Справа № 420/129/25
16 травня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши у приміщенні суду в місті Одесі питання про поновлення провадження по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач зверувся з вищевказаним позовом до суду у якому просить визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач) щодо неврахування вимог абзаців 3-6 пункту 5 порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 при нарахуванні індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.03.2018 року по 11.02.2019 рік; зобов'язати відповідача провести перерахунок та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 11.02.2019 рік з урахуванням положень абзаців 3-6 пункту 5 порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Ухвалою суду від 07.01.2025 р. у справі відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.
Ухвалою суду від 07.01.2025 року зупинено провадження у справі.
Ухвалою суду від 28.04.2025 року поновлено провадження у справі.
17.01.2025 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позов у якому він позов не визнає, з підстав того, що оскільки в березні 2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» були підвищені розміри посадових окладів всіх категорій військовослужбовців, цей місяць (березень 2018 року) став базовим, і значення індексу споживчих цін у цьому місяці було прийнято за 1 або 100 відсотків.
При цьому, так як обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення посадових окладів, таке обчислення здійснювалось з квітня 2018 року. Відповідно до карток особового рахунку військовослужбовця з 2018 по 2019 (долучається як Додаток до відзиву на позовну заяву) на ОСОБА_1 у березні 2018 року Позивачу було збільшено розмір посадового окладу з 565,00 грн. до 2 730,00 грн. Військовою частиною НОМЕР_1 з березня 2018 року по лютий 2019 року Позивачу була нарахована та виплачена сума індексації грошових доходів, що підтверджується Довідкою-розрахунком нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення на ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 11.02.2019 з базовим місяцем - березень 2018 року від 16.01.2025 № 862/461, а отже порушення права Позивача на нарахування та виплату індексації грошових доходів за період з березня 2018 року по лютий 2019 - не було. Разом з тим, відповідно до офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України, з квітня 2018 року індекс споживчих цін не перевищував 103%, а тому передбачених законом підстав для індексації грошового забезпечення позивача за період з 01 березня 2018 року по грудень 2018 року немає. Отже, індексація у березні 2018 року не нараховується, у зв'язку з тим, що підвищення грошового забезпечення перевищує суму індексації, яка склалась у місяці підвищення доходу.
За таких умов підстав для перерахунку суми індексації за період з 01.03.2018 по грудень 2018 року немає.
Індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з квітня 2018 року, перевищив поріг індексації лише у жовтні 2018 року і становив 3,7%, а тому передбачених законом підстав для індексації грошового забезпечення Позивача за період з березня 2018 року по листопад (включно) 2018 року взагалі немає.
Дослідивши заяви по суті справи, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом під час розгляду справи встановлено наступне.
ОСОБА_1 в період з 21.01.2016 року 11.02.2019 року проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 та наказом командира військової частини №34 від 11.02.2019 року звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Відповідно до картки особового рахунку військовослужбовця позивачу з березня 2018 року по листопад 2018 року індексація грошового забезпечення не нараховувалася та не виплачувалася. Тільки у грудні 2018 та у лютому 2019 року позивачу виплачена індексація грошового забезпечення.
Оскільки у період проходження військової служби позивачу не в повному обсязі було виплачено індексацію грошового забезпечення, вважаючи таку відмову відповідача протиправною, він звернувся до суду.
Джерела права та висновки суду.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 року №2011-XII (далі Закон №2011-XII).
Згідно ст.1-2 Закону №2011-XII, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями них прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до ст.18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Статтею 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України Про індексацію грошових доходів населення (далі Закон №1282-ХІІ).
Відповідно до ст.1 Закону №1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ст.2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно ст.4 Закону №1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст.5 Закону №1282-ХІІ підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Згідно ч.7 ст. Закону №1282-ХІІ проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Відповідно ч.2 ст.6 Закону №1282-ХІІ порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року (далі Порядок №1078).
Відповідно до п.1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: грошове забезпечення військовослужбовців, зокрема (п.2 Порядку №1078).
Згідно п.4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці, грошове забезпечення.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Згідно п.5 Порядку №1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), зокрема, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1-1 цього Порядку.
Із системного аналізу вищевказаних норм суд дійшов висновку, що місяць в якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) є базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення військовослужбовців. Разом з тим, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то базовий період не змінюється, а сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Відповідно до п.8 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України 07.06.2018 року №260, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України). Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).
Відповідно до п.6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення (постанови Верховного Суду від 19 липня 2019 року у справі №240/4911/18, від 7 серпня 2019 року у справі №825/694/17, від 20 листопада 2019 року у справі №620/1892/19).
Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (постанова Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №206/4411/16-а).
Слід зазначити, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці та відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації, у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Висновки аналогічного характеру містяться у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №825/1832/17.
Суд враховує, що питання щодо застосування наведених положень Порядку №1078 було неодноразово предметом розгляду Верховним Судом.
Так, згідно усталеної практики Верховного Суду, зокрема, але не виключно, постанови від 01 червня 2023 року у справі №120/13635/21-а, від 15 червня 2023 року у справі №120/6277/22, від 22 червня 2023 року у справі №520/6243/22, від 28 серпня 2023 року у справі №420/17338/22, з 01.12.2015 року діють єдині правила проведення індексації при підвищенні заробітної плати працівників, незалежно від дати їхнього прийняття, переведення, виходу на роботу чи зростання заробітної плати за рахунок будь-якої її постійної складової; розрахунок індексації грошового забезпечення військовослужбовця з 1 грудня 2015 року не прив'язаний до місяця прийняття (переведення, виходу) на військову службу чи місяця зростання грошового забезпечення за рахунок будь-якої його постійної складової.
Верховний Суд дійшов висновку, що з 1 грудня 2015 року відправною точкою для визначення місяця підвищення доходу та початку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займав військовослужбовець.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», яка набрала чинності 01.01.2008 та втратила чинність 01.03.2018 (далі - Постанова № 1294), встановлено підвищені посадові оклади військовослужбовців, які визначені Додатком №1 до Постанови №1294.
Підвищення тарифних ставок (окладів) після 01.01.2008, у тому числі в період перебування позивача на службі, що є підставою для встановлення іншого місяця підвищення доходу (базового місяця) при проведенні індексації, не відбувалося.
У такому порядку нарахування індексації здійснюється до наступного підвищення розміру посадового окладу військовослужбовців, яке відбулося у березні 2018 року, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018, та наказу Міністерства оборони України від 01.03.2018 №90 «Про встановлення тарифних розрядів осіб офіцерського складу Збройних Сил України».
З підвищенням у березні 2018 року посадових окладів, у тому числі і позивача, правила нарахування індексації не змінилися та березень 2018 року став базовим місяцем для нарахування індексації, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з квітня 2018 року (місяця наступного за місяцем підвищення тарифних ставок). Суд додатково зазначає, що визначення березня 2018 року як базового місяця у межах цієї справи не є спірним.
Також, у постановах Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі №380/5493/21, від 06 квітня 2023 року у справі №420/11424/21, від 15 червня 2023 року у справі №120/6277/22, від 22 червня 2023 року у справі №520/6243/22, від 28 серпня 2023 року у справі №420/17338/22, від 18 жовтня 2023 року у справі №200/5343/22, від 19 жовтня 2023 року у справі №380/9726/20, серед іншого, ВС зазначав, що Порядок № 1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, «поточної» та «індексації-різниці», суми цих індексацій можуть нараховуватися і одночасно, і окремо одна від одної.
У разі виникнення спору щодо індексації грошових доходів, коло обставин, які є істотними для справи; факти, що підлягають встановленню; характер спірних правовідносин; матеріальний закон, який їх регулює, - залежать від виду індексації, з приводу якої існує спір. Вказані висновки викладені в Постанові Верховного Суду від 19.02.2025 року по справі №420/2653/24.
З 1 грудня 2015 року в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Як зазначено Верховним Судом у пункті 102 постанови від 23.03.2023 у справі №400/3826/21 з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Таким чином, з метою встановлення наявності у позивача права на отримання суми індексації-різниці, на думку колегії суддів, варто встановити розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року, суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року та порівняти їх.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2024 року у справі №200/564/23 вказавши, що за змістом абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач (військовослужбовець) має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
За висновком Верховного Суду в справі №200/564/23, якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково указував, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) чи до дня звільнення з військової частини, і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Як встановлено судом, позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 в період з 01.01.2018 по 11.02.2019 року та при цьому згідно дкарток особового рахунку ОСОБА_1 вбачається, що позивачу виплачувалася лише поточна індексація у певні місяці.
Водночас під час розгляду справи відповідач не надав до суду доказів, які дали б підстави вважати, що у період з 01.03.2018 року по 11.02.2019 року ним здійснювались нарахування та виплата позивачу індексації-різниці грошового забезпечення.
Отже, для вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу необхідно враховувати розмір підвищення грошового доходу, що відбувся у зв'язку зі зміною посадових окладів, а також суму індексації у місяці підвищення грошового доходу (у березні 2018 року) з метою порівняння цих величин. Сума індексації у березні 2018 року розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу з урахуванням положень абзацу 4 пункту 5 Порядку №1078.
Як вбачається з матеріалів справи, що згідно карток особового рахунку позивача грошове забезпечення позивача у лютому 2018 року становило 7446,30грн., у березні 2018 року - 7803,48грн.
Відтак, грошовий дохід позивача збільшився на 357,18грн.
У березні 2018 року прожитковий мінімум складав 1762грн., величина приросту індексу споживчих цін 253,30%.
Відповідно до абз.5 п.4 Порядку №1078 сума індексації за березень 2018 року розраховується як: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.03.2018р. помножити на величина приросту індексу споживчих цін і поділити на 100: 1762 грн * 253,30% / 100 = 4463,15 грн.
Оскільки розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року складав 357,18 грн, що не перевищує суму можливої індексації, у позивача наявне право на отримання щомісячної індексації різниці.
Разом з цим, суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог Закону №1282-XII та Порядку №1078 обов'язок визначення розміру підвищення грошового доходу працівника та суми індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу, а також встановлення факту перевищення розміру підвищення грошового доходу працівника над сумою індексації, що склалася у місяці його підвищення з метою вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) покладається безпосередньо на роботодавця, тобто нарахування конкретної суми індексації належить до компетенції відповідача, як органу, в якому позивач проходив службу, і який виплачував йому грошове забезпечення.
Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає підстави зробити висновок, що нарахування й виплата суми індексації-різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.03.2018 року по 11.02.2019 року включно відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078.
Відтак наявні підстави для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 11.02.2019 року включно, відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078.
При цьому, належним способом захисту прав позивача у цьому випадку є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за спірний період, а не стягнення твердої суми заборгованості, з огляду на відсутність у суду повноважень самостійно здійснювати розрахунки сум індексації.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.09.2020 у справі №420/1207/19.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Беручи до уваги вищезазначене, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог.
Щодо посилань представника відповідача у відзиві на пропуск строку, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України у редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-ІХ, який набрав чинності 19 липня 2022 року, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Згідно пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27.06.2023 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» вказаний карантин на всій території України скасовано з 30 червня 2023 року.
Таким чином, з огляду на скасування карантину дія положень пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України припинена.
Відтак обмеження щодо застосування строків визначених частиною другою статті 233 КЗпП України скасовано і починаючи з 01.07.2023 строк на оскарження є три місяці з дня як особа дізналась про вчинення тих чи інших дій для звернення до суду з даним позовом.
При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09.02.1999 №1-рп/99, від 13.05.1997 №1-зп, від 05.04.2001 №3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 (адміністративне провадження №Пз/990/4/22) дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
На необхідність врахування цих висновків звернув увагу Верховний Суд у постановах від 20.11.2023 у справі №160/5468/23, від 07.10.2024 у справі №500/7802/23.
Отож до позовних вимог строк звернення до 01.07.2023 року не застосовується.
Також суд враховує, що як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 464/5990/16-а.
Враховуючи викладене суд вважає необхідним захистити порушені права позивача шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача що не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення в період з 01.03.2018 по 11.02.2019року.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Позивачем, як особою, звільненою від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011року №3674-VI, судовий збір за подання адміністративного позову до суду не сплачувався. Доказів здійснення інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, сторонами до суду не надано, а тому у справі відсутні обставини для розподілу судових витрат відповідно до положень ст.139 КАС України.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 180, 192-194, 205, 241-246, 251, 255, 295 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , щодо ненарахування та не виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 11.02.2019 року, включно, відповідно до приписів абзаців 3,4, 5,6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення у фіксованій величині 4105,97грн. в місяць за період з 01.03.2018 року по 11.20.2019 року, включно, відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами встановленими ст.ст.295, 297 КАС України.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) рнокпп НОМЕР_2 .
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) код ЄДРПОУ НОМЕР_3 .
Суддя Е.А.Іванов