Справа №591/10051/24 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-сс/816/129/25 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - арешт майна
Іменем України
01 квітня 2025 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми кримінальне провадження № 591/10051/24 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 22.01.2025 про арешт майна,
установила:
В поданій апеляційній скарзі представник власника майна і захисник підозрюваного ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні слідчому у клопотанні про поновлення строку звернення з клопотанням про арешт майна та накладені арешту на майно у кримінальному провадженні № 22024200000000398 від 05.10.2024 за підозрою ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 111 КК, оскільки з клопотанням про арешт майна слідчий звернувся із значним пропуском встановленого законом строку, а наведені останнім підстави для його поновлення є необґрунтованими, а з відповідним клопотанням до слідчого судді міг звернутися безпосередньо прокурор чи інші слідчі з групи.
21.01.2025 до Зарічного районного суду м. Суми з клопотанням про арешт майна, погодженим з начальником відділу Сумської обласної прокуратури, звернувся ст. слідчий в ОВС СВ УСБУ в Сумській області ОСОБА_9 , яке обгрунтував тим, що СВ УСБУ в Сумській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 22024200000000398 від 05.10.2024 за ч. 2 ст. 111 КК, в рамках якого 05.10.2024 о 23:50 за підозрою у вчиненні злочину було затримано ОСОБА_7
05.10.2024 в ході особистого обшуку ОСОБА_7 добровільно видав свій мобільний телефон iPhone Xs IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 , з сім-карткою оператора стільникового зв'язку «Київстар», абонентський номер НОМЕР_3 .
06.10.2024 ОСОБА_7 оголошено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК.
Зважаючи на те, що дане майно може бути використане як доказ в кримінальному провадженні, тому слідчий просив накласти на нього арешт, а також одночасно просив поновити строк на звернення з клопотання про арешт майна до суду.
Ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 22.01.2025 поновлений строк звернення з клопотання про арешт майна та накладений арешт на вилучений 05.10.2024 у ОСОБА_7 мобільний телефон iPhone Xs IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 , з сім-карткою оператора зв'язку «Київстар», абонентський номер НОМЕР_3 .
Будучи належним чином повідомленими про час і місце апеляційного розгляду, учасники кримінального провадження в судове засідання не з'явились, від прокурора ОСОБА_10 і представника власника майна (захисника) ОСОБА_11 надійшли письмові заяви про розгляд апеляційної скарги у їх відсутність, а від власника майна (підозрюваного) ОСОБА_7 будь-яких клопотань, у тому числі і щодо забезпечення його безпосередньої участі у розгляді апеляційної скарги, до суду апеляційної інстанції не надходило, тому колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги у відсутність сторін провадження, що не суперечить вимогам кримінального процесуального закону.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого рішення слідчого судді, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вказана вище апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Зокрема, відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, КПК та інших законів України (ч. 1-2 ст. 1 КПК), а завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК).
Належна правова процедура - це форма здійснення правосуддя, яку утворюють сукупність гарантій прав людини процесуального характеру, спрямовані на досягнення процедурної справедливості правосуддя, а застосування належної процедури є одним із складових елементів принципу верховенства права та передбачає, у тому числі, щоб повноваження органів публічної влади були визначені приписами права, і вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на вчинення дії, і надалі діяли в межах наданих їм повноважень.
Слідчий суддя - це суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому КПК, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні (ст. 3 КПК). Основним призначенням слідчого судді є здійснення судового захисту прав і законних інтересів осіб, які приймають участь в кримінальному процесі, та забезпечення законності провадження у справі на стадії досудового розслідування. Це зумовлює специфічний характер виконуваної ним кримінальної процесуальної функції, а саме: забезпечення законності та обґрунтованості обмеження конституційних прав і свобод людини на стадії досудового розслідування кримінального провадження. При цьому досудове розслідування - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності (п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК).
Арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому КПК порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна, а завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження (ч. 1 ст. 170 КПК).
Відповідно ч. 2 ст. 170 КПК, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, а згідно ч. 3, 5 цієї статті у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу; у випадку, передбаченому п. 3 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна. При цьому заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна (ч. 11 ст. 170 КПК).
Слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК. При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених п. 3, 4 ч. 2 ст. 170 КПК); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 2 ч. 2 ст. 170 КПК); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб. У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов'язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб (ч. 1-2, 4 ст. 173 КПК).
Здійснивши розгляд клопотання слідчого про арешт майна та задовольнивши його, слідчий суддя суду першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про необхідність арешту вилученого 05.10.2024 в ході особистого обшуку ОСОБА_7 майна - мобільного телефону iPhone Xs IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 , з сім-карткою оператора зв'язку «Київстар», абонентський номер НОМЕР_3 , оскільки останнє відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК.
Так, при вирішенні зазначеного вище питання слідчим суддею суду першої інстанції були дотримані вимоги ст. 170-173 КПК, з'ясовані і досліджені всі ті обставини, з якими кримінальний процесуальний закон пов'язує можливість накладення арешту на майно осіб (учасників кримінального провадження), а саме наявність правової підстави для арешту майна, можливість використання арештованого майна як доказу у кримінальному провадженні.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, слідчими ОВС СВ УСБУ в Сумській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 22024200000000398 від 05.10.2024 за ч. 2 ст. 111 КК, у якому 05.10.2024 о 23:50 за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК був затриманий ОСОБА_7 . Цього дня 05.10.2024 в ході особистого обшуку ОСОБА_7 добровільно видав слідчому свій мобільний телефон iPhone Xs IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 , з сім-карткою оператора стільникового зв'язку «Київстар», абонентський номер НОМЕР_3 .
06.10.2024 ОСОБА_7 було оголошено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК, а вилучений у останнього під час особистого обшуку мобільний телефон був визнаний постановою слідчого речовим доказом у даному кримінальному провадженні.
Згідно приписів ст. 98 КПК речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення; документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені в цій статті.
Тобто, речові докази - це приєднані до кримінального провадження предмети, що були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі сліди кримінального правопорушення або були об'єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, тобто всі предмети, які можуть бути засобами для розкриття кримінального правопорушення і виявлення винних або для спростування підозри (обвинувачення) чи пом'якшення відповідальності підозрюваного (обвинуваченого). Речовими доказами є також магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи. Серед цих предметів можна виділити продукти злочинної діяльності (фальшиві гроші, продукти харчування тощо).
Предмети, що можуть бути речовими доказами, виявляються при огляді місця події, обшуку, виїмці та провадженні деяких інших слідчих дій. Їх можуть також принести до слідчих органів чи суду - підозрюваний, обвинувачений, потерпілий та інші учасники процесу, будь-які громадяни. Речові докази повинні бути уважно оглянуті, по можливості сфотографовані, докладно описані в протоколі огляду і приєднані до кримінального провадження, зберігаються при кримінальному провадженні, за винятком громіздких предметів, які зберігаються в органах дізнання, слідства і суду або передаються для зберігання відповідному підприємству, організації чи установі.
Установлені слідством фактичні обставини кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК, які розслідуються у кримінальному провадженні № 22024200000000398 від 05.10.2024 відносно ОСОБА_7 , містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що вказане майно безпосередньо стосується предмета розслідування кримінального провадження, може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідає ознакам речових доказів, зазначеним в ст. 98 КПК, що дає законні підстави для його арешту як речового доказу з метою його збереження.
Вирішуючи питання щодо законності і обґрунтованості арешту майна, колегія суддів враховує і сталу судову практику ЄСПЛ щодо «відповідності втручання в право володіння майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції», згідно якої підлягають оцінці три головні критерії, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право володіння майном у даному конкретному випадку є законним і обґрунтованим, оскільки таке втручання здійснено на підставі чинного КПК, який є доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм, сумісних з принципами Конвенції, а також є виправданим, так як втручання здійснене з метою задоволення «суспільного інтересу» та за наявності об'єктивної необхідності в цьому у формі публічного, загального інтересу, який включає інтерес держави, громади, а також здійснено з дотриманням принципу «пропорційності» - «справедливої рівноваги (балансу)» між інтересами держави (суспільства, громади), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання, який передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. При цьому, оцінюючи пропорційність, колегія суддів виходить з того, що досягти легітимної мети за допомогою інших заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, ніж арешт майна, неможливо, а застосовані слідчим суддею суду першої інстанції обмеження стосовно вказаного в ухвалі майна не є надмірними або ж такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.
Будь-яких доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна на цій стадії провадження, власником майна чи його представником/захисником до суду апеляційної інстанції надано не було.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя суду першої інстанції на даному етапі провадження цілком обґрунтовано наклав арешт на вилучений мобільний телефон, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження та забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, що як зазначалось вище, на даному етапі досудового провадження потреби слідства виправдовують втручання у права ОСОБА_7 , який володіє арештованим майном, та у його інтереси з метою забезпечення кримінального провадження.
Що стосується викладених в апеляційній скарзі доводів про відсутність підстав для поновлення слідчому строку на звернення із клопотанням про арешт майна, яке було подано останнім з порушенням вимог закону, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими і такими, що задоволенню не підлягають, оскільки ця обставина була предметом перевірки слідчим суддею суду першої інстанції під час розгляду клопотання слідчого про арешт майна.
Так, згідно ч. 5 ст. 171 КПК клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено. У разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої ст. 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено. При цьому при обчисленні строку годинами процесуальний строк закінчується в останню хвилину останньої години і до нього включається і неробочий час (ч. 2, 7 ст. 115 КПК).
Процесуальні строки - це встановлені законом проміжки часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобов'язані (мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії; будь-яка процесуальна дія або сукупність дій під час кримінального провадження мають бути виконані без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням КПК (ст. 113 КПК), а згідно ч. 1 ст. 117 КПК процесуальний строк повинен бути поновленим за клопотанням зацікавленої сторони, якщо він пропущений з поважних причин.
Правило дотримання встановленого процесуальним законом строку на звернення до суду має на меті гарантувати правову визначеність і забезпечити, щоб кримінальні провадження розглядалися впродовж розумного часу, не змушуючи органи влади та інших зацікавлених осіб перебувати у стані невизначеності. Це правило надає службовій особі правоохоронного органу, яка має право на звернення до слідчого судді з клопотанням про арешт майна, більш ніж достатній строк для роздумів стосовно того, чи подавати таке клопотання або не подавати, для чіткого визначення своїх аргументів та окреслення стверджувальної правової позиції, і визначає період, після закінчення якого контрольна функція слідчого судді не здійснюється.
Слідчий/прокурор, подавши клопотання про арешт майна після спливу строку з моменту його вилучення, порушив перед слідчим суддею суду першої інстанції питання про поновлення пропущеного процесуального строку, дотримавшись тим самим вказаних вище вимог кримінального процесуального закону.
За наслідками розгляду вказаного питання слідчий суддя погодився на поновлення пропущеного процесуального строку і здійснив розгляд клопотання слідчого про арешт майна по суті, що відповідає вимогам КПК і знаходиться в межах наданих слідчому судді дискреційних повноважень, до яких зокрема належить здійснення у порядку, передбаченому КПК, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, тому колегія суддів не вбачає будь-яких підстав для скасування ухвали слідчого судді з наведених вище підстав.
У сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об'єктивно переконана, що слідчий суддя суду першої інстанції, накладаючи арешт на зазначене у клопотанні слідчого майно, діяв у спосіб та в межах законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності, тому доводи апеляційної скарги і з цього приводу також є необґрунтованими.
Необхідно зауважити, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема оцінювати докази з точки зору їх достатності та допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, правильності правової кваліфікації дій особи, на майно якої накладено арешт, переваги одних доказів над іншими тощо, а лише на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів повинен визначити, чи є причетність особи до вчинення кримінального правопорушення ймовірною, вірогідною та достатньою певною мірою для застосування щодо особи обмежувальних заходів.
Оскаржувана ухвала слідчого судді є законною, обґрунтованою та належним чином умотивованою, внаслідок чого вона підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419 і 422 КПК України,
постановила:
Ухвалу слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 22.01.2025 про арешт майна ОСОБА_12 у кримінальному провадженні № 22024200000000398 від 05.10.2024 залишити без змін, а апеляційну скаргу його захисника (представника власника майна) ОСОБА_6 на цю ухвалу - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4