 грн; 28.02.2025 - додаткова винагорода за січень 2025 року в сумі 98500,00 грн; 15.03.2025 - грошове забезпечення за лютий 2025 року в сумі 5694,36 грн; 21.03.2025 - додаткова винагорода за лютий 2025 року в сумі 24625,00 грн.; 13.04.2025 - грошове забезпечення за березень 2025 року в сумі 5694,36 грн; 23.04.2025 - додаткова винагорода за березень 2025 року в сумі 24625,00 грн., тобто в повному обсязі.
Так, суду слід зазначити, що вказані виплати були проведені відповідачем відповідно до пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у редакції Закону №3995-ІХ від 08.10.2024, що введені в дію 01 лютого 2025 року. Вказаний закон був прийнятий на виконання Конституції України, Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" і його метою є удосконалення норми та порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених в полон або заручниками, а також інтернованих в нейтральних державах або безвісно відсутніх, членам їх сімей, з урахуванням численних запитів від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, народних депутатів України, командирів військових частин та особисто від членів сімей військовослужбовців.
Проект Закону розроблено на виконання доручення Віце-прем'єр міністра України - Міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 13.10.2023 №8785/8/1-23, оскільки норма щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених в полон або заручниками, а також інтернованих в нейтральних державах або безвісно відсутніх, членам їх сімей була неефективною, зокрема у визначеному колі членів сімей та чинного порядку черговості отримання ними грошового забезпечення. Оскільки, коло членів сімей військовослужбовця у діючій раніше редакції Закону обумовлює ситуацію, коли батьки та інші особи, основне джерело спільних доходів у яких, - грошове забезпечення військовослужбовця та які потребують його захисту, втрачають право на отримання зазначеного грошового забезпечення, а сам військовослужбовець, повернувшись із полону, залишається без необхідних засобів для відновлення, реабілітації та інколи з боргами (комунальні послуги, орендна плата).
Нова редакція повністю узгоджується із Конституцією України та правовим висновкам Конституційного Суду, адже завдяки цьому законопроекту після повернення зниклий безвісти військовослужбовець зберігає за собою 50% належного йому грошового забезпечення, яке він набув, виконуючи конституційний обов'язок із захисту Батьківщини, надважкі завдання із відсічі та стримування збройної агресії російської федерації, захисту суверенітету та територіальної цілісності України.
Зазначений закон прийнято саме згідно вимог принципу соціальної справедливості, так як 50% його грошового забезпечення повністю розподіляється між найближчими родичами зниклого безвісти військовослужбовця та 50% залишається на його рахунках з метою забезпечення йому гідного рівня для життя після повернення додому та забезпечення його базових потреб. Так як у разі виплати 100% грошового забезпечення його найближчим родичам, військовослужбовець залишається ні з чим по поверненню додому. Водночас, родичі та сім'я зберігають за собою право на спадщину збережених на рахунках військовослужбовця грошові кошти у разі визнання його загиблим. А отже, жодного звуження прав позивача не відбувається.
Закон України "Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №3995-ІХ від 08.10.2024 не визнано неконституційним у встановленому законом порядку, не скасовано, є чинним, а отже, обов'язковим до виконання на всій території України.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що військова частина НОМЕР_1 діє виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, а отже, жодної протиправності в діях відповідача щодо зменшення суми виплати грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_2 , який зник безвісти суд не встановив.
З урахуванням викладеного, на момент розгляду справи відповідачем не проводилось нарахування та виплата позивачу грошового забезпечення у розмірі меншому ніж передбачено відповідно до пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у редакції Закону України №3995-ІХ від 08.10.2024.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З аналізу викладеного вбачається, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб факт порушення був обґрунтованим. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Враховуючи вищезазначене, судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб.
Рішення суду не може залежати від настання або ненастання якихось обставин (умовне рішення). Заявлені позовні вимоги спрямовані на майбутнє, відповідно не можуть бути задоволені вимоги щодо захисту права, яке може бути порушено в майбутньому. Також, рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях. Задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.
Зважаючи на ті обставини, що на момент подання даної позовної заяви жодних дій, бездіяльності або рішення військовою частиною НОМЕР_1 щодо нарахування грошового забезпечення згідно пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII в редакції Закону від 01.02.2025, який визнано неконституційним у встановленому законом порядку чи скасовано, не відбулось, то підстави для задоволення позову відсутні.
У відповідності до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Конституційний Суд України, надаючи тлумачення частини другої статті 55 Конституції України в своєму Рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Це означає, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Суд зазначає, що таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи - позивача з боку відповідача, який стверджує про їх порушення.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №826/4406/16 та від 29.06.2021 у справі №1/380/2019/000578.
Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За приписами статті 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч. 1 ст. 77 та ч. 2 ст. 77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі № 520/2261/19, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до приписів статті 139 КАС України, з огляду на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, за відсутності доказів понесення судових витрат відповідачем, підстав для їх розподілу немає.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 16 травня 2025 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 )
Суддя Д.П. Зозуля