15 травня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/5805/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Ємця А. А. - головуючого, Бенедисюка І. М., Колос І. Б.,
за участю секретаря судового засідання Іщука В. В.,
представників учасників справи:
позивача - Бабій Х. М.,
відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства «Укрвугілля»
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2025 (колегія суддів: Гончаров С. А. - головуючий, Тищенко О. В., Тарасенко К. В.) та рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 (суддя Пукас А. Ю.)
у справі за позовом Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»
до Державного підприємства «Укрвугілля»
про стягнення грошових коштів,
1. Короткий зміст та підстави позовних вимог
1.1 Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - Товариство) звернулося до суду з позовом (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) про стягнення з Державного підприємства «Укрвугілля» (далі - Підприємство) 81 250 000 грн неповернутої поворотної безвідсоткової фінансової допомоги.
1.2 Позовні вимоги обґрунтовані порушенням Підприємством умов договору про поворотну фінансову допомогу від 30.12.2021 № 37-004-08-21-01527 (далі - Договір) в частині строків повернення фінансової допомоги.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1 Господарський суд міста Києва рішенням від 15.07.2024, залишеним без змін згідно з постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2025, позов задовольнив: стягнув з Підприємства на користь Товариства 81 250 000 грн безвідсоткової фінансової допомоги.
2.2 Судові рішення мотивовані тим, що відповідач порушив зобов'язання за Договором в частині строків повернення безвідсоткової фінансової допомоги в розмірі 81 250 000 грн згідно з графіком повернення в редакції додатку № 1 до Договору в редакції додаткової угоди № 3 від 23.10.2023, а тому суди визнали вимоги позивача обґрунтованими. При цьому суди врахували часткове визнання відповідачем позовних вимог.
2.3 Суди зауважили, що посилання відповідача на зміну істотних обставин, які не існували станом на дату укладання Договору, не впливають на виникнення та існування у відповідача зобов'язання повернути кошти, а натомість може бути підставою для внесення змін до договору, що в такому випадку не входить до предмета розгляду цієї справи.
2.4 Водночас суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився апеляційний господарський суд, що посилання відповідача на існування форс-мажорних обставин не спростовує обов'язку підприємства виконати основне зобов'язання за Договором, а може бути підставою для звільнення сторони від відповідальності за порушення, що в цьому випадку також не входить до предмета спору.
2.5 Посилаючись на сукупність встановлених у справі обставин, підтверджених відповідними доказами, суди попередніх інстанцій виснували про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
3. Короткий зміст касаційної скарги, позиція учасників справи, заяви, клопотання, інші процесуальні питання
3.1 Підприємство у касаційній скарзі (з урахуванням заяви щодо уточнення вимог скарги) просить рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог в розмірі 300 000 грн та постанову апеляційного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.
3.2 Заявник касаційної скарги зазначає, що у цій справі існує питання щодо застосування норм процесуального права, за яким відсутній правовий висновок Верховного Суду.
3.3 Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), відповідач зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 46 ГПК України стосовно збільшення розміру позовних вимог у разі виникнення права на таке збільшення вже під час розгляду справи в суді.
3.4 Товариство у відзиві на касаційну скаргу заперечує викладені в ній доводи і просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
4. Мотивувальна частина
4.1 Суди попередніх інстанцій встановили, що Підприємство (отримувач) та Товариство (надавач) відповідно до витягу з протоколу засідання Кабінету Міністрів України від 15.12.2021 № 150 уклали Договір, за умовами якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, надавач передає отримувачу кошти у розмірі, визначеному в пункті 2.1 (далі - поворотна безвідсоткова фінансова допомога), а отримувач зобов'язується повернути поворотну безвідсоткову фінансову допомогу в порядку та у строк, визначені цим Договором.
4.2 Згідно з пунктом 2.1 Договору (з урахуванням додаткової угоди від 11.01.2022 № 1 до нього) поворотна безвідсоткова фінансова допомога надається в національній валюті України в сумі 500 000 000,00 грн. ПДВ за цією операцією не передбачено.
4.3 За змістом пункту 5.3 Договору поворотна безвідсоткова фінансова допомога повертається отримувачем шляхом переказу коштів на розрахунковий рахунок надавача та вважається повернутою надавачу отримувачем з часу зарахування коштів на поточний рахунок надавача у банківській установі, що його обслуговує.
4.4 Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками (за наявністю) сторін і діє до повного виконання обов'язків сторонами. Закінчення строку дії цього Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, вчинене під час дії цього Договору (пункти 7.1, 7.2 Договору).
4.5 Позивач зазначає, що він зобов'язання за Договором виконав належним чином, однак Відповідач свій обов'язок щодо повернення поворотної фінансової допомоги у строки, визначені сторонами у Договорі, порушив.
4.6 Також суди встановили, що сторони уклали додаткову угоду від 19.10.2023 № 3, у пункті 1 якої сторони вирішили змінити пункт 5.1 Договору і виклали його у новій редакції, згідно з якою поворотна безвідсоткова фінансова допомога підлягає поверненню до 31.12.2024 (включно). При цьому сторони змінили додаток 1 до Договору (Графік повернення) в редакції додатка до цієї додаткової угоди № 3, який є невід'ємною частиною додаткової угоди.
4.7 У Графіку повернення сторони погодили такі строки повернення поворотної безвідсоткової фінансової допомоги у розмірі 350 000 000,00 грн: до 31.12.2023 - 155 000 000,00 грн; до 31.01.2024 - 16 250 000,00 грн; до 29.02.2024 - 16 250 000,00 грн; до 31.03.2024 - 16 250 000,00 грн; до 30.04.2024 - 16 250 000,00 грн; до 31.05.2024 - 16 250 000,00 грн; до 30.06.2024 - 16 250 000,00 грн; до 31.07.2024 - 16 250 000,00 грн; до 31.08.2024 - 16 250 000,00 грн; до 30.09.2024 - 16 250 000,00 грн; до 31.10.2024 - 16 250 000,00 грн; до 30.11.2024 - 16 250 000,00 грн; до 31.12.2024 - 16 250 000,00 грн. При цьому зазначено, що графік повернення складений з урахуванням того, що позивач повернув 150 000 000,00 грн.
4.8 Згідно з наданими до справи копіями виписок з банківського рахунку Підприємство до 31.12.2023 здійснило погашення заборгованості у розмірі 155 000 000 грн, однак, починаючи з січня 2024 року, зобов'язання щодо повернення коштів у визначений графіком строк відповідач не виконує, що стало підставою для звернення з позовом у цій справі.
4.9 Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
4.10 Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
4.11 При цьому сам скаржник у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підставу, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
4.12 Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
4.13 Положення цієї статті спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
4.14 У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України необхідно встановити відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а також наявність / відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
4.15 Фактично доводи касаційної скарги зводяться до того, що, на переконання скаржника, суди попередніх інстанцій дійшли хибного висновку щодо можливості збільшення розміру позовних вимог.
4.16 Так, відповідач у касаційній скарзі зазначає, що під час розгляду справи позивач збільшив розмір позовних вимог на суму 16 250 000 грн. Проте на момент подання позову до суду у позивача не було правових підстав вимагати від відповідача повернення боргу у збільшеному розмірі, крім первинної суми боргу, заявленої під час подання позовної заяви. На переконання Підприємства, суди неправильно тлумачили норму статті 46 ГПК України.
4.17 При цьому відповідач, обґрунтовуючи підстави оскарження, посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 46 ГПК України стосовно збільшення розміру позовних вимог у разі виникнення права на таке збільшення вже під час розгляду справи в суді.
4.18 У контексті порушених скаржником у касаційній скарзі питань Верховний Суд виходить з такого.
4.19 За змістом принципу диспозитивності господарського судочинства, закріпленого у статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
4.20 Згідно з частиною 1 статті 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
4.21 Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову (пункти 4, 5 частини 2 статті 162 ГПК України).
4.22 У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору (частина 6 статті 162 ГПК України).
4.23 Отже, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів - предмета і підстави позову.
4.24 Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).
4.25 Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає в позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
4.26 У статті 46 ГПК України унормовані процесуальні права та обов'язки сторін.
4.27 Так, відповідно до частин 2 та 3 статті 46 ГПК України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу: позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу; позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.
До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
4.28 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 657/1024/16-ц виснувала, що: "59. …в разі надходження до суду такої заяви суд виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.
60. Оскільки предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, зокрема, статтею 16 ЦК України, то зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, що може полягати в обранні позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права в межах спірних правовідносин, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки в разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.
61. Водночас як збільшення або зменшення розміру позовних вимог треба розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Збільшенням розміру позовних вимог не може бути заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені в тексті позовної заяви.
62. Заяву про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), які позивач первісно не визначив підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами".
4.29 Подібні правові позиції Верховний Суд навів також у постановах від 03.08.2020 у справі № 911/2139/19, від 09.07.2020 у справі № 922/404/19, від 10.12.2019 у справі № 923/1061/18, від 19.12.2019 у справі № 925/185/19, від 23.01.2020 у справі № 925/186/19, від 13.08.2024 у справі № 914/3080/20, з посиланням на деякі з них суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржувану постанову.
4.30 Зокрема, у справі № 914/3080/20, у якій предметом позову були вимоги про стягнення грошових коштів, що мотивувались невиконанням Договору (протягом розгляду справи змінювався лише розмір стягнення), Верховний Суд, перевіряючи відповідні доводи заявника касаційної скарги, виснував про правильне застосування судами попередніх інстанцій статті 46 ГПК України.
4.31 Верховний Суд зазначає, що наведені висновки Верховного Суду щодо правил збільшення розміру позовних вимог підлягають врахуванню судами безвідносно до подібності правовідносин у конкретній справі.
4.32 Отже, Верховний Суд зазначає, що висновок щодо застосування норми статті 46 ГПК України, про відсутність якого зазначає скаржник у касаційній скарзі для обґрунтування підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, сформований Верховним Судом, зокрема, у загаданих постановах.
4.33 Як вбачається з оскаржуваних судових рішень та підтверджується матеріалами справи, позивач 10.05.2024 звернувся з позовом про стягнення 65 000 000 грн неповернутої поворотної безвідсоткової фінансової допомоги за Договором за період січень-квітень 2024 року, яка була визнана відповідачем. Водночас під час розгляду справи у підготовчому провадженні сума неповернутої відповідачем поворотної фінансової допомоги збільшилася на 16 250 000 грн, оскільки відповідач вкотре порушив графік повернення та не повернув чергового платежу до 31.05.2024.
4.34 За таких обставини Товариство 10.06.2024, а саме на стадії підготовчого провадження, звернулося до господарського суду першої інстанції із заявою про збільшення розміру позовних вимог на суму чергового платежу за Договором у розмірі 16 250 000 грн.
4.35 При цьому Господарський суд міста Києва протокольно ухвалив закрити підготовче засідання 24.06.2024, що підтверджується відповідним протоколом (арк. спр. 220 т. 1).
4.36 Надавши оцінку змісту заяви про збільшення розміру позовних вимог, яка подана до закінчення підготовчого засідання, суд першої інстанції виснував, що така заява відповідає вимогам статті 46 ГПК України і подальший розгляд справи здійснюється з її урахуванням.
4.37 При цьому суд апеляційної інстанції перевірив доводи відповідача стосовно того, що суд першої інстанції необґрунтовано прийняв до розгляду заяву про збільшення розміру позовних вимог і визнав такі аргументи скаржника безпідставними. Апеляційний господарський суд, ураховуючи висновки Верховного Суду щодо застосування статті 46 ГПК України, наголосив, що позивач збільшив кількісний показник за тією ж самою вимогою (стягнення неповернутої поворотної фінансової допомоги за Договором), яку було заявлено в позовній заяві.
4.38 Враховуючи викладене, висновки судів попередніх інстанцій у справі, що розглядається, у контексті застосування статті 46 ГПК України наведеним правовим позиціям Верховного Суду відповідають і підстав для відступу від них колегія суддів касаційної інстанції не вбачає.
4.39 Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).
4.40 Зважаючи на те що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 4 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі за касаційною скаргою Підприємства.
4.41 При розгляді цієї справи Верховний Суд бере до уваги, що однією із основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід'ємною, органічною складовою якого є принцип правової визначеності.
4.42 Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає в тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.
4.43 Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України»).
4.44 У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі «Monnell and Morris v. the United Kingdom» (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
4.45 Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
4.46 Верховний Суд виходить з того, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, адже повноваження Верховного Суду мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі в касаційній скарзі з огляду на підставу оскарження скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
4.47 Інших підстав для перегляду справи у суді касаційної інстанції, крім пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, Підприємство у касаційній скарзі не наводить.
4.48 Верховний Суд бере до уваги доводи позивача, викладені у відзиві на касаційну скаргу, у тій частині, яка узгоджуються з викладеним у цій ухвалі.
4.49 У зв'язку з тим що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження, судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника та поверненню відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» не підлягає.
Керуючись статтями 234, 235, 296, 300, 301 ГПК України, Верховний Суд
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Державного підприємства «Укрвугілля» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 у справі № 910/5805/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий А. Ємець
Судді І. Бенедисюк
І. Колос