Справа №571/1662/24
Провадження № 2/571/22/2025
05 травня 2025 року с-ще Рокитне
Рокитнівський районний суд Рівненської області в складі:
головуючої судді Верзун О.П.,
за участю секретаря судового засідання Шупрудько І.М.,
представника позивача/відповідача за зустрічним позовом - адвоката Гожого М.С.,
відповідача/ позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 , її представника - адвоката Богданця І.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом представника ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору позики - розписки про отримання грошових коштів недійсним, -
встановив:
ОСОБА_2 звернувся до суду в інтересах позивача ОСОБА_3 з позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у сумі 190 000 грн. Свої вимоги обгрунтовує тим, що, його довіритель та відповідачка усно домовилися про позику, згідно чого остання отримала 190000 грн., які була зобов'язана повернути до 30.06.2024 року. У підтвердження факту укладення договору посилається на наявність боргової розписки у позивача. Відповідач вказану суму не повернула, що змусило його довірителя звернутися до суду з цим позовом. Крім того, просить стягнути 1520 грн. судового збору, сплаченого під час подачі позову та 5000 грн. на правничу допомогу.
У судовому засіданні представник позивача уточнив вимоги, просив стягнути на правничу допомогу в розмірі 10000 грн.
Відповідач ОСОБА_1 заперечила щодо позовних вимог про стягнення з неї грошових коштів за борговою розпискою та звернулась до суду із зустрічним позовом про визнання договору позики - розписки недійсним. В обґрунтування своїх заперечень та доводів пояснила, що перебувала з ОСОБА_3 у трудових відносинах, проте трудовий договір ними не укладався. Працювала адміністратором кафе «Катана», що в смт. Рокитне, перед працівниками була заборгованість по заробітній платі. На її вимоги виплатити заборгованість по заробітній платі позивач не відреагував. 07.01.2024 позивач змусив написати боргову розписку в рахунок погашення нестачі по кафе, на що вона погодилась, боючись втратити роботу. Факту передачі грошових коштів не було, що можуть підтвердити свідки, зазначені у розписці- ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Просить відмовити у задоволенні первісного позову та задоволити зустрічний.
Зустрічний позов прийнятий судом до розгляду.
У судовому засіданні представник позивача - відповідача ОСОБА_2 пояснив, що 07.01.2024 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, строк повернення якої мав бути 30.06.2024. ОСОБА_1 власноручно дала розписку про те, що отримала грошові кошти у сумі 190000 грн. та не заперечує факт написання нею розписки. Вказаний факт засвідчили свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . ОСОБА_1 гроші у визначений за домовленістю строк не повернула. Отримавши досудову вимогу у серпні 2024 року - не відреагувала. З огляду на що просить стягнути з неї отримані кошти, посилаючись на положення ст. 1047, 629 ЦП України. Просить звернути увагу на те, що пишучи розписку, ОСОБА_1 підтвердила, що кошти отримала. Про це свідчить і наявність оригіналу боргової розписки у позивача. Посилання відповідачки на трудові відносини, на його думку, є сумнівними, оскільки трудові відносини не можуть укладатися усно, а будь-яких доказів у підтвердження факту перебування у трудових відносинах учасників спору ненадано. Пояснення відповідачки, що боргова розписка писалася під тиском спростував тим, що до моменту звернення позивача до суду, від відповідачки не було ні одного звернення до поліції, жодних заперечень щодо боргу та отриманих коштів.
Представник відповідача заперечив щодо первісного позову, посилаючись на повідомлені ОСОБА_1 обставини, в яких писалась розписка, крім того, заперечує мотиви складання такої розписки. У зв'язку з чим вважає, що розписка має бути визнана недійсною. Просить відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний.
Відповідач - позивач ОСОБА_1 пояснила. Що неофіційно працювала з позивачем ОСОБА_3 , працювала адміністратором закладу «Катана». Допомагала перенести заклад у інше приміщення, передавала йому накладні, попередила, що потрібна ревізія, так як мала звільнятися. Після того, ОСОБА_3 не з'являвся, вона на роботу не виходила. Потім приїхав ОСОБА_3 і повідомив про те, що є розтрата і вмовив написати розписку. Ствердужє, що розписку написала, так як ОСОБА_3 «упросив її про це», і вона погодилась, бо повірила в його порядність. Коли підписувала документ було тільки 3 осіб, більше нікого не було. Це було на другому поверсі у кафе «Катана». До поліції не зверталась.
Свідок ОСОБА_6 повідомила, що ОСОБА_1 приймала її на роботу кухарем. ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 знає, вони приходили в «Катану». Були в день написання розписки. Що відбувалось в дійсності їй не відомо, оскільки під час спілкування ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 до них на другий поверх ніхто не підіймався. Зі слів ОСОБА_1 свідок знає, що її примусили написати розписку, що вона винна кошти. Почувши це вона порадила ОСОБА_1 звернутися до правоохоронних органів. Свідок уточнила, що в приміщенні під час написання розписки ОСОБА_1 , вона присутньою не була. Тому про те, що остання не брала кошти і що їй погрожували знає тільки з її слів.
Свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 кожен окремо підтвердили, що у їх присутності ОСОБА_1 писала розписку про те, що отримала від ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 190000 грн. і які була зобов'язана повернути до 30.06.2024. Самого факту передачі грошових коштів вони не бачили, а тільки засвідчили те, що були свідками написання ОСОБА_1 такої розписки. При цьому, розписка писалась нею декілька разів, оскільки вона робила якісь помилки і просила переписати. Обстановка у приміщенні була спокійна, інших сторонніх осіб, окрім них та ОСОБА_3 і ОСОБА_1 не було. Вони спілкувались, останню ні до чого не примушували, не вмовляли, жодних перешкод у неї не було, пересувалась вільно.
Дослідивши матеріали справи, повно, обґрунтовано, всебічно та безпосередньо з'ясувавши всі наявні обставини у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 07 січня 2024 року ОСОБА_1 , яка є відповідачем за первісним позовом та позивачем за зустрічним позовом, написала письмову розписку, у якій зазначила, що вона отримала від ОСОБА_3 кошти в сумі 190000 грн., які зобов'язується йому ж повернути до 30 червня 2024 року. При цьому, зазначила, що розписка написана нею власноручно в присутності свідків та без примусу. Оригінал розписки знаходиться у матеріалах справи (а.с. 112).
Відповідач-позивач ОСОБА_1 грошові кошти, згідно розписки не повертала.
01 серпня 2024 року адвокатом Гожим М. засобами поштового зв'язку на адресу відповідачки була направлена досудова вимога про повернення грошових коштів. Крім того, про наявність претензій та досудову вимогу ОСОБА_1 повідомлено через соцмережу. (а.с. 12-14).
З огляду на встановлені обставини, суд дійшов до висновку, що між сторонами склалися цивільні правовідносини з договору позики.
Відповідно до ст. 1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або речі, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або кількість речей того ж роду і якості.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) викладено висновок про те, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до вчинення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Зазначене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц, провадження № 61-4560 св 21.
Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається право підтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це є доказом факту отримання грошових коштів, а тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про те, що розписка є замінником письмової форми правочину, яка свідчить про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.
Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає про отримання коштів, скріплює її своїм підписом, така розписка свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов'язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження про завершену дію передання коштів позичальнику, що міститься в тексті договору, не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов'язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.
Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом у постанові від 08 квітня 2021 року у справі № 500/1755/17.
У частині першій статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
У постанові Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 201/11388/17 провадження № 61-12383св19 зроблено висновок про те, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів. Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Відповідний правовий висновок викладений також у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц.
Відповідно до статті 525 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Згідно із частиною першою статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Оскільки ОСОБА_1 не повернула грошові кошти в сумі 190000 грн. у строк до 30.06.2024, виникла заборгованість. У підтвердження якої оригінал боргової розписки весь час знаходився в позивача і був долучений його представником за його письмовим клопотанням.
З огляду на наведені обґрунтування, на переконання суду заперечення сторони відповідача щодо неукладеності договору позики, вчинення розписки під тиском не підтвердилися у судовому засіданні за допомогою належних та допустимих доказів. Показання свідка ОСОБА_6 не заслуговують на увагу, оскільки повідомлені нею відомості їй відомі зі слів боржника ОСОБА_1 , безпосереднім очевидцем під час вчинення розписки вона не була.
Крім того, суд звертає увагу на те, що, починаючи від 07.01.2024 по час звернення ОСОБА_3 до суду, ОСОБА_1 не повідомляла правоохоронні органи щодо протиправних дій щодо неї. Окрім ОСОБА_6 , інші свідки про вказані у зустрічному позові обставини не повідомляли. Навпаки, допитані за клопотанням сторони відповідача -позивача свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 заперечили, як присутність інших осіб під час розписки та заперечили, що на ОСОБА_1 чинився примус, тиск у будь-якому вигляді.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч.1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З вище наведених мотивів, суд приходить до висновку про доведеність позовних вимог за первісним позовом та недоведеність вимог за зустрічним позовом. У зв'язку з цим первісний позов про стягнення боргу за договором позики підлягає до задоволення, а у задоволенні зустрічного позову про визнання договору позики-розписки про отримання грошових коштів від ОСОБА_3 в сумі 190000 грн. недійсним - відмовити.
Відповідно ст. 141 ЦПК України, з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 1211, 26 грн. та витрати на правничу допомогу у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 4, 10,18,76,133,141,192, 258, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позов, представника позивача Гожого Миколи Степановича, поданого в інтересах ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість в сумі 190000 ( сто дев'яносто тисяч ) грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у сумі 1520 (одна тисяча п'ятсот двадцять) грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 ( десять тисяч) грн.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору позики - розписки про отримання грошових коштів у сумі 190000грн. недійсним - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Позивач/Відповідач:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий 23.10.2014 року Острозьким РСУДМС України в Рівненській області.
Відповідач/Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , паспорт № НОМЕР_4 виданий органом № 5625 від 22.09.2017.
Повне рішення виготовлено та оголошено 15.05.2025.
Суддя: