іменем України
16 травня 2025 року м. Снігурівка
справа № 485/830/25
провадження №3/485/256/25
Суддя Снігурівського районного суду Миколаївської області Бодрова О.П., за участю секретаря судового засідання Літвінової Д.Ю.,
розглянувши матеріали, які надійшли від Відділення поліції №2 Баштанського РВП ГУНП в Миколаївській області щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , не працюючої,
за ч.2 ст.184 КУпАП,
установила:
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №608068 від 23.04.2025, з 02.09.2024 по 07.04.2025 малолітній син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був відсутній на онлайн-навчанні без поважних на те причин, а отже мати ОСОБА_1 ухилилась від виконання батьківських обов'язків, ст.150 СК України, ст.12 Закону України «Про охорону дитинства», тобто не забезпечила здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, що передбачено ст.12 Закону України «Про освіту», повторно протягом року.
Вказані дії ОСОБА_1 уповноваженою особою кваліфіковано за ч.2 ст.184 КУпАП.
Снігурівський районний суд Миколаївської області своєю постановою від 05 травня 2025 року направив матеріали справи до ВП №2 Баштанського РВП ГУНП в Миколаївській області для доопрацювання.
Матеріали до Снігурівського районного суду Миколаївської області повторно надійшли 12 травня 2025 року.
ОСОБА_1 у судове у судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином та своєчасно, про причини неявки суду не повідомила.
На підтвердження винуватості ОСОБА_1 до суду надано:
-протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД №608068 від 23.04.2025;
-довідку №26006-2025/1-128738 від 08.04.2025;
-лист директора Снігурівського ліцею Снігурівської міської ради Баштанського району Миколаївської області №191/01-25 від 07.04.2025;
-первинні письмові пояснення ОСОБА_3 від 18.04.2025, ОСОБА_1 від 23.04.2025;
-копію постанови судді Снігурівського районного суду Миколаївської області від 05.03.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.184 КУпАП.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, суд зазначає таке.
Відповідно до положень ст.1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з приписами ч.2 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст.245, 280 КУпАП, одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з вимогами ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Слід також звернути увагу, що відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
У рішенні Європейського суду у справі «Маттоціа проти Італії» від 25 липня 2000 року відображено послідовну рекомендацію цієї міжнародної установи про пріоритетність неформального розуміння поняття «обвинувачення» національними судами.
Положеннями ст.9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Склад правопорушення - сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення і є підставою для притягнення суб'єкта правопорушення до адміністративної відповідальності.
Складом правопорушення є наявність об'єктивних та суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням.
При цьому, суд (суддя) повинен обґрунтовувати свої висновки про винуватість лише доказами, що випливають із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих не спростованих презумпцій факту (рішення ЄСПЛ "Коробов проти України" №39598/0з від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишають місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування.
У п. 4.1 рішення Конституційного суду України від 22.12.2010 року №23-рп/2010 КСУ дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
У розумінні ЄСПЛ справи про адміністративні правопорушення є кримінальним провадженням, тому до таких справ за аналогією можливо застосувати принципи кримінального процесу.
А відтак, у справах про адміністративні правопорушення, на які ЄСПЛ поширює кримінально правовий аспект, особа, щодо якої розглядається справа, та потерпілий додатково користуються гарантіями ст.6 Конвенції: право на оскарження судових рішень, право на допомогу перекладача, право на виклик та допит свідків, на розумний строк розгляду справи, негайне і достатнє інформування про характер і причини обвинувачення, право на юридичну допомогу, право на безоплатну допомогу захисника (за браком коштів), ін. Крім того, в таких справах діє презумпція невинуватості.
Поширення стандартів кримінального провадження на справи про адміністративні правопорушення, безсумнівно, зумовлює необхідність дотримання особливих вимог до процедури збирання, подання та оцінки доказів, а також до вмотивованості судових рішень, які у разі визнання особи винною повинні містити відповідні достатні мотиви, які дали змогу спростувати презумпцію невинуватості та призначити пропорційне вчиненому покарання.
У рішенні у справі «Олег Колесник проти України» ЄСПЛ вказав, що вимоги пункту 3 статті 6 Конвенції слід розглядати як конкретні аспекти права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції, і завдання суду полягає у тому, щоб з'ясувати, чи був увесь зазначений процес, включно зі способом, у який здійснювався збір доказів, «справедливим» у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Відповідно до ч. 2 ст. 184 КУпАП відповідальність осіб настає за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання малолітніх та/або неповнолітніх дітей, вчинене повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення.
Об'єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП України, проявляється у невиконанні батьками або особами, які їх замінюють, обов'язків щодо виховання дітей, а саме: залишення впродовж тривалого строку потерпілого без будь-якого нагляду; ухилення від виховання дітей (у т. ч. незабезпечення відвідування ними школи, контролю за дозвіллям); незабезпечення потерпілим безпечних умов перебування за місцем проживання чи в іншому місці; невжиття заходів щодо їх лікування; безпідставне обмеження в харчуванні, одязі, інших предметах першої необхідності; штучне створення незадовільних побутових умов, тощо.
Неналежне виконання обов'язків щодо виховання дітей означає бездіяльність, у результаті якої обов'язки по вихованню виконуються неякісно, не в повному обсязі. Таке ухилення може полягати у різних формах бездіяльності, пов'язаної з незабезпеченням необхідних умов життя, належного виховання та навчання неповнолітніх дітей.
Суб'єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі умислу або необережності.
Диспозиція даної норми закону є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов'язки батьків або осіб, які їх замінюють щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Стаття 150 Сімейного кодексу України передбачає, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний і моральний розвиток, батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя.
Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону України «Про повну загальну середню освіту», на батьків учнів, а також керівників закладів освіти, які виконують обов'язки опікунів дитини у випадках, визначених законом, покладається відповідальність за здобуття ними повної загальної середньої освіти.
Отже, правовою підставою для покладення відповідальності на батьків за ч. 2 ст.184 КУпАП є наявність ознак та елементів складу правопорушення, що полягає в невиконанні батьками обов'язків щодо утримання, виховання, навчання, захисту прав та інтересів неповнолітніх вчинене повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення.
Відповідно до ч. 2 п. 16 постанови Пленуму Верховного суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Таким чином, ухилення від виконання батьківських обов'язків не повинна вважатися будь-яка дія, а вважатиметься невиконання обов'язків, чітко передбачених законодавством, і лише тих, які стосуються забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання дітей.
Разом з тим, згідно наданих матеріалів справи на підтвердження винуватості ОСОБА_1 суд позбавлений можливості встановити період часу ухилення останньої від виконання батьківських обов'язків, виходячи з наступного.
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №608068 від 23.04.2025, період часу з якого неповнолітній ОСОБА_2 не відвідував онлайн-навчання та не виконував домашнє завдання зазначений з 02.09.2024 по 07.04.2025.
Згідно рапорту помічника чергового ВП №2 Баштанського РВП ГУНП в Миколаївській області, встановлено, що до ВП №2 Баштанського РВП ГУНП в Миколаївській області 08.04.2025 надійшло звернення від директора Снігурівського ліцею Снігурівської міської ради Баштанського району Миколаївської області щодо виправлення ситуації для здобуття освіти їхнього закладу учнем 4-Б класу ОСОБА_2 , який без поважних причин не виходить на онлайн-уроки та не виконує домашнє завдання протягом 10 днів.
Згідно листа директора Снігурівського ліцею Снігурівської міської ради Баштанського району Миколаївської області №191/01-25 від 07.04.2025, станом на 07.04.2025 учень 4-Б класу ОСОБА_2 не виходить на онлайн-уроки та не виконує домашнє завдання протягом 10 днів.
З наданих первинних письмових пояснень ОСОБА_3 та ОСОБА_1 вбачається, що строк пропуску без поважних причин занять та невиконання домашнього завдання також суперечить один одному.
Суддя Снігурівського районного суду Миколаївської області своєю постановою від 05.03.2025 притягнула до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст.184 КУпАП, а саме за те, що остання не забезпечила необхідних умов для навчання у дистанційному режимі своєму сину ОСОБА_2 , у зв'язку з чим він пропустив заняття протягом десяти днів.
У зв'язку з наведеним, дії, інкриміновані ОСОБА_1 , не можливо узгодити щодо часу їх вчинення.
Враховуючи викладене, а також те, що в силу принципу презумпції невинуватості всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.2 ст.184 КУпАП, не доведена допустимими та достовірними доказами. При цьому, вина є елементом суб'єктивної сторони правопорушення та відсутність вини свідчить про відсутність самого складу адміністративного правопорушення.
Отже, в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 184 КУпАП, що на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП України має своїм наслідком закриття провадження, оскільки провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю.
На підставі викладеного та керуючись п. 1 ст. 247 КУпАП,
постановила:
Провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 2 ст. 184 КУпАП закрити у зв'язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду через Снігурівський районний суд Миколаївської області протягом десяти днів з дня її винесення. У разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
Постанова набирає законної сили з наступного дня після закінчення строку на її оскарження, а у випадку такого оскарження з дня набрання законної сили рішенням за результатами такого оскарження, яке винесено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу, за наслідками розгляду справи по суті.
Суддя О.П.Бодрова