16 травня 2025 р. № 400/11398/24
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Гордієнко Т. О. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаГоловного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, вул. Соборності, 66, м. Полтава, 36014, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020,
провизнання протиправним та скасування рішення від 01.11.2024 №142850005793 та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення № 142850005793 від 01.11.2024 Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову у призначенні пенсії за віком.; зобов'язання зарахувати до страхового стажу та до стажу необхідного для призначення пенсії за віком стаж роботи: у повному обсязі весь стаж роботи за період з 26.08.1981 по 01.10.1981 відповідно до відомостей трудової книжки НОМЕР_1 від 01.12.1981; у повному обсязі весь стаж роботи за період з 25.10.1993 по 28.09.2001 відповідно до відомостей трудової книжки НОМЕР_1 від 01.12.1981; зобов'язання призначити та виплатити пенсію за віком починаючи з 28.10.2024 (дати звернення із заявою про призначення пенсії за віком).
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що відповідач протиправно відмовив у призначенні пенсії за віком.
Відповідач, ГУ ПФУ в Миколаївській області, надав відзив на позов, просив відмовити у задоволенні позову, оскільки на день звернення із заявою про призначення пенсії у позивача відсутній необхідний страховий стаж, який дає право на призначення пенсії за віком.
Відповідач, ГУ ПФУ у Полтавській області, надав відзив на позов, просив відмовити у задоволенні позову, оскільки у позивача відсутній необхідний страховий стаж, Управлінням було прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком. При цьому позивача було проінформовано про те, що при поданні додаткових підтверджуючих документів, рішення може бути переглянуто.
Відповідно до ч.1 ст. 263 КАС України, суд розглядає справу в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідив докази, суд дійшов висновку:
16.06.2023 року позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , вперше звернувся з заявою про призначення пенсії за віком та надав пакет документів.
За принципом екстериторіальності вказану заяву було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та за результатами такого розгляду прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії від 23.06.2023 №142850005793.
05.07.2023 року позивач вдруге звернувся з заявою про призначення пенсії за віком та надав пакет документів.
За принципом екстериторіальності вказану заяву було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області та за результатами такого розгляду прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії від 14.07.2023 та від 21.07.2023 №142850005793.
14.06.2024 року позивач втретє звернувся з заявою про призначення пенсії за віком та надав пакет документів.
За принципом екстериторіальності вказану заяву було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області та за результатами такого розгляду прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії від 21.06.2024 №142850005793.
18.10.2024 року позивач звернувся з заявою про призначення пенсії за віком та надав пакет документів.
За принципом екстериторіальності вказану заяву було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області та за результатами такого розгляду прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії від 01.11.2024 №142850005793.
У рішенні зазначено, що Гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся 28.10.2024 року із заявою про призначення пенсії за віком, надавши наступні документи: трудова книжка, військовий квиток,, дипломи про навчання, уточнюючі довідки про роботу, паспорт, код.
До страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 01.12.1981 року:
- з 26.08.1981 по 01.10.1981 рр., оскільки між датою звільнення та датою наказу про звільнення розбіжність більше місяця;
- з 25.10.1993 по 28.09.2001рр. оскільки печатка якою завірено запис про звільнення не відповідає назві підприємства при прийомі на роботу. Довідку про роботу №206-д від 14.08.2024 року за вище зазначений період не можливо взяти до уваги, оскільки відсутня назва перейменування підприємства. В довідці про реорганізацію підприємства не прослідковується назва “Одеське лінійне виробниче управління магістральних нафтопроводів». Крім того в печатці про звільнення наявна назва Управління магістральних газопроводів “Прикарпаттятрансгаз», яке також не прослідковується в довідці про реорганізацію підприємства.
Аналіз наданих документів показує, що страховий стаж гр. ОСОБА_1 становить 27 років 11 місяців 04 дня, якого недостатньо для призначення пенсії за віком.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України № 1058, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 1 ст. 24 Закону № 1058).
Згідно ч. 2, 4 ст. 24 Закону № 1058, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Статтею 62 Закону № 1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На реалізацію вказаної норми Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" затвердив Порядок № 637.
У пунктах 1 та 2 Порядку №637 зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли у трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, установлені для окремих категорій, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств та організацій. У довідці повинно бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи, розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, та результати проведення атестації робочих місць на підприємстві.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 09.12.2021 по справі № 439/571/17.
На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 04.07.2023 по справі № 580/4012/19.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Тому відповідач протиправно не зарахував періоди роботи позивача з 26.08.1981 по 01.10.1981 у колгоспі імені Калініна.
Також трудова книжка позивача містить записи, що 25.10.1993 позивача прийнято в Одеське лінійне виробниче управління магістральних газопроводів.
Запис № 18 від 08.09.1994 у трудовій книжці позивача свідчить, що в зв'язку з структурними змінами в системі газової промисловості Одеське ЛВУМГ перейменовано в Одеське управління магістральних газопроводів (наказ № 152 від 08.09.1994 року ДП "Прикарпаттрансгаз").
Одеське УМГ перейменоване в Одеське лінійне виробниче управління магістральних газопроводів - наказ № 199 від 04.12.98 ДП "Прикарпаттрансгаз" (запис № 19 від 04.12.1998).
28.09.2001 позивача звільнено згідно - запис № 20 від 28.09.2001, наказ № 92к від 28.09.2001 року, та запис завірено печаткою Одеського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів ДП "Прикарпаттрансгаз".
Позивач надавав разом із заявою про призначення пенсії лист АТ "Укртрансгаз", відповідно до якого з 25.10.1996 по 28.09.2001 працював в "Укртрансгаз".
Тому відповідач протиправно відмовив позивачу у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 25.10.1993 по 28.09.2001.
Неможливість надання доказів щодо реорганізації роботодавця позивача не може нівелювати право позивача на пенсію, яке гарантовано Конституцією України, відповідно до якої (ст.46) громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Стосовно позовних вимог позивача про зобов'язання відповідача призначити та виплатити пенсію за віком, суд зазначає наступне.
Згідно приписів частини першої ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст.2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Втручання суду в повноваження суб'єкта публічної влади можливе лише тоді, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи законодавства, а суб'єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення.
Тобто, враховуючи вищевказані норми чинного законодавства, вищевказані позовні вимоги не можуть бути задоволені у спосіб, обраний позивачем, тому суд вважає, що з метою належного та ефективного захисту прав позивача, відповідача слід зобов'язати повторно розглянути заяву позивача від 28.10.2024 року про призначення їй пенсії за віком.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тому позов належить задовольнити частково.
Позивач надав клопотання про стягнення з відповідачів понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн., до якого додав: копію ордеру серії ВЕ № 1138854, копію договору № 1/06-08-2024 про надання правничої допомоги від 06.08.2024, відповідно до якого розмір гонорару адвоката складає 8000,00 грн., копію акту № 1/07-01-2025 від 07.01.2025, копію рахунку № 1/04-12-2024 на суму 8000,00 грн, копію платіжної інструкції № 52708712SB про сплату позивачем гонорару адвокату у сумі 8000,00 грн.
Відповідач, ГУ ПФУ в Полтавській області надав клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, у якому зазначив про їх неспівмірність зі складністю справи.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Статтею 132 КАС України визначено види судових витрат. Так, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно з частинами першою - третьою статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п'ята статті 134 КАС України).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев'ята статті 139 КАС України).
Верховний Суд неодноразово висловлював позицію (зокрема, постанови від 20 травня 2020 року у справі №240/3888/19, від 31 березня 2020 року у справі №726/549/19, від 11 грудня 2019 року у справі №2040/6747/18), що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 по справі № 640/194/98/19.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Тому, зважаючи на обсяг матеріалів справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, складність справи, значення справи для позивача, суд вважає співмірною та обгрунтованою сумою судових витрат на правничу допомогу, яку належить стягнути з відповідача - ГУ ПФУ в Полтавській області, оскільки спірне рішення прийнято саме ним, на користь позивача 3028,00 грн. (один розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений Законом України "Про державний бюджет України на 2025 рік") .
Також з ГУ ПФУ в Полтавській області належить стягнути судовий збір.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у сумі 2906,88 грн.
Вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумови для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов'язати прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо), як спосіб усунення наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності, є однією вимогою.
Аналогічні висновки про застосування норм Закону № 3674-VI містяться у постановах Верховного Суду від 12 листопада 2019 у справі № 640/21330/18 та від 5 червня 2020 року у справі № 280/5161/19.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 1211,20 грн.
Позовну заяву подано в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Тому за заявлені вимоги сума судового збору становить 968,96 грн (1211,20 грн. х 0,8).
Оскільки позов задоволено частково, стягнути з відповідача належить 484,48 грн.
Позивач не позбавлений права звернутися до суду з клопотанням про повернення надміру сплаченого судового збору.
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 13844159), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, 36000, ідентифікаційний код 13967927) задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення від 01.11.2024 року № 142850005793.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, 36000, ідентифікаційний код 13967927) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) період роботи з 26.08.1981 року по 01.10.1981, з 25.10.1993 року по 28.09.2001 року.
4. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, 36000, ідентифікаційний код 13967927) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) від 28.10.2024 року про призначення пенсії за віком.
5. В решті позову відмовити.
6. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, 36000, ідентифікаційний код 13967927) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у сумі 484,48 грн. (чотириста вісімдесят чотири гривні 48 коп.), сплачений квитанцією № BD97-285Z-ZSTE від 02.12.2024 року.
7. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, 36000, ідентифікаційний код 13967927) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на правничу допомогу у сумі 3028,00 грн. (три тисячі двадцять вісім гривень).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Строк на апеляційне оскарження рішення суду - 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження - 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 295-297 КАС України.
Суддя Т. О. Гордієнко