Справа № 128/4573/24
Іменем України
15 травня 2025 року м. Вінниця
Вінницький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді Васильєвої Т.Ю.,
секретар Манюк Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Вінниці цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,
Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 30.12.2022 між позивачем та відповідачем було укладено нотаріально посвідчений договір позики, за яким позивач передав в якості позики відповідачу, а відповідач належним чином прийняв, грошову суму у розмірі 51 000, 00 доларів США. Відповідач своїм підписом в договорі підтвердив, що отримав всю суму позики до оформлення договору позики. Сторони визначили, що позика має бути повернута до 29.06.2023. Тобто, починаючи з 30.06.2023 позичальник є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Договором встановлено, що позика надається без нарахування відсотків. Повернення грошей має відбутись в м. Жмеринка, вул. Незалежності, 29, Вінницька область, в день фактичного повернення грошових коштів в повному обсязі, тобто 29.06.2023. Дострокове повернення позики припустиме.
Відповідач не повернув суму позики в строк, визначений договором, за весь час, починаючи з надання йому позики позивачем, не здійснив навіть часткового повернення позики.
За вказаних обставин позивач просить суд стягнути з відповідача вищевказану суму заборгованості в розмірі 51 000 доларів США, а також судові витрати по справі.
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 20.11.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження (а.с. 23).
Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 01.04.2025 закрито підготовче провадження в справі та справу призначено до судового розгляду (а.с. 122).
В судове засідання учасники справи не з'явились.
Позивач ОСОБА_1 та її представник в судове засідання не з'явилися, представник позивача попередньо подав заяву про розгляд справи без його участі та без участі позивача, позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити. Проти ухвалення заочного рішення не заперечує.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, хоча повідомлений судом про дату, час та місце розгляду справи належним чином, за адресою місця проживання, зареєстрованою у встановленому законом порядку. Заяв про розгляд справи без його участі або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило. Відзив на позовну заяву відповідачем до суду не подано.
Згідно з п. п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
У зв'язку з викладеним, суд ухвалив провести заочний розгляд даної цивільної справи у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів відповідно до ч. 4 ст. 223, ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За вказаних обставин суд вважає можливим провести судове засідання за відсутності учасників справи та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Так, судом встановлено наступні фактичні обставини справи.
З дослідженої копії договору позики від 30.12.2022, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Лукашенко В.Б., зареєстрованого в реєстрі за № 6726, вбачається, що позивач ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) уклали договір, за яким позикодавець передав у власність позичальнику на власні особисті потреби грошову суму в гривнях, що еквівалентна 51 000 доларів США (за офіційним курсом НБУ) строком по 29.06.2023 без нарахування процентів за користування позикою. Зазначена вище сума грошей отримана позичальником від позикодавця повністю до оформлення цього договору. У випадку, коли позичальник не поверне суму позики в строк, він зобов'язаний сплатити суму боргу відповідно до ст. 625 ЦК України з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також один процент від суми позики за кожен день прострочення. Позикодавець зобов'язаний підтвердити прийняття виконання вищезазначеного зобов'язання позичальником шляхом видачі позичальнику розписки в отриманні виконання. У разі відмови Позикодавця повернути борговий документ або видати розписку, Позичальник має право затримати виконання зобов'зання. Договір було складено в трьох примірниках, один з яких залишається у нотаріуса, а інші - видаються сторонам (а.с. 5).
Оцінивши докази в їх сукупності, суд керується наступними нормами.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ст. 526, 530, 623, 624, 625 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином і у встановлений у ньому строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані збитки.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Таким чином, наявність між сторонами позикових відносин підтверджується копією договору, в якому визначено, що позика була отримана позичальником ще до оформлення договору, тобто вказаним договором підтверджується факт отримання відповідачем коштів, а також за відсутності наданої позикодавцем (позивачем) позичальнику (відповідачу) розписки про отримання виконання або обґрунтування відмови позикодавця (позивача) видати розписку, є свідченням невиконання відповідачем зобов'язання повернути кошти позивачу в строк до 29.06.2023 та до даного часу.
Оскільки у визначений у договорі строк кошти відповідачем повернуті не були, що не спростовано відповідачем жодними доказами, порушене право позивача підлягає судовому захисту.
Згідно ч. 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Згідно постанови Великої Палати у справі № 761/12665/14-ц від 4 липня 2018 року, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок щодо єдиного підходу у вирішенні спорів про належне виконання зобов'язання, визначеного в іноземній валюті. За змістом статей 192 та 524 ЦК України, гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Грошове зобов'язання може бути виражене у гривні або сторони в договорі можуть визначити грошовий еквівалент в іноземній валюті. Суд встановлює, чи визначено зобов'язання в іноземній валюті, чи у гривні з визначенням грошового еквівалента в іноземній валюті. У разі визначення зобов'язання в іноземній валюті суд не вправі змінювати грошовий еквівалент зобов'язання і в резолютивній частині рішення має зазначити розмір і вид іноземної валюти, що підлягає стягненню. Гривневий еквівалент іноземної валюти, що підлягає стягненню, визначається за офіційним курсом НБУ на момент виконання грошового зобов'язання, яким є дата зарахування коштів на рахунок стягувача або видачі йому готівки.
Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово висновувала, що у цивільному законодавстві відсутня заборона на укладення правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги.
Такий підхід до розуміння правової природи іноземної валюти як валюти зобов'язання є усталеним і послідовним у практиці Великої Палати Верховного Суду (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16, від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17), а підстав для відступу від нього відсутні.
Формулюючи висновок щодо застосування частини другої статті 533 ЦК України у спірних правовідносинах у своїй постанові від 11.06.2024 по справі № 500/5194/16-ц, Велика Палата Верховного Суду констатує, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що стягнення судом першої інстанції з відповідача на користь позивача заборгованості у сумі, еквівалентній дол. США за курсом Національного банку України на день виконання рішення, повною мірою відповідає приписам частини другої статті 533 ЦК України.
На користь цього висновку свідчить і те, що Велика Палата Верховного Суду вже висновувала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які підлягають стягненню з боржника, вносить двозначність у розуміння суті обов'язку боржника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 761/12665/14).
Водночас при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом Національного банку України на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним/приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу в ході виконання судового рішення.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що з відповідача слід стягнути на користь позивача заборгованість за договором позики в розмірі 51 000,00 доларів США, а сума, що підлягатиме сплаті у гривнях, визначатиметься державним/приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу в ході виконання судового рішення.
Отже, з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача підлягає стягненню сума в розмірі 51 000,00 доларів США, так як сторони визначили розмір зобов'язання в грошовому еквіваленті в іноземній валюті, а саме дол. США, то необхідно стягнути суму заборгованості еквівалентно суму у розмірі 51 000, 00 доларів США на день виконання рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню документально підтверджені витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви, заяви про забезпечення позову та апеляційної скарги на ухвалу суду в загальному розмірі 13 080, 96грн. (а.с. 7, 15, 67).
З урахуванням позиції представника позивача про надання доказів понесення витрат на правову допомогу за наслідком судового розгляду, суд не вирішує даним рішенням розподіл судових витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, між сторонами.
Також суд вважає за необхідне роз'яснити учасникам справи положення ч.ч. 4,5 ст. 268 ЦПК України, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
З урахуванням вищевикладеного, керуючись ст.ст. 11, 202, 207, 526, 527, 530, 545, 623, 624, 625, 626, 628, 629, 638, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст. ст. 13, 81, 141, 223, 263-265, 268, 279, 280-282, 354 ЦПК України, суд,
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 30.12.2022 в сумі, еквівалентній 51 000 (п'ятдесят одній тисячі) доларів США за курсом Національного банку України на день виконання рішення.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 13 080, 96грн.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте Вінницьким районним судом Вінницької області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Повний текст рішення складено 15.05.2025.
Суддя: