17 лютого 2025 рокуСправа №160/32441/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Луговської Г.В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача-1: Державна судова адміністрація України, відповідача-2: Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, про визнання протиправними дій, визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України (далі -ДСА України, відповідач-1) щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (далі - ТУ ДСА в Дніпропетровській області, відповідач-2) в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року і по 31 грудня 2021 року, включно виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2'270,00 грн.;
- зобов'язати відповідача-1 забезпечити відповідача-2 бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 , за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року включно, нарахованої виходячи з встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2'270,00 грн.;
- визнати протиправними дії відповідача-2 щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2'102,00 грн.;
- зобов'язати відповідача-2 нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року включно, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2021 року у розмірі 2'270,00 грн., врахувавши при цьому виплачені суми та із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача-1 щодо незабезпечення відповідача-2 в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 , за період з 01 січня 2022 року і по 31 грудня 2022 року, включно виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2'481,00 грн.;
- зобов'язати відповідача-1 забезпечити відповідача-2 бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 , за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року включно, нарахованої виходячи з встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2'481,00 грн.;
- визнати протиправними дії відповідача-2 щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01 січня 2022 року і по 31 грудня 2022 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2'102,00 грн.;
- зобов'язати відповідача-2 нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за період з 01 січня 2022 року і по 31 грудня 2022 року включно, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2022 року у розмірі 2'481,00 грн., врахувавши при цьому виплачені суми та із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача-1 щодо незабезпечення відповідача-2 в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 , за період з 01 січня 2023 року і по 31 грудня 2023 року, включно виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2'684,00 грн.;
- зобов'язати відповідача-1 забезпечити відповідача-2 бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 , за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року включно, нарахованої виходячи з встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2'684,00 грн.;
- визнати протиправними дії відповідача-2 щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01 січня 2023 року і по 31 грудня 2023 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2'102,00 грн.;
- зобов'язати відповідача-2 нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року включно, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2023 року у розмірі 2'684,00 грн., врахувавши при цьому виплачені суми та із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача-1 щодо незабезпечення відповідача-2 в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 , за період з 01 січня 2024 року по 23 квітня 2024 року, включно виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3'028, 00 грн.;
- зобов'язати відповідача-1 забезпечити відповідача-2 бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 , за період з 01 січня 2024 року по 23 квітня 2024 року включно, нарахованої виходячи з встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3'028,00 грн.;
- визнати протиправними дії відповідача-2 щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01 січня 2024 року по 23 квітня 2024 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2'102,00 грн.;
- зобов'язати відповідача-2 нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за період з 01 січня 2024 року по 23 квітня 2024 року включно, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2024 року у розмірі 3'028, 00 грн., врахувавши при цьому виплачені суми та із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ТУ ДСА України в Дніпропетровській області в порушення ст.130 Конституції України та ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за період 01 січня 2021 - 23 квітня 2024 року нараховано позивачу суддівську винагороду, обраховану виходячи з розміру прожиткового мінімуму 2102,00 грн., що є меншим, ніж гарантовано спеціальним законодавством, оскільки на думку позивача, відповідач-1 повинен був нарахувати суддівську винагороду виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2021 р. у розмірі 2'270,00 грн., на 01.01.2022 у розмірі 2'481,00 грн., на 01.01.2023 р. у розмірі 2'684,00 грн., на 01.01.2024 р. у розмірі 3028,00 грн.
А ДСА України не здійснено фінансування ТУ ДСА України в Дніпропетровській області для проведення виплати позивачу суддівської винагороди у належному розмірі.
Не погодившись з такими діями відповідачів, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Одночасно, позивач просив поновити строк звернення до суду, з посиланням на необмеженість такого строку до 19.07.2022, скасування карантину на всій території України з 01.07.2023, протилежність судової практики та позицій Верховного Суду.
При цьому, суд також враховує звільнення позивача з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку на підставі рішення Вищої ради правосуддя №1706/0/15-24 від 04.06.2024 року, як момент, після якого з позивачем проведено остаточний розрахунок і з якого позивач міг дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Приймаючи обґрунтування позивача та зважаючи на поважність причин, ухвалою суду від 13.12.2024 року відкрито провадження у справі, відповідачам запропоновано подати відзив на позов.
Одночасно, судом враховано, що станом на дату звернення позивача до суду і на час розгляду справи судом, позивач не перебуває на посаді судді та не є службовою особою, яка у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займає відповідальне та особливо відповідальне становище.
Засобами електронного зв'язку через підсистему «Електронний суд» від відповідача-2 надійшов відзив, за змістом якого заперечує проти позовних вимог, посилаючись на приписи Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VІІІ (далі - Закон №1402-VІІІ), яким визначено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, що становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. При цьому, норма частини третьої статті 135 Закону №1402-VІІІ встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 року №1082-IX (далі - Закон №1082-IX), Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 року №1928-IX (далі - Закон №1928-IX), Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 року №2710-IX (далі - Закон №2710-IX) та Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" від 09.11.2023 року №3460-ІХ (далі - Закон №3460-ІХ) встановлено прожитковий мінімум, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня - 2102 гривні. Так, ТУ ДСА України в Дніпропетровській області здійснює всі нарахування і виплати лише в межах бюджетних асигнувань. Вказано про пропуск строку звернення до суду. Враховуючи викладене, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову.
Від позивача засобами електронного зв'язку через підсистему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив відповідача-2, аргументи якої за змістом аналогічні доводам позовної заяви.
Засобами електронного зв'язку через підсистему «Електронний суд» від відповідача-1 надійшов відзив, за змістом якого заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні, вказує, що розрахунок фактичного розміру прожиткового мінімуму регулюється виключно Законом України “Про державний бюджет України» на відповідний рік. Таким чином, позивачу як нараховувалося, так і виплачувалося 30 прожиткових мінімумів, встановлених Законом № 1402-VIII. Разом з тим, Закони №1082-IX, №1928-IX, № 2710-IX, №3460-ІХ в судовому порядку не скасовувалися, неконституційними не визнавалися та є чинними. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 148 Закону № 1402-VIII ДСА України здійснює функцію головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів та не наділена повноваженнями змінювати розмір бюджетних асигнувань. Зазначив, що питання визначення розміру суддівської винагороди, є питанням виключно законодавця. Вказано про пропуск строку звернення до суду.
Крім того, у відзиві заявлено клопотання про залучення до участі в справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів: Міністерство фінансів України та Кабінет Міністрів України.
При вирішенні цього питання, суд виходив із такого.
Так, відповідно до статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням учасників справи. Якщо адміністративний суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до судового розгляду встановить, що судове рішення може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.
В обґрунтування клопотання представник відповідача-1 посилається на процедуру формування державного бюджету й на те, що в бюджетному процесі приймають участь, зокрема Міністерство фінансів України та Кабінет Міністрів України.
Суд звертає увагу, що спірні правовідносини у цій справі виникли між позивачем та Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, а також Державною судовою адміністрацією України, на яких законом покладено обов'язок фінансування та виплати позивачу суддівської винагороди. Водночас відносини між відповідачами та Міністерством фінансів України і Кабінетом Міністрів України щодо надання бюджетних асигнувань, затвердження і виконання кошторису тощо за своєю правовою природою є бюджетними правовідносинами, які виникають між учасниками бюджетного процесу стосовно реалізації їхніх бюджетних повноважень (прав та обов'язків з управління бюджетними коштами), та які безпосередньо не стосуються спірних правовідносин і не впливають на виконання рішення суду за результатом розгляду цього спору.
Відтак, у залученні до участі в справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів, Міністерства фінансів України та Кабінету Міністрів України відмовлено.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , згідно наказу №17 від 12.03.1993 начальника Управління юстиції Дніпропетровської обласної державної адміністрації на підставі рішення сесії Дніпропетровської обласної ради народних депутатів ХХІ скликання №211-13/XХI, приступив до виконання обов'язків судді Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області.
Постановою Верховної Ради України від 19.06.2003 №1016-IV обраний на посаду судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області безстроково.
23.04.2024 ОСОБА_1 виповнилось шістдесят п'ять років. Відповідно до ч.1 ст.120 Закону №1402-VIII повноваження судді припиняються з наступного дня після досягнення ним шістдесяти п'яти років.
Згідно зі ст.125 Закону №1402-VIII припинення повноважень судді є підставою для припинення трудових відносин судді із відповідним судом, про що голова суду видає наказ.
Наказом в.о. голови Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 23.04.2024 №28-к трудові відносини із суддею ОСОБА_1 припинені у зв'язку з досягненням суддею шістдесяти п'яти років із 24.04.2024 та рішенням Вищої ради правосуддя №1706/0/15-24 від 04.06.2024 позивач звільнений з посади судді Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області у відставку.
Позивач вказує, що на момент звільнення у відставку з посади судді отримував суддівську винагороду з урахуванням доплати за вислугу років у розмірі 80% від посадового окладу судді, що підтверджується розрахунком стажу на посаді судді станом на 24.04.2024, виданим Заводським районним судом м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області.
Позивач вважав, що після його звільнення Вищою радою правосуддя у відставку, відповідачем-2 буде проведено остаточний та повний розрахунок (доплачено раніше невиплачену суму суддівської винагороди), з дотриманням норм ст.130 Конституції України та частиною 2 статті 135 Закону №1402-VIII, а саме:
- за період з 01.01.2021 року і по 31.12.2021 року, включно виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2' 270грн. 00коп.;
- за період з 01.01.2022 року і по 31.12.2022 року, включно виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2' 481грн. 00коп.;
- за період з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року, включно виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2' 684грн. 00коп.;
- за період з 01.01.2024 року по 23.04.2024 року, включно виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3' 028грн. 00коп.
Однак, зазначених дій відповідачем-2 здійснено не було, недоплачених сум позивачу виплачено не було, натомість, розрахунок суддівської винагороди позивача відповідачем-2 був обчислений за увесь спірний період (з 01 січня 2021 року по 23 квітня 2024 року), виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2' 102грн. 00коп.
Позивач вказує, що зазначена бездіяльність порушила його право на мирне володіння майном та на законні сподівання, регламентовані статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції прав людини про захист прав людини і основоположних свобод.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Приписами статті 43 Конституції України визначено, зокрема, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
За приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною другою цієї ж статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.
Згідно зі статтею 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
У преамбулі Закону України “Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1402-VIII) закріплено, що він визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Статтею 4 Закону № 1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України “Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
За частиною 2 цієї правової норми суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII, яка згідно з рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
У рішенні від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016 Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.
У рішенні від 03.06.2013 № 3-рп/2013 у справі № 1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.
У рішенні від 04.12.2018 № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов'язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов'язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10.07.1998, у підп.6.1 п.6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
Відповідно до ст.7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 1921 гривня, з 1 липня - 2013 гривень, з 1 грудня - 2100 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень; працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1769 гривень, з 1 липня - 1854 гривні, з 1 грудня - 1934 гривні.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 2100 гривень, з 1 липня - 2201 гривня, з 1 грудня - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2618 гривень, з 1 липня - 2744 гривні, з 1 грудня - 2833 гривні; працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: з 1 січня - 2102 гривні.
Статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 №2710-IX установлено, що у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні; працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2093 гривні.
Статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 року №3460-ІХ установлено, що у 2024 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень; працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.
Суд зазначає, що визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації, як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, від 04.12.2018 № 11-р/2018.
При вирішенні цього спору суд виходить із того, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Цей висновок узгоджується із змінами до Конституції України, внесеними Законом України “Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 № 1401-VIII (далі - Закон № 1401-VIII), що набрали чинності з 30.09.2016.
Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій.
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні частини другої статті 130 Конституції України.
Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Тому, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, безпосередньо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 46 Конституції України, визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України “Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV).
Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум є вартісною величиною достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Отже, наведеною правовою нормою закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону № 966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Суд зазначає, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
При цьому, судді вказаним Законом не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
До 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.
Суд зауважує, що зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди за спірний період, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, відсутні.
Суд звертає увагу, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII.
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп (II)/2020, до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori) закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali) закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Водночас, Закон № 3460-ІХ фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.
Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 10.11.2021 по справі № 400/2031/21 вказав, що Законом України “Про прожитковий мінімум» не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як “прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру судді». При цьому судді також цим Законом не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватись окремо.
Окрім того, Верховний Суд України, зауважував що Закон України “Про державний бюджет» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень трьох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права “спеціальний закон скасовує дію загального закону». Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм, коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону № 1402-VIII, а положення Законів № 966-XIV, №1082-IX, №1928-IX, №2710-IX та 3460-ІХ вважати загальними нормами.
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Отже, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій. Тому відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом, що й стало підставою для відмови у видачі довідки про суддівську винагороду.
Відтак, суд приходить до висновку, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року (2270грн. 00коп.), 01 січня 2022 року (2481грн. 00коп.), 01 січня 2023 року (2684грн. 00коп.), на 01 січня 2024 року (3028грн. 00коп.), на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн.) є неправомірною.
Вказана правова позиція узгоджується із практикою застосування норм матеріального права Верховним Судом та його висновками викладеними у постановах від 10.11.2021 у справі №400/2031/21 та від 30.11.2021 у справі № 360/503/21, від 12.07.2023 року по справі №140/5481/22.
Статтею 149 Закону №1402-VIII визначено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Згідно із ч.1 ст.151 Закону №1402-VIII Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
Відповідно до п.2, 7 ч.1 ст.152 Закону №1402-VIII Державна судова адміністрація України:
- забезпечує належні умови діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цим Законом;
- готує бюджетний запит.
Згідно із абз.3 ч.3 ст.10 Бюджетного кодексу України головні розпорядники бюджетних коштів визначають мережу розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів з урахуванням вимог щодо формування єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів і одержувачів бюджетних коштів та даних такого реєстру.
Частиною 1 статті 22 Бюджетного кодексу України визначено, що за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Відповідно до абз.8 п.1.2 глави І Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №1407 від 24.12.2012 року, (далі - Порядок №1407) мережа розпорядника коштів державного бюджету (далі - мережа) - згрупована відповідно до законодавства головним розпорядником коштів державного бюджету (далі - головний розпорядник) (розпорядником коштів державного бюджету нижчого рівня (далі - розпорядник нижчого рівня), що має власну мережу) інформація щодо розпорядників нижчого рівня, які у своїй діяльності підпорядковані цьому розпоряднику та/або діяльність яких координується ним, а також отримують від нього бюджетні асигнування, та одержувачів коштів державного бюджету.
Згідно із п.2.1 глави ІІ Порядку №1407 головні розпорядники до початку бюджетного періоду визначають мережу за територіями (обласний рівень) із зазначенням статусу кожної установи (розпорядник бюджетних коштів або одержувач бюджетних коштів), яка обслуговується у відповідному органі Казначейства. Відповідальні виконавці бюджетних програм визначають мережу і подають головному розпоряднику для зведення мережі по головному розпоряднику.
Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п'ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.
Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі.
За вказаних обставин, саме Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області повинно нарахувати та виплатити недоплачену суму суддівської винагороди.
З огляду на встановлене, бездіяльність ДСА України полягає у незабезпеченні ТУ ДСА в Дніпропетровській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за період з 01.01.2021 року по 23.04.2024 року включно.
Отже, позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача-2 щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01.01.2021 року по 23.04.2024 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 року у розмірі 2102 грн. підлягають задоволенню.
Разом з тим, при розгляді спору, слід звернути увагу, що частиною 1 ст.121 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
При цьому норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Так, предметом оскарження є зокрема бездіяльність відповідачів, щодо виплати суддівської винагороди у належному розмірі та незабезпеченні в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу.
Суд зазначає, що під бездіяльністю розуміється пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи чи інтереси фізичних або юридичних осіб, в тому числі не прийняття рішення у випадках, коли таке рішення повинно бути прийнято відповідно до вимог закону. Сама по собі бездіяльність це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити.
Верховний Суд у постанові від 01.04.2021 у справі №280/4453/18 дійшов правового висновку про те, що проступок, пов'язаний із триваючим безперервним невиконанням суб'єктом обов'язків, передбачених законом, визнається триваючим порушенням. Триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи допустила бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності) та, відповідно, порушення закону. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку: усунення стану за якого об'єктивно існує певний обов'язок у суб'єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов'язку відповідним суб'єктом; припиненням дії відповідної норми закону.
Також, визначення терміну «триваюче правопорушення» надано у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі №242/924/17, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.09.2022 у справі №140/1770/19. Відповідно до позиції Верховного Суду у справі №242/924/17, «триваюче» правопорушення це проступок, пов'язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов'язків, передбачених законом.
Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом певного проміжку часу. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об'єктивно існує цей обов'язок, виконанням обов'язку відповідним суб'єктом або припиненням дії відповідної норми закону.
Аналогічне визначення триваючому правопорушенню викладено у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №464/2638/17. Верховний Суд у постанові від 25.11.2021 у справі №826/6064/17 встановив, що у триваючих правовідносинах суб'єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухилявся від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) по відношенню до позивача.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 17.11.2021 у справі №554/10413/15-а зазначив, що триваюче правопорушення повинне бути припинено та усунуто на майбутнє. З огляду на це, строк звернення до суду не застосовується до вимог, спрямованих на захист від триваючого порушення.
У постанові від 23.10.2019 у справі № 127/2-2177/2005 Верховний Суд наголосив на тому, що бездіяльність на відміну від дії не має моменту вчинення. Бездіяльність має триваючий характер та існує до часу початку дій, які свідчать про припинення бездіяльності. Триваюче правопорушення передбачає перебування у стані безперервного тривалого вчинення особою протиправних дій (бездіяльності), у зв'язку із чим, неправомірна бездіяльність може бути оскаржена упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.
Крім того, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Станом на час розгляду спору, воєнний стан продовжує діяти.
Суд зазначає, що навіть в умовах воєнного стану конституційне право людини на судовий захист не може бути обмеженим.
В той же час, згідно зі статтею 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Таким чином, з урахуванням вищезазначеного, враховуючи, що на дату звернення позивача до суду не припинили існувати підстави для звернення до суду, суд доходить висновку про поважність причин та правомірність вимог за період з 01.01.2021 року по 23.04.2024 року включно.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням наведеного вище, виходячи із аналізу положень чинного законодавства України та оцінки наявних у матеріалах справи доказів в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат у вигляді судового збору, суд зазначає наступне.
За змістом ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, а докази понесення ним інших судових витрати відсутні, виходячи з положень ч.5 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст.72-77, 139, 242-246, 255, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача-1: Державної судової адміністрації України, відповідача-2: Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, про визнання протиправними дій, визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року і по 31 грудня 2021 року, включно виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2'270грн. 00коп.; за період з 01 січня 2022 року і по 31 грудня 2022 року, включно виходячи із встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2'481грн. 00коп.; за період з 01 січня 2023 року і по 31 грудня 2023 року, включно виходячи із встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2'684грн. 00коп.; за період з 01 січня 2024 року по 23 квітня 2024 року, включно виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3'028грн. 00коп.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України (01601, м.Київ, вул.Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (49000, м.Дніпро, просп.Дмитра Яворницького, буд.57, код ЄДРПОУ 26239738) бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_1 ), за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року включно, нарахованої виходячи з встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2'270грн. 00коп.; за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року включно, нарахованої виходячи з встановленого на 01 січня 2022 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2'481грн. 00коп.; за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року включно, нарахованої виходячи з встановленого на 01 січня 2023 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2'684грн. 00коп.; за період з 01 січня 2024 року по 23 квітня 2024 року включно, нарахованої виходячи з встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3'028грн. 00коп.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року включно, за період з 01 січня 2022 року і по 31 грудня 2022 року включно, за період з 01 січня 2023 року і по 31 грудня 2023 року включно, за період з 01 січня 2024 року по 23 квітня 2024 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2'102,00 грн.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (49000, м.Дніпро, просп.Дмитра Яворницького, буд.57, код ЄДРПОУ 26239738) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_1 ) суддівську винагороду за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року включно, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2021 року у розмірі 2'270грн. 00коп.; за період з 01 січня 2022 року і по 31 грудня 2022 року включно, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2022 року у розмірі 2'481грн. 00коп.; за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року включно, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2023 року у розмірі 2'684грн. 00коп.; за період з 01 січня 2024 року по 23 квітня 2024 року включно, обчисливши її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2024 року у розмірі 3'028грн. 00коп., врахувавши при цьому виплачені суми та із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Г. В. Луговська