16 травня 2025 року м. Рівне №460/5703/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "Надія Авто" до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області про визнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинення певних дій,
Приватне підприємство "Надія Авто" (далі - позивач) звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області (далі - відповідач), в якому просить суд: визнати протиправною та скасувати Постанову Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області про застосування адміністративно-господарського штрафу № 065449 від 26.12.2024. В обґрунтування позову зазначає, що 29.11.2024 посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області на АС Рівне проведено перевірку з додержанням вимог законодавства про автомобільний транспорт. За результатами перевірки контролюючим органом складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 0498122 від 29.11.2024, яким зафіксовано порушення позивачем вимог ст. 34, 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: регулярні перевезення пасажирів за маршрутом «Рівне-Липне» виконувались водієм без щоденних реєстраційних листків режимів праці та відпочинку з 25.11.2024 до 29.11.2024, бланк підтвердження діяльності не відповідає вимогам даним з тахокарт; п. 14 не зазначено діяльність водія. Однак, як стверджує позивач, водій ОСОБА_1 не здійснював перевезення у період з 09:50год 25.11.2024 по 10:30год 29.11.2025, тому у ньому не могло бути при собі тахокарти за поточний день та попередні 28 календарних днів. Проте, у водія був бланк підтвердження діяльності, який був заповнений та підписаний водієм перед рейсом і був наданий відповідачу під час перевірки. З огляду на викладене вище, на думку позивача, акт перевірки є необґрунтованим, тому постанова є протиправною та належить до скасування. Просить позов задовольнити повністю.
Відповідач подав відзив на позов в якому заперечує проти позовних вимог. Свої заперечення аргументує тим, що на момент проведення перевірки регулярні перевезення пасажирів за маршрутом «Рівне-Липне» виконувались водієм без щоденних реєстраційних листків режимів праці та відпочинку з 25.11.2024 до 29.11.2024, бланк підтвердження діяльності не відповідає вимогам даним з тахокарт; п. 14 не зазначено діяльність водія. Отже акт перевірки є обґрунтованим, тому оскаржувана постанова є правомірною і скасуванню не належить. Просить у позові відмовити.
Позивач подав відповідь на відзив, в якій, на спростування заперечень відзиву, наводить схожі за змістом позову доводи та аргументи.
Відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, в яких підтримує позицію, викладену у відзиві з тих же підстав.
Позовна заява надійшла до суду 26.03.2025.
Ухвалою суду від 27.03.2025 позов залишений без руху.
Ухвалою суду від 14.04.2025, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
05.05.2025 від позивача надійшла заява про забезпечення позову.
Ухвалою суду від 05.05.2025 відмовлено у забезпеченні позову.
Розглянувши заяви по суті, надані учасниками справи, з'ясувавши обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
29.11.2024 посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області на АС Рівне проведено перевірку з додержанням вимог законодавства про автомобільний транспорт.
За результатами перевірки контролюючим органом складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 0498122 від 29.11.2024, яким зафіксовано порушення позивачем вимог ст. 34, 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: регулярні перевезення пасажирів за маршрутом «Рівне-Липне» виконувались водієм без щоденних реєстраційних листків режимів праці та відпочинку з 25.11.2024 до 29.11.2024, бланк підтвердження діяльності не відповідає вимогам даним з тахокарт; п. 14 не зазначено діяльність водія.
26.12.2024 Постановою В.о начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № 065449 за порушення ст. 39 Закону України «Про автомобільних транспорт», відповідальність за яке передбачена абз.3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», на позивача накладено адміністративно-господарський штраф у сумі 17000грн.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону (закон № 2344), законів України “Про транспорт», “Про дорожній рух», чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.
В ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» зазначено, що автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Відповідно до статті 2 Закону № 2344 нормативні акти, які визначають умови перевезень, порядок використання засобів транспорту, організації безпеки руху тощо, є обов'язковими для власників транспорту.
Згідно із ст. 18 Закону України «Про автомобільний транспорт», з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані:
організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України;
здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху;
забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці;
здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.
Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.
Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.
Із викладеного слідує, що контроль за роботою водіїв повинен здійснюватися роботодавцем незалежно від протяжності маршрутів та інших обставин.
За змістом пункту «а» частини 1 статті 10 Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті (ратифікованої Україною у 2008 році), компетентні власті чи органи в кожній країні передбачають ведення індивідуальної контрольної книжки та визначають умови її видачі, її зміст і спосіб її заповнення водіями.
Відповідно до ч.3 ст. 10 даної Конвенції традиційні засоби контролю, зазначені в пунктах 1 та 2 цієї статті, якщо не потрібно для деяких категорій транспорту, заміняються або доповнюються, наскільки це можливо, сучасними засобами, такими, наприклад, як тахографи згідно з правилами установленими компетентними властями чи органами в кожній країні.
Суд зазначає, що вимоги пункту «а» частини 1 статті 10 вказаної Конвенції, є універсальними для будь-якого транспортного засобу, на якому використовується наймана праця водія.
Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затверджене наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 року № 340, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 14.09.2010 за № 811/18106 (далі - Положення № 340).
Відповідно до пунктів 1.2-1.3 даного нормативно-правового акту, це Положення встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його облік.
Вимоги даного Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.
Приписами пункту 6.1 Положення № 340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5тонн, повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
Водій, що керує ТЗ, на автобусних маршрутах протяжністю до 50км включно, вантажними автомобілями з повною масою до 3,5тонн включно, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв, або використовувати діючий та повірений тахограф. (п.6.3 Положення № 340).
Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.
Пунктом 6.4 Положення № 340 встановлено, що у разі тимчасової непрацездатності водія чи перебування його у відпустці, а також якщо водій не здійснював перевезення пасажирів чи/та вантажів, перевізник може заповнювати бланк підтвердження діяльності (додаток 4).
Водії зберігають бланк підтвердження діяльності протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.
Перевізники зберігають бланк підтвердження діяльності протягом 12 місяців.
Відповідно до пункту 7.1 Положення № 340, органи, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху проводять перевірку встановленого режиму праці та відпочинку водіїв відповідно до законодавства України.
01.06.2013 набула чинності вимога щодо наявності тахографа у транспортному засобі при виконанні регулярних пасажирських перевезень на автобусних маршрутах протяжністю від 50км. У разі відсутності такого пристрою, водій повинен мати індивідуальну контрольну книжку водія.
При цьому, чинним законодавством відсутність контролю робочого часу щодо певної категорії водіїв не передбачена.
Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів визначений Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв'язку України 24.06.2010 № 385, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 жовтня 2010 р. (далі - Інструкція № 385).
Пунктом 3.3 розділу III Інструкції № 385 передбачено, що водій транспортного засобу, обладнаного тахографом:
забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа;
своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом;
має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу;
заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом;
у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв);
у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.
За змістом п.3.5 розділу III Інструкції № 385 перевізники:
забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий);
зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку - протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії; аналізують інформацію щодо дотримання режимів праці та відпочинку водіїв, отриману за допомогою тахографа, а в разі виявлення порушень вживають заходів щодо недопущення та запобігання виникненню їх в подальшому.
Статтею 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлені вимоги до автомобільного перевізника, за змістом яких, автомобільний перевізник повинен:
виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів;
утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону;
забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут;
забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров'я водіїв;
організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод;
забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства;
забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту;
забезпечувати безпеку дорожнього руху;
забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.
Автомобільні перевізники з кількістю транспортних засобів десять і більше зобов'язані організовувати підвищення кваліфікації керівників і спеціалістів автомобільного транспорту, діяльність яких пов'язана з наданням послуг автомобільного транспорту, у термін один раз на п'ять років, а з питань безпеки перевезень, охорони праці та пожежної безпеки - у термін один раз на три роки в порядку, який визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
Положенням ст. 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.
Документи для регулярних пасажирських перевезень:
для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;
для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України.
Документи для регулярних спеціальних пасажирських перевезень:
для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із замовником транспортних послуг, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;
для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, схема маршруту, розклад руху, інші документи, передбачені законодавством України.
Документи для нерегулярних пасажирських перевезень:
для автомобільного перевізника - ліцензія, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;
для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, договір із замовником транспортних послуг, документ, що засвідчує оплату транспортних послуг, інші документи, передбачені законодавством України.
Положення наведеної статті закону мають частково бланкетний характер, позаяк замість викладення у тексті цієї норми вичерпного переліку усіх необхідних документів, законодавець вдався до застосування юридичної конструкції "інші документи, передбачені законодавством".
Згідно із правовим висновком постанови Верховного Суду від 19.03.2020 по справі № 823/1199/17, до іншого законодавства належить, зокрема і Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затверджене наказом Міністерства транспорту та зв'язку від 07.06.2010 № 340.
Тобто, до кола іншого, згаданого у статті 39 Закону України "Про автомобільний транспорт" законодавства, належать і Конвенція, і Положення № 340, приписи яких фактично є ідентичними і передбачають серед переліку необхідних документів перевізника - документи про облік робочого часу водія або у вигляді відомостей діючого, справного та повіреного тахографа, або у вигляді відомостей індивідуальної контрольної книжки водія.
Зважаючи на викладене, автомобільні перевізники зобов'язані забезпечити, а водії пред'являти особам, які здійснюють контроль за дотриманням законодавства про автомобільний транспорт, документи, на підставі яких здійснюються, зокрема, пасажирські перевезення.
Також, на водіїв покладається обов'язок допускати до перевірки тахографів посадових осіб Укртранебезпеки, надавати їм тахокарти, а також у разі, якщо у транспортному засобі використовуються цифрові тахографи, роздрукувати інформацію про роботу та відпочинок водіїв.
11.10.2005 набув чинності Закон України № 2819-IV від 07.09.2005р. «Про приєднання України до Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР)».
20.12.2010р. набрала чинності Поправка № 6 до ЄУТР у частині надання до контролю реєстраційних листків (тахограм) за поточний день та попередні 28 календарних дні, а в разі відсутності тахокарт - надання Бланка підтвердження діяльності, який заповнюється транспортним підприємством та водієм перед рейсом.
Щоденні реєстраційні листки режимів праці та відпочинку водія це тахокарти, які використовуються в аналоговому тахографі. У свою чергу, для цифрових тахографів не використовуються щоденні реєстраційні листки режимів праці та відпочинку водія; для цього приладу необхідно використовувати карту водія, роздруківку на паперовому носії інформації про роботу та відпочинок водія.
За змістом позовної заяви позивач зазначає, що інспектором не було взято до уваги бланк підтвердження діяльності, який наданий водієм, через відсутність в бланку відмітки в пункті 14 про причини нездійснення перевезень.
Однак, такі доводи спростовуються Актом № 049812 від 29.11.2024, в якому вказано, що бланк підтвердження діяльності не відповідає даним з тахокарт.
Бланк підтвердження діяльності, який був наданий водієм засвідчує, що водій ОСОБА_1 не здійснював перевезення пасажирів з 09год. 50хв. 25.11.2024 по 10год. 50хв. 29.11.2024.
Однак, як встановлено відповідачем з тахокарт водія ОСОБА_1 , які ним було надано для перевірки, 25.11.2024 ОСОБА_2 розпочав рух о 21год. 30хв., а за 29.11.2024 тахокарта взагалі порожня.
Отже бланк підтвердження діяльності за 29.11.2024 суперечить відображеному на тахокартах дійсному часу роботи та відпочинку водія ОСОБА_1 , а тому такий бланк підтвердження діяльності правомірно не взято до уваги відповідачем, оскільки в ньому відображена недостовірна інформація.
Позаяк на момент проведення перевірки транспортний засіб позивача було обладнано аналоговим тахографом, то він був зобов'язаний самостійно отримати інформацію яка відображала б час роботи та відпочинку водія за попередні 28 днів та попередньо за дні відсутності тахокарт видати бланк підтвердження діяльності за відповідні дати, чого у даному випадку не відбулось. Доказів зворотного суду не надано і судом не встановлено.
Повторюючись, суд нагадує, що згідно з пунктом 3.3 Інструкції № 385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа.
Водії зобов'язані надавати інспекторам для контролю реєстраційні листки (тахокарти) за поточний день та попередні 28 календарних днів, а факт нездійснення водієм перевезень може бути підтверджений лише Бланком підтвердження діяльності.
При цьому, бланк підтвердження діяльності є документом, що оформлюється перевізником у разі, коли водій здійснював роботу, не пов'язану із відповідними перевезеннями, із зазначенням періоду та даних водія.
Статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» чітко визначено, що відповідальність застосовується, зокрема, у разі здійснення перевезень пасажирів за відсутності документів, визначених статтею 39 цього Закону, саме на момент проведених перевірки.
Тобто, формування та збір документів для перевезення завершується на початку руху та всі документи щодо перевезення мають бути у водія на руках, а не в офісах чи інших осіб. Саме на місці зупинки (події) мають бути надані первинні документи, інші документи на підставі яких здійснюється перевезення та саме на підставі цих, а не складених в інший час документів та наявних поза місцем події, встановлюються фактичні обставини.
Така правова позиція наведена Верховним Судом у постанові від 14.11.2024 року у справі № 420/24932/23.
Також за сталою правовою позицією Верховного Суду, основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.
Натомість, нові докази, які подають заінтересовані особи, зокрема до суду, який розглядає відповідний спір, після визначення контролюючим органом належного перевізника та його притягнення до адміністративної відповідальності мають оцінюватися з розумною критикою та із чітким застосуванням критеріїв належності, допустимості, достовірності та достатності таких нових доказів, а також їх взаємозв'язку із документами, які були надані контролюючому органу в момент перевірки.
Тільки такий підхід забезпечить дотримання принципу належного виконання учасниками спірних правовідносин вимог законодавства, яке регулює перевезення пасажирів та вантажів, та реалізацію принципу правової визначеності у спорах щодо встановлення дійсного автомобільного перевізника компетентним органом, який контролює дотримання державної політики з питань безпеки на наземному транспорті (постанови Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 420/3371/21, від 23 листопада 2023 року у справі № 340/4637/22, від 19 жовтня 2023 № 640/27759/21).
Наявні в матеріалах справи докази не спростовують вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ст. 39 Закону № 2344.
Відповідно до абз.3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
За наведених обставин, суд вважає, що Державна служба України з безпеки на транспорті діяла у цих спірних правовідносинах на підставі, в межах повноважень та у спосіб визначений Конституцією України та законами України.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи вищевикладене в його сукупності, доводи позивача не відповідають обставинам справи, тому позовні вимоги задоволенню не належать.
Підстави для відшкодування судових витрат у порядку ст. 139 КАС України відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву Приватного підприємства "Надія Авто" до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області про визнання протиправною та скасування постанови № 065449 від 26.12.2024, залишити без задоволення
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 16 травня 2025 року
Учасники справи:
Позивач - Приватне підприємство "Надія Авто" (вул. Марка Вовчка, 48 кв.21, м. Рівне, Рівненський р-н, Рівненська обл., 33023, ЄДРПОУ/РНОКПП 38288389)
Відповідач - Державна служба України з безпеки на транспорті Відділ державного нагляду (контролю) у Рівненській області (вул. Відінська, 8, м. Рівне, Рівненський р-н, Рівненська обл., 33023, ЄДРПОУ/РНОКПП 39816845)
Суддя Т.О. Комшелюк