Дата документу 15.05.2025
Справа № 501/3200/21
2/501/612/25
15 травня 2025 року Чорноморський міський суд Одеської області у складі головуючого судді Петрюченко М.І.,
за участю секретаря судового засідання - Тейбаш Н.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Чорноморську Одеської області цивільну справу за
позовом ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2
до
відповідачів
1 ОСОБА_3
2 Виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області
предмет та підстави позову: про визнання частково недійсним рішення виконавчого комітету, визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, визнання договору відчуження квартири з умовою довічного утримання недійсним, визнання державної реєстрації права власності на квартиру недійсним, визнання квартири об'єктом власності подружжя,
учасники по справі:
представник позивача - адвокат Дубінчук Ж.М.,
представник відповідача - адвокат Стиркул Г.Ю.,
ухвалив рішення та проголошує вступну та
І. Виклад позиції позивача та відповідача.
ОСОБА_1 14.09.2021 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , Виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської областіпро визнання частково недійсним рішення виконавчого комітету, визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, визнання договору відчуження квартири з умовою довічного утримання недійсним, визнання державної реєстрації права власності на квартиру недійсним, визнання квартири об'єктом власності подружжя, згідно якого просить суд:
- визнати недійсним рішення виконавчого комітету Іллічівської міської ради Одеської області №596 від 25 грудня 1997 року в частині видачі свідоцтва про право особистої власності ОСОБА_4 на кооперативну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 48,1 кв.м., у тому числі житлова - 29,7 кв.м.;
- визнати недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , виданого Іллічівською міською радою 15.01.1998 за розпорядженням №596 від 25 грудня 1997 року та зареєстрованого в Бюро технічної інвентаризації і приватизації житлового фонду міста Іллічівська в кн. №1, р.8, стор. 144 на імя ОСОБА_4 ;
- визнати недійсним договір відчуження квартири АДРЕСА_1 з умовою довічного утримання, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 22 квітня 1990 року та посвідчений приватним нотаріусом Іллічівського міського ноатірального округу Одеської області Стрижак Зінаїдою Іванівною за реєстраційним номером 2560;
- визнати недійсною Державну реєстрацію права власності від 12.11.200 року реєстраційний номер 32054431 на квартиру АДРЕСА_1 , виданого Комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» міста Чорноморська Одеської області за ОСОБА_5 (номер запису 8 в книзі К-4 стор. 175);
- визнати квартиру АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_6 в річних частках по кожному.
Позов обґрунтовано тим, що з 24.09.1060 позивач перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В липні позивач, як спадкоємець першої черги звернувся до нотаріуса для отримання спадкового майна після смерті дружини і дізнався, що на час смерті вона не мала ніякого майна, так як 22.04.1999 передала квартиру АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_3 за договором довічного утримання.
Про вказаний факт відчуження позивачу нічого не було відомо, відчуження квартири відбулось без згоди позивача.
Позивач вказує, що в 1969 році його дружину на підставі ордеру №875 від листопада 1969 року прийнято в члени кооперативу «Іллічівський портовик - 3», визначено для проживання квартиру АДРЕСА_1 .
На момент заселення позивач був членом сім'ї пайщика ОСОБА_4 , пай за відповідну квартиру було сплачено у повному обсязі станом на 01.01.1985. Дружина 25.12.1997 отримала право власності на спірну квартиру, яка є спільною сумісною власністю подружжя.
22 квітня 1990 року між дружиною позивача та відповідачем ОСОБА_7 укладно договір відчуження квартири АДРЕСА_1 з умовою довічного утримання, який посвідчений приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області Стрижак Зінаїдою Іванівною за реєстраційним номером 2560.
На той час відповідачці було 18 років, вона навчалась та проживала в родині позивача до закінчення навчання в інституті в місті Одеса.
Через 10 років вказаний договір було зареєстровано в КП «Бюро технічної інвентаризації» за відповідачем по справі.
Позивач стверджує у позові, що його померла дружина без законних на то підстав визнала право власності на спірну квартиру, яке є спільною сумісною власністю подружжя та придбана за їх спільні кошти під час шлюбу.
Про своє порушене право позивач дізнався з дня смерті своєї дружини.
На підставі викладеного позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Представник ОСОБА_7 03.11.2021 надав до суду відзив на позов (а.с.32-35), просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на те, що:
- позивач знав про отримання його дружиною 25.12.1997 року права власності на счапірну квартиру, з того часу пройшло більше 24 років;
- позивач не вказав яка норма якого нормативного акту порушена при винесенні рішенням виконкому та видачею свідоцтва про право власності;
- позивач був обізнаний про укладення Договору відчуження квартири з умовою довічного утримання, при укладенні якого він власноруч підписав заяву, якою дав згоду на його оформлення;
- позивачем пропущено строк позовної давності та підстави, викладені ним щодо не пропущення строку є неправдивими, тощо.
Представник ОСОБА_7 07.06.2022 надав до суду заяву про застосування строку позовної давності (а.с.90-92 т.1).
Представник позивача в судовому засіданні просив суд задовольнити позов у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача Якименко В.В. в судовому засіданні просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позов.
Представник відповідача виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області 21.10.2021 надав до суду заяву про розгляд справи без його участі та вказав, що інтереси Чорноморської міської ради не зачіпаються даною справою, з будь-яким рішенням суду в межах заявлених вимог згодний (а.с.28 т.1).
ІІ. Інші процесуальні дії у справі.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу від 14.09.2021 справа розподілена для розгляду судді Петрюченко М.І. (а.с.18 т.1).
Ухвалою судді Іллічівського міського суду Одеської області від 23.09.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено судове засідання (а.с.23-24 т.1).
Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 03.11.2021 витребувано докази (а.с.45-46 т.1).
В судовому засіданні 12.01.2022 проткольною ухвалою закрито підготовче судове засідання, призначено справу до судового розгляду посуті (а.с.79-80 т.1).
Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 29.09.2022 по вказаній цивільній справі призначено судову почеркознавчу експертизу (а.с.117-119 т.1).
До Іллічівського міського суду Одеської області 18.01.2023 надійшло клопотання експерта ОСОБА_8 про надання додаткових матеріалів (а.с.126-127 т.1).
23.03.2023 до суду надійшло повідомлення експерта ОСОБА_8 про неможливість проведення судової експертизи (а.с.135-138 т.1).
Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 05.04.2023 відновлено провадження по вказаній цивільній справі (а.с.142-143 т.1).
Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 20.11.2023 справу направлено для проведення експертизи (а.с.188-189 т.1).
27.12.2023 до суду надійшло клопотання експерта ОСОБА_8 про надання додаткових доказів для проведення судової експертизи та оплати вартості експертизи (а.с.194-195 т.1).
Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 23.01.2024 відновлено провадження по вказаній цивільній справі (а.с.203-204 т.1).
07.02.2024 до суду надійшло повідомлення експерта ОСОБА_9 про неможливість проведення судової експертизи (а.с.208-210 т.1).
Позивач по справі ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.214 т.1).
Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 20.02.2024 зупинено провадження по вказаній цивільній справі до визнання кола спадкоємців (а.с.219-220 т.1).
Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 27.06.2024 відновлено провадження по вказаній цивільній справі (а.с.224 т.1).
Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 10.09.2024 залучено до участі у справі правонаступника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 (а.с.236-237 т.1).
Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 28.10.2024 справу направлено для проведення експертизи (а.с.242-243 т.1).
22.01.2025 до суду надійшло повідомлення експерта ОСОБА_9 про неможливість проведення судової експертизи (а.с.6-8 т.2).
Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 23.01.2025 відновлено провадження у справі (а.с.11-12 т.2).
Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 29.01.2022 направлено матеріали даної цивільної справи до Одеського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України (місто Одеса, вулиця Прохорівська, 35) для проведення судової почеркознавчої експертизи в розрізі питань визначених ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 29.09.2022 (а.с.17-20 т.2).
19.03.2025 до суду надійшла справа з висновком експерта (а.с.23 т.2).
Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 20.03.2025 відновлено провадження у справі (а.с.46-47 т.2).
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин
Судом встановлено, що з 24.09.1060 позивач перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 (а.с.13), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.9 т.1).
Згідно листа ЖБК «Іллічівський портовик - 3», в 1969 році ОСОБА_4 на підставі ордеру №875 від листопада 1969 року прийнято в члени кооперативу «Іллічівський портовик - 3», визначено для проживання квартиру АДРЕСА_1 (а.с.10 т.1).
На момент заселення позивач ОСОБА_1 був членом сім'ї пайщика ОСОБА_4 , пай за відповідну квартиру було сплачено у повному обсязі станом на 01.01.1985.
Рішенням виконавчого комітету Іллічівської міської ради Одеської області №596 від 25 грудня 1997 року ОСОБА_4 видано свідоцтво про право особистої власності на кооперативну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 48,1 кв.м., у тому числі житлова - 29,7 кв.м. (а.с.11, 53-56, 67 т.1).
Право власності на спірну квартиру зареєстрованого в Бюро технічної інвентаризації і приватизації житлового фонду міста Іллічівська в кн. №1, р.8, стор. 144 на імя ОСОБА_4 (а.с.12, 66 т.1).
Між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 22 квітня 1990 року укладено договір відчуження квартири АДРЕСА_1 з умовою довічного утримання, який посвідчений приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області Стрижак Зінаїдою Іванівною за реєстраційним номером 2560 (а.с.15-16 т.1).
Державна реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , здійснена 12.11.2010 (реєстраційний номер 32054431) (а.с.16 т.1).
Згідно копії свідоцтва про шлюб, ОСОБА_5 після укладення шлюбу змінила своє прізвище на « ОСОБА_10 » (а.с.38 т.1).
Висновком експерта №СЕ-19/116-25/3748-ПЧ від 10.03.2025 встановлено, що підпис в Договорі відчуження квартири з умовою довічного утримання від 22.04.1999, засвідченого приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області на зворотній стороні в заяві «Я, ОСОБА_1 , даю згоду на передачу моєю дружиною ОСОБА_11 квартири, придбаної нами за спільні заощадження, перебуваючи в зареєстрованому шлюбі за договором з умовами довічного утримання» від 20.04.1999 виконаний самим ОСОБА_1 (а.с.28-35 т.2).
ІV. Оцінка Суду.
Відповідно до ч.1 ст.15 та ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсацій витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто, таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.
Щодо вимог позивача про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Іллічівської міської ради Одеської області №596 від 25 грудня 1997 року в частині видачі свідоцтва про право особистої власності ОСОБА_4 на кооперативну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 48,1 кв.м., у тому числі житлова - 29,7 кв.м. та визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , виданого Іллічівською міською радою 15.01.1998 за розпорядженням №596 від 25 грудня 1997 року та зареєстрованого в Бюро технічної інвентаризації і приватизації житлового фонду міста Іллічівська в кн. №1, р.8, стор. 144 на імя ОСОБА_4 , суд керується наступним.
Статтею 9 ЖК Української РСР (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачалося, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законодавством України.
Статтею 4 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон) передбачено, що житлові чеки - це приватизаційні папери, які одержуються всіма громадянами України і використовуються при приватизації державного житлового фонду. Вони можуть також використовуватись для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду. Номінальна вартість житлового чеку визначається відновною вартістю наявного державного житлового фонду з урахуванням загального індексу зростання вартості майна - 10, прийнятого для розрахунків в Державній програмі приватизації державного майна (606 млрд. крб. за станом на 1 липня 1992 року), з розрахунку на кожного громадянина України - 12 тис. карбованців. Ця сума підлягає періодичній індексації відповідно до рішень Кабінету Міністрів України.
Порядок розрахунків при приватизації квартири (будинку) врегульовано статтею 5 вказаного вище Закону. Так, якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій абзацом другим статті 3 цього Закону, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім'ї безоплатно. До членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.
Якщо загальна площа квартири менше площі, яку має право отримати сім'я наймача безоплатно, наймачу та членам його сім'ї видаються житлові чеки, сума яких визначається виходячи з розміру недостатньої площі та відновної вартості одного квадратного метра.
Стаття 8 Закону передбачала, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).
Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.
Передача квартир (будинків) у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.
Оплата вартості приватизованого житла може провадитись громадянами в розстрочку на 10 років за умови внесення первинного внеску в розмірі не менше 10 відсотків суми, що підлягає виплаті. При цьому громадянин дає органу приватизації письмове зобов'язання про погашення суми вартості, що залишається несплаченою.
Органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті 2 цього Закону (частина 10 статті 8 Закону).
На реалізацію положень наведенного Закону, на час виникнення спірних правовідносин, порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян та склад документів, що підлягають оформленню, визначалося Положенням про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженим наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15.09.1992 № 56 (далі Положення).
Пунктом 5 Положення передбачено, що передача займаних квартир (будинків) здійснюється в приватну (для одиноких наймачів) та у спільну (сумісну або часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх (віком від 18 і більше років) членів сім'ї з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). До членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно мешкають у квартирі (будинку) разом з наймачем або за яким зберігається право на житло.
Передача житла у власність громадян здійснюється безоплатно, виходячи з розрахунку санітарної норми (21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю) (пункт 6 Положення).
Згідно пункту 9 Положення якщо загальна площа квартири менше площі, яку має право отримати сім'я наймача безоплатно, наймачу та членам його сім'ї видаються житлові чеки, сума яких визначається, виходячи з розміру недостатньої площі та відновної вартості одного квадратного метра.
Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина (пункт 14 Положення).
Громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім'ї на умовах найму квартиру (одноквартирний будинок), звертається в орган приватизації або до створеного ним підприємства по оформленню документів, де одержує бланк заяви (додатки 2, 3) та необхідну консультацію (пункт 18 Положення).
Пунктом 20 Положення передбачено, що при оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім'ї та займані приміщення (додатки 4, 5). У довідці вказуються члени сім'ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло. У довідці вказуються новонароджені і на них враховується норма площі, що передається безкоштовно, незалежно від строку їх народження та введення в дію Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (пункт 21 Положення).
Згідно пункту 26 Положення на підставі оформленого розпорядження орган приватизації готує паспорт на квартиру (додаток 9), а на одноквартирний будинок - паспорт на домоволодіння, свідоцтво про право власності на житло (додаток 10) та реєструє його у спеціальній реєстраційній книзі (додаток 11).
Свідоцтво на право власності на квартиру (будинок) підлягає обов'язковій реєстрації в органах технічної інвентаризації.
Отже, за вказаних вище норм правовстановлюючим документом на право власності на житло є свідоцтво про право власності, видане органом приватизації і право власності на приватизоване житло виникає з часу прийняття рішення про приватизацію, або закінчення строку на прийняття такого рішення.
Судом встановлено, що згідно листа ЖБК «Іллічівський портовик - 3», в 1969 році ОСОБА_4 на підставі ордеру №875 від листопада 1969 року прийнято в члени кооперативу «Іллічівський портовик - 3», визначено для проживання квартиру АДРЕСА_1 (а.с.10 т.1).
На момент заселення позивач ОСОБА_1 був членом сім'ї пайщика ОСОБА_4 , пай за відповідну квартиру було сплачено у повному обсязі станом на 01.01.1985.
Рішенням виконавчого комітету Іллічівської міської ради Одеської області №596 від 25 грудня 1997 року ОСОБА_4 видано свідоцтво про право особистої власності на кооперативну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 48,1 кв.м., у тому числі житлова - 29,7 кв.м. (а.с.11, 53-56, 67 т.1).
Право власності на спірну квартиру зареєстрованого в Бюро технічної інвентаризації і приватизації житлового фонду міста Іллічівська в кн. №1, р.8, стор. 144 на імя ОСОБА_4 (а.с.12, 66 т.1).
Суд зазначає, що враховуючи положення ч.3 ст.12 ЦПК України саме на сторону покладається обов'язок доведення тих обставин, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Позивачем всупереч вимог наведеної норми не наведено доводів, які б могли бути підставою для визнання недійсним рішення виконавчого комітету в частині видачі свідоцтва про право власності та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Враховуючи викладене, суд за результатами розгляду справи не вбачає підстав для задоволення вимог в цій частині.
Щодо вимог позивача в частині визнання недійсним договору відчуження квартири АДРЕСА_1 з умовою довічного утримання, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 22 квітня 1990 року та посвідчений приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області Стрижак Зінаїдою Іванівною за реєстраційним номером 2560 та визнання недійсною Державну реєстрацію права власності від 12.11.200 року реєстраційний номер 32054431 на квартиру АДРЕСА_1 , виданого Комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» міста Чорноморська Одеської області за ОСОБА_5 (номер запису 8 в книзі К-4 стор. 175), суд керується наступним.
Відповідно до статті 744 Цивільного кодексу України, за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Статтею 745 ЦК України передбачено, що договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до статті 748 ЦК України набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до статті 334 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
За змістом статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Виходячи із презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України, частина третя статті 215 ЦК України) обов'язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює.
Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Відповідно до статей 79, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Позивач стверджує у позові, що його померла дружина без законних на то підстав визнала право власності на спірну квартиру, яке є спільною сумісною власністю подружжя та придбана за їх спільні кошти під час шлюбу.
Про своє порушене право позивач дізнався з дня смерті своєї дружини.
В судовому засіданні представник позивача посилався на те, що позивач не надавав своєї згоди на передачу спірного нерухомого майна за оскаржуваним договором на користь позивача та те, що в Договорі відчуження квартири з умовою довічного утримання від 22 квітня 1999 року, засвідченого приватним нотаріусом Іллічівського міського нотраіального округу Одеської області на зворотньому боці його заяви міститься згода на передачу майна (Згода), яка нібито підписана позивачем ОСОБА_1 , але фактично про існування вказаної заяви він дізнався в липні 2021 коли звернувся до нотаріуса для отримання спадкового майна та ніколи її не підписував, тощо.
Крім того, представник позивача 29.06.2022 звернувся до суду з клопотанням про призначення судової почеркознавчої експертизи, виконання якої заявник просив доручити експертам Одеського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України (а.с.96-98), в якому просив на розгляд експерта поставити питання:
- чи виконаний підпис в Договорі відчуження квартири з умовою довічного утримання від 22.04.1999, засвідченого приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області на зворотній стороні в заяві «Я, ОСОБА_1 , даю згоду на передачу моєю дружиною ОСОБА_11 квартири, придбаної нами за спільні заощадження, перебуваючи в зареєстрованому шлюбі за договором довічного утримання» від 20.04.1999 в графі «Підпис» особисто ОСОБА_1 або іншою особою з наслідуванням почерку?
Судом встановлено, що з 24.09.1060 позивач перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 (а.с.13), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.9 т.1).
Між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 22 квітня 1990 року укладено договір відчуження квартири АДРЕСА_1 з умовою довічного утримання, який посвідчений приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області Стрижак Зінаїдою Іванівною за реєстраційним номером 2560 (а.с.15-16 т.1).
Державна реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 , здійснена 12.11.2010 (реєстраційний номер 32054431) (а.с.16 т.1).
Згідно копії свідоцтва про шлюб, ОСОБА_5 після укладення шлюбу змінила своє прізвище на « ОСОБА_10 » (а.с.38 т.1).
Висновком експерта №СЕ-19/116-25/3748-ПЧ від 10.03.2025 встановлено, що підпис в Договорі відчуження квартири з умовою довічного утримання від 22.04.1999, засвідченого приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області на зворотній стороні в заяві «Я, ОСОБА_1 , даю згоду на передачу моєю дружиною ОСОБА_11 квартири, придбаної нами за спільні заощадження, перебуваючи в зареєстрованому шлюбі за договором з умовами довічного утримання» від 20.04.1999 виконаний самим ОСОБА_1 (а.с.28-35 т.2).
Враховуючи вищевикладене суд вважає, що відсутні підстави для задоволення вимог в цій частині, оскільки позивачем під час розгляду справи не доведено порушення його права.
Таким чином, суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі, ояскільки інші вимоги є похідними від попередніх.
Що стосується доводів відповідача у відзиві в частині необхідності застосування судом наслідків спливу позовної давності, суд звертає увагу на таке.
Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).
Разом з цим, положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб'єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити в позові не через пропуск строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги.
Для того, щоб зробити висновок про те, що позовна давність спливла, необхідно встановити чи належало позивачу суб'єктивне право, про захист якого він просить, чи воно порушувалося відповідачем, і якщо так, то з якого моменту про це дізналася або повинна була дізнатися особа, чине зупинявся або не переривався строку давності, і нарешті, чи не було поважних причин його пропущення.
Якщо в результаті дослідження доказів у судовому засіданні буде встановлено, що право позивача порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст.267 ЦК України ухвалює рішення, яким відмовляє в позові у зв'язку із закінченням строку позовної давності, а при визнанні причин пропущення такого строку поважними, порушене право має бути захищене.
Якщо ж буде встановлено, що право позивача, про захист якого він просить, не порушено, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову саме із цих підстав, а не через пропущення строку позовної давності.
Зважаючи на те, що судом встановлено безпідставність позовних вимог, підстави застосування наслідків спливу позовної давності у спірних правовідносинах, відсутні.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених сторонами по справі в обґрунтування власних правових позицій, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті позовних вимог.
Керуючись ст.ст.2, 5, 10-13, 18, 141, 158, 258-259, 263 Цивільного-процесуального кодексу України, Суд
У позові ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області про визнання частково недійсним рішення виконавчого комітету, визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, визнання договору відчуження квартири з умовою довічного утримання недійсним, визнання державної реєстрації права власності на квартиру недійсним, визнання квартири об'єктом власності подружжя - відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Суддя Чорноморського міського
Суду Одеської області М.І.Петрюченко