16 травня 2025 р. № 400/1528/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ярощука В.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачавійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,
провизнання протиправними та скасування наказів від 16.11.2024 № 326 в частині, від 02.12.2024 № 82; зобов'язання вчинити певні дії,
19 лютого 2025 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про:
визнання протиправним та скасування наказа командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.11.2024 № 326 в частині «самовільного залишення місця служби» та «позбавлення премії за листопад 2024»;
визнання протиправним та скасування наказа командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 02.12.2024 № 82;
зобов'язання відповідача при наявності відношення щодо переведення до іншої військової частини здійснити всі необхідні заходи щодо такого переведення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 27.02.2023 він проходив військову службу за контрактом у відповідача. З 30.10.2024 по 08.11.2024 позивач перебував на стаціонарному лікуванні. 08.11.2024 він знов був шпиталізований до лікарні, де проходив лікування з 08.11.2024 по 15.11.2024. Позивач стверджує, що 11.11.2024 він надіслав своєму безпосередньому командиру через мобільний додаток «Вацап» («WatsApp») довідку медичного закладу від 11.11.2024 № 140 про перебування на стаціонарному лікуванні, а 12.11.2024 засобами поштового зв'язку надіслав рапорт про направлення його медичний огляд військово-лікарською комісією (далі - ВЛК) для встановлення придатності до подальшого проходження військової служби. 16.11.2024 позивач надіслав відповідачу пояснювальну записку з описом про кожну дію його перебування на лікуванні з 30.10.2024 по 15.11.2024 з проханням надати направлення до реабілітаційного відділення і направлення на ВЛК. З 18.11.2024 по 15.01.2025 він перебував у медичному центрі. Однак, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.11.2024 № 326 його визнано таким, який нібито самовільно залишив місце служби, а наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 02.12.2024 № 82 затверджено результати службового розслідування та передано його матеріали до Державного бюро розслідувань про моє нібито самовільне залишення військової частини. На думку позивача, вказані накази є протиправними. Так, враховуючи статтю 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ) початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) про військовослужбовця. Оскільки відомості до ЄРДР про кримінальне провадження стосовно позивача були внесені лише 12.12.2024, тому наказ від 16.11.2024 № 326, яким фактично призупинена військова служба позивача, є протиправним. Більше того, наказ від 16.11.2024 № 326 прийнятий до проведення службового розслідування з приводу можливого самовільного залишення ним військової частини.
03.03.2025 позивач подав до суду відповідь на відзив, яку суд приєднав до матеріалів справи як письмові пояснення. В цих поясненнях він закцентував увагу на тому, що в Акті службового розслідування встановлено лише факт його відсутності, а вину відповідачем не доведено. Твердження відповідача щодо обґрунтованості проведення службового розслідування з підстав його відсутності з 15 по 18 листопада 2024 року є необґрунтованим, оскільки після медичного обстеження 15.11.2024 йому було рекомендовано подальше лікування. З 18.11.2024 по 15.01.2025 він перебував на лікуванні. Крім цього, оскільки його численні звернення про надання документів для проходження ВЛК відповідач ігнорував, таке направлення він отримав в рамках кримінальної справи від прокурора. Стан його здоров'я та численні хвороби пізніше документально підтверджено в рамках розслідування кримінальної справи. Позивач стверджує, що він постійно інформував про свою відсутність свого командира, а тому в його діях відсутній намір щодо залишення військової частини, та відповідно умисел, що є невід'ємною складовою вини. Висновок ВЛК від 03.02.2025 № 1006 підтвердив, що він придатний до військової служби у військових частинах (установах) забезпечення, ТЦК та СП, а не в бойових частинах.
24.02.2025 Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі, про її розгляд за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), а також витребувано у відповідача докази.
26.02.2025 відповідач подав до суду витребувані докази, водночас у встановлений судом строк правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
03.03.2025 позивач подав до суду відповідь на відзив, який суд приєднав до матеріалів справи як його письмові пояснення.
Розглянувши позовну заяву, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
08.05.2020 позивач уклав з Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_2 контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу.
Згідно з військовим квитком позивача він з 27.02.2023 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до довідки ВЛК військової частини НОМЕР_3 від 14.09.2023 № 2797 позивач непридатний до служби у десантно-штурмових військах, плавскладі, морській піхоті, спецспорудах; придатний до служби у частинах забезпечення, військових комісаріатах, установах, організаціях, навчальних закладах.
Відповідно до виписок із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 08.11.2024 № 6832 та від 15.11.2024 № 7067 позивач проходив стаціонарне лікування у Комунальному некомерційному підприємстві Миколаївської міської ради «Міська лікарня № 4» відповідно з 30.10.2024 по 08.11.2024 та з 08.11.2024 по 15.11.2024.
12.11.2024 позивач надіслав рекомендованим листом з описом (накладна № 5405500013778) командиру роти рапорт про надання йому можливості проходження ВЛК з метою встановлення придатності / непридатності до військової служби, а саме: надати направлення на медичний огляд ВЛК, службову характеристику та пакет інших необхідних документів.
15.11.2024 він пройшов огляд лікаря невролога у поліклініці МЛШМД, що підтверджується консультаційним висновком спеціаліста від 15.11.2024.
15.11.2024, як стверджує позивач, він надіслав рекомендованим листом з описом (накладна № 5405500013778) командиру роти рапорт про надання йому можливості проходження ВЛК з метою встановлення придатності / непридатності до військової служби, а саме: надати направлення на медичний огляд ВЛК, службову характеристику та пакет інших необхідних документів.
Крім цього, 19.11.2024 до відповідача надійшла від позивача пояснювальна записка від 15.11.2024, в якій він повідомив, зокрема, що у зв'язку з різким погіршенням та новими обставинами діагнозу, що призвело до значного порушення ходи, він фізично не може приступити до виконання своїх обов'язків. Також просив у мінімальний термін надати йому направлення на реабілітацію і направити для проходження ВЛК (рапорт з додатками був надісланий ним УКРПОШТОЮ 12.11.2024) для подальшого лікування та встановлення придатності / непридатності до військової служби.
Згідно з виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 15.01.2025 позивач проходив курс реабілітації з 18.11.2024 по 15.01.2025 у Медичному центрі ПООЗЧХУ «ШПИТАЛЬ УКРАЇНСЬКОГО ЧЕРВОНОГО ХРЕСТА». В цій виписці не вказано її номер, найменування та місцезнаходження закладу охорони здоров'я, куди направляється виписка, місце роботи позивача, дати його виписки.
На підставі рапорта від 15.11.2025 командира роти, в якій позивач проходив військову службу, командир військової частини НОМЕР_1 прийняв наказ (з адміністративно-господарської діяльності) від 16.11.2024 № 239 «Про призначення проведення службового розслідування за фактом нез'явлення на службу після лікування закладу матроса ОСОБА_1 15.11.2024», відповідно до пункту 1 якого наказано провести службове розслідування за фактом нез'явлення позивача на службу після лікувального закладу 15.11.2024.
Крім цього, згідно з наказом командира військової частини (по стройовій частині) від 16.11.2024 № 326 позивача, який після виписки з Комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради «Міська лікарня № 4» не з'явився до місця тимчасового зосередження військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ) 16.11.2024, до з'ясування обставин вважати безпідставно відсутнім. Його знято зі всіх видів забезпечення з 16.11.2024, зокрема грошового.
Відповідач подав командиру військової частини НОМЕР_4 і ІНФОРМАЦІЯ_1 від 16.11.2024 № 22/2267 за фактом нез'явлення вчасно на службу з лікування до військової частини позивача 16.11.2024.
За результатами службового розслідування заступником командира роти, якому було доручено його проведення, підготовив і надав командиру військової частини НОМЕР_1 Акт службового розслідування.
Актом службового розслідування встановлено, що позивач, який перебував на стаціонарному лікуванні в «Міська лікарня № 4» міста Миколаєва в період з 08.11.2024 по 15.11.2024, станом на 15.11.2024 не повернувся до місця служби.
В Акті службового розслідування також зазначено, що позивач був виписаний з лікарні 15.11.2024 о 09 год 00 хв, до військової частини цього дня він прибув. Заходи розшуку військовослужбовця результату не дали, на телефонні дзвінки він не відповідав, за місцем проживання був відсутній. 19.11.2024 до відповідача надійшла пояснювальна записка позивача від 15.11.2024.
За результатами вищезазначеного службового розслідування командиром військової частини НОМЕР_1 прийняв наказ від 02.12.2024 № 82 «Про результати проведення службового розслідування за фактом нез'явлення вчасно з лікування до місця проходження військової служби матроса ОСОБА_1 15.11.2024» (далі - Наказ № 82), відповідно до пункту 1 якого за порушення вимог статті 68 Конституції України, статей 11, 12, 16, 49, 127, 128, 254, 261 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV, статей 2-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV, що мало прояв у нез'явленні вчасно 16.11.2024 з лікування до місця проходження військової служби, на позивача накладено дисциплінарне стягнення «сувора догана».
Миколаївська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Південного регіону видала позивачу направлення від 17.01.2025 № 38-5-6-274ВИХ-25 на медичний огляд військово-лікарською комісією з метою визначення придатності до проходження військової служби в Збройних Силах України.
Відповідно до довідки ВЛК військової частини НОМЕР_3 від 03.02.2025 № 1006 позивач придатний до служби у частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення, охорони.
Вважаючи Наказ № 326 і Наказ № 82 протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з такого.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV (далі - Дисциплінарний статут), військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Військова дисципліна грунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі (стаття 2 Дисциплінарного статуту).
Відповідно до абзацу другого статті 4 Дисциплінарного статуту військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройний Сил України, накази командирів.
Абзацом другим статті 11, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби), встановлено, що необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такого обов'язку як свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок.
Відповідно до абзацу першого статті 49 Статуту внутрішньої служби військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов'язані завжди пам'ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому.
Згідно зі статтею 12 Статуту внутрішньої служби про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).
Кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (стаття 16 Статуту внутрішньої служби).
Згідно з частиною першою статті 127 Статуту внутрішньої служби солдат (матрос) (далі - солдат) у мирний і воєнний час відповідає за точне та вчасне виконання покладених на нього обов'язків і поставлених йому завдань, особисту бойову готовність, утримання своєї зброї та дорученої техніки у справному стані, збереження виданого йому майна.
Відповідно до абзаців восьмого і сімнадцятого частини першої статті 128 Статуту внутрішньої служби солдат зобов'язаний додержуватися військової дисципліни, мати охайний зовнішній вигляд, додержуватися правил особистої та колективної гігієни, а також у разі потреби відлучитися питати дозволу в командира відділення, а після повернення доповідати йому про прибуття.
Частиною першою статті 45 Дисциплінарного статуту встановлено, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
Згідно з частиною першою статті 84 Дисциплінарного статуту прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, а також військовозобов'язаних та резервістів, які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов'язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі визначені Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за № 1503/31371 (далі - Порядок № 608).
Отже, військовослужбовець може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності при наявності в його діях складу дисциплінарного проступку за результатами службового розслідування, проведеного з дотриманням вимог Дисциплінарного статуту і Порядку № 608.
Згідно з абзацом четвертим пункту 2 розділу І Порядку № 608 службове розслідування - комплекс заходів, які здійснюються відповідно до цього Порядку, з метою перевірки інформації про вчинення правопорушення, з'ясування наявності підстав для призначення службового розслідування, обставин порушення виконавської дисципліни, встановлення осіб, які вчинили правопорушення.
Відповідно до частини першої статті 85 Дисциплінарного статуту службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.
Абзацом першим пункту 3 розділу ІІІ Порядку № 608 встановлено, що службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).
Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення (частина друга статті 85 Дисциплінарного статуту, пункт 12 розділу ІІІ Порядку № 608).
Відтак службове розслідування стосовно військовослужбовця рядового складу може бути проведено на підставі наказу однією особою (в тому числі, особисто командиром (начальником), прямим командиром (начальником) або військовослужбовцем сержантського (старшинського) складу) чи у складі комісії з проведення службового розслідування.
Статтею 87 Дисциплінарного статуту встановлено, що дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого.
Дисциплінарне стягнення не може бути накладено після шести місяців з дня виявлення правопорушення. До зазначеного строку не зараховується час проведення службового розслідування, перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, під вартою, а також час відсутності на службі без поважних причин.
Згідно з частиною третьою статті 85 Дисциплінарного статуту службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.
Тобто службове розслідування у будь-якому випадку не може тривати більш ніж 2 місяці.
Відповідно до абзацу другого пункту 3 розділу ІІІ Порядку № 608 днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування.
Суд встановив, що:
факт неприбуття позивачем до місця служби, на підставі якого призначено службове розслідування, відбувся 15.11.2024;
службове розслідування призначено відповідно до наказа командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) 16.11.2024 № 239 «Про призначення проведення службового розслідування за фактом нез'явлення на службу після лікування закладу матроса ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 », а Акт службового розслідування поданий командиру військової частини до 02.12.2024.
Отже, відповідач дотримався порядку призначення і строків проведення службового розслідування.
Відповідно до пункту 3 розділу ІІ Порядку № 608 службове розслідування проводиться для встановлення:
неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення;
причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби;
ступеня вини військовослужбовця;
порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства;
причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення;
причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).
Згідно зі статтею 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб в Україні введено воєнний стан, строк дії якого Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/2023, від 05.02.2024 № 49/2024, від 06.05.2024 № 271/2024, від 23.07.2024 № 469/2024, від 28.10.2024 № 740/2024, від 14.01.2025 № 26/2025 і від 15.04.2025 № 235/2025 продовжено з 05 години 30 хвилин відповідно 26.03.2022 строком на 30 діб, з 25.04.2022 строком на 30 діб, з 25.05.2022 строком на 90 діб, з 23.08.2022 строком на 90 діб, з 21.11.2022 строком на 90 діб, з 19.02.2023 строком на 90 діб, з 20.05.2023 строком на 90 діб, з 18.08.2023 строком на 90 діб, з 16.11.2023 строком на 90 діб, з 14.02.2024 строком на 90 діб, з 14.05.2024 строком на 90 діб, з 12.08.2024 строком на 90 діб, з 10.11.2024 на 90 діб, з 08.02.2025 на 90 діб та з 09.05.2025 на 90 діб.
Тобто воєнний стан в Україні діє з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 по 05 години 30 хвилин 07.08.2025.
Відповідно до статті 2 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_3 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Частиною третьою статті 199 Статуту внутрішньої служби встановлено, що військові навчання, походи кораблів, бойові стрільби та бойове чергування, несення служби у добовому наряді здійснюються у будь-які дні тижня без обмеження загальної тривалості службового часу.
Бойове чергування - це виконання бойового завдання. Бойове чергування здійснюється черговими силами і засобами, призначеними від військових частин. До складу чергових сил і засобів входять бойові обслуги, чергові зміни пунктів управління, сил і засобів бойового забезпечення та обслуговування (частина перша і друга статті 332 Статуту внутрішньої служби).
Оскільки у період дії в Україні воєнного стану (з 24.02.2022 по 07.08.2025) усі військові частини залученні до виконання бойових завдань, тому бойове чергування (у тому числі військовослужбовцями відповідача) здійснюється у будь-які дні тижня без обмеження загальної тривалості службового часу.
Таким чином, військовослужбовцям відповідача заборонено самовільно залишати бойовий пост чи інше місце несення бойового чергування, не прибувати до військової частини після завершення лікування.
Відповідно до абзацу другого статті 28 Статуту внутрішньої служби єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає, зокрема, в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця.
Статтею 14 Статуту внутрішньої служби встановлено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Отже, залишати розташування військової частини із службових та/або особистих питань військовослужбовець може лише за згодою свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо) (стаття 12 Статуту внутрішньої служби).
Згідно зі статтею 254 Статуту внутрішньої служби військовослужбовці зобов'язані негайно повідомити про захворювання безпосередньому начальникові, який зобов'язаний направити хворого до медичного пункту частини.
Відтак у разі раптового погіршення здоров'я та після відвідування медичного закладу військовослужбовець зобов'язаний негайно повідомити про ці факти свого безпосереднього начальника, і який зобов'язаний направити хворого до медичного пункту частини.
Суд встановив, що позивач з 27.02.2023 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується військовим квитком позивача.
Відповідно до виписок із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 08.11.2024 № 6832 та від 15.11.2024 № 7067 позивач проходив стаціонарне лікування у Комунальному некомерційному підприємстві Миколаївської міської ради «Міська лікарня № 4» відповідно з 30.10.2024 по 08.11.2024 та з 08.11.2024 по 15.11.2024.
Після 15.11.2024 позивач до військової частини не прибував, хоча про факт свого виписання з Комунального некомерційного підприємства Миколаївської міської ради «Міська лікарня № 4» він повідомив свого командира взводу.
Згідно з пояснень лейтенанта медичної служби військової частини НОМЕР_1 , які наведені в Акті службового розслідування, цей військовослужбовець прибув до КНП ММР «Міська лікарня № 14» 15.11.2024 об 11 год 50 хв з метою супроводу позивача до місця дислокації військової частини НОМЕР_1 , однак там він був відсутній. Зі слів персоналу позивач був виписаний приблизно о 09 год 00 хвилин. Після 11 год 40 хв позивач на телефонні дзвінки не відповідав, а пізніше вимкнув телефон.
В Акті службового розслідування також зазначено, що заходи розшуку військовослужбовця результату не дали, на телефонні дзвінки він не відповідав, за місцем проживання був відсутній.
19.11.2024 до відповідача надійшла пояснювальна записка позивача від 15.11.2024, в яких він повідомив відповідача, зокрема, що у зв'язку з різким погіршенням та новими обставинами діагнозу, що призвело до значного порушення ходи, він фізично не може приступити до виконання своїх обов'язків.
З вищевикладеного слідує, що позивач з прямим умислом не прибув до 16.11.2024 до військової частини НОМЕР_1 після завершення лікування 15.11.2024 у КНП ММР «Міська лікарня № 4».
Вказане також підтверджується поданою позивачем до пояснень від 03.03.2025 його перепискою у мобільних додатках з військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 .
Відтак відповідач правомірно дійшов до висновку про неправомірність дій позивача щодо самовільного залишення місця несення військової служби шляхом не прибуття до 16.11.2024 до військової частини після завершення стаціонарного лікування у медичному закладі, а отже порушення ним статей 11, 12, 16, 127, 128, 254 Статуту внутрішньої служби і статей 2-4 Дисциплінарного статуту.
Водночас суд відхилив як необґрунтоване твердження позивача, що у його діях відсутній склад правопорушення щодо самовільного залишення військової частини, оскільки він з 18.11.2024 по 15.01.2025 перебував на лікуванні у Медичному центрі ПООЗЧХУ «ШПИТАЛЬ УКРАЇНСЬКОГО ЧЕРВОНОГО ХРЕСТА».
Так, по-перше, Акт огляду невролога у поліклініці МЛШМД від 15.11.2024, яким йому було рекомендовано лікування в реабілітаційному центрі, не є правовою підставою для не прибуття до місця військової служби 16 і 17 листопада 2024 року. Крім цього, де він був у ці дні, і що йому заважало прибути до військової частини НОМЕР_1 чи в телефонному режимі повідомити про своє місцезнаходження своїх командирів, позивач у позовній заяві нічого не зазначив.
По-друге, згідно з виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 15.01.2025 позивач з 18.11.2024 по 15.01.2025 у Медичному центрі ПООЗЧХУ «ШПИТАЛЬ УКРАЇНСЬКОГО ЧЕРВОНОГО ХРЕСТА» не перебував на стаціонарному лікуванні, він проходив курс реабілітації. Тобто в позаробочий час роботи вказаного центру він там не перебував.
По-третє, відстань між місцем проживання позивача, яке він вказав у позовній заяві, і місцезнаходженням пункту дислокації відповідача складає 2,5 км, тобто позивач проживає поряд з військової частиною, де проходив військову службу.
Більше того, поштову кореспонденцію, зокрема пояснювальну записку від 15.11.2024, позивач відправляв позивачу з поштового відділення, яке знаходиться на відстані приблизно 900 м від пункту постійної дислокації відповідача.
З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що Наказ № 82 є правомірним, а позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Що стосується позовних вимог щодо Наказа № 326, то суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (частина четверта статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).
Відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації (далі - державні органи).
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України встановлений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 746/32197 (далі - Порядок № 260).
Згідно з абзацом дев'ятим пункту 15 розділу І Порядку № 260 військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.
Вище суд встановив факт самовільного залишення позивачем місця служби 16.11.2024.
Тобто з 16.11.2024 відповідач зобов'язаний був призупинити виплату позивачу грошове забезпечення.
Відповідно до Наказа № 326 позивача було позбавлено в повному обсязі премії та додаткової винагороди за листопад 2024 року, а також призупинено з 16.11.2024 виплата грошового забезпечення.
Таким чином, Наказ № 326 також є правомірним.
У матеріалах справи відсутні будь-які відношення щодо переведення позивача до іншої військової частини, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають як передчасні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позов задоволенню не підлягає.
Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» і не поніс документально підтверджених судових витрат, пов'язаних з розглядом цієї справи в суді. Тому розподіл судових витрат у порядку статті 139 КАС України суд не здійснював.
Керуючись статтями 9, 22, 139, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) - відмовити повністю.
2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
3. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.Г.Ярощук
Повний текс рішення складено 16 травня 2025 року