65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову
"16" травня 2025 р.м. ОдесаСправа № 916/1701/25
Господарський суд Одеської області у складі судді - Петрова В.С., розглянувши заяву Акціонерного товариства “Одеський припортовий завод» (вх. № 2-759/25 від 15.05.2025) про забезпечення позову у справі № 916/1701/25 за позовом Акціонерного товариства “Одеський припортовий завод» до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго», Акціонерного товариства “ДТЕК Одеські електромережі» про визнання недійсними односторонніх правочинів, -
Акціонерне товариство “Одеський припортовий завод» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго», Акціонерного товариства “ДТЕК Одеські електромережі», в якому позивач просить суд:
- визнати недійсним односторонній правочин Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго» з відмови виконувати умови договору про постачання електричної енергії постачальником останньої надії № 03/25 від 13.03.2025 року;
- визнати недійсним односторонній правочин Акціонерного товариства “ДТЕК Одеські електромережі» з відмови виконувати умови публічного договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії № 1, до якого Акціонерне товариство “Одеський припортовий завод» приєдналось за заявою-приєднанням від 01.01.2019 року в порядку, визначеному п. 8 постанови НКРЕКП від 14.03.2018 №312.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 13.03.2025 року між Акціонерним товариством “Одеський припортовий завод» (споживач) та Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго» (електропостачальник) укладено договір про постачання електричної енергії постачальником “останньої надії» № 03/25, за умовами якого відповідач зобов'язався продавати електричну енергію споживачу, а позивач зобов'язався оплачувати вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснювати інші платежі згідно з умовами цього договору. Разом з тим, як вказує позивач, 17.03.2025 року останньому надіслано попередження від ДПЗД “Укрінтеренерго» про припинення постачання електричної енергії з 22.04.2025 року о 09:00 год. через порушення строків оплати за договором на загальну суму 69336644,67 грн., а 26.03.2025 року надійшло попередження від АТ “ДТЕК Одеські електромережі» про припинення (обмеження) споживання електричної енергії споживачу, яким споживача повідомлено, що за заявкою електропостачальника ДПЗД “Укрінтеренерго» від 17.03.2025 року у зв'язку з наявною заборгованістю з оплати за спожиту електричну енергію відповідно до умов договору з електропостачальником, споживачу буде припинено (обмежено) постачання електричної енергії відповідно до умов договору про надання послуг з розподілу електричної енергії, Правил роздрібного ринку електричної енергії (ПРРЕЕ) та Кодексу систем розподілу (КСР) з 09:00 годин 22.04.2025 року. Проте, за ствердженнями позивача, станом на дату подання позову не існує правових підстав для вчинення заходів щодо припинення, відключення та/або від'єднання точок комерційного обліку АТ “Одеський припортовий завод» від електричної мережі. Наразі позивач зауважує, що правовідносини між АТ “Одеський припортовий завод» та ДПЗД “Укрінтеренерго» регулюються договором про надання електроенергії постачальником “останньої надії» № 03/25 від 13.03.2025 року, заборгованість за яким відсутня, з огляду на що відсутні і правові підстави для відключення товариства від електропостачання та припинення виконання умов договору про розподіл електроенергії.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.05.2025 р. позовну заяву Акціонерного товариства “Одеський припортовий завод» до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго», Акціонерного товариства “ДТЕК Одеські електромережі» про визнання недійсними односторонніх правочинів залишено без руху, оскільки позивачем не надано до матеріалів позову доказів про сплату судового збору та не зазначено про наявність/відсутність електронного кабінету у відповідачів.
Так, 15.05.2025 р. від позивача через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду надійшла заява (вх. № 15544/25), в якій позивач на виконання вимог ухвали суду від 05.05.2025 р. надає докази сплати судового збору та підтвердження про наявність електронних кабінетів у відповідачів.
15.05.2025 року Акціонерним товариством “Одеський припортовий завод» через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС подано до господарського суду заяву про забезпечення позову (вх. № 2-759/25) в порядку ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом:
- накладення заборони Державному підприємству зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго» вчиняти будь-які дії з припинення та/або обмеження постачання та/або розподілу (передачі) електричної енергії за договором про постачання електричної енергії постачальником “останньої надії» № 03/25 від 13.03.2025 року до вирішення справи № 916/1701/25 по суті;
- накладення заборони Акціонерному товариству “ДТЕК Одеські електромережі» вчиняти будь-які дії з припинення та/або обмеження постачання та/або розподілу (передачі) електричної енергії за публічним договором споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, до якого Акціонерне товариство “Одеський припортовий завод» приєдналось за заявою-приєднанням від 01.01.2019 року, до вирішення справи № 916/1701/25 по суті.
В обґрунтування поданої заяви АТ “Одеський припортовий завод» вказує, що 13.03.2025 року між Акціонерним товариством “Одеський припортовий завод» (споживач) та Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго» (електропостачальник) укладено договір про постачання електричної енергії постачальником “останньої надії» № 03/25, за умовами якого відповідач зобов'язався продавати електричну енергію споживачу, а позивач зобов'язався оплачувати вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснювати інші платежі згідно з умовами цього договору. Втім, як вказує заявник, 17.03.2025 р. (через чотири календарних дні після укладання договору електропостачання) на адресу АТ “Одеський припортовий завод» надіслано попередження ДПЗД “Укрінтеренерго» про припинення постачання електричної енергії з 22.04.2025 року о 09:00 год. через порушення строків оплати за договором на загальну суму 69336644,67 грн. Також заявник зазначає, що 26.03.2025 року на адресу АТ “Одеський припортовий завод» надіслано попередження АТ “ДТЕК Одеські електромережі» про припинення (обмеження) споживання електричної енергії споживачу, яким споживача повідомлено, що за заявкою електропостачальника ДПЗД “Укрінтеренерго» від 17.03.2025 року у зв'язку з наявною заборгованістю з оплати за спожиту електричну енергію відповідно до умов договору з електропостачальником, споживачу буде припинено (обмежено) постачання електричної енергії відповідно до умов договору про надання послуг з розподілу електричної енергії, Правил роздрібного ринку електричної енергії (ПРРЕЕ) та Кодексу систем розподілу (КСР) з 09:00 годин 22.04.2025 року. Разом з тим, як вказує заявник, не існує правових підстав для вчинення заходів щодо припинення, відключення та/або від'єднання точок комерційного обліку АТ “Одеський припортовий завод» від електричної мережі за договором про постачання електричної енергії постачальником “останньої надії» № 03/25 від 13.03.2025 року, оскільки станом на день отримання попередження про припинення постачання електроенергії споживач користувався електроенергією всього 4 календарних дні. Тобто, за ствердженнями заявника, станом на день отримання попередження про припинення постачання електроенергії від постачальника останньої надії споживач не мав простроченої заборгованості за договором № 03/25.
Наразі заявник зазначає, що постачальник “останньої надії» має намір припинити постачання електроенергії за договором № 03/25 від 13.03.2025 року з огляду на заборгованість Акціонерного товариства “Одеський припортовий завод», що виникла перед постачальником “останньої надії» за попередніми договорами.
Між тим заявник зауважує, що відмова постачальником “останньої надії» ДПЗД “Укрінтеренерго» від подальшого виконання умов договору про постачання електричної енергії № 03/25 від 13.03.2025 року з огляду на наявність заборгованості АТ “Одеський припортовий завод» у сумі 69336644,67 грн. за попередніми договорами про постачання електроенергії (при цьому ДПЗД “Укрінтеренерго» не вказує, за яким саме договором або договорами виникла заборгованість у сумі 69336644,67 грн., як і не надає розрахунків такої заборгованості), є протиправним обмеженням АТ “Одеський припортовий завод» в його праві на отримання електричної енергії за договором про постачання електричної енергії постачальником “останньої надії» № 03/25 від 13.03.2025 року, договором про постачання електричної енергії споживачу та договором про розподіл електричної енергії.
Також АТ “Одеський припортовий завод» зазначає, що відсутня хоча б одна законодавча підстава для правомірного припинення постачання останньому електроенергії постачальником “останньої надії» ДПЗД “Укрінтеренерго», внаслідок чого АТ “Одеський припортовий завод» з метою захисту його права на отримання електричної енергії звернулося до Господарського суду Одеської області із позовною заявою про визнання недійсним одностороннього правочину Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго» з відмови виконувати умови договору про постачання електричної енергії постачальником останньої надії № 03/25 від 13.03.2025 року, а також визнання недійсним одностороннього правочину Акціонерного товариства “ДТЕК Одеські електромережі» з відмови виконувати умови публічного договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії № 1, до якого Акціонерне товариство “Одеський припортовий завод» приєдналось за заявою-приєднанням від 01.01.2019 року в порядку, визначеному п. 8 постанови НКРЕКП від 14.03.2018 № 312.
Так, заявник зауважує, що електропостачальник “останньої надії» всупереч попередньо взятим на себе зобов'язанням за договором № 03/25 від 13.03.2025 року має намір припинити постачання електричної енергії Акціонерному товариству “Одеський припортовий завод» та вже визначив дату відключення підприємства від електроживлення.
Крім того, заявник наголошує, що Акціонерним товариством “Одеський припортовий завод» припинено виробництво аміаку, карбаміду та іншої хімічної продукції з метою отримання прибутку, в той же час, незважаючи на зупинення технологічного процесу виробництва зазначеної продукції, повне знеструмлення підприємства призведе до техногенної катастрофи, оскільки АТ “Одеський припортовий завод» є вибухонебезпечним об'єктом, об'єктом підвищеної небезпеки 1 класу хімічної небезпеки та відноситься до особливо важливої категорії об'єктів цивільного захисту. Таким чином, заявник наголошує, що електроспоживачі АТ “Одеський припортовий завод» критичні до надійності та якості електроспоживання та віднесені до 1 категорії щодо надійності електропостачання.
Окрім того, як зазначає товариство, на території вказаного об'єкту підвищеної небезпеки 1 класу досі зберігаються небезпечні хімічні речовини; технологічні апарати у захисному середовищі; працює обладнання, яке забезпечує це збереження, здійснює прийом, переробку, обеззараження стічної води підприємств Аджаликського промислового вузла та прилеглих населених пунктів. Так, заявник зазначає, що в роботі АТ “Одеський припортовий завод» залишаються такі критично важливі об'єкти, що потребують витрат електричної енергії, як: цех перевантаження аміаку; відділення розділення повітря; відділення біохімічної очистки стічних вод. Таким чином, на переконання заявника, функціонування вказаних критично важливих об'єктів потребує орієнтовно (100-110) МВт/год, середня погодинна потужність - орієнтовно (4,5-5,5) МВт/год, подальші обмеження в електроспоживанні являються не можливими, тому що ведуть до критичних наслідків техногенного та екологічного характеру.
Так, припинення (обмеження до меншої величини споживання) електропостачання призведе до: зупинки виробництва азоту, що унеможливить забезпечення захисного середовища унікальних технологічних, подальшої їх руйнації (можливо із займанням), з викидами небезпечних речовин у довкілля та втратою для Держави обладнання надвисокої вартості; зупинки циклу зберігання (системи захолодження резервуарів) аміаку, що приведе до непрогнозованого зростання тиску в резервуарах та подальшим неконтрольованим скиданням аміаку в атмосферу; припинення роботи відділення біохімічної очистки стічних вод, що призведе до припинення приймання стічних вод від міста Южне та прилеглих населених пунктів, підприємств промислового вузла Аджаликського лиману; зупинки роботи відділення розділення повітря із припиненням виробництва медичного кисню для лікувальних закладів та азоту для потреб ЗСУ; залізничної станції “Промислова», що забезпечує діяльність прилеглих підприємств, в першу чергу по перевантаження зернових та олійних культур; припинення розподілення електричної енергії інших споживачів приєднаних до внутрішніх електричних мереж АТ “ОПЗ», у тому числі підрозділів ЗСУ та Адміністрації морських портів України.
Враховуючи наведене заявник наголошує, що повне припинення електроживлення призведе до неконтрольованого процесу повної зупинки та втрати обладнання унікального технологічного комплексу, що належить державі, виробничих підрозділів заводу з тяжкими наслідками техногенного і екологічного характеру та соціальними негативними наслідками для значної частини густонаселеного району Одеської області.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.05.2025 р. відкрито провадження у справі № 916/1701/25 за правилами загального позовного провадження з викликом учасників справи, при цьому підготовче засідання призначено на 05.06.2025 р. о 12:00 год.
Розглянувши заяву Акціонерного товариства “Одеський припортовий завод» про забезпечення позову та дослідивши матеріали позову, господарський суд зазначає наступне.
Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову у судовому процесі.
Так, одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.
Велика Палата Верховного Суду вже виснувала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20).
Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
За правилами цієї статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.
Отже, забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п'ятій, шостій та сьомій статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено у низці постанов останнього, зокрема, від 24.10.2022 у справі № 916/950/22 та від 15.05.2019 у справі № 910/688/13.
З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у застосування останніх знаходяться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
Згідно з частиною першою статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
В силу частини четвертої статті 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Адекватність заходу щодо забезпечення позову, який застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Заходи щодо забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів щодо забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Саме на необхідності оцінки цих обставин неодноразово акцентував Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постановах від 23.03.2020 р. у справі № 910/7338/19, від 24.06.2020 р. у справі № 902/1051/19, від 11.08.2020 р. у справі № 911/3136/19, від 26.08.2020 р. у справі № 907/73/19, від 19.10.2020 р. у справі N 915/373/20.
За таких обставин, обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Така правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 14.06.2018 р. у справі № 916/10/18, від 15.01.2019 р. у справі № 915/870/18, від 31.08.2020 р. у справі № 917/1274/19.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Про обов'язковість належного обґрунтування підстав вжиття заходів забезпечення позову також зазначив Верховний Суд в постанові від 03.04.2020 р. у справі № 904/4511/19. Суд вказав, що, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Отже, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Подібна правова позиція висловлена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13.01.2020 р. у справі № 922/2163/17.
Так, предметом спору у даній справі є вимоги про визнання недійсним одностороннього правочину Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго» з відмови виконувати умови договору про постачання електричної енергії постачальником останньої надії № 03/25 від 13.03.2025 року та визнання недійсним одностороннього правочину Акціонерного товариства “ДТЕК Одеські електромережі» з відмови виконувати умови публічного договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії № 1, до якого Акціонерне товариство “Одеський припортовий завод» приєдналось за заявою-приєднанням від 01.01.2019 року в порядку, визначеному п. 8 постанови НКРЕКП від 14.03.2018 № 312.
В той же час, заявник просить суд забезпечити позов шляхом накладення заборони Державному підприємству зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго» вчиняти будь-які дії з припинення та/або обмеження постачання та/або розподілу (передачі) електричної енергії за договором про постачання електричної енергії постачальником “останньої надії» № 03/25 від 13.03.2025 року та накладення заборони Акціонерному товариству “ДТЕК Одеські електромережі» вчиняти будь-які дії з припинення та/або обмеження постачання та/або розподілу (передачі) електричної енергії за публічним договором споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, до якого Акціонерне товариство “Одеський припортовий завод» приєдналось за заявою-приєднанням від 01.01.2019 року, до вирішення справи № 916/1701/25 по суті.
Наведене свідчить про те, що АТ “Одеський припортовий завод» обрало спосіб заходу забезпечення позову, який за змістом є тотожним із задоволенням позовних вимог. Однак таке застосування обраного АТ “Одеський припортовий завод» заходу забезпечення позову безумовно не узгоджується з приписами частини 11 статті 137 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 14.12.2022 у справі № 904/1513/22, суд не може заборонити сторонам вчиняти будь-які дії, спрямовані на припинення ділових (договірних) відносин з позивачем, адже право, зокрема, на припинення / розірвання відносин / договорів гарантоване Конституцією та законами України. Подібні висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 01.04.2024 у справі № 922/5184/23, від 26.08.2024 у справі № 922/1454/24 під час розгляду касаційних скарг, зокрема, ДП “Укрінтеренерго» на судові рішення про задоволення заяв щодо забезпечення позовів.
Тому господарський суд вважає, що забезпечення позову в цій справі шляхом заборони відповідачам вчиняти будь-які дії з припинення та/або обмеження постачання та/або розподілу (передачі) електричної енергії за договорами призводить до втручання в господарську діяльність, зокрема, ДП “Укрінтеренерго» та порушує збалансованість інтересів сторін.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії касаційного господарського суду від 26.03.2025 р. у справі № 916/5187/24.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Крім того, заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 р. у справі № 381/4019/18).
Таким чином, необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до істотного ускладнення чи неможливості ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, в межах одного судового провадження без нових звернень до суду.
Під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову необхідно враховувати, що такими заходами не повинні порушуватися права осіб, які не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору. Даний правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 09.09.2019 р. у справі № 924/433/19.
Верховний Суд, зокрема, у постановах від 09.12.2020 р. у справі № 910/9400/20 та від 21.12.2020 р. у справі № 910/9627/20, неодноразово наголошував на необхідності конкретизації заходів забезпечення позову в аспекті співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами.
Як вбачається з поданої заявником заяви про вжиття заходів забезпечення позову, що 13.03.2025 року між Акціонерним товариством “Одеський припортовий завод» (споживач) та Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго» (електропостачальник) укладено договір про постачання електричної енергії постачальником “останньої надії» № 03/25, за умовами якого відповідач зобов'язався продавати електричну енергію споживачу, а позивач зобов'язався оплачувати вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснювати інші платежі згідно з умовами цього договору.
Заявник вказує, що не існує правових підстав для вчинення заходів щодо припинення, відключення та/або від'єднання точок комерційного обліку Акціонерного товариства “Одеський припортовий завод» від електричної мережі за договором про постачання електричної енергії постачальником “останньої надії» № 03/25 від 13.03.2025 року, оскільки станом на день отримання попередження про припинення постачання електроенергії споживач користувався електроенергією всього 4 календарних дні.
Так, абзацом 4 пункту 7.11 ПРРЕЕ встановлено, що на період розгляду судом спірних питань щодо порушення споживачем цих Правил та/або умов договорів, наявність яких передбачена цими Правилами, припинення електропостачання такого споживача, пов'язане з оскаржуваним фактом порушення, не здійснюється за умови своєчасного надання споживачем до моменту відключення відповідної ухвали суду про прийняття позовної заяви до розгляду. Відкриття провадження у справі після факту відключення споживача є підставою для відновлення електропостачання.
Норма права, встановлена в абзацу 4 пункту 7.11 ПРРЕЕ, є імперативною для суб'єкта постачання електричної енергії, якому належить право відключити споживача від електропостачання та відновити його. Вказана норма права діє самостійно за наявності визначених в її гіпотезі умов, незалежно від наявності підстав для застосування судом заходів забезпечення позову (пункт 41 постанови Верховного Суду від 06.05.2024 у справі № 922/5196/23).
Підставою для незастосування заходів щодо припинення електропостачання споживачу є ухвала про прийняття позовної заяви, а відкриття провадження у справі після факту відключення споживача є підставою для відновлення електропостачання (постанова Верховного Суду від 08.10.2018 у справі № 913/257/18).
Отже, ініціювання АТ “Одеський припортовий завод» спору про визнання недійсним одностороннього правочину ДПЗД “Укрінтеренерго» з відмови виконувати умови договору про постачання електричної енергії постачальником останньої надії № 03/25 від 13.03.2025 року та визнання недійсним одностороннього правочину АТ “ДТЕК Одеські електромережі» з відмови виконувати умови публічного договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії № 1, до якого АТ “Одеський припортовий завод» приєдналось за заявою-приєднанням від 01.01.2019 року в порядку, визначеному п. 8 постанови НКРЕКП від 14.03.2018 № 312, є самостійною підставою для того, щоб позивача не відключали від електропостачання з підстав існування спірної заборгованості, що не потребує підсилення такого зобов'язання відповідачів у спосіб вжиття аналогічних заходів забезпечення позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії касаційного господарського суду від 15.05.2024 р. у справі № 922/206/24.
Крім того, АТ “Одеський припортовий завод» не заперечує факт існування заборгованості взагалі, вказуючи про те, що ДПЗД “Укрінтеренерго» не вказує, за яким саме договором або договорами виникла заборгованість у сумі 69336644,67 грн., як і не надає розрахунків такої заборгованості.
При цьому, оцінюючи необхідність забезпечення позову для захисту ймовірно порушених інтересів позивача та співмірність наслідків вжиття/невжиття заходів забезпечення, слід враховувати ступінь доведеності заявником зв'язку між змістом порушеного права та інтересу зі способом та наслідками забезпечення позову.
Натомість наведені у заяві про забезпечення позову доводи вказують про наявність необґрунтованих припущень та не можуть бути безумовною підставою для забезпечення позову. Тому суд не може розглядати твердження позивача як безспірні та такі, що обґрунтовують необхідність вжиття заходу забезпечення позову.
Згідно зі ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі “Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі “Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття “ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у цій справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи “Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.
Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому, обраний спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Відтак, враховуючи вищенаведені обставини, суд доходить висновку, що запропоновані позивачем заходи забезпечення позову не відповідають процесуальним нормам, що регулюють спірні правовідносини, зокрема, вимогам співмірності, розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин, господарський суд вважає заяву АТ “Одеський припортовий завод» про забезпечення позову необґрунтованою, у зв'язку з чим така заява не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд-
У задоволенні заяви Акціонерного товариства “Одеський припортовий завод» (вх. № 2-759/25 від 15.05.2025) про забезпечення позову у справі № 916/1701/25 відмовити.
Ухвала набирає законної сили в порядку ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.
Суддя В.С. Петров