16.05.25
33/812/187/25
Справа № 490/1158/25 Головуючий у першій інстанції Дірко І.І.
Провадження № 33/812/187/25 Доповідач апеляційного суду Лівінський І.В.
Категорія: ст.124 КУпАП
іменем України
16 травня 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Лівінського І.В.,
з секретарем судового засідання Біляєвої В.М.,
за участю особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , його захисника Титаренка Ю.О., потерпілого ОСОБА_2 , його представника Костенка С.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою
ОСОБА_1
на постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 квітня 2025 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, не працюючого, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 6 (шість) місяців,
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення від 08 лютого 2025 року серії ЕПР1 № 241575, 08 лютого 2025 року о 10:10 год. в м. Миколаєві по вул. Вадима Благовісного, 7, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом "Toyota RAV4" державний номерний знак НОМЕР_1 , був неуважний, не стежив за дорожньою обстановкою відповідно не реагував на її зміну, не зупинив транспортний засіб перед дорожньою розміткою 1.12 ПДР України, здійснив виїзд на перехрестя на заборонений, червоний сигнал світлофору, внаслідок чого здійснив зіткнення з транспортним засобом "Hyundai Sonata" державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , після чого продовжив самовільний рух та здійснив зіткнення з дорожньою огорожею, чим порушив вимоги пунктів 2.3"б", 8.7.3"е", 16.3 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (далі - ПДР), за що відповідальність передбачена статтею 124 КУпАП. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП ) транспортні засоби отримали механічні пошкодження та завдано матеріальних збитків.
Постановою судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 квітня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 6 (шість) місяців. Вирішено питання про судовий збір.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції змінити в частині накладення стягнення та накласти адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У решті постанову залишити без змін.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду щодо накладення найсуворішого адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами стосовно нього є необґрунтованим та занадто суворим. Вважає, що призначене покарання необхідно замінити на більш м'який вид стягнення у виді штрафу, оскільки це зможе повністю забезпечити мету адміністративного стягнення, сприяти його виправленню та виконати превентивну функцію щодо вчинення нових адміністративних правопорушень. ОСОБА_1 зазначає, що судом не було розглянуто можливості застосування альтернативних адміністративних стягнень за статтею 124 КУпАП, належним чином не наведено мотивів для обрання найсуворішого адміністративного стягнення та не зазначено, з яких міркувань суд виходив при обранні такого виду стягнення.
В обґрунтування апеляції вказує, що суд при визначенні виду і розміру стягнення не врахував у повній мірі характер вчиненого правопорушення, його особу та ступінь його вини, не було враховано наявність обставин, що пом'якшують адміністративну відповідальність, а саме визнання вини, щире каяття, те що правопорушення скоєне вперше і не мало відверто зневажливий характер до встановлених правил користування правом на керування транспортними засобами і відповідно не є грубим, відсутність обставин, що обтяжують адміністративне стягнення. Крім того, суд не врахував, що він має на утриманні матір, яка потребує догляду та те, що він має намір влаштуватися на роботу водієм.
Апелянт зазначає, що він повністю визнав свою провину, раніше до адміністративної відповідальності не притягувався, готовий в повній мірі відшкодувати завдану шкоду потерпілому.
Також ОСОБА_1 зазначає, що він є інвалідом 2 групи, крім того, він здійснює догляд за своєю матір'ю, яка також є інвалідом. У зв'язку з чим, він та його матір потребують постійного відвідування медичних закладів, і зручніше та швидше це здійснювати за допомогою автомобіля. Просить врахувати, що він займається пошуком роботи, має плани влаштуватися водієм і наявність права керування транспортним засобом відіграє в цьому вагому роль. Маючи інвалідність та відсутність водійського посвідчення буде для нього значною перешкодою у пошуку роботи, відповідно його сім'я залишиться без матеріального забезпечення з його боку. Також, відсутність роботи, в результаті відсутності посвідчення водія, ускладнить процес відшкодування потерпілому збитків, спричинених дорожньо-транспортною пригодою.
В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та його захисник Титаренко Ю.О. підтримали доводи апеляційної скарги, а потерпілий ОСОБА_2 та його представник Костенко С.О. не заперечували у задоволенні апеляційної скарги.
Заслухавши пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд не вбачає підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
За змістом частини 2 статті 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення повинно здійснюватися на основі суворого дотримання законності.
Відповідно до статті 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до вимог статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд першої інстанції при розгляді справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , дотримався в повному обсязі вимог статті 280 КУпАП, з'ясував всі обставини, дослідив і належним чином оцінив всі докази та дійшов правильного висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, за обставин, викладених у постанові суду.
Висновок суду першої інстанції про визнання ОСОБА_1 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується доказами наявними в матеріалах справи, та ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не оскаржується.
Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності не погоджується з постановою суду першої інстанції в частині накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на строк шість місяців, а тому постанова суду підлягає перегляду саме в цій частині.
Згідно з диспозицією статті 124 КУпАП порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від шести місяців до одного року.
Обираючи вид адміністративного стягнення щодо ОСОБА_1 суд першої інстанції врахував характер вчиненого правопорушення, яке за своєю суттю є грубим порушенням ПДР України, яке призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів; несло загрозу життю та здоров'ю інших учасників дорожнього руху; врахував також дорожні умови згідно схеми ДТП, згідно якої зіткнення сталося на перехресті, відсутні недоліки дорожнього полотна, відсутні об'єкти, які б зменшували оглядовість проїзної частини за напрямком руху, що свідчить про те, що ОСОБА_1 об'єктивно не було жодних перешкод у належному керуванні та контролюванні руху транспортного засобу, а тому, з метою попередження з боку останнього аналогічних порушень ПДР, до нього необхідно застосувати адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 також вказував, що визнав свою вину, щиро розкаявся, його дії не призвели до надмірно великих негативних наслідків, раніше до адміністративної відповідальності не притягався та готовий в повній мірі відшкодувати потерпілому витрати на ремонт транспортного засобу, має намір влаштуватись на роботу водієм в ЗСУ, а тому, виходячи з характеру та обставин скоєного адміністративного правопорушення просив накласти на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу замість позбавлення права керування транспортними засобами.
Статтею 124 КУпАП передбачаються альтернативні стягнення у вигляді штрафу або позбавлення права керування транспортними засобами.
Діючи в межах доводів апеляційної скарги (частина 7 статті 294 КУпАП), апеляційний суд оцінює пропорційність обраного районним судом стягнення характеру вчиненого правопорушення.
Відповідно до статті 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
За загальним правилом статті 33 КУпАП при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність. Накладення адміністративного стягнення в кожному конкретному випадку має бути необхідним та достатнім для виправлення правопорушника та попередження вчинення ним нових правопорушень.
Європейський Суд з прав людини при розгляді конкретних справ неодноразово підкреслював, що при призначенні покарання для того, щоб втручання (вилучення спеціальних прав) вважалось пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити особистий і надмірний тягар для особи.
При цьому, суд враховує підхід, запроваджений Європейським судом з захисту прав людини, за яким позбавлення права на управління транспортним засобом розглядається кримінально-правовою санкцією, оскільки право керування автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності (рішення ЄСПЛ від 23 вересня 1998 року у справі «Маліге проти Франції»).
З огляду на це, враховуючи характер вчиненого ОСОБА_1 правопорушення та його наслідки, встановивши обставини, що свідчать про недотримання ОСОБА_1 вимог ПДР, а саме останній здійснив виїзд на перехрестя на заборонений, червоний сигнал світлофору, що призвело до дорожньо-транспортної пригоди, наслідки якої є суттєвими, зокрема, у вигляді доволі суттєвих механічних пошкоджень автомобілів, окрім того ДТП сталося на перехресті з насиченим рухом транспортних засобів, в зоні дії пішохідних переходів, що створило підвищену загрозу, як для останнього, так і для життя та здоров'я інших учасників дорожнього руху, зокрема іншому водію - ОСОБА_2 та його пасажиру, а тому, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 слід призначити стягнення в виді позбавлення права керування транспортним засобом строком на шість місяців, в межах санкції статті 124 КУпАП для такого виду стягнення.
Посилання ОСОБА_1 на те, що він визнає себе винуватим у вчинені даного адміністративного правопорушення, під час оформлення адміністративного матеріалу працівниками поліції за статтею 124 КУпАП, та щиро розкаюється, хоча і мають місце, але не є беззаперечними підставами для зміни обраного виду стягнення.
Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не врахував у повній мірі характер вчиненого правопорушення, його особу та ступінь його вини, не було враховано наявність обставин, що пом'якшують адміністративну відповідальність, а саме визнання вини, те що правопорушення скоєне вперше і не мало відверто зневажливий характер до встановлених правил користування правом на керування транспортними засобами і відповідно не є грубим, відсутність обставин, що обтяжують адміністративне стягнення, що він є інвалідом другої групи, має на утриманні матір, яка потребує догляду, та те, що він має намір влаштуватися на роботу водієм, у зв'язку з чим наявність чинного посвідчення водія є для нього необхідним, не приймаються апеляційним судом, оскільки таке не може переважати над безпекою для життя та здоров'я інших учасників дорожнього руху, загрозу яким створює особа, яка притягається до адміністративної відповідальності.
До того ж виходячи з вимог КУпАП наведені обставини не відносяться до пом'якшуючих, та не є підставою визначеною КУпАП для зміни визначеного судом стягнення. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що ДТП сталася через грубе порушення ОСОБА_1 ПДР, що потягло за собою суттєві наслідки, а саме пошкодження транспортних засобів та небезпеку для життя інших учасників дорожнього руху.
На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції повністю дотримався вимог КУпАП при призначенні адміністративного стягнення, у повній мірі врахував суспільно небезпечний характер вчиненого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, особу правопорушника та призначив справедливе адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 6 місяців. При цьому, застосований судом першої інстанції вид покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 6 місяців, згідно статті 124 КУпАП, не є найсуворішим.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України», статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини, яка є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Отже, ОСОБА_1 реалізуючи своє право керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати обов'язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.
Істотних порушень суддею районного суду норм матеріального чи процесуального права, порушення принципів повного, всебічного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи, порушення прав учасників судового розгляду, порушення положень КУпАП, Конституції України, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, у тому числі на які посилається особа, яка подала апеляційну скаргу, які б могли вплинути на правильність прийнятого рішення, при апеляційному перегляді не встановлено.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях підкреслив, що суд не мусить надавати відповіді на кожне порушене питання, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені в даній справі, були вивчені і була надана конкретна чітка відповідь на аргументи, які є вирішальними для вирішення справи (справи «Ван де Хурк проти Нідерландів», §61, «Болдеа проти Румунії», §30, «Морейра Феррейра проти Португалії», §84).
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вищевказане порушення водієм ОСОБА_1 вимог ПДР знаходиться в причинному зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою та суспільно небезпечними наслідками у виді пошкоджень транспортних засобів, за що передбачено відповідальність за статтею 124 КУпАП.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції обґрунтовано було обрано стягнення в виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на шість місяців, що в свою чергу, є достатнім для попередження вчинення ОСОБА_1 нових адміністративних правопорушень.
З огляду на наведене, підстави для зміни постанови суду першої інстанції, в частині накладення на нього адміністративного стягнення, як того просить апелянт, відсутні.
Керуючись статтями 283, 294 КУпАП,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 квітня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Миколаївського
апеляційного суду І.В. Лівінський