Справа № 127/40725/24
Провадження 2/127/6047/24
01 травня 2025 року
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Вохмінової О.С.
з участю секретаря судових засідань Сунько Я.Р.
розглянувши в загальному провадженні у відкритому судовому засіданні в м.Вінниці цивільну справу № 127/40725/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні будинком шляхом виселення, -
13.12.2024 року судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні будинком шляхом виселення, яку мотивовано тим, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11.07.2019 року № 127/16373/16-ц, яке набуло чинності 08.10.2019 року, із врахуванням ухвали суду від 19.07.2019 року про виправлення описки, було виділено в натурі ОСОБА_1 9/25 часток будинку АДРЕСА_1 відповідно до 3 варіанту (дод.7) висновку судової оціночно-будівельної, будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи ТОВ «Подільський центр судових експертиз» № 418 від 20.07.2018 року, а саме частина житлового будинку літ «А» загальною площею 17, 0 кв.м., а саме кімната 3-2 площею 17, 0 кв.м., частина житлового будинку літ. «А» загальною площею 6, 3 кв.м., в саме частина кімнати 1-4 площею 6, 3 кв.м., погріб літ. «п1/А1», прибудова літ. «а4», ганку, сарай літ. «Д», сарай літ. «д», огорожа № 1, хвіртки № 2, що становитиме 38/100 часток.
Відповідачу ОСОБА_3 виділено в натурі 3/25 часток будинку.
Однак, відповідач з 2019 року до належної їй частки будинку не переселилась, продовжує із своїм чоловіком проживати в частці будинку, власницею якої є позивач, не допускає до будинку та території, на якій він знаходиться, постійно погрожує фізичною розправою.
Відповідач відмовляється добровільно виселитись із житла, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
ОСОБА_1 просила усунути їй перешкоди в користуванні 9/25 частками будинку АДРЕСА_1 , які складаються з частини житлового будинку літ «А» загальною площею 17, 0 кв.м., а саме кімнати 3-2 площею 17, 0 кв.м., частини житлового будинку літ. «А» загальною площею 6, 3 кв.м., в саме частини кімнати 1-4 площею 6, 3 кв.м., погріба літ. «п1/А1», прибудови літ. «а4», ганку, сараю літ. «Д», сараю літ. «д», огорожі № 1, хвіртки № 2, шляхом виселення відповідачки із зазначених житлових приміщень без надання іншого приміщення. Також просила стягнути з відповідачки судові витрати - судовий збір - 1 211, 20 грн.
Судом вчинені наступні процесуальні дії.
24.12.2024 року було відкрито загальне позовне провадження у даній справі.
Ухвалою суду від 03.04.2025 року було закрито підготовче провадження.
Представник позивача - адвокат Юрченко Т.П. в судовому засіданні позов ОСОБА_1 підтримав за викладених у ньому обставин, вимоги позивача просив задоволити в повному обсязі, оскільки відповідач неправомірно зайняла житло, належне ОСОБА_1 , проти ухвалення судом заочного рішення не заперечив. Зауважив, що відповідачу відомо про наявність даної справи на розгляді в суді і вона заявила, що виселиться з приміщення лише за наявності відповідного рішення. Наголосив, що відповідач не є членом сім'ї позивача, позивач не надавала своєї згоди на зайняття відповідачкою належного їй житла. В своїй частині будинку відповідач не бажає проживати, оскільки довела його до нежитлового стану. Наполягав на виселенні відповідача із частки нерухомого майна, що належить позивачу.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з'явилась, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялась завчасно, належним чином. Відзиву на позов, заяви про відкладення розгляду справи або про розгляд справи у її відсутності не надавала. Про причини неявки суд не повідомила.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
З урахуванням вимог статей 223, 280 ЦПК України суд провів заочний розгляд справи.
Свідок ОСОБА_4 суду пояснила, що із сторонами у справі знайома як сусідка, неприязних стосунків немає. ОСОБА_1 і ОСОБА_3 є родичами, успадкували нерухоме майно. Позивач зробила прибудову до частки свого будинку, зробила ремонт, але не може користуватись майном, що належить їй на праві власності, оскільки в цих приміщеннях фактично проживає відповідач ОСОБА_3 . Частка будинку ОСОБА_3 не доглянута, занепадає, не ремонтується власником, тому вона і не бажає звільняти приміщення ОСОБА_1 .
Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню.
Між сторонами виникли правовідносини з приводу права володіння та користування нерухомим майном, яке належить на праві власності, тому при вирішенні спору суд застосовує відповідні норми ЦК України, а також Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1ст. 81 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1ст. 13 ЦПК України).
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 47 Конституції України передбачено: кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до ч. 1 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Згідно зі статтею 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 9 Житлового Кодексу України визначено: ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об'єднань.
Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.
За приписами частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Відповідно до положень статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкоду здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі крім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справіLarkos v. Cyprusвід 18 лютого 1999 року).
Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.
У рішенні ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» (заява № 30856/03) зазначено, що поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а сааме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.
У пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 17 травня 2018 року у справі «Садов'як проти України» (заява № 17365/14), пунктах 42, 43 рішення Європейського суду з прав людини від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (заява № 30856/03) зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене згідно із законом. Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту протии свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу булла визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року в справі № 447/455/17.
Судом встановлено, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11.07.2019 року № 127/16373/16-ц, із врахуванням ухвали суду від 19.07.2019 року про виправлення описки (а.с. 10-25), було виділено в натурі ОСОБА_1 9/25 часток будинку АДРЕСА_1 відповідно до 3 варіанту (дод.7) висновку судової оціночно-будівельної, будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи ТОВ «Подільський центр судових експертиз» № 418 від 20.07.2018 року, а саме частина житлового будинку літ «А» загальною площею 17, 0 кв.м., а саме кімната 3-2 площею 17, 0 кв.м., частина житлового будинку літ. «А» загальною площею 6, 3 кв.м., в саме частина кімнати 1-4 площею 6, 3 кв.м., погріб літ. «п1/А1», прибудова літ. «а4», ганку, сарай літ. «Д», сарай літ. «д», огорожа № 1, хвіртки № 2, що становитиме 38/100 часток.
Виділено в натурі ОСОБА_3 3/25 часток будинку по АДРЕСА_1 відповідно до 3 варіанту (додаток 7) висновку судової оціночно-будівельної, будівельно-технічної та земельно-технічної експертизиТОВ «Подільський центр судових експерти» № 418 від 20 липня 2018р., а саме: частина житлового будинку літ «А» загальною площею 6, 9 кв.м., а саме частина кімнати 1-4 площею 6, 9 кв.м. прибудова літ. «А1», прибудова літ. «а1», тамбур літ. «а3», ганку, убиральня літ. «Ж», хвіртки № 2, що становитиме 21/100 частку (а.с. 21-25).
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 08.10.2019 року ОСОБА_3 повернуто апеляційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11.07.2019 року.
Отже, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11.07.2019 року № 127/16373/16-ц, із врахуванням ухвали суду від 19.07.2019 року про виправлення описки,набуло чинності 08.10.2019 року.
Разом з тим, в судовому засіданні встановлено, що приміщення, які виділені позивачу в натурі як власнику, фактично займає відповідач ОСОБА_3 і продовжує проживати в цій частці будинку, замінила замки на вхідних дверях, чим чинить позивачу перешкоди в користуванні належним на праві власності майном. В добровільному порядку виселитись із належної позивачу частки будинку не бажає.
Дані обставини підтвердила в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 . На схематичному плані розташування приміщень в будинку АДРЕСА_1 (додаток 7 до висновку експерта щодо поділу будинку, а.с. 25) показала приміщення, які фактично займає відповідач ОСОБА_5 і які належать ОСОБА_1 на праві власності. Також показала приміщення в цьому ж будинку, які належать ОСОБА_5 на праві власності, але в яких вона не проживає через відсутність ремонту.
Крім того, за зверненням представника позивача ОСОБА_6 , відділом поліції № 1 ВРУП ГУНП У Вінницькій області 05.12.2024 року була проведена перевірка щодо протиправних дій ОСОБА_5 і незаконного її проживання в частині будинку, що належить ОСОБА_1 . Встановлено, що спірною житловою площею ОСОБА_5 користується близько 20 років, після смерті своєї бабусі. Весь час вона разом із членами сім'ї веде на місці побут. Жодних претензій з боку ОСОБА_1 з даного приводу до 2019 року не було. Протягом 2019-2024 років між сторонами триває конфлікт, який вирішується в судовому порядку. Рішення про примусове виселення ОСОБА_5 немає (а.с. 45-46).
Актом, складеним 25.03.2025 року сусідами ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , підписи яких посвідчені головою квартального комітету «Вінниченко» підтверджено, що ОСОБА_5 дійсно проживає в помешканні, яке належить ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 58).
Згідно довідки Департаменту адміністративних послуг ОСОБА_9 зареєстрована в АДРЕСА_1 (а.с. 35).
Також судом встановлено, що ОСОБА_5 не є членом сім'ї власника 9/25 часток будинку ОСОБА_1 (ст. 64 ЖК України), не є наймачем цього житла і не зверталась за встановленням сервітуту щодо користування чужим майном.
Враховуючи наведені обставини і норми закону, суд дійшов висновку, що ОСОБА_5 безпідставно займає приміщення, які належать позивачу і які виділені їй в натурі на підставі рішення суду, чим чинить перешкоди в користуванні належним їй майном, а тому позов ОСОБА_1 про усунення їй перешкод в користуванні 9/25 частками будинку АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 підлягає задоволенню.
Виселення в даному випадку не призведе до порушення прав відповідача, гарантованих статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки відповідач має у власності в цьому ж будинку інші житлові приміщення, тому таке втручання у право передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену в п. 2 ст. 8 Конвенції та є необхідним у демократичному суспільстві.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в сумі 1211,20 грн., сплата якого позивачем підтверджена квитанцією від 12.12.2024 року.
Керуючись ст.ст. 15, 16, 319, 383, 391 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 10,13, 76-82, 89, 141, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд,
позов задоволити.
Усунути ОСОБА_1 перешкоди в користуванні 9/25 частками будинку АДРЕСА_1 , які складаються з частини житлового будинку «А» загальною площею 17,0 кв.м., а сааме кімнати 3-2 площею 17,0 кв.м., частини житлового будинку «А» загальною площею 6,3 кв.м., а сааме частини кімнати 1-4 площею 6,3 кв.м., погрібу «а1/А1», прибудови «а4», ганку, сараю «Д», сараю «д», огорожі № 1, хвіртки № 2, шляхом виселення ОСОБА_2 із вказаних житлових приміщень без надання іншого приміщення.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1 211,20 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Рішення може бути оскаржене. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до вимог ст.ст. 354, 355 ЦПК України, розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України.
Учасники справи:
-позивач ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1
-відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , НОМЕР_2
Повне судове рішення складене 12 травня 2025 року.
Суддя: