Справа № 367/2804/21
Провадження №2/367/557/2025
Іменем України
17 січня 2025 року Ірпінський міський суд Київської області у складі:
головуючого - судді Кравчук Ю.В.,
за участю:
секретаря судових засідань - Миколаєнко П.М.,
відповідача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ірпені цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Універсал банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
16 квітня 2021 року представник Акціонерного товариства «Універсал банк» - Мєшнік Костянтин Ігорович звернувся до Ірпінського міського суду Київської області із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання банківських послуг «Monobank» від 06 березня 2018 року у розмірі 142 995 (сто сорок дві тисячі дев'ятсот дев'яносто п'ять) гривень 95 копійок, в тому числі: загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) - 86 359 (вісімдесят шість тисяч триста п'ятдесят дев'ять) гривень 43 копійки; заборгованість за пенею та комісією - 56 636 (п'ятдесят шість тисяч шістсот тридцять шість) гривень 52 копійки.
Обґрунтовуючи позов, представник позивача посилається на те, що в жовтні 2017 року Акціонерне товариство «Універсал банк» запустив новий проект «Monobank», в рамках якого відкриваються поточні рахунки клієнтам (фізичним особам), спеціальним платіжним засобом яких є платіжні картки «Monobank».
Після перевірки кредитної історії на платіжних картках «Monobank» за заявою клієнтів встановлюється кредитний ліміт.
Зазначає, що особливістю проекту «Monobank» є те, що банківське обслуговування здійснюється дистанційно без відділень. Попередня ідентифікація відбувається за допомогою завантаження копії паспорта та РНОКПП в мобільний додаток, а видача платіжної картки після верифікації фізичної особи здійснюється або у точці видачі, або спеціалістом Банку, що виїжджає за адресою, зазначеною клієнтом. Разом із встановленням на платіжній картці кредитного ліміту надається послуга - переведення витрати у розстрочку. За рахунок здійснення зазначеної операції стає доступним попередньо використаний кредитний ліміт.
Умови обслуговування рахунків фізичної особи в Акціонерному товаристві "Універсал Банк" опубліковані на офіційному сайті банку та постійно доступні для ознайомлення за посиланням: https://www.monobank.ua/terms.
03 червня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав анкету-заяву до Договору про надання банківських послуг від 03 червня 2018 року.
Положеннями анкети-заяви визначено, що анкета-заява разом з умовами, тарифами, таблицею обчислення вартості кредиту та паспортом споживчого кредиту складає договір про надання банківських послуг. Підписавши анкету-заяву відповідач підтвердив, що ознайомився та отримав примірники у мобільному додатку вказаних документів, що складають договір та зобов'язався виконувати його умови.
На підставі укладеного договору відповідач ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 70 000 (сімдесят тисяч) гривень 00 копійок у вигляді встановленого кредитного ліміту на поточний рахунок, спеціальним платіжним засобом якого є платіжна картка НОМЕР_1 .
Вказує, що Акціонерне товариство «Універсал банк» свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.
Зазначає, що відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору (не сплатив щомісячні мінімальні платежі), що має відображення у розрахунках заборгованості за договором.
Станом на 30 липня 2019 року у ОСОБА_1 прострочення зобов'язання із сплати щомісячного мінімального платежу за договором сягнуло понад 90 днів, у зв'язку з чим, на підставі положень п.п. 5.16 п. 5 Розділу ІІ Умов, відбулося істотне порушення клієнтом зобов'язань, вся заборгованість за кредитом стала простроченою.
Представник позивача зазначає, що банк 30 липня 2019 року направив повідомлення «пуш» про істотне порушення умов договору та про необхідність погасити суму заборгованості. Проте відповідач на контакт не виходив та не вчинив жодної дії, направленої на погашення заборгованості в зв'язку з чим кредит 26-11-2019 став у форму «на вимогу». На залишок простроченої заборгованості банк нарахував неустойку, передбачену тарифами.
Вказує, що на підставі вищезазначеного, загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 перед Акціонерним товариством «Універсал банк» за договором станом на 22 грудня 2020 року становить 142 995 (сто сорок дві тисячі дев'ятсот дев'яносто п'ять) гривень 95 копійок, в тому числі: загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) - 86 359 (вісімдесят шість тисяч триста п'ятдесят дев'ять) гривень 43 копійки; заборгованість за пенею та комісією - 56 636 (п'ятдесят шість тисяч шістсот тридцять шість) гривень 52 копійки.
Вказані обставини змусили позивача звернутися до суду з вищезазначеною позовною заявою.
10 січня 2022 року до канцелярії Ірпінського міського суду Київської області від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову, виходячи з наступного.
Відповідач зазначає, що замість кредитного договору укладеного з ним (договору про споживче кредитування) позивач направив до суду «Умови та правила обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Універсал банк» при наданні банківських послуг щодо карткових продуктів» та «Умови обслуговування рахунків фізичної особи», де містяться умови та правила надання банківських послуг, послуг з обслуговування банківських карт. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Звертає увагу, що в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Зазначає, що позивач, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просить суд у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також штрафні санкції за несвоєчасну сплату кредиту. Велика Палата Верховного Суду в аналогічній справі вважає, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки «Умови обслуговування рахунків фізичної особи» затверджені самим позивачем, не мають його підпису і можуть неодноразово змінюватися самим Акціонерним товариством «Універсал банк» з часу виникнення спірних правовідносин, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з тарифів та витяг з умов/правил у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані йому умови та правила банківських послуг, відсутність його підпису на договорі кредитування та домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком докази не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із ним кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
Крім того, зазначає, що надані позивачем «Умови обслуговування рахунків фізичної особи», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені підписаним сторонами кредитним договором.
Враховуючи вищевикладене, відповідач вказує, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору Акціонерне товариство «Універсал Банк» дотримало вимог Закону України «Про споживче кредитування» в частині, повідомлення його про умови кредитування та узгодження із ним саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, а тому в позовній заяві просить відмовити в повному обсязі.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 17 травня 2021 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
У судове засідання представник позивача Акціонерного товариства «Універсал банк» не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, в матеріалах справи міститься заява представника позивача про розгляд справи без його участі.
У судовому засіданні відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Суд, вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступних висновків.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Пунктом 23 ч.1 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживчий кредит це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
Свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Спірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Пунктом другим частини другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», визначено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
Споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями, що передбачено в пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи, позивачем Акціонерним товариством «Універсал банк» було відкрито новий проект «Monobank», в рамках якого відкриваються поточні рахунки клієнтам (фізичним особам), спеціальним платіжним засобом яких є платіжні картки «Monobank», на яких за заявою клієнта встановлюється кредитний ліміт. Особливістю проекту «Monobank» є те, що банківське обслуговування здійснюється дистанційно без відділень, а Умови обслуговування рахунків фізичної особи в Акціонерному товаристві «Універсал банк» розміщені на офіційному сайті банку і доступні для ознайомлення.
Згідно копії Анкети-заяви до договору про надання банківських послуг від 03 червня 2018 року, яка власноруч підписана ОСОБА_1 , відповідно до якої, останній звернувся до Акціонерного товариства «Універсал банк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав 03 червня 2018 року Анкету-заяву до договору про надання банківських послуг. Положеннями Анкети-заяви визначено, що анкета-заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг, Тарифами, Таблицею обчислення вартості кредиту та Паспортом споживчого кредиту складають договір про надання банківських послуг.
Підписавши Анкету-заяву, відповідач підтвердив, що ознайомився та отримав примірники у мобільному додатку вищезазначених документів, що складають договір та зобов'язується виконувати його умови.
В частині 6 Анкети-заяви до договору про надання банківських послуг від 03 червня 2018 року ОСОБА_1 просить вважати наведений зразок його власноручного підпису або його аналоги обов'язковим при здійсненні операцій за всіма рахунками, які відкриті або будуть відкриті їй в Банку.
У пункті 9 анкети-заяви ОСОБА_1 підтвердив, що ця анкета-заява є також заявою на відкриття рахунку і карткою із зразком його підпису.
В частині 11 Анкети-заяви ОСОБА_1 просить усе листування щодо цього договору здійснювати через мобільний додаток або через інші дистанційні канали, відповідно до умов договору.
Разом з цим, Анкета-заява не містить будь-яких відомостей про розмір кредитного ліміту, процентну ставку, строк кредитування, наслідки порушення умов кредитування, тощо.
Згідно з наданим банком розрахунку заборгованості за договором № б/н від 03 червня 2018 року, заборгованість ОСОБА_1 станом на 22 грудня 2020 року становить 142 995 (сто сорок дві тисячі дев'ятсот дев'яносто п'ять) гривень 95 копійок, яка складається з загального залишку заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) - 86 359 (вісімдесят шість тисяч триста п'ятдесят дев'ять) гривень 43 копійки; заборгованості за пенею та комісією - 56 636 (п'ятдесят шість тисяч шістсот тридцять шість) гривень 52 копійки.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до положень ч. 1,3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму.
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205,207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»(далі - Договір) електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст. 12 цього Закону визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, 03 червня 2018 року сторони домовились про те, що при наданні банком будь-яких послуг позичальнику, в тому числі, але не виключно, послуг з переказу коштів, укладення між сторонами кредитних договорів та будь-яких інших правочинів використання електронного підпису.
Згідно з частиною 2 статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно - телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Статтями 526, 527, 530 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за Договором про надання банківських послуг «Monobank» від 03 червня 2018 року ОСОБА_1 порушує взяті на себе зобов'язання за договором.
Як вбачається з положень ст. 611 ЦК України, в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу. Одночасно, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
При укладанні договору сторони керувались ч. 1ст. 634 ЦК України (договір приєднання), згідно з якою договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Однак, слід звернути увагу, що саме по собі посилання позивача на ознайомлення відповідачем із вказаними банківськими документами та погодження із ними шляхом їх підписання цифровим підписом у мобільному додатку, без надання відповідних доказів, не може бути прийнято до уваги суду, оскільки будь-яка дія користувача додатком фіксується у відповідній програмі та в подальшому оброблюється спеціалістами банку, що і здійснюють реагування на відповідні дії з боку клієнта.
При цьому, відсутність вказаних доказів, позбавляє можливості суд встановити факт ознайомлення із вказаними умовами надання кредитних послуг та їх підписання, що є обов'язковим у разі пред'явлення позивачем вимог щодо стягнення заборгованості за процентами, неустойкою, комісією, та які у зв'язку із відсутністю вказаних доказів до стягнення не підлягають.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги стягнення заборгованості за договором від 03 червня 2018 року, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на паспорт споживчого кредиту, витяг з Умов обслуговування рахунків фізичної особи в Акціонерному товаристві «Універсал Банк», які розміщені на сайті: https://www.monobank.ua/terms, як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Умов обслуговування рахунків фізичної особи в Акціонерному товаристві «Універсал Банк», який розміщений на сайті: https://www.monobank.ua/terms, що наданий позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування.
При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що саме з цим витягом Умов обслуговування рахунків фізичної особи в Акціонерному товаристві «Універсал Банк» ознайомився відповідач ОСОБА_1 .
Щодо паспорту споживчого кредиту, суд не бере його до уваги, оскільки зі змісту цього паспорту вбачається, що умови договору про споживчий кредит можуть відрізнятися від інформації, наведеної в цьому Паспорті споживчого кредиту, та будуть залежати від проведеної кредитодавцем оцінки кредитоспроможності споживача з урахуванням, зокрема, наданої ним інформації про майновий та сімейний стан, розмір доходів тощо.
У розділі 4 вказаного Паспорту зазначено, що реальна річна процентна ставка обчислена на основі припущення, що процентна ставка та інші платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит.
Отже, зазначений Паспорт споживчого кредиту містить узагальнену інформацію про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту та передує укладенню кредитного договору з позичальником, оскільки передбачає проведення оцінки кредитодавцем кредитоспроможності споживача.
Позивач зазначав у позовній заяві, що факт ознайомлення відповідача з умовами і правилами надання банківських послуг, тарифами, таблицею обчислення вартості кредиту та паспортом споживчого кредиту підтверджується тим, що на підставі анкети-заяви відповідач висловив свою згоду з вищевказаними документами в електронному вигляді у мобільному застосунку «Monobank» шляхом застосування електронного цифрового підпису.
Разом з тим, пунктом 5.2 розділу 5 Умов обслуговування рахунків фізичних осіб в АТ «Універсал Банк» визначено, що в рамках дистанційного обслуговування Банк надає Клієнту інформацію про банківське обслуговування, шляхом її направлення на адресу клієнта, зазначену в Анкеті-заяві, або мобільний додаток клієнта.
Однак, в матеріалах справи відсутнє підтвердження із зазначенням дати та часу одержання відповідачем у електронному вигляді умов обслуговування рахунків фізичних осіб в Акціонерному товаристві «Універсал банк», паспорту споживчого кредиту «картка Monobank», та тарифів.
Відтак, у суду відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 був ознайомлений саме з наданими позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог умовами, тарифами та паспортом споживчого кредиту.
В той же час, анкета-заява від 03 червня 2018 року, підписана ОСОБА_1 не містить домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, штрафів за несвоєчасне погашення кредиту та посилання на паспорт споживчого кредиту, як складову договору.
Суд звертає увагу, що в анкеті-заяві від 03 червня 2018 року строки здійснення періодичних платежів за кредитом не встановлені, ОСОБА_1 надав згоду здійснювати договірне списання коштів з рахунків для погашення грошових зобов'язань, що випливають з умов договору, проте не погоджував сплати відсотків за користування кредитними коштами за договором, списання банком внесених на погашення боржником коштів в рахунок погашення відсотків за користування даним кредитом укладеним між сторонами договором не передбачено.
З наданого Акціонерним товариством «Універсал Банк» розрахунку вбачається, що розмір заборгованості відповідача за кредитним договором визначено з урахуванням відсотків, які нараховані згідно з умовами обслуговування рахунків фізичної особи, а тому цей розрахунок не є належним доказом щодо розміру коштів, які фактично отримані позичальником, та його заборгованістю.
Отже, заборгованість за пенею та комісією у сумі 56 636 (п'ятдесят шість тисяч шістсот тридцять шість) гривень 52 копійки суд вважає не обґрунтованою, оскільки нарахування заборгованості за пенею та комісією передбачено Умовами обслуговування рахунків фізичних осіб, які відповідачем не підписані та відсутні відомості в матеріалах справи, що відповідач з даними умовами ознайомився.
Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє в задоволенні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Універсал банк» заборгованості за пенею та комісією у сумі 56 636 (п'ятдесят шість тисяч шістсот тридцять шість) гривень 52 копійки.
Крім того, як вбачається з наданого банком розрахунку заборгованості, загальний залишок заборгованості за кредитом (тілом кредиту) становить 86 359 (вісімдесят шість тисяч триста п'ятдесят дев'ять) гривень 43 копійки. Проте, фактично ця сума не є заборгованістю лише за тілом кредиту, оскільки банком також нараховувались проценти на заборгованість за кредитом.
У постанові об'єднаної палати КГС ВС від 02 жовтня 2020 року №911/19/19 зазначено, що суд має з'ясувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується; у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання та максимального розміру стягуваних сум нарахувань.
Як вбачається з розрахунку заборгованості, ОСОБА_1 неодноразово вносив кошти для сплати відсотків, які передбачені Умовами обслуговування рахунків фізичної особи, що відповідачем не підписані, тобто не спрямовувались на погашення тіла кредиту, у зв'язку з чим заборгованість зростала.
До того ж, з розрахунку заборгованості ОСОБА_1 вбачається, що банком проводилось нарахування відсотків за процентною ставкою 38,4% та 37,2% які зараховувались у загальну заборгованість за тілом кредиту, загальна сума таких процентів становить 19 455 (дев'ятнадцять тисяч чотириста п'ятдесят п'ять) гривень 60 копійок.
Отже, нараховані відповідачу ОСОБА_1 відсотки у загальному розмірі 19 455 (дев'ятнадцять тисяч чотириста п'ятдесят п'ять) гривень 99 копійок, та внесені боржником кошти в сумі 19 455 (дев'ятнадцять тисяч чотириста п'ятдесят п'ять) гривень 60 копійок неправомірно та безпідставно списано банком на погашення відсотків.
Суд зазначає, що відсутні підстави для стягнення заборгованості у визначеному банком розмірі оскільки заборгованість за тілом кредиту, яку зазначає Акціонерне товариство «Універсал банк» в позовній заяві, становить 86 359 (вісімдесят шість тисяч триста п'ятдесят дев'ять) гривень 43 копійки, а сума незаконного списання Акціонерним товариством «Універсал банк» відсотків за користування кредитом становить 19 455 (дев'ятнадцять тисяч чотириста п'ятдесят п'ять) гривень 99 копійок.
Тому з відповідача на користь банку підлягає стягненню 66 903 (шістдесят шість тисяч дев'ятсот три) гривні 44 копійки (86 359 (вісімдесят шість тисяч триста п'ятдесят дев'ять) гривень 43 копійки - 19 455 (дев'ятнадцять тисяч чотириста п'ятдесят п'ять) гривень 99 копійок).
Аналогічну позицію щодо зарахування на погашення тіла кредиту коштів, сплачених боржником на погашення неправомірно нарахованих відсотків, які не передбачено в анкеті-заяві, наведено у постанові Верховного Суду від 18.05.2022 у справі № 697/302/20 (провадження № 61-2498св22), в якій АТ «Універсал Банк» було пред'явлено вимоги про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг «Monobank».
Таким чином, у зв'язку з наведеним суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме: в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 66 903 (шістдесят шість тисяч дев'ятсот три) гривні 44 копійки.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі №757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін.
Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.08.2021 у справі №438/1673/13-ц: «Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.».
ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
У відповідності до положень ч. 3 ст. 12 та ч.1 ст. 82 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, та кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно до пункту 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України, передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України, позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
В п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції роз'яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов'язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов'язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.
Відповідно до ч. 1ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Отже, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку Акціонерному товариству «Універсал банк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд дійшов висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
З огляду на вищевикладене, розглядаючи спір в межах доводів позову, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а саме в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту в розмірі 66 903 (шістдесят шість тисяч дев'ятсот три) гривні 44 копійки.
Відповідно до ст. ст. 133,141 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (46,787%), а саме - 1062 (одна тисяча шістдесят дві) гривні 06 копійок.
Керуючись ст. ст. 4,5,13,76-81,133,141,265,274, 280-283 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву Акціонерного товариства «Універсал банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «Універсал банк» (місцезнаходження: 04114, м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 54/19, код ЄДРПОУ 21133352) заборгованість за тілом кредиту у загальному розмірі 66 903 (шістдесят шість тисяч дев'ятсот три) гривні 44 копійки.
Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «Універсал банк» (місцезнаходження: 04114, м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 54/19, код ЄДРПОУ 21133352) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1062 (одна тисяча шістдесят дві) гривні 06 копійок.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.В. Кравчук