справа № 631/1950/24
провадження № 2/631/392/25
16 травня 2025 року селище Нова Водолага
Нововодолазький районний суд Харківської області у складі головуючого судді Мащенко С. В., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені та інтересах якої діє адвокат Мякота Тетяна Миколаївна, до ОСОБА_2 «Про стягнення аліментів на утримання дитини», -
До Нововодолазького районного суду Харківської області надійшов позов ОСОБА_1 , від імені та інтересах якої діє адвокат Мякота Т. М., до ОСОБА_2 «Про стягнення аліментів на утримання дитини» (вхідний № 9066/24-вх від 30.12.2024 року), на обґрунтування якого сторона позивач зазначила, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 02.12.2011 року, який зареєстровано Старовірівською сільською радо Нововодолазького району Харківської області, актовий запис № 5. Від шлюбу мають доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 14.09.2012 року Старовірівською сільською радою Нововодолазького району Харківської області, актовий запис № 24. Донька проживає разом позивачем та знаходиться на її повному утриманні, що підтверджується актом обстеження матеріально-побутових умов проживання від 25.12.2024 року. Відповідач ухиляється від покладеного обов'язку утримувати дитину, матеріальної допомоги добровільно не надає. Інших осіб на утриманні ОСОБА_2 немає, а тому просили стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 (однієї чверті) з усіх видів заробітку /доходу/ відповідача щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, від дня пред'явлення позовної заяви до суду і до досягнення дитиною повноліття (а. с. 1).
Зважаючи на те, що письмова заява по суті справи безпосередньо та як додаток до неї не містила клопотання позивача про розгляд справи у судовому засіданні, суд, беручи до уваги характер спірних правовідносин і предмет доказування у справі, свою ухвалою, постановленою 18.03.2025 року, прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив спрощене позовне провадження у справі без виклику (повідомлення) сторін (а. с. 16 - 20).
У визначений частиною 7 статті 279 Цивільного процесуального кодексу України строк ані позивач, ані відповідач не надали клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Крім того, відповідач ОСОБА_2 не скористався своїм правом щодо пред'явлення зустрічного позову, надання відзиву на позовну заяву, письмових та електронних доказів, висновків експертів і заяв свідків, які підтверджують заперечення проти позову. Проте 16.05.2025 року надав суду телефонограму, прийняту старшим секретарем суду Луговою О. В. та зареєстровану в Журналі реєстрації телефонограм Нововодолазького районного суду Харківської області № 01-49, в якій повідомив про визнання позовних вимог у повному обсязі.
За таких обставин, суд згідно із частиною 2 статті 279 і статтею 275 Цивільного процесуального кодексу України, здійснює розгляд справи за наявними у справі матеріалами без повідомлення сторін та без проведення судового засідання за правилами, встановленими цим кодексом, в порядку загального позовного провадження із відповідними особливостями спрощеного позовного провадження, протягом розумного строку, а саме: не раніше тридцяти та не пізніше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Здійснюючи правосуддя на засадах змагальності й рівності учасників судового процесу перед законом і судом, всебічно, повно, об'єктивно, справедливо, неупереджено та своєчасно з'ясувавши всі обставини справи і всі фактичні данні в межах заявлених вимог, що мають значення для вирішення справи за суттю й на які сторона позивача посилалась як на підставу своїх вимог та відповідач при їх визнанні, перевіривши їх доказами, отриманими відповідно до правил цивільного процесуального кодифікованого закону й безпосередньо дослідженими судом під час розгляду справи, що відповідають вимогам закону про їх належність, допустимість, достовірність та достатність, а саме: дослідивши письмові докази у справі,- суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року шляхом реорганізації (злиття) Валківського районного суду, Коломацького районного суду та Нововодолазького районного суду Харківської області утворено Валківський окружний суд - у Валківському, Коломацькому та Нововодолазькому районах Харківської області із місцезнаходженням у містах Валках, селищі міського типу Новій Водолазі та селі Різуненковому Коломацького району Харківської області.
За змістом пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року районні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.
Окрім того, Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів», що набрала чинності 19.07.2020 року, змінений адміністративно-територіальний устрій нашої Держави.
Зокрема, відповідно до підпункту 20 пункту 3 та абзаців 3 і 6 підпункту 20 пункту 1 цієї Постанови ліквідований Нововодолазький район Харківської області та утворені Красноградській район Харківської області (з адміністративним центром у місті Красноград) у складі території Старовірівської сільської територіальної громади (на цей час Берестинський район та місто Берестин відповідно) та Харківський район Харківської області (з адміністративним центром у місті Харків) у складі території Нововодолазької селищної територіальної громади, що затверджені Кабінетом Міністрів України, тощо.
При цьому, як чітко визначив законотворець у пункті 6 своєї Постанови, у продовж тримісячного строку з дня набрання нею чинності Кабінет Міністрів України повинен привести свої нормативно-правові акти у відповідність із нею та забезпечити таке приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів.
Одночасно із цим, приписами статті 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), а також статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», закріплено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації, інстанційності і визначається законом.
Пунктом 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» вищезазначеного Закону на законодавчому рівні унормовано, що до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв'язку з утворенням (ліквідацією) районів відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до цього, але не довше ніж один рік з дня припинення чи скасування воєнного стану на території України.
Натомість, закон, який змінює існуючу систему судоустрою та приводить її у відповідність до нового адміністративно-територіального устрою, не прийнятий, Валківський окружний суд на цей час свою діяльність не розпочав, воєнний стан на території України не припинений та не скасований, а тому справа перебувала на розгляді належного суду.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходить з того, що завданням цивільного судочинства, визначеним у частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Тому згідно з частиною 1 статті 4 цього ж нормативно-правового акту, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Отже, суд відповідно до приписів частини 1 статті 13 цивільного процесуального кодифікованого закону України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
При цьому частиною 1 статті 77 вказаного нормативно-правового документа визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Нормою, викладеною у частині 2 статті 129 Основного Закону нашої Держави, визначено основні засади судочинства, однією з яких згідно з її пунктом 3 є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
У відповідності до припису частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 цивільного процесуального кодифікованого закону України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.
Одночасно із цим, згідно з частиною 2 статті 77 та частиною 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Розв'язуючи питання щодо можливості ухвалення рішення суду суд ураховує, що частиною 4 статті 206 Цивільного процесуального кодексу України обумовлено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Відтак, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 , від імені та інтересах якої діє адвокат Мякота Т. М., відповідають чинному законодавству України та визнані відповідачем ОСОБА_2 у повному обсязі й таке їх визнання не суперечить закону та не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб, тому суд вбачає за можливе прийняти визнання позову відповідачем й доходить висновку про необхідність ухвалення рішення за суттю позовних вимог.
Отже, в ході розгляду справи в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що мають значення для вирішення справи за суттю.
Відповідно до Свідоцтва про народження (серії НОМЕР_2 ), виданого 14.09.2012 року Старовірівською сільською радою Нововодолазького району Харківської області, ОСОБА_3 народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що 14.09.2012 року зроблено відповідний актовий запис № 24, та її батьками зазначені громадяни України: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а. с. 6).
Згідно із Свідоцтвом про шлюб (серії НОМЕР_3 ), виданим 02.12.2011 року Старовірівською сільською радою Нововодолазького району Харківської області, громадяни України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженець селища Нова Водолага Харківської області, та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженка села Станичне Нововодолазького району Харківської області, зареєстрували шлюб 02.12.2011 року, про що в Книзі реєстрації шлюбів в цей день зроблено відповідний актовий запис за № 5. Прізвище подружжя після реєстрації шлюбу - « ОСОБА_5 » (а. с. 5).
Актом обстеження матеріально-побутових умов проживання, складеним 25.12.2024 року комісією у складі Депутата Старовірівської сільської ради (округу № 4) Долі І. П., сусідки ОСОБА_6 , сусіда ОСОБА_7 за адресом: АДРЕСА_1 , виявлено, що за вищезазначеною адресою постійно проживає ОСОБА_8 , 1951 року народження, з якою фактично з червня 2024 року проживає ОСОБА_1 , 1988 року народження, разом із донькою - ОСОБА_3 , 2012 року народження, без реєстрації місця перебування.
Наведеним доведений факт походження дитини від сторін по справі, які перебували на момент народження дитини у зареєстрованому шлюбі, а також те, що малолітня дитина проживає разом із позивачем у справі та перебуває на її утриманні.
Під час вирішення спірних правовідносин суд враховує, що їх правове регулювання здійснюється нормами Конвенції про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 20.11.1989 року й ратифікованої Постановою Верховної Ради України № 789-XІІ від 27.02.1991 року, Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року Законом № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями) та Сімейного кодексу України № 2947-ІІІ від 10.01.2002 року (із змінами та доповненнями).
Так, відповідно до положень частини 1 статті 1 та частини 1 статті 2 Сімейного кодексу України зміст майнових прав та обов'язків батьків і дітей, а також регулювання майнових відносин між батьками та дітьми визначається зазначеним кодексом.
Положеннями частини 1 статті 180 цього ж нормативно-правового акту передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Тотожне за своїм правовим змістом роз'яснення міститься також й у пункті 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 25.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів».
Крім того, суд приймає до уваги, що зазначений обов'язок безпосередньо закріплений нормами Конституції України та відповідно кореспондується з правом будь-якої дитини на отримання аліментів від своїх батьків до досягнення повноліття (стаття 51 Конституції України).
У свою чергу, положення Конвенції про права дитини передбачають, що дитина, з огляду на її фізичну й розумову незрілість вимагає спеціального захисту й турботи, включаючи належний правовий захист, як до, так і після народження.
Відповідно до положень частини 2 статті 181 Сімейного кодексу України за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина 3 статті 181 Сімейного кодексу України).
Норми права, які містяться у частині 2 статті 182 зазначеного кодифікованого закону України передбачають, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
З огляду на положення частини 1 статті 183 Сімейного кодексу України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
При цьому, суд враховує, що аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову (частина 1 статті 191 Сімейного кодексу України).
За досліджених обставин суд доходить висновку про те, що ОСОБА_2 не виконує по відношенню до своєї малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківські обов'язки, передбачені сімейним законодавством, та ухиляється від належної участі по її утриманню у грошовій чи будь-якій іншій формі.
Беручі до уваги викладені обставини, ураховуючи стан здоров'я та матеріальне становище дитини й відповідача, відсутність доказів щодо існування у нього інших дітей та непрацездатних осіб, які потребують на матеріальну допомогу, суд вважає, що аліменти на утримання малолітньої на час звернення із цим позовом дитини, необхідно встановити у частковому відношенні, тобто в розмірі 1/4 від заробітку (доходу) її батька - ОСОБА_2 , але не менш ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що буде з урахуванням приписів статті 182 Сімейного кодексу України необхідним та достатнім для його гармонійного розвитку.
Одночасно з цим, суд вважає за необхідне визначити, що аліменти на утримання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , слід присудити щомісяця, від дня пред'явлення цього позову й до досягнення дитиною повноліття.
На підставі приписів пункту 1 частини 1 статті 430 Цивільного процесуального кодексу України рішення суду в частині стягнення аліментів на утримання дитини у межах платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.
Ухвалюючи рішення та задовольняючи позов ОСОБА_1 , від імені та інтересах якої діє адвокат Мякота Тетяна Миколаївна, до ОСОБА_2 «Про стягнення аліментів на утримання дитини» суд вважає за необхідне вирішити згідно з підпунктом 6 частини 1 статті 264 Цивільного процесуального кодексу України питання про розподіл між сторонами у справі судових витрат.
Так, відповідно до вимог частини 1 статті 141 зазначеного цивільного процесуального кодифікованого закону України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому, частиною 6 цієї ж норми процесуального права визначено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Приписи частини 1 та 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України передбачають, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Таким законом є Закон України «Про судовий збір» № 3674-VІ від 08.11.2011 року (із змінами та доповненнями), який встановлює правові засади справляння, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та його повернення.
Положеннями статті 1 зазначеного Закону визначено, що судовий збір - це збір, який справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.
Згідно із абзацом 1 частини 1 статті 3 вказаного вище нормативно-правового акту, судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством України.
На підставі приписів частини 1, абзацу 1 підпункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» (із змінами та доповненнями) за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1% ціни позову, але не менш 0,4 розміру та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.
Із зазначеним позовом ОСОБА_1 звернулась до суду у 2024 році.
Пунктом 9 частини 1 статті 40 Бюджетного кодексу України № 2456-VІ від 08.07.2010 року (із змінами та доповненнями) визначено, що розмір прожиткового мінімуму на відповідний бюджетний період у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для основних соціальних і демографічних груп населення визначається Законом про Державний бюджет України.
Відповідно до приписів абзацу 3 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» № 3460-IX від 09.11.2023 року з 01 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб встановлений в сумі 3028,00 гривень, а тому за подання до суду цієї позовної заяви позивач повинна була б сплатити судовий збір у розмірі 1211,20 гривень, виходячи з розрахунку: 3028 гривень х 0,4 = 1211,20 гривень.
Однак на підставі пункту 3 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» вона як позивач у справі про стягнення аліментів звільняється від сплати судового збору.
Відтак, ухвалюючи рішення та задовольняючи позов ОСОБА_9 , суд доходить й до висновку про те, що з відповідача слід стягнути в доход держави судовий збір у сумі 1211,20 гривень.
На підставі викладеного, керуючись статтями 51 і 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями); статтею 17 і пунктами 3 та 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями); Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів»; Конвенцією про права дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 20.11.1989 року й ратифікованою Постановою Верховної Ради України № 789-XІІ від 27.02.1991 року; статтями 1, 2, 180 - 183, 191 Сімейного кодексу України № 2947-ІІІ від 10.01.2002 року (із змінами та доповненнями); статтею 40 Бюджетного кодексу України № 2456-VІ від 08.07.2010 року (із змінами та доповненнями); статтями 1, 3, 4 і 5 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VІ від 08.11.2011 року (із змінами та доповненнями); статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» № 3460-IX від 09.11.2023 року; Постановою Пленуму Верховного Суду України № 3 від 25.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»; а також статтями 1 - 5, 9 - 14, 17 - 19, 23, 76 - 81, 89, 133, 141, 144, 206, 211, 214, пунктом 2 частини 1 та частиною 2 статті 258, статтями 259, 263 - 265, 267, частинами 4, 5, 7 статті 268, частинами 5 та 11 статті 272, частинами 1 і 2 статті 273, статтею 279, частиною 1 статті 352, статтями 354 і 355 Цивільного процесуального кодексу України № 1618-ІV від 18.03.2004 року (в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017 року із змінами та доповненнями), -
Позовні вимоги ОСОБА_1 , від імені та інтересах якої діє адвокат Мякота Тетяна Миколаївна, до ОСОБА_2 «Про стягнення аліментів на утримання дитини» задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,- у розмірі 1/4 (однієї чверті) з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 (п'ятдесят) відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з 30 грудня 2024 року, й до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 гривень (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини на користь ОСОБА_1 у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано, а у разі подання - після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення, що набрало законної сили, обов'язкове для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються при проголошенні рішення:
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання чи перебування ( АДРЕСА_2 ), реєстраційний номер облікової картки платника податків ( НОМЕР_4 ), паспорт громадянина України (серії НОМЕР_5 );
Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання чи перебування ( АДРЕСА_2 ), реєстраційний номер облікової картки платника податків не відомі, паспорт (з безконтактним електронним носієм (ID) № НОМЕР_6 , виданий 20.08.2024 року органом 6343).
Рішення ухвалено шляхом прийняття, складено за допомогою комп'ютерного набору та підписано суддею в одному примірнику.
Суддя С. В. Мащенко