Іменем України
06 травня 2025 року м. Чернігів справа № 927/294/25
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Тарасевич А. М.
За позовом: Ніжинської окружної прокуратури
вул. Овдіївська, 2, м. Ніжин, Чернігівська область, 16600, в інтересах держави в особі позивача: Бахмацької міської ради,
код ЄДРПОУ 04061702, вул. Соборності, 42, м. Бахмач, Ніжинський район, Чернігівська область, 16500,
до відповідача: Приватного підприємства «ЮА-БІЛД ГРУП»,
код ЄДРПОУ 44990676, вул. П'ятницька, б. 23Б, офіс 4, м. Чернігів, 14000,
Предмет спору: про визнання недійсною додаткової угоди та стягнення 262 807,16 грн,
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
за участю прокурора: Сидоренко Ю. К.,
Ніжинська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Бахмацької міської ради звернулась до суду з позовом до Приватного підприємства «ЮА-Білд Груп», в якому прокурор просить:
- визнати недійсною додаткову угоду № 4 від 31.12.2024 до Договору на виконання робіт № 389 від 23 жовтня 2024 року, укладену між Бахмацькою міською радою та Приватним підприємством «ЮА-БІЛД ГРУП»;
- стягнути з Приватного підприємства «ЮА-БІЛД ГРУП» на користь Бахмацької міської ради 262 807,16 грн, з яких 141 777,55 грн пені та 121 029,61 грн штрафу.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 01.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; підготовче засідання призначено на 22.04.2025 на 10:40; встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті, зокрема, відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та іншим учасникам справи відзиву на позов з доданими до нього документами.
Ухвала суду від 01.04.2025 була доставлена відповідачу в його Електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 01.04.2025 о 23:30, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, а отже останнім днем для подання відповідачем відзиву є 17.04.2025.
16.04.2025 від відповідача до суду надійшла заява-клопотання, у якому просить продовжити процесуальний строк на подання відзиву на позовну заяву до 05.05.2025 та відкласти судове засідання.
Позивач та відповідач були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, але у підготовче засідання 22.04.2025 не з'явились.
Відповідач до початку судового засідання подав клопотання про відкладення судового засідання на іншу дату для надання відповідачу часу для підготовки відзиву на позовну заяву.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
Суд зазначив, що Господарський процесуальний кодекс України не пов'язує участь у судовому засіданні з поданням або неподанням відзиву та не передбачає відкладення засідання виключно у зв'язку з необхідністю його подання.
Відтак суд визнав неповажними причини неявки відповідача у судове засідання та відмовив у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.
Позивач про причини неявки суд не повідомив.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України підготовче засідання 22.04.2025 проводилось за відсутності позивача та відповідача (їх представників).
Щодо клопотання відповідача про продовження строку на подання відзиву.
За приписами ч. 2 ст. 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Подане клопотання обґрунтоване необхідністю збирання та витребовування доказів для формування правової позиції у даній справі. Відповідач зазначив, що договір на виконання робіт від 23.10.2024 передбачає окремі роботи із монтажу та встановлення обладнання, яке відсутнє у відповідача та поставляється іншими суб'єктами господарювання, зокрема ТОВ «НЕП» ЛТД, якому відповідач 15.04.2025 направив відповідне звернення щодо роз'яснення причин затримки поставки обладнання.
Водночас доказів того, які саме документи та яким чином вони збираються, відповідач суду не надав. Щодо направлення запиту до контрагента 15 квітня 2025 року, суд зазначив, що фактично збір відповідних доказів розпочався вже наприкінці встановленого строку, а протягом попередніх 12 днів відповідач не вчиняв жодних дій, зокрема не подав хоча б відзив із зазначенням того, що докази будуть надані пізніше, як це передбачено ч. 4 ст. 80 ГПК України. З огляду на викладене, суд вважає таку поведінку відповідача недобросовісною у частині дотримання процесуальних строків. Поважні причини, які б унеможливили своєчасне подання відзиву та збирання доказів відповідач не навів.
За наведених обставин суд постановив ухвалу про відмову у задоволенні клопотання відповідача про продовження строку для подання відзиву.
У підготовчому засіданні 22.04.2025 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 06.05.2025 на 10:40.
Ухвалою суду від 22.04.2025 повідомлено учасників справи про час та місце розгляду справи по суті 06.05.2025.
Позивач та відповідач були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, але у судове засідання 06.05.2025 не з'явились.
Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України судове засідання з розгляду справи по суті 06.05.2025 проводилось за відсутності позивача та відповідача (їх представників).
06.05.2025 після судових дебатів суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та повідомив про його проголошення 06.05.2025 о 14:00.
У зв'язку з неявкою усіх учасників справи у судове засідання для проголошення рішення, на підставі ч. 6 ст. 233 та ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України 06.05.2025 суд підписав скорочене рішення без його проголошення.
Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що при укладенні між позивачем та відповідачем додаткової угоди №4 від 31.12.2024 до договору №389 від 23.10.2024 на виконання робіт щодо продовження строку виконання робіт були порушені вимоги п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та п.п. 4 п. 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі» на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування (далі - Особливості), а саме не надано документального підтвердження обставин, що спричинили продовження строків дії договору та виконання робіт. Враховуючи те, що спірна додаткова угода укладена з порушенням вимог Закону України «Про публічні закупівлі» та Особливостей, прокурор, посилаючись просить визнати її недійсною. Оскільки відповідач не виконав увесь обсяг робіт, передбачених договором, у встановлений строк, прокурор просить стягнути з відповідача штраф та пеню.
Відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень у встановлений строк до суду не надходило.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Оскільки відповідач не подав відзив у встановлений судом строк, справа вирішується за наявними у ній матеріалами.
Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.
23.10.2024 Бахмацька міська рада (далі - Замовник) та Приватне підприємство «ЮА-БІЛД ГРУП» (далі - Підрядник) уклали договір №389 на виконання робіт (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого Підрядник за завданням Замовника зобов'язується якісно виконати на свій ризик власними і залученими силами, засобами і способами роботи по об'єкту: «Реконструкція харчоблоку Бахмацького ліцею № 1 який розташований за адресою: Чернігівська обл., Ніжинський р-н, місто Бахмач, вул. Мудрого Я., будинок 2» (коригування) (надалі - Об'єкт), відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації, діючих норм і стандартів, договірної ціни та в межах фактичного обсягу видатків, здати в обумовлені строки роботи Замовнику, усунути за свій рахунок недоробки/недоліки/дефекти, що зумовлені неякісним виконанням робіт та виявлені в процесі приймання робіт і в гарантійні строки експлуатації Об'єкта, а Замовник зобов'язується прийняти і оплатити виконані роботи згідно з умовами даного Договору.
Предмет Договору (найменування Об'єкта): «Реконструкція харчоблоку Бахмацького ліцею № 1 який розташований за адресою: Чернігівська обл., Ніжинський р-н, місто Бахмач, вул. Мудрого Я., будинок 2» (коригування) (Код за ЄЗС ДК 021:2015 45454000-4 - Реконструкція) (п. 1.2 Договору).
Згідно з п. 1.3 Договору Склад та обсяги робіт, що є предметом Договору, визначається відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації на об'єкт: «Реконструкція харчоблоку Бахмацького ліцею № 1 який розташований за адресою: Чернігівська обл., Ніжинський р-н, місто Бахмач, вул. Мудрого Я., будинок 2» (коригування) Обсяги виконання робіт та сума Договору можуть бути зменшені залежно від фактичного обсягу видатків Замовника.
Ціна цього Договору становить 3 827 447,57 грн, у тому числі ПДВ - 637 907,93 грн) (п. 3.2 Договору).
Пунктом 4.1 Договору передбачені строки виконання робіт - відповідно до календарного графіку виконання робіт, в якому зазначаються місяць початку та закінчення виконання робіт, передбачених даним Договором, але до 20.12.2024. Виконання робіт може бути здійснено достроково.
Календарний графік виконання робіт, що є невід'ємною частиною Договору, складає Підрядник та передає його Замовнику під час підписання договору.
За умовами п. 4.3, 4.4, 4.5 Договору Підрядник приступає до виконання робіт за Договором протягом п'яти робочих днів з дня підписання Договору і завершує в строк, зазначений в календарному плані виконання робіт (з правом дострокового виконання).
Строки виконання можуть бути змінені, у тому числі продовженими за згодою Сторін, у разі:
- виникнення обставин непереборної сили;
- затримки фінансування видатків Замовника;
- виникнення обставин, що затримують виконання робіт не з вини Підрядника (при умові своєчасного письмового повідомлення Замовника про виникнення таких обставин);
- появи необхідності проведення непередбачених додаткових обсягів робіт;
- внесення змін до проектно-кошторисної документації або внаслідок зміни проектних рішень;
- зміни законодавчих та нормативних актів, що приводять до додаткових витрат часу і коштів.
До календарного плану виконання робіт за згодою Сторін можуть бути внесені зміни:
- у разі коригування обсягів бюджетного фінансування на зазначені роботи;
- у разі коригування обсягів робіт;
- у разі зміни строків виконання робіт;
- у разі неможливості дотримання календарного плану та своєчасного його виконання Підрядником з об'єктивних причин.
Зміни щодо строків виконання робіт можуть вноситись у випадках, визначених пунктом 4.4. цього Договору з урахуванням пункту 19 постанови Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2022 року №1178 «Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування» (далі - Особливості), та оформлюється в такій самій формі, що й Договір про закупівлю, шляхом укладення додаткової угоди до Договору (п. 4.6 Договору).
Згідно з п. 4.10 Договору Підрядник вважається таким, який виконав зобов'язання з виконання робіт за цим Договором, якщо він виконав роботи у строки, визначені календарним планом виконання робіт, у складі та обсягах, визначених затвердженою проектно-кошторисною документацію на об'єкт: «Реконструкція харчоблоку Бахмацького ліцею № 1 який розташований за адресою: Чернігівська обл., Ніжинський р-н, місто Бахмач, вул. Мудрого Я., будинок 2» (коригування), якщо внаслідок їх прийняття встановлено, що роботи повністю відповідають вимогам, передбаченим законодавством України та умовам цього Договору.
Передача виконаних робіт Підрядником та приймання їх Замовником оформлюється Актами приймання виконаних будівельних робіт (ф. КБ-2в) та Довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (ф. КБ-3) (п. 13.1 Договору).
Пунктом 15.3.2 Договору передбачено, що за порушення зобов'язань за Договором Підрядник несе наступну відповідальність: за порушення строків виконання зобов'язання, зокрема строків здачі робіт, на вимогу Замовника, стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості робіт, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
За умовами п. 16.1-16.3 Договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання Договору та виникли поза волею Сторін. Під непереборною силою в цьому Договорі розуміються будь-які надзвичайні або невідворотні події зовнішнього щодо Сторін характеру або їх наслідки, які виникають без вини Сторін, поза їх волею або всупереч волі й бажанню Сторін, і які не можна, за умови застосування звичайних для цього заходів, передбачити й не можна при всій обережності й передбачливості запобігти (уникнути), у тому числі, але не винятково стихійні явища природного характеру (землетруси, повені, урагани, руйнування в результаті блискавки й т. п.), нещастя біологічного, техногенного й антропогенного походження (вибухи, пожежі, вихід з ладу машин і устаткування, масові епідемії та ін.), карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України, обставини суспільного життя (війна, воєнні дії, блокади, громадські заворушення, прояви тероризму, масові страйки й локаути, бойкоти та ін.).
Сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна протягом 14-ти календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу Сторону у письмовій формі шляхом направлення офіційного листа на офіційну електронну адресу (або електронну адресу, зазначену в Договорі). Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про настання чи припинення обставин непереборної сили позбавляє Сторону права посилатися на них як на обставини, що звільняють від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором.
Сторона, для якої склались форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), зобов'язана надати іншій Стороні документ, виданий Торгово-промисловою палатою України, яким засвідчене настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Сторона, для якої склались форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), пов'язані з військовою агресією російської федерації проти України, що стала підставою введення воєнного стану, може надати іншій Стороні документ компетентних державних органів, який посвідчує наявність форс-мажорних обставин, пов'язаних з військовою агресією російської федерації проти України. У разі, якщо форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) пов'язані з військовою агресією російської федерації проти України, що стала підставою введення воєнного стану, надання документа, виданого Торгово-промисловою палатою України, не вимагається для підтвердження наявності форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Документи, зазначені у цьому пункті, Сторона, для якої склались форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), повинна надати іншій Стороні у розумний строк, але не пізніше ніж 14 днів з моменту припинення дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) та їх наслідків.
Згідно з п.п. 4 п. 17.1 Договору істотні умови Договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань Сторонами в повному обсязі, крім випадку продовження строку дії Договору про закупівлю та/або строку виконання зобов'язань щодо виконання робіт у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю. Форма документального підтвердження об'єктивних обставин визначатиметься Замовником у момент виникнення об'єктивних обставин (з огляду на їхні особливості) з дотриманням чинного законодавства.
Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до 31 грудня 2024 року та до повного виконання Сторонами прийнятих на себе зобов'язань (п. 18.1 Договору).
Додатками до Договору є Договірна ціна, Календарний графік виконання робіт, План фінансування об'єкта.
20.12.2024 на технічній нараді представники Бахмацької міської ради та ПП «ЮА-БІЛД ГРУП» вирішили ПП «ЮА-БІЛД ГРУП» підготувати та надати Замовнику лист стосовно проведення робіт на Об'єкті із зазначенням мотивованих підстав для продовження строку виконання робіт.
ПП «ЮА-БІЛД ГРУП» звернулось до Бахмацької міської ради з листом від 30.12.2024 №299/24, у якому зазначено про направлення проєкту додаткової угоди щодо зміни строків виконання робіт, у зв'язку з виникненням обставин непереборної сили. У своєму листі відповідач вказав такі причини затримки виконання робіт: відключення електроенергії на державному рівні; часті повітряні тривоги, невідповідність висоти вентиляції відносно підвісної стелі.
31.12.2024 Бахмацька міська рада (далі - Замовник) та ПП «ЮА-БІЛД ГРУП» (далі - Підрядник) уклали додаткову угоду №4 до Договору (далі - Додаткова угода №4), якою на підставі п.п. 4 п. 19 Особливостей, п. 4.4, 4.5 Договору внесли зміни до абзацу 1 п. 4.1 та п. 18.1 та виклали їх у такій редакції:
« 4.1. Строки виконання робіт - відповідно до календарного графіку виконання робіт, в якому зазначаються місяць початку та закінчення виконання робіт, передбачених даним Договором, але до 31.03.2025 р. Виконання робіт може бути здійснено достроково.»;
« 18.1. Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до 30 квітня 2025 року, та до повного виконання Сторонами прийнятих на себе зобов'язань.».
Також згідно з п. 3 Додаткової угоди № 4 Додаток №3 до договору «Календарний графік виконання робіт» викладено в новій редакції, яким передбачено виконання робіт по Об'єкту упродовж періоду жовтень 2024 року - березень 2025 року.
У листопаді-грудні 2024 року ПП «ЮА-БІЛД ГРУП» виконало роботи на Об'єкті на загальну суму 2 098 453,07 грн, на підтвердження чого надано підписані сторонами акти приймання виконаних будівельних робіт №1 від 19.11.2024, №2 від 17.12.2024, №5 від 19.12.2024, №6 від 19.12.2024.
Відповідно до платіжних інструкцій №1078 від 21.11.2024, №1167 від 18.12.2024, №1168 від 18.12.2024, №1173 від 19.12.2024, №1174 від 19.12.2024, №1175 від 19.12.2024, №1180 від 20.12.2024, №1181 від 20.12.2024, №1182 від 20.12.2024 Бахмацька міська рада перерахувала ПП «ЮА-БІЛД ГРУП» кошти за виконані роботи у загальному розмірі 2 098 453,07 грн.
Прокурор надав скріншоти з вебсайту «Статистика повітряних тривог» (https://air-alarms.in.ua), згідно з якими у період з 01.10.2024 по 23.10.2024 на території Чернігівської області зафіксовано 66 тривог, середня тривалість яких складала 03:55:46, а за період з 01.12.2024 по 23.12.2024 - 61 тривогу середньою тривалість 03:55:05.
Оцінка суду.
Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.
Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).
Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):
«Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».
При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.
Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).
Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Бахмацької міської ради у зв'язку із невиконанням нею своїх обов'язків щодо захисту інтересів держави у суді.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (ст. 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України головними розпорядниками бюджетних коштів за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, є місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.
Як встановив суд, Договір та спірна додаткова угода до нього укладені між Бахмацькою міською радою та ПП «ЮА-БІЛД ГРУП».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (п.38) зазначено, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону «Про прокуратуру»).
Аналогічний висновок наведено у постановах Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №917/341/19, від 02.02.2021 у справі №922/1795/19, від 07.04.2021 у справі №917/273/20, від 18.06.2021 у справі №927/491/19.
Так, у справі №927/491/19 прокурор звернувся з позовом від імені Відділу як сторони договору, який судом було визнано недійсним. У позові прокурор просив стягнути кошти на користь Відділу як сторони договору. Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати касаційного господарського суду дійшов висновку, що прокурор правильно визначив Відділ (сторону договору) як позивача, враховуючи, що позов містить вимогу про стягнення надмірно сплачених за договором грошових сум на користь Відділу (і не містить вимоги про стягнення отриманого за договором в дохід держави) (п.59 постанови від 18.06.2021 у справі №927/491/19).
Прокурор звертався до міської ради з листом від 20.02.2025 №52-77-1083вих-25, у якому повідомив про виявлені порушення Закону України «Про публічні закупівлі» та Особливостей при укладенні спірної додаткової угоди та просив надати інформацію про вжиття заходів щодо усунення зазначених порушень, у тому числі у судовому порядку.
Тобто прокурором було повідомлено позивача про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів представницького характеру для захисту законних інтересів держави.
Бахмацька міська рада у листі від 03.03.2025 №03-16/745, адресованому Ніжинській окружній прокуратурі, зазначила про те, що позов про визнання недійсною додаткової угоди до Договору та стягнення штрафних санкцій не подавався та не планується подаватись.
Відтак Бахмацькою міською радою особисто підтверджено нездійснення жодних дій, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом, що свідчить про її бездіяльність щодо захисту інтересів держави.
Зважаючи на викладене та виходячи із предмету і підстав позову, сформульованих прокурором, суд доходить висновку, що він правильно визначив міську раду позивачем, компетентним органом, оскільки вона є стороною спірного правочину, втім, не звернулася до суду з позовом про визнання його недійсним та стягнення штрафних санкцій після отримання інформації від прокурора про наявні порушення.
У порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Бахмацької міської ради до ПП «ЮА-БІЛД ГРУП» про визнання недійсною додаткової угоди та стягнення штрафних санкцій.
За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Бахмацької міської ради як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.
Щодо визнання недійсною додаткової угоди.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною першою статті 628, статтею 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Згідно з частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
У розумінні наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
У статті 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину, яка означає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Як встановив суд, 23.10.2024 позивач та відповідач уклали договір на виконання робіт №389, за умовами якого ПП «ЮА-БІЛД ГРУП» зобов'язалось виконати роботи на Об'єкті у строк до 20.12.2024.
31.12.2024 сторони уклали додаткову угоду №4 до Договору, якою продовжили строк виконання робіт до 31.03.2025.
Прокурор вважає, що при укладенні Додаткової угоди №4 були порушені вимоги п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та п.п. 4 п. 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі» на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, а саме не надано документального підтвердження обставин, що спричинили продовження строків дії договору та виконання робіт.
Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад визначає Закон України «Про публічні закупівлі».
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.
Згідно з частиною 1 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
З аналізу положень Закону України «Про публічні закупівлі» вбачається те, що вони є спеціальними нормами, які визначають правові підстави внесення змін та доповнень до договорів, укладених за наслідком публічних закупівель, та повинні застосовуватися переважно щодо норм Цивільного та Господарського кодексів України, які визначають загальну процедуру внесення змін до договору (постанова Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 926/3421/22).
Згідно з п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.
Аналогічні за змістом положення передбачені у підпункті 4 пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 12.10.2022 № 1178 (далі - Особливості), за приписами яких істотні умови договору про закупівлю, укладеного відповідно до пунктів 10 і 13 (крім підпунктів 13 та 15 пункту 13) цих Особливостей, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, продовження строку дії договору про закупівлю та/або строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.
Таким чином, вказані норми передбачають умови та можливість внесення змін до договору про закупівлю, зокрема й стосовно строку виконання зобов'язань лише, якщо сторони це прямо вказали в умовах договору або уклали додаткову угоду про це за взаємною згодою сторін вже після виникнення таких обставин (постанова Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21). При цьому вказані норми передбачають можливість внесення змін до договору про закупівлю (зміна істотних умов) щодо продовження строку виконання зобов'язань у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження (постанови Верховного Суду від 05.09.2018 у справі № 910/21806/17, від 06.06.2023 у справі № 910/21100/21).
Отже, об'єктивні обставини, що спричинили відповідне продовження, мають бути документально підтверджені і вони не обов'язково мають бути обставинами непереборної сили, засвідченими у вигляді сертифіката ТПП України.
Виходячи з аналізу наведених норм, зміна істотних умов договору про закупівлю, зокрема в частині продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов'язань є правомірною виключно за вказаних вище умов і відбувається у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження; документально підтверджених обставин непереборної сили; документально підтверджених обставин затримки фінансування витрат замовника (правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 12.12.2024 у справі № 916/4679/23).
У п. 4.4 Договору сторони погодили, що строки виконання робіт можуть бути продовженими, зокрема, у разі виникнення обставин непереборної сили або виникнення обставин, що затримують виконання робіт не з вини Підрядника (за умови своєчасного письмового повідомлення Замовника про виникнення таких обставин).
Зміст листа ПП «ЮА-Білд Груп» від 30.12.2024 №299/24 свідчить про те, що обставинами, які, на думку відповідача, є непереборними та зумовили необхідність продовження строку виконання робіт і строку дії Договору, є: відключення електроенергії, що призвело до затримки виконання робіт, постачання матеріалів та інших способів забезпечення безперебійного функціонування будівельного майданчика; часті повітряні тривоги; невідповідність висоти вентиляції щодо підвісної стелі «Армстронг».
Статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» передбачено, що торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за конкретних умов господарської діяльності. Тобто ознаками форс-мажорних обставин є їх об'єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність (див. пункт 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16).
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (аналогічний висновок викладено в пункті 38 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20).
Разом з тим, форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність (схожий правовий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 25.01.2022 в справі № 904/3886/21, від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21, від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21).
При цьому в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 зазначено, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
Водночас у постанові від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21 Верховний Суд виснував, що між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок. Тобто неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.
Пунктом 16.2 Договору передбачено, що Сторона, яка не може виконувати зобов'язання за цим Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна протягом 14-ти календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу Сторону у письмовій формі шляхом направлення офіційного листа на офіційну електронну адресу (або електронну адресу, зазначену в Договорі). При цьому за змістом п. 16.3 Договору сторона, для якої склались форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), зобов'язана надати іншій Стороні документ, виданий Торгово-промисловою палатою України, яким засвідчене настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили); якщо форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), пов'язані з військовою агресією російської федерації проти України, - може надати іншій Стороні документ компетентних державних органів, який посвідчує наявність форс-мажорних обставин, пов'язаних з військовою агресією російської федерації проти України; надання документа, виданого Торгово-промисловою палатою України, у цьому випадку не вимагається.
Суд враховує, що 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Надалі воєнний стан неодноразово було продовжено та він діє на теперішній час.
У своєму листі від 30.12.2024 відповідач посилався на відключення електроенергії та часті повітряні тривоги, що фактично пов'язане з військовою агресією рф проти України.
Разом з тим, відповідач не обґрунтував та не надав жодного належного та достатнього доказу, який би підтверджував конкретний період, тривалість та інтенсивність відключень електроенергії, а також дати й час оголошення повітряних тривог у Чернігівській області, які б прямо перешкоджали виконанню робіт за Договором. Відповідач не обґрунтував, чи дійсно такі події припадали саме на робочий час, коли його працівники безпосередньо перебували на об'єкті та мали виконувати будівельні роботи. Зазначене свідчить про відсутність причинно-наслідкового зв'язку між вказаними подіями та неможливістю виконати роботи у встановлений у Договорі строк.
Отже, відповідач не довів, що такі обставини мали надзвичайний характер, були невідворотними та унеможливили виконання робіт у встановлений у Договорі строк.
Крім того, будь-яких доказів які б підтверджували технічну невідповідність висоти вентиляційної системи до підвісної стелі «Армстронг», а також пояснень щодо того, яким саме чином така невідповідність впливає на строк виконання робіт, відповідач суду не надав.
Отже, відповідач документально не підтвердив об'єктивних обставин неможливості виконання робіт в обумовлений у Договорі термін, а відтак і обставин, які спричинили продовження такого строку.
Відповідно до статей 42, 44 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється, зокрема, на основі принципів комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17, а також у постанові Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 910/2376/18.
Таким чином, відповідач як юридична особа, яка здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, підписуючи з позивачем Договір (укладений за результатами публічної закупівлі) у період дії воєнного стану, усвідомлював як кінцеву дату виконання робіт, так і об'єктивні умови, в яких ці роботи мали виконуватись. Зокрема, на момент укладення Договору вже існували такі передбачувані обставини, як часті оголошення сигналів повітряної тривоги та відключення електроенергії в Чернігівській області.
Суд погоджується з доводами прокурорами, що кількість і тривалість повітряних тривог після укладення Договору не збільшилася порівняно з аналогічним періодом до його укладення, а тому ураховуючи вимоги статей 42 та 44 Господарського кодексу України, відповідач повинен був розумно оцінити ризики впливу вказаних факторів на свою діяльність та вжити необхідних заходів для запобігання або мінімізації їхнього впливу на виконання зобов'язань. Однак відповідач цього не зробив, а тому всі ризики настання таких негативних наслідків несе саме відповідач.
За наведених обставин суд доходить висновку, що оспорювана Додаткова угода №4 укладена за відсутності документального підтвердження об'єктивних обставин, що спричинили продовження строків дії договору та виконання робіт, а також обставин непереборної сили, що є підставою для визнання цієї додаткової угоди недійсною.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Суд вважає, що застосування двосторонньої реституції у цій справі є неможливим, оскільки Додатковою угодою № 4 внесено зміни до Договору в частині зміни строків виконання зобов'язань за Договором та строку його дії, при цьому доказів виконання робіт та сплати коштів за них після укладення Додаткової угоди №4 суду не надано.
Щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій.
Враховуючи порушення відповідачем строків виконання робіт, прокурор нарахував та заявив до стягнення 141 777,55 грн пені, нарахованої за період з 21.12.2024 по 12.03.2025 та 121 029,61 грн штрафу, нарахованих на суму 1 728 994,50 грн.
Укладений між сторонами договір на виконання робіт №389 від 23.10.2024 за своєю правовою природою є договором будівельного підряду.
У ч. 1 ст. 846 ЦК України визначено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
За змістом статей 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до частини другої статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг)
З наведених вище положень статей 230-231 ГК України, статей 549, 551, 611 ЦК України слідує, що встановлення неустойки (штрафу, пені) віднесено до умов договору, які сторони, в межах встановлених законодавством, визначають на власний розсуд при укладенні договору.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.
В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17 від 02.04.2019 у справі № 917/194/18 та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19.
У п. 15.3.2 Договору сторони встановили відповідальність відповідача за порушення строків виконання зобов'язань у вигляді сплати пені в розмірі 0,1 % вартості робіт, щодо яких допущено прострочення, за кожен день прострочення, а також у вигляді штрафу в розмірі 7 % від зазначеної вартості - у разі прострочення виконання робіт понад 30 днів.
Оскільки Додаткова угода №4 є недійсною та не породжує правових наслідків, правовідносини між позивачем і відповідачем щодо строку виконання робіт на Об'єкті мали регулюватися п. 4.1 Договору, відповідно до якого кінцевим строком виконання робіт є 20.12.2024.
Отже, відповідач був зобов'язаний виконати весь обсяг передбачених Договором робіт до 20.12.2024, проте взяті на себе зобов'язання в зазначений строк виконав лише частково - на суму 2 098 453,07 грн.
Таким чином, з урахуванням загальної ціни Договору, відповідач не виконав роботи на загальну суму 1 728 994,50 грн.
Суд, здійснивши перевірку розрахунку пені та штрафу, заявлених до стягнення прокурором, дійшов висновку про їх правомірне нарахування, а відтак позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Висновки суду.
Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.
За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо судових витрат.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з п. 1, 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлена ставка судового збору - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Отже, з урахуванням зазначених положень, а також з огляду на обставини подання прокурором позовної заяви через підсистему «Електронний суд», розмір судового збору, який підлягав сплаті за подання цього позову, становить 5576,09 грн (262 807,16*1,5%+3028)*0,8).
Таким чином, стягненню з відповідача підлягає судовий збір у розмірі 5576,09 грн.
Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 165, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати недійсною додаткову угоду № 4 від 31.12.2024 до Договору на виконання робіт № 389 від 23 жовтня 2024 року, укладену між Бахмацькою міською радою та Приватним підприємством «ЮА-БІЛД ГРУП».
3. Стягнути з Приватного підприємства «ЮА-БІЛД ГРУП» (код ЄДРПОУ 44990676, вул. П'ятницька, б. 23Б, офіс 4, м. Чернігів, 14000) на користь Бахмацької міської ради (код ЄДРПОУ 04061702, вул. Соборності, 42, м. Бахмач, Ніжинський район, Чернігівська область, 16500) 141 777,55 грн пені та 121 029,61 грн штрафу.
4 Стягнути з Приватного підприємства «ЮА-БІЛД ГРУП» (код ЄДРПОУ 44990676, вул. П'ятницька, б. 23Б, офіс 4, м. Чернігів, 14000) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 5576,09 грн витрат зі сплати судового збору.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повне рішення складено 16.05.2025.
Суддя В. В. Шморгун