15 травня 2025 року
м. Рівне
Справа № 570/2823/24
Провадження № 22-ц/4815/361/25
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий: Боймиструк С.В.,
судді: Гордійчук С.О., Шимків С.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" на заочне рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 24 грудня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІДЖИ ФІНАНС" третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю "МІЛОАН" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У червні 2024 року ТОВ "ДІДЖИ ФІНАНС" звернулося з позовом до ОСОБА_1 де покликаючись на непогашення позичальником заборгованості по кредитному договору просило стягнути з відповідача на користь позивача 27 997 грн. 68 коп. боргу, сплаченний судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.
Мотивуючи вимоги, позивачем вказувалося, що внаслідок порушень ОСОБА_1 своїх зобов'язань за укладеним із ТОВ "Міолан" кредитним договором утворилась спірна заборгованість, яка у зв'язку з відступленням на користь ТОВ "Діджи Фінанс" права вимоги підлягає стягненню на користь кредитора в судовому порядку.
Заочним рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 24 грудня 2024 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзОВ "ДІДЖИ ФІНАНС" заборгованість за кредитним договором №1367028, укладеним 08 лютого 2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Мілоан", у сумі 6 249 грн. 51 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзОВ "ДІДЖИ ФІНАНС" судовий збір в розмірі 540 грн. 67 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзОВ "ДІДЖИ ФІНАНС" витрати на професійну правову допомогу у розмірі 3 000 грн. 00 коп.
Суд виходив із того, що матеріалами справи підтверджується факт укладення кредитного договору між первинним кредитором та відповідачем, а також перехід права вимоги до позивача. Залишок заборгованості за тілом кредиту становить 11 704 грн. 25 коп. Водночас щодо стягнення відсотків суд виходив з обумовленого строку кредитування три дні та відсутності доказів пролонгації. Також вказав на необґрунтованість вимог про стягнення комісії. Крім того зарахував на погашення заборгованості внесені відповідачкою кошти.
В апеляційній скарзі позивач ТОВ "ДІДЖИ ФІНАНС", посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права, просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не врахував бухгалтерські документи і деталізовані розрахунки, надані позивачем, зокрема відомості про щоденні нарахування та погашення та того, що відповідач здійснював платежі за пролонгацію, отже дія договору продовжувалась, а нарахування відсотків - було правомірним. Посилається на умови договору і судову практику, яка дозволяє нараховувати відсотки до моменту фактичного повернення кредиту (включно з простроченням) за ст. 1048 та 625 ЦК України. Обґрунтовує правомірність включення комісії до загальної суми боргу згідно із Законом "Про споживче кредитування". Підсумовує, що загальна сума сплаченого - 9 221,96 грн, тоді як борг з урахуванням договору і пролонгацій - 27 997,68 грн.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений строк не надійшов.
Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів виходить із того, що сторонами не заперечується факт виникнення спірних правовідносин, а саме укладення кредитного договору, отримання в кредит грошових коштів в зазначеній сумі, порушення обов'язку з її повернення, тому предметом перегляду справи для апеляційного суду є лише сума додаткових нарахувань за кредитом - процентів тощо.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст.1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, тобто норми про договір позики.
Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Частиною 1 ст.1056-1 ЦК України передбачено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозиції, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Як встановлено 08 лютого 2020 року відповідач уклав Договір про споживчий кредит з ТОВ "МІЛОАН" (ЄДРПОУ: 40484607) та на підставі платіжного доручення йому перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 14 999 грн.
09 жовтня 2020 року зТОВ "МІЛОАН" (ЄДРПОУ: 40484607) відступило право вимоги за Кредитним Договором №1367028 від 08.02.2020 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІДЖИ ФІНАНС" (ЄДРПОУ:42649746) згідно з умовами Договору факторингу № 03/10.
Згідно з Договором відступлення прав вимоги сума боргу перед новим кредитором - ТОВ "ДІДЖИ ФІНАНС" становить 27 997 грн. 68, із яких:
заборгованість за тілом кредиту - 11 704 грн. 25 коп.;
заборгованість за відсотками - 14 661 грн. 54 коп.;
заборгованість за комісійними винагородами - 1 049 грн. 93 коп.;
заборгованість за пенею - 581 грн. 96 коп.
Повно і правильно з'ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин до застосування підлягають норми матеріального права, які підлягали застосуванню, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення заборгованості, яка складається із тіла кредиту та відсотків, в межах узгоджених сторонами строку кредитування та сумі.
Згідно умов кредитного договору строк кредиту становить 3 дні з можливістю пролонгації. Пунктом 1.4 визначено термін повернення кредиту 11.02.2020 року. Водночас пунктом 1.6 встановлена процентна ставка 1,5 відсотків, якщо позичальник продовжує користуватися кредитом після терміну повернення кредиту. Крім того у пункті 2.2.3 сторони домовились, що відсотки передбачені п.1.6 можуть нараховуватись як проценти за користування або в якості процентів передбачених ст. 625 ЦК України.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16 зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
З наведеного вбачається, що протягом дії договірних відносин, розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором та протягом дії останнього сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, а після закінчення строку договору, у випадку наявності невиконаного грошового зобов'язання, у кредитора виникає право вимоги відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 05.04.2023 року у справі №910/4518/16 зауважила, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за "користування кредитом", так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов'язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов'язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника. Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
У постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/1950/15-ц (провадження № 61-2973св22) зазначено, що договір, як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Тлумачення правочину - це з'ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з частиною першою ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.
Висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, зробленому у постанові від 14 травня 2022 року у справі № 944/3046/20 (провадження № 61-19719св21), стверджується, що у разі, якщо з'ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч.ч. 3, 4 ст. 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення "contra proferentem". "Contra proferentem" (лат. "verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem") - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" ("no individually negotiated"), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін". Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність; contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань); contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.
Відповідно до ч.8 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Тому при стягненні заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, в т.ч. графіком платежів та анкетою-заявою, а не завуальованими, неоднозначними, умовами, які дозволили кредитодавцю нарахувати непропорційно великі суми грошових коштів за користування кредитом поза чітко вказаного строку кредитування.
Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Відсутність позову про визнання кредитного договору неукладеного як оспорюваного правочину чи заперечень щодо його умов не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом кредитора до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.
З огляду на зміст та тлумачення кредитного договору, нарахування заборгованості за процентами поза 3 денним строком кредитування здійснювалась, як міра відповідальності за порушення певних умов кредитного договору.
Це не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Отже, при стягненні заявленої позивачем заборгованості необхідно ґрунтуватися на чітко обумовлених між контрагентами кредитного договору умовах, якими визначено, що разом до сплати підлягало 14999 грн., тіло кредиту та нараховані за 3 дні користування відсотки 472,47 грн., а не завуальованими, двозначними, умовами, які дозволяють кредитодавцю нарахувати непропорційно великі суми грошових коштів за користування кредитом та фактично застосовувати санкції за невиконання первинно запропонованих умов.
Договори (зокрема, додаткові) щодо пролонгації кредиту (продовження строку дії договору) із визначення відповідної процентної ставки суду не надані, що суперечить положенням статті 639 ЦК України щодо форми договору.
Щодо стягнення заборгованості за комісійними винагородами суд виходить з того, що оскільки позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які Товариством встановлена комісія за обслуговування кредиту (нарахування комісії за оформлення кредиту), тому положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту (нарахування комісії за оформлення кредиту) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування" (у редакції, яка була чинною на момент укладення договору).
Отже, доводи апеляційної скарги про незаконність і необґрунтованість оскаржуваного рішення на увагу не заслуговують і спростовуються правильністю висновків суду попередньої інстанції.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення у справах Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджи Фінанс" залишити без задоволення, а заочне рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 24 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Судді: Боймиструк С.В.
Гордійчук С.О.
Шимків С.С.