15 травня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/2542/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Ємця А.А.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
позивача - Публічного акціонерного товариства «Центренерго» - Ключинського К.Л., адвоката (дов. від 03.03.2025),
відповідача - Акціонерного товариства «Українська залізниця» - Косик С.В., адвоката, (дов. від 13.01.2025), Шукліної О.В., адвоката (ордер від 13.11.2023),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця»
на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2024 (суддя Усатенко І.В.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2025 (головуючий суддя Сибіга О.М., судді: Михальська Ю.Б., Тищенко О.В.)
у справі № 910/2542/24
за позовом Публічного акціонерного товариства «Центренерго» (далі - ПАТ «Центренерго», позивач)
до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - Залізниця, відповідач, скаржник)
про зобов'язання внести зміни до особового рахунку на суму 2 179 005 грн.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ПАТ «Центренерго» звернулося до суду з позовом до Залізниці про зобов'язання внести зміни до особового рахунку шляхом повернення суми попередньої оплати у розмірі 2 179 005 грн.
Позовні вимоги мотивовані не виконанням відповідачем зобов'язань за договором про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом від 20.03.2020 № 99-22927045/2020-001 (далі - договір).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.07.2024 у справі № 910/2542/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2025, позов задоволено повністю.
Судові акти попередніх інстанцій мотивовані тим, що зобов'язання стосовно здійснення перевезення вантажу припинилося неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку не відповідає жодна зі сторін (перебування вагонів з вантажами на території, яка є тимчасово окупованою через військову агресію (ведуться бойові дії)), а тому відпали підстави для утримання попередньої оплати Залізницею за невиконану послугу, неможливістю його виконання, що свідчить про порушене право позивача та обрання ним належного способу захисту.
Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, то суди виснували про відсутність підстав для її задоволення, зважаючи на положення пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відповідно до якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, згідно з якими перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись із судовими рішеннями попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить Суд задовольнити касаційну скаргу, скасувати судові акти попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В обґрунтування підстави касаційного оскарження Залізниця, зокрема посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанції висновків щодо застосування норм: - статей 3, 15, 16 ЦК України (стосовно того, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05.06.2018 у справі № 338/180/17; від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16; від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16; від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц; від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц; від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц; від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17; - статей 86, 236, 237 ГПК України, викладених у постанові Верховного Суду від 29.06.2023 у справі № 904/69/21(про відповідність рішення суду вимогам процесуального закону); - щодо застосування судами принципу jura novit curia («суд знає закони»), викладених у постанові Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 278/2111/23.
Крім того, вказує на відсутність висновків Верховного Суду з аналогічних правовідносин та необхідність його формування Верховним Судом (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України):
1) у частині стягнення із Залізниці збитків, шляхом поновлення коштів на рахунку платника, враховуючи, що збитками позивач та суди попередніх інстанцій вважають плату, яка є державно регульованим тарифом, а її внесення під час оформлення перевезення за накладною передбачено нормами ЦК України та вимогами спеціального законодавства, яке регулює розрахунки та тарифи за перевезення вантажів і пов'язані з ними послуги залізничним транспортом у межах України, а також те, що сума позовних вимог містить ПДВ, який вже сплачено відповідачем до державного бюджету у 2022 році, й вказані кошти йому не належать;
2) у частині можливості стягнення збитків із Залізниці (шляхом поновлення коштів на рахунку платника) на підставі інших умов, аніж передбачено статтями 114 -116 Статуту залізниць, частинами першою-третьою статті 314 Господарського кодексу України (далі - ГПК України);
3) у частині можливості застосування судом строків доставки вантажу, передбачених пунктом 1.1 глави 1 Правил обчислення термінів доставки вантажу, затверджених наказом Міністерства інфраструктури від 21.11.2000 № 644 (далі - Наказ № 644), враховуючи, що дію зазначеного пункту (яким встановлено терміни доставки вантажу) зупинено на період дії в Україні воєнного стану та протягом одного місяця після припинення чи скасування воєнного стану;
4) у частині можливості припинення дії договору перевезення, оформленого залізничною накладною на підставі статті 607 ЦК України через неможливість його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна зі сторін не відповідає, за умови, що: - позивач не обґрунтовував позов вказаною нормою та її застосування до правовідносин сторін не було предметом розгляду в суді першої інстанції; - перевезення розпочалося і тривало до певного населеного пункту, частина послуг надана, однак з причин, які не залежали від Залізниці (внаслідок збройної агресії та окупації частини території України) не закінчилося, а тому відсутні підстави вважати, що вказане перевезення не буде завершено, а території, де знаходяться вагони, не будуть деокуповані; - згідно з пунктом 1.3. Наказу № 644 остаточні розрахунки між залізницями і одержувачами за перевезення вантажів і надання додаткових послуг здійснюються лише на станціях призначення і до моменту прибуття на станцію призначення розрахунки не можливі; - умови Розділу 2, 3 договору та накладних вагони перевізника перебувають у користуванні позивача та затримані під час перевезення з інших причин, що не залежать від перевізника, а відтак згідно з пунктами 2.1.4, .2.1.5, 3.4. договору позивач повинен оплати за весь час користування вагонами перевізника та відшкодувати витрати, пов'язані із затримкою вагонів з причин, що не залежать від перевізника, однак вказане питання судами не вирішено.
Доводи інших учасників справи
ПАТ «Центренерго» у відзиві, поданому через підсистему «Електронний суд» 25.04.2025, на касаційну скаргу просило відмовити Залізниці у задоволенні касаційної скарги, а судові рішення попередніх інстанцій залишити без змін, з посиланням, зокрема на необґрунтованість доводів касаційної скарги.
Розгляд клопотань учасників справи
Від Залізниці через підсистему «Електронний суд» 02.05.2025 надійшла відповідь на відзив, в якій відповідач підтримав доводи своєї касаційної скарги.
Суд зазначає, що за змістом положень статті 166 ГПК України позивач має право подати відповідь на відзив, з викладенням своїх пояснень, міркувань, заперечень та мотиви їхнього визнання або відхилення; відповідь на відзив подається у строк, встановлений судом.
За змістом статей 290, 295, 298 ГПК України заявами по суті справи на стадії касаційного провадженні є саме касаційна скарга та відзив на касаційну скаргу (подібні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 761/16124/15-ц, від 29.09.2020 у справі № 757/13243/17, від 27.03.2023 у справі № 904/2295/22), у зв'язку із чим Суд не встановлював Залізниці строк на подання відповіді на відзив.
Водночас, у зазначеному випадку, відповідь на відзив є нічим іншим, як письмовим викладом позиції учасника процесу, у зв'язку з чим Суд приймає відповідь на відзив по справі як письмові пояснення та враховує її в межах розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК України.
Згідно з розпорядженням Заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 12.05.2025 32.2-01/802 проведено повторний автоматизований розподіл справи № 910/2542/24 у зв'язку з відпусткою судді Булгакової І.В.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Рішення судів попередніх судових інстанцій мотивовані такими фактичними встановленими обставинами та висновками:
- між Залізницею (перевізником) та ПАТ «Центренерго» (замовником) 20.03.2020 укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, предметом якого є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах Залізниці, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, пов'язаних із цим супутніх послуг і проведення розрахунків за ці послуги (пункт 1.1. договору);
- перевезення - послуга, у процесі надання якої перевізник зобов'язується доставити довірений замовником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу, а замовник зобов'язується оплатити послуги у передбаченому договором порядку. Перевезення оформляється накладною відповідно до договору, Статуту залізниць України, Збірника тарифів та коефіцієнтів, що застосовуються до тарифів збірника тарифів, Правил перевезення вантажів, СМГС, КОТІФ (пункт 1.3. договору);
- замовник зобов'язується сплачувати послуги перевізника та інші платежі, належні перевізнику за договором, із сум внесеної передоплати за кодом платника, самостійно визначати розмір попередньої оплати та періодичність її внесення на підставі діючих тарифів та умов договору; відшкодовувати Залізниці витрати, пов'язані зі затримками вагонів, контейнерів і вантажів з причин, що не залежать від перевізника, які виникли на станціях залізниць України, зокрема з наступних причин: неправильне оформлення відправниками перевізних документів; недодання до накладної документів, необхідних для виконання митних, санітарних та інших правил чи невірне їх оформлення; перевірка вантажів (маси вантажу) митними та іншими державними органами контролю; недотримання технічних умов розміщення та кріплення вантажів; недостатність грошових коштів та закриття коду платника; інші причини. Оплата вказаних послуг здійснюється шляхом списання із сум внесеної передоплати за кодом платника (пункти 2.1.4., 2.1.5. договору);
- залізниця зобов'язується відкрити для проведення розрахунків і обліку сплачених сум для замовника особовий рахунок з наданням коду платника, а також присвоїти останньому код вантажовідправника/вантажоодержувача. Надані коди зазначаються перевізником в інформаційному повідомленні про укладення договору. Залізниця зобов'язана також вести облік попередньої оплати, нарахованих і сплачених сум за здійсненні перевезення й надані послуги, пов'язані з перевезенням вантажу та надавати товариству відповідні розрахункові документи в електронній формі (пункти 2.3.3., 2.3.4. договору);
- розмір провізних платежів за перевезення вантажу у вагонах замовника та вагонах залізниць інших держав, додаткових зборів, пов'язаних з перевезенням, розраховується за ставками та тарифами, які визначаються у відповідності до умов Збірника тарифів (пункти 3.1. договору);
- замовник зобов'язаний сплачувати у визначеному договором розмірі плату за користування власними вагонами Залізниці: під час виконання вантажних операцій на місцях загального користування; переданих товариству на місцях незагального користування; затриманих на станціях в очікуванні подавання під вантажні або інші операції з причин, які залежать від замовника; затриманих під час перевезення з інших причин, що не залежать від перевізника (далі - плата за користування власними вагонами перевізника) (пункт 3.4. договору);
- розрахунки за договором здійснюються через філію «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» Залізниці. Оплата послуг відповідно до договору здійснюється у національній валюті України на умовах попередньої оплати шляхом перерахування коштів на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання перевізника, вказаний у розділ 15 договору. Датою надходження платежів вважається дата зарахування коштів обслуговуючим банком на поточний рахунок перевізника зі спеціальним режимом використання. Одержані на поточний рахунок з спеціальним режимом використання кошти перевізник зараховує на особовий рахунок замовника (пункти 4.1., 4.2. договору);
- по мірі виконання перевезень та надання послуг, перевізником відображається в особовому рахунку використання замовником коштів за добу для оплати: провізних платежів за перевезення, зазначених у накладних; суми додаткових зборів та додаткових послуг за вільними тарифами; плата за використання власних вагонів перевізника за межами України, що відображається в щодобових інформаційних повідомленнях; штрафів на підставі відповідних перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами (контейнерами), інформаційних повідомлень, пені тощо (пункт 4.4. договору);
- щодобово упродовж періоду виконання договору перевізник надає замовнику переліки перевізних документів в електронному вигляді, які відображають облік коштів, перерахованих та витрачених замовником на виконання договору за звітну добу. На підставі переліків перевізних документів формуються виписки з особового рахунку, що відображають облік коштів, перерахованих та витрачених замовником на виконання договору за звітний місяць. У виписці відображаються дати утворення, розміри заборгованості та нарахована неустойка (штраф, пеня). Виписка з особового рахунку направляється перевізником на електронну адресу замовника, вказану в додатку 2-1 договору, не пізніше 10-го числа місяця, наступного за звітним (пункт 4.5. договору);
- у випадку задоволення грошових вимог (претензій) замовника, перевізник має право відобразити відповідні грошові суми на особовому рахунку замовника в якості попередньої оплати. Належним способом захисту в судовому порядку прав та інтересів замовника щодо відображення перевізником в особовому рахунку використання замовником коштів (провізних платежів, неустойки, відшкодування збитків, інших), є відновлення становища, яке існувало до їх порушення - внесення відповідних змін до особового рахунку замовника про зарахування коштів на нього (пункт 7.4. договору);
- договір діє з дня укладення, але не раніше дати введення в дію, що визначається перевізником у повідомленні про оприлюднення договору здійсненого на веб-сайті http://uz-cargo.com/ та діє до його припинення. Дата введення в дію не може бути раніше 30 днів з дня оприлюднення договору (пункт 12.1. договору);
- згідно з повідомленням про укладення договору від 20.03.2020 для проведення розрахунків і обліку сплачених сум для позивача відкрито особовий рахунок з кодом платника № 8122910 та присвоєно код відправника/одержувача: 7053;
- у період з 21-24.022022 зі станції Южнодонбаська (код станції 486400) вантажовідправником ДП «Шахта ім. М.С. Сургая» (код 1181) здійснювалося відвантаження та відправлення вагонів на адресу Зміївської ТЕС ПАТ «Центренерго» (код 444002) 55 вагонів, а саме: 1) 60658622, 63028534, 62911235, 60495348 (залізнична накладна від 20.02.2022 № 53411195); 2) 62528955, 60601820, 68614858, 63742969, 63516132, 62196688, 63029052 (залізнична накладна від 21.02.2022 № 53424487); 3) 65289639 (залізнична накладна від 22.02.2022 № 53442554); 4) 60216710 (залізнична накладна від 22.02.2022 № 53442307); 5) 62543848, 61516910, 63195937 (залізнична накладна від 22.02.2022 № 53442588); 6) 63179212, 63760615, 61543245, 629904522, 62971221, 62509658, 63263016, 65885972, 63404784 (залізнична накладна від 22.02.2022 № 53442596); 7) 63007553, 65294068, 65332587, 61766364, 66238718, 67359455, 60422670, 60435260, 63312011 (залізнична накладна від 23.02.2022 № 53450094); 8) 63092746 (залізнична накладна від 23.02.2022 № 53450102); 9) 67855429, 61975827, 67654921, 60234960 (залізнична накладна від 23.02.2022 № 53456885); 10) 60618311, 68737139, 67182329, 63470264, 67572883 (залізнична накладна від 23.02.2022 № 53456901); 11) 65888448 (залізнична накладна від 24.02.2022 № 53461851); 12) 60434461, 60219508, 67678276, 68803576, 67664268, 67175125, 67875567, 67168781, 68749639, 67889030 (залізнична накладна від 24.02.2022 № 53463899);
- станом на день розгляду справи вагони до вантажоодержувача (ПАТ «Центренерго») не надійшли. Згідно з документами, поданими залізницею, вагони прибули до станції Волноваха. Докази їх подальшого переміщення відсутні;
- за надані послуги перевезення на користь Залізниці здійснювався облік оплати нарахованих та сплачених сум по особовому рахунку ПАТ «Центренерго», що підтверджується наданими електронними переліками філії «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» від 20.02.2022 № 20220220; від 21.02.2022 № 20220221; від 22.02.2022 № 20220222; від 23.02.2022 № 20220223; від 24.02.2022 № 20220224 та копіями переліків перевізних документів по перевезенням замовника ПАТ «Центренерго», а саме: А) 20.02.2022 - по залізничній накладній № 53411195 (від 20.02.2022 перелік № 20220220) - 131 949,20 грн (без ПДВ); Б) 21.02.2022 - по залізничній накладній № 53424487 (перелік від 21.02.2022 № 20220221) - 231 295,10 грн (без ПДВ); В) 22.02.2022 - по залізничних накладних № 53442554, № 53442588, № 53442596 та № 53442307 (перелік від 22.02.2022 № 20220222) - 462 206,20 грн (без ПДВ); Г) 23.02.2022 - по залізничних накладних № 53450094, № 53450102, № 53456885 та № 53456901 (перелік від 23.02.2022 № 20220223) - 626 950,70 грн (без ПДВ); Д) 24.02.2022 - по залізничних накладних № 53461851 та № 53463899 (перелік від 24.02.2022 № 20220224) - 363 436,30 грн (без ПДВ). Загальна сума вартості доставки, яка списана залізницею за вищевказані вагони, що не були доставлені на адресу вантажоодержувача складає 2 179 005 грн (з урахуванням ПДВ);
- ПАТ «Центренерго» звернулося 16.08.2022 до Залізниці з листом № 06/1961, просивши повернути на особовий рахунок замовника кошти за транспортування вагонів, які не доставлені до вантажоотримувача;
- листом-відповіддю від 31.08.2022 № ЦТЛ-19/680 Залізниця повідомила ПАТ «Центренерго» про недостатню кількість інформації для розгляду та встановлення правових підстав для задоволення чи відхилення заявлених вимог;
- у подальшому замовник повторно звернувся з аналогічною вимогою листом від 13.12.2022 № 06/3133, долучивши копії документів на підтвердження списання провізних коштів за транспортування вагонів, що не є доставлені до вантажоодержувача;
- оскільки за наслідками розгляду другої претензії Залізниця листом-відповіддю від 14.03.2023 № ЦТЛ-19/399 повідомила замовника, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану та проведенням активних бойових дій на території України, Залізниця» частково не має доступу до залізничної інфраструктури регіону, де залишилися зазначені вагони і вирішення питання щодо повернення платежів за перевізними документами вказаними у вимозі на даний час неможливо, ПАТ «Центренерго» звернувся до суду з позовом у цій справі.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності/відсутності підстав для зобов'язання перевізника внести зміни до особового рахунку замовника шляхом відображення (відновлення/збільшення) на ньому коштів як попередньої оплати за майбутні перевезення.
В обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач посилається, зокрема на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
Разом із цим, на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Зазначені критерії оцінки подібності правовідносин запроваджені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
У зв'язку з викладеним Верховний Суд відхиляє доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових актів, висновків щодо застосування положень статей 3, 15, 16 ЦК України (стосовно того, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права), викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05.06.2018 у справі № 338/180/17; від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16; від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16; від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц; від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц; від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц; від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, - оскільки за змістовим, суб'єктним і об'єктним критеріями правовідносини в зазначених справах і в справі, що розглядається, не є подібними з огляду на істотні відмінності у нормативно-правовому регулюванні прав та обов'язків сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин, а наслідком є виключення застосування вказаних скаржником правових висновків як нерелевантних для вирішення цього спору.
Водночас в аспекті посилання скаржника на те, що обраний позивачем спосіб захисту відновлення становища, яке існувало до порушення, не може бути застосований до правовідносин, що виникли між позивачем та відповідачем, то такі є хибні, а, отже не приймаються Верховним Судом, з огляду на таке.
Суди попередніх інстанцій, аналізуючи питання чи є обраний позивачем спосіб захисту порушеного права вірним, встановили, що внесення змін до особового рахунку замовника послуг у залізничному перевезенні та відображення (відновлення, збільшення) на ньому спірних грошових коштів відповідатиме способам захисту, як визначеним спеціальними нормами права (пункту 22 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998 (далі - Статут залізниць), Правилам обчислення термінів доставки вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 (далі - Правила)), а також умовам укладеного між сторонами договору перевезення (пункт 7.4.) (подібна правова позиція є сталою і послідовною і міститься у постановах Верховного Суду: від 30.01.2018 у справі № 914/873/17; від 08.05.2019 у справі № 910/3984/18; від 27.08.2019 у справі № 910/9794/18 від 12.06.2024 у справі № 910/5914/23).
Щодо доводів відповідача про необхідність врахування правових висновків стосовно застосування норм процесуального права, а саме: статей 86, 236, 237 ГПК України, викладених у постанові Верховного Суду від 29.06.2023 у справі № 904/69/21 (щодо відповідності рішення суду вимогам процесуального закону), то колегія суддів зазначає таке. Так, у вказаній Залізницею справі, Верховний Суд зазначив, зокрема, що: «відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Вимогами процесуального закону визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. Згідно зі частиною першою статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову».
Водночас у справі № 910/2542/24 порушення судами попередніх інстанцій приписів статей 86, 236, 237 ГПК України в оцінці доказів, їх належності, обґрунтованості судових актів, не повного з'ясування обставин справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні та викладенні у мотивувальній частині судових рішень Верховним Судом не встановлено. Між тим судові рішення у наведеній скаржником справі (№ 904/69/21) ухвалені за інших фактичних обставин, які формують зміст правовідносин та зібраних у таких справах доказів, іншого нормативно-правового регулювання, а також іншого суб'єктного складу учасників судового процесу, ніж у справі, що розглядається, тобто, зазначена скаржником справа і справа, судове рішення в якій переглядається, є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них. А доводи касаційної скарги фактично спонукають суд касаційної інстанції на переоцінку вже встановлених судами попередніх судових інстанцій обставин, проте Верховний Суду в силу положення частини другої статті 300 ГПК України не наділений такими повноваженнями.
Скаржник у касаційній скарзі також посилається на те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновку щодо застосування судами принципу jura novit curia («суд знає закони»), викладеного у постанові Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 278/2111/23. Вказує, що вирішуючи спір у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій зазначеного принципу не застосували, а тому надали неправильну правову кваліфікацію спірним правовідносинам.
Водночас Верховний Суд у зазначеній відповідачем постанові від 04.09.2024 у справі № 278/2111/23 виснував, що застосування судом принципу «jura novit curia» («суд знає закони») не є безмежним. Принцип «jura novit curia», з одного боку, підлягає безумовному застосуванню: суд зобов'язаний застосувати правильні норми права, перекваліфікувавши позов, незалежно від посилань позивача; з іншого боку, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. В таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін, яких не можна позбавляти права на аргументування своєї позиції в умовах нової кваліфікації.
Разом з тим зміст оскаржуваних рішення та постанови не суперечить зазначеному принципу та переконливо свідчить про те, що з урахуванням положень пункту 7.4. договору сторони дійшли згоди, що у випадку задоволення грошових вимог (претензій) замовника, перевізник має право відобразити відповідні грошові суми на особовому рахунку замовника в якості попередньої оплати. Належним способом захисту в судовому порядку прав та інтересів замовника щодо відображення перевізником в особовому рахунку використання замовником коштів (провізних платежів, неустойки, відшкодування збитків, інших), є відновлення становища, яке існувало до їх порушення - внесення відповідних змін до особового рахунку замовника про зарахування коштів на нього. При цьому зважаючи на встановлені судами обставини припинення зобов'язання щодо здійснення перевезення вантажу неможливістю його виконання через обставину, за яку не відповідає жодна зі сторін (перебування вагонів з вантажами на території, яка є тимчасово окупованою через військову агресію (ведуться бойові дії)), суди застосували до спірних правовідносин статтю 607 ЦК України, оскільки відпали підстави для утримання попередньої оплати Залізницею за невиконану послугу неможливістю його виконання, що свідчить про порушене право позивача та обрання ним належного способу захисту.
Отже, суди попередні інстанцій у справі, що розглядається, з огляду на предмет і підстави заявленого позову, враховуючи правову природу спірних правовідносин та встановлені фактичні обставини справи, дійшли висновку про обрання ПАТ «Центренерго» належного способу захисту шляхом звернення до суду з позовом про зобов'язання внести зміни до особового рахунку замовника послуг у залізничному перевезенні та відображення (відновлення, збільшення) на ньому спірних грошових коштів відповідатиме способу захисту, як визначеним спеціальними нормами права, так і умовам договору перевезення, з чим погоджується суд касаційної інстанції, тобто надали правильну правову кваліфікацію спірним правовідносинам. При цьому у справі № 910/2542/24 суди попередніх інстанцій, зважаючи на обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначивши, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору цього спору (стаття 607 ЦК України) врахували зазначені вимоги закону, застосувавши до спірних правовідносин правові норми, які підлягають застосуванню, на що мали повноваження згідно з вимогами ГПК України. Суди в повному обсязі визначилися з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, надали належну правову оцінку доводам і доказам сторін, вирішивши спір по суті.
Крім того, Суд зазначає, що посилання позивача у позовній заяві на норми права, які не підлягають застосуванню в цій справі, не є підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки суд при вирішенні справи враховує підставу (обґрунтування) та предмет позовних вимог. Підставою позову є фактичні обставини, що наведені в заяві, тому зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.
Таким чином, визначення предмета та підстав спору є правом позивача, у той час як встановлення обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99).
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду 08.06.2021 у справі № 662/397/15-ц.
Окрім цього, Верховний Суд наголошує, що цитування скаржником окремих висновків, наведених у вказаних вище постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Зважаючи на те, що наведена відповідачем підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
У касаційній скарзі Залізниця посилається також на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
Отже, формування Верховним Судом висновку має стосуватися спірних конкретних правовідносин, ураховуючи положення чинного законодавства та встановлені судами під час розгляду справи обставини. При цьому формування правового висновку не може здійснюватися поза визначеними статтею 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.
Слід зазначити, що висновки Верховного Суду стосовно питання застосування норм права, які вказані скаржником у касаційній скарзі у подібних правовідносинах, відсутні. А визначені скаржниками питання мають загальний характер без урахування фактичних встановлених обставин у цій справі. При цьому переважна частина доводів стосується оцінки доказів, переоцінка яких виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Разом з тим Верховний Суд вважає, що у справі, що розглядається, відсутні підстави для формування висновку Верховного Суду із зазначених скаржником питань, оскільки судами попередніх інстанцій в цій справі достеменно встановлено: 1) позивач не звертається з вимогою про відшкодування йому збитків чи стягнення будь-яких санкцій, для нарахування та стягнення яких необхідною є наявність вини перевізника, яка за вказаних обставин відсутня і наявність якої не вимагається для кваліфікації спірних правовідносин, а позивач наразі звернувся з вимогою про зобов'язання внести зміни до особового рахунку шляхом повернення суми попередньої оплати за не виконання відповідачем зобов'язань за договором про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, що є належним способом захисту у спірних правовідносинах (пункти 1, 2 касаційної скарги щодо необхідності формування висновку Верховного Суду); 2) вантаж, зданий до перевезення у період з 21-24.02.2022 мав бути доставлений до пункту призначення протягом 5 діб відповідно до норм спеціального законодавства, діючого у період передбаченого договором строку на перевезення, натомість станом на 2024 рік товар у місце призначення так і не був доставлений, з незалежних від сторін обставин, отже, послуга є ненаданою, проте вартість ненаданої послуги списана відповідачем з рахунку позивача у повному обсязі у сумі 2 179 005 грн (з урахуванням ПДВ), а тому зобов'язання щодо здійснення перевезення за зазначеними залізничними накладними припинилося неможливістю його виконання, тому у відповідача відсутні підстави для утримання вказаної суми попередньої оплати за послуги, які не були надані та не можуть бути надані згідно зі статтею 607 ЦК України. Зважаючи на обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначивши, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення цього спору (стаття 607 ЦК України), суди врахували зазначені вимоги закону, застосували до спірних правовідносин правові норми, які підлягають застосуванню, на що мали повноваження згідно з вимогами ГПК України. Питання оплати позивачем часу користування вагонами перевізника та відшкодування витрат, пов'язаних із затримкою вагонів з причин, що не залежать від перевізника, не було предметом і підставою вказаного позову, а тому суди і не повинні були вирішувати його (пункти 3, 4 касаційної скарги щодо необхідності формування висновку Верховного Суду).
Отже, доводи скаржника в цій частині фактично зводяться до спонукання Верховного Суду для встановлення інших обставин справи та надання іншої оцінки вказаним доказам, наявним у матеріалах справи, на підставі оцінки яких суди першої та апеляційної інстанцій встановили фактичні обставини справи, що з огляду на вимоги статті 300 ГПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції не належить до повноважень Верховного Суду.
За таких обставин, відповідно підстава касаційного оскарження, обґрунтована з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження, а тому Суд дійшов висновку про необґрунтованість поданої касаційної скарги та про відсутність підстав для скасування судових рішень попередніх інстанцій.
Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги Залізниці не знайшли свого підтвердження.
З огляду на викладене, визначених процесуальним законом підстав для скасування/зміни судових рішень попередній інстанцій не вбачається.
З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції Суд вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, - касаційну скаргу слід залишити без задоволення.
Судові витрати
Судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги Залізницею у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на нього, оскільки Суд касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу залишає без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 129, 296, 300, 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2025 у справі № 910/2542/24 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, - закрити.
2. В іншій частині касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.
3. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2025 у справі № 910/2542/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя І. Бенедисюк
Суддя А. Ємець