16 травня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/14258/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Ємця А.А. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ШВЕЙНА ФАБРИКА "ГАЛАНТ" (далі - ТОВ "ШВЕЙНА ФАБРИКА "ГАЛАНТ", скаржник)
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2025
у справі №910/14258/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ШВЕЙНА ФАБРИКА "ГАЛАНТ"
до Міністерства оборони України
про стягнення 654 504,00 грн,
ТОВ "Швейна фабрика "ГАЛАНТ" 07.05.2025 через Електронний суд подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2025 у справі №910/14258/24.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.05.2025 касаційну скаргу ТОВ "Швейна фабрика "ГАЛАНТ" у справі № 910/14258/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: Ємця А.А. - головуючий (доповідач), судді Булгакової І.В., Колос І.Б.
У зв'язку з перебуванням судді Булгакової І.В. у відпустці, згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.05.2025 справу № 910/14258/24 передано колегії суддів у складі: Ємця А.А. (головуючий), Бенедисюка І. М., Колос І.Б.
Як убачається з матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР), ТОВ "ШВЕЙНА ФАБРИКА "ГАЛАНТ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України про стягнення неповерненого забезпечення виконання Договору про закупівлю для державних потреб товарів речової служби (за кошти Державного бюджету України) № 286/3/23/327 від 15.08.2023 на суму 654 504,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при виконання Договору виникли обставини непереборної сили. Відповідач визнав факт настання форс-мажорних обставин та уклав з Позивачем Додаткову угоду № 1 про зміну строку поставки до 19.12.2023. Товар був поставлений Відповідачу без порушення цього строку, а отже відсутні правові підстави утримувати суму забезпечення виконання Договору, водночас Відповідачу зазначену суму забезпечення Позивачу не повернув.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.01.2025 у справі № 910/14258/24 позов задоволено повністю. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ТОВ "ШВЕЙНА ФАБРИКА "ГАЛАНТ" 654 504,00 грн забезпечувальний платіж та 7854,04 грн судового збору.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2025 у справі № 910/14258/24 апеляційну скаргу Міністерства оборони України задоволено, рішення Господарського суду міста Києва від 28.01.2025 у справі №910/14258/24 скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову ТОВ "ШВЕЙНА ФАБРИКА "ГАЛАНТ" відмовлено.
Перевіривши доводи викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті і в обґрунтування цієї відмови зазначає про таке.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, встановлених законом.
За приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Отже, перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.
За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01.01.2024 встановлює прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3 082 гривень.
Предметом позову у справі № 910/14258/24 є стягнення неповерненого забезпечення виконання Договору про закупівлю для державних потреб товарів речової служби (за кошти Державного бюджету України) № 286/3/23/327 від 15.08.2023 на суму 654 504,00 грн, що становить менше 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024 (3 028,00 грн * 500 = 1 514 000,00 грн), у зв'язку з чим суд першої інстанції відкрив провадження у справі та вирішив здійснювати судовий розгляд справи у порядку спрощеного провадження (ухвала суду першої інстанції від 28.11.2024).
Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, за наявності підстав, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.
Верховний Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
При цьому, незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/ процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/ відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
За змістом частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У касаційній скарзі ТОВ "Швейна фабрика "ГАЛАНТ" зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та полягає у наявності новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин, з урахуванням сталої судової практики Верховного Суду щодо застосування норм права у спорах щодо підстав повернення сум грошового забезпечення після виконання договору, та необхідність розмежування підстав та обставин неповернення грошових забезпечень із застосуванням належних норм матеріального права.
Крім того, скаржник зазначає, що господарськими судами неодноразово з взаємосуперечливими результатами розглядаються подібні спори, в яких при виконанні з певним порушенням строків всього передбаченого договором про закупівлю об'єму зобов'язання (товарів чи послуг) суди то стягують суму забезпечення виконання договору, то відмовляють в цьому, принагідно застосовують різні норми матеріального права стосовно фактично однакового предмету спору, що спричиняє невизначеність єдиної правозастосовної практики, що формує неоднозначну судову практику і розуміння змісту норм законодавства, а у сторін побідних спорів формує відсутність дотримання правової визначеності у судочинстві, адже, наразі досить розповсюдженою є суперечлива судова практика, зокрема, коли при розгляді подібних по своїй суті спорів ухвалюються протилежні рішення: в одних випадках позови задовольняються, в інших відмовляються, хоча в обох випадках суть одна - позивач здійснив з порушенням строків повне виконання зобов'язання за договором про закупівлю, що є підставою для застосування до спірних правовідносин положень статті 27 Закону України «Про публічні закупівлі» та стягнення з відповідача суми забезпечення виконання договору, але такі спори не завжди вирішуються таким чином.
Скаржник в касаційній скарзі зазначає, що відсутність єдиного розуміння в даному питанні впливає на механізм реалізації дотримання замовниками у договорах про закупівлю Закону, зокрема статті 27 Закону України «Про публічні закупівлі», та призводить до зловживання замовниками можливостей уникати обов'язку із повернення забезпечення виконання договору, або потребує стягнення їх сум через суд.
Також підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.
Верховний Суд зазначає, що під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги ТОВ "Швейна фабрика "ГАЛАНТ" взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок та повноваження апеляційного суду щодо розгляду справи.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку й становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, вагомістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Проте, обставини та інші аргументи скаржника не свідчать про наявність підстав для відкриття касаційного провадження, оскільки наведенні доводи скаржника не можуть бути визнанні достатнім обґрунтуванням фундаментального значення порушеного скаржником питання для формування єдиної правозастосовчої практики, позаяк в цілому є такими, що за своїм змістом зводяться до заперечення встановлених судом обставин справи з одночасним тлумаченням ним власного викладення обставин справи.
Водночас, саме власне твердження скаржника про те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та аналіз оскаржуваних судових рішень не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення і її розгляд Верховним Судом є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, доводи зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні судами під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи, а тому наявність у цьому випадку підстави допуску цієї справи до касаційного провадження, яка передбачена у підпункті "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підтвердилась.
Зазначені мотиви не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, за яких судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб підлягають касаційному оскарженню.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм та переоцінку встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики.
Посилання скаржника на ряд постанов Верховного Суду, які містяться у касаційній скарзі, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки висновки у справах, на які він посилається, мають загальний характер і зроблені судами за інших встановлених обставин, які формують зміст правовідносин та зумовили прийняття відповідних судових рішень.
Суд касаційної інстанції також відзначає, що посилання на підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, то це є саме підставами касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1 та 4 частини другої статті 287 ГПК України, проте не є доводами, які у розумінні підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу, підтверджують наявність випадків, які дають право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.
Верховний Суд зазначає, що підстави касаційного оскарження передбачені частинною другою статті 287 ГПК України не є тотожними за пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, як випадки можливості касаційного оскарження у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Отже, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або наявні інші підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною третьої статті 287 ГПК України. Наведені скаржником доводи зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні судами під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи.
Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктом "а" -"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
У частині четвертій статті 11 ГПК України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надала Верховна Рада України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 «Справа «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що, зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
У контексті викладеного необхідно враховувати, що Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
Разом з тим Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.
Верховний Суд виходить з того, що скаржник у цій справі розумів або мав розуміти, що вказана справа не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а отже, застосування наявності / відсутності випадків у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі є передбачуваним, скаржник у касаційній скарзі не навів наявності виключних випадків, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Так, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
У постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 (провадження №12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов'язкове судове рішення. Введення процесуальних «фільтрів» не порушує права на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних «фільтрів» допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує права доступу до правосуддя.
Отже, обставин, з яких би вбачалося необхідність перегляду цієї справи, у касаційній скарзі з огляду на зазначені мотиви не наведені.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Беручи до уваги вищевказане, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "ШВЕЙНА ФАБРИКА "ГАЛАНТ" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2025 у справі №910/14258/24, на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року №10-р(ІІ)/2023 щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (щодо процесуальних фільтрів касаційної інстанції) та визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) пункти 1, 5 частини шостої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (щодо ціни позову для визначення малозначних справ у цивільному процесі). Пункти 1, 5 частини шостої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, які визнані неконституційними, утрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Отже зазначене Рішення Конституційного Суду України не стосується застосування положень Господарського процесуального кодексу України, а саме частини 5 статті 12 та пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України та не визнає неконституційним процесуальні фільтри в касаційній інстанції.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, то клопотання ТОВ "ШВЕЙНА ФАБРИКА "ГАЛАНТ" про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2025 у справі №910/14258/24 та відстрочення сплати судового збору, слід залишити без розгляду.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 910/14258/24 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ШВЕЙНА ФАБРИКА "ГАЛАНТ" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2025.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя А. Ємець
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Колос