про залишення позовної заяви без руху
16 травня 2025 року м. ДніпроСправа № 360/1004/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Пляшкова К.О., перевіривши матеріали за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду 13 травня 2025 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 ) (далі - відповідач) з такими позовними вимогами:
1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення та грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з 01.01.2016 по день фактичної виплати 11.04.2024, з 01.02.2020 по день фактичної виплати 11.04.2024 та з 01.03.2018 по день фактичної виплати 23.05.2024;
2) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення та грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати з 01.01.2016 по день фактичної виплати 11.04.2024, з 01.02.2020 по день фактичної виплати 11.04.2024 та з 01.03.2018 по день фактичної виплати 23.05.2024.
За приписами пунктів 3, 5 та 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Перевіривши матеріали вказаного адміністративного позову, суд встановив його невідповідність вимогам КАС України та наявність таких недоліків.
Згідно із частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята статті 122 КАС України).
Відповідно до правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22 та від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому до вимог щодо заробітної плати, які виникли до 19 липня 2022 року, відповідно до правового висновку, наведеного у пунктах 29, 33 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22, а також у пунктах 21-22 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, має бути застосована частина друга статті 233 КЗпП у редакції, чинній до 19 липня 2022 року.
Починаючи з 19 липня 2022 року, - дня набрання чинності Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, яким частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у новій редакції, законодавчо визначений тримісячний строк звернення до суду.
Водночас, відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (з наступними змінами) карантин з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19) було встановлено з 19 грудня 2020 р. до 30 червня 2023 р.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у пункті 65 постанови від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 зазначено, що, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, Судова палата дійшла таких висновків:
якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»);
з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
У позовній заяві позивачем заявлені вимоги щодо нарахування компенсації втрати доходу у зв'язку із несвоєчасною виплатою йому індексації грошового та грошового забезпечення в належному розмірі.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III).
Статтею 1 Закону № 2050-III установлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника (частина друга статті 2 Закону № 2050-III).
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону № 2050-III).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону № 2050-III).
Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку (абзац перший статті 7 Закону № 2050-III).
Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 наголосив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов'язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
З наведених положень слідує, що кошти, які підлягають нарахуванню та компенсації працівникам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків її виплати, є складовою заробітної плати.
Вказаними положеннями Закону № 2050-ІІІ встановлено обов'язок підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадян провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.
При цьому умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.
У позовній заяві вказано, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31 липня 2023 року по справі № 380/18480/22, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 січня 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату позивачу: індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, із застосуванням базового місяця січень 2008 року; індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 14 травня 2022 року; з 01 лютого 2020 року суми грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, на 01.01.2021, на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а також процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії.
Відповідно до указаного рішення у відповідача виник обов'язок щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року та з 01 березня 2018 року по 14 травня 2022 року, а також грошового забезпечення позивача в належному розмірі за період з 01 лютого 2020 року по 14 травня 2022 року.
Згідно з приписами статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ у відповідача одночасно виник обов'язок з нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати сум індексації та грошового забезпечення.
На виконання рішення суду № 380/18480/22 відповідачем: 11 квітня 2024 року виплачено позивачу заборгованість з індексації грошового забезпечення та зроблений перерахунок грошового забезпечення у розмірі 246434,11 грн; 23 травня 2024 року виплачено позивачу заборгованість з індексації грошового забезпечення у розмірі 20856,21 грн.
Водночас при здійсненні відповідних виплат, нарахованих на виконання рішення суду, відповідачем не виплачено позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації та грошового забезпечення.
Таким чином, саме з дати виплати позивачу належного грошового забезпечення (11 квітня та 23 травня 2024 року) позивач був обізнаний про порушення свого права і саме із цією датою пов'язано перебіг строку звернення до суду з позовом про виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Станом на квітень та травень 2024 року стаття 233 КЗпП України діяла у редакції Закону № 2352-IX.
Тому позивач мав звернутися до суду з цим позовом протягом трьох місяців з дня здійснення йому відповідачем нарахованих на виконання рішення суду виплат без одночасної виплати компенсації втрати частини доходів.
Проте, до суду з цим позовом позивач звернувся тільки у травні 2025 року, тобто із пропуском тримісячного строку, визначеного статтею 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX.
У позовній заяві позивач помилково пов'язує перебіг строку звернення до суду із цим позовом з моментом виникнення правовідносин щодо ненарахування та невиплати індексації у період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року та з 01 березня 2018 року по 14 травня 2022 року, а також грошового забезпечення в належному розмірі за період з 01 лютого 2020 року по 14 травня 2022 рок, оскільки право позивача на отримання таких виплат установлено рішенням суду 31 липня 2023 року у справі № 380/18480/22, одночасно з ухваленням відповідного рішення у позивача виникло право на отримання компенсації втрати частини доходів.
Реалізація права на отримання компенсації втрати частини доходів шляхом звернення до суду можлива за умови невиконання підприємством, установою і організацією всіх форм власності та господарювання вимог Закону № 2050-ІІІ, а тому перебіг обчислення строку для звернення до суду з такими вимогами починається з моменту, коли особа дізналася про порушення свого права. У спірних правовідносинах позивач дізнався про порушення своїх прав 11 квітня та 23 травня 2024 року (дата виплати нарахованих на виконання рішення суду сум індексації та грошового забезпечення).
Такий підхід до обчислення строків звернення до суду з позовом у спорах про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати застосовано Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 17 квітня 2025 року у справа № 560/10053/24 та від 29 квітня 2025 року у справі № 420/4345/24.
У свою чергу, позивач на підтвердження своїх тверджень щодо початку обчислення строку звернення до суду з цим позовом та редакції статті 233 КЗпП України, яка підлягає застосуванню, посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 03 квітня 2025 року у справі № 420/1581/24.
Відповідно до статті 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно правовий акт, що містить відповідну норму права.
Оскільки правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 29 квітня 2025 року у справі № 420/4345/24 є останньою у часі, то суд при вирішенні питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду у цій справі керується саме останньою правовою позицією Верховного Суду та відхиляє твердження позивача про дотримання ним строку звернення до суду з посиланням на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 03 квітня 2025 року у справі № 420/1581/24.
Відповідно до частин першої та другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Згідно із частиною шостою статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Отже для усунення недоліку позовної заяви позивачу (представнику позивача) слід подати до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням підстав для поновлення строку та доказами поважності причин його пропуску.
Відповідно до частини першої статті 169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Керуючись статтями 122, 123, 160, 161, 169, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Позовну заяву залишити без руху.
Запропонувати позивачу (представнику позивача) протягом 10 (десяти) календарних днів з дня отримання даної ухвали надати до суду через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» зі скріпленням електронним підписом учасника справи (його представника):
- заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав для поновлення строку разом з доказами поважності причин його пропуску.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена.
СуддяК.О. Пляшкова