ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.05.2025Справа № 910/3848/25
За позовом Компанія ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ (PRIMESTAR ENERGY FZE)
до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "ЮРИДИЧНА КОМПАНІЯ "ПРАВОЧИН"
про визнання недійсним правочину, застосування наслідків недійсності правочину, стягнення збитків, індексу інфляції та процентів за користування грошима від простроченої суми.
Суддя Літвінова М.Є.
Представники учасників справи:
Від позивача: Єлєнін С.М.;
Від відповідача: Шевченко Ю.А.;
Від третьої особи: Яценко Є.О.
Компанія ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ (PRIMESTAR ENERGY FZE) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в якому просив суд
1. визнати недійсним договір купівлі-продажу цінних паперів (акцій банку) № БВ-348/15 від 07.08.2015 року, укладений між компанією ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЕ (Primestar Energy FZE), юридичною особою, яка створена за законодавством Об?єднаних Арабських Еміратів, номер свідоцтва про реєстрацію: DAFZ/584 та уповноваженою особою Фонду Ожго Євгенієм Вікторовичем, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Поліщук Оленою Юріївною та зареєстрований у реєстрі за Nє 931;932 з моменту його укладення;
2. Застосувати наслідки недійсності правочину та:
2.1. стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь компанії ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ (Primestar Energy FZE), юридичної особи, яка створена та існує за законодавством Об'єднаних Арабських Еміратів, номер свідоцтва про реєстрацію: DAFZ/584 грошові кошти у розмірі 231 000 179 (двісті тридцять один мільйон сто сімдесят дев?ять) грн. 49 коп., що складається з:
-148 063 521 грн. 50 коп. - завдані збитки у подвійному розмірі;
- 12 482 057 грн. 20 коп. - в якості 3% річних;
- 70 454 600 грн. 79 коп. - в якості інфляційного збільшення.
2.2. скасувати запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -
підприємців та громадських формувань № 10671110050002602 про державну реєстрацію припинення Публічного акціонерного товариства "УКРГАЗПРОМБАНК" як юридичної особи та повернути Фонду гарантування вкладів фізичних осіб цінні папери, набуті компанією ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ (Primestar Energy FZE) згідно договору купівлі-продажу цінних паперів (акцій банку) № БВ-348/15 від 07.08.2015 року.
31.03.2025 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшло клопотання про зловживання процесуальними правами.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2025 позовну заяву компанії ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ залишено без руху.
10.04.2025 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, залучено в порядку статті 50 Господарського процесуального кодексу України третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮРИДИЧНА КОМПАНІЯ «ПРАВОЧИН», призначено підготовче засідання призначити на 05.05.2025.
16.04.2025 систему «Електронний суд» від представник відповідача надійшов відзив на позов, якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Крім того, представником відповідача вказано, що позивачем пропущено строк позовної давності.
16.04.2024 систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України, в якій останній посилається на справу № 910/20347/16, за результатами розгляду, якої ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2016 провадження у справі припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України (чинної на момент ухвалення судового рішення у справі №910/20347/16).
16.04.2024 систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, яка мотивована тим, що даний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, враховуючи на справи №910/20347/16 та №826/3848/16.
23.04.2025 систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
28.04.2025 систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
02.05.2025 систему «Електронний суд» від представника позивача надійшли заперечення на заяви відповідача про закриття провадження у справі № 910/3848/25, в яких позивач не погоджується із доводами відповідача, оскільки справа № 910/3848/25 має вирішуватись за правилами господарського судочинства, як спір що має приватноправовий характер, а саме порушено приватне право кваліфікованого інвестора, яке підлягає захисту в спосіб, передбачений для сфери приватноправових відносин; відповідно до з п.6 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 590-IX судові провадження в адміністративних справах, визначених частиною першою статті 266-1 Кодексу адміністративного судочинства України, в яких предметом спору є вимоги, що не відповідають нормам частин сьомої-десятої ст. 266-1 Кодексу адміністративного судочинства України, і судовий розгляд яких станом на день набрання чинності цим Законом не завершений у судах першої, апеляційної або касаційної інстанцій шляхом постановлення рішення (ухвали, постанови), підлягають закриттю у відповідній частині судом, який розглядає справу, тобто, на переконання позивача, зазначені зміни законодавства, розгляд позовних вимог щодо недійсності Договору купівлі-продажу та застосування наслідків його недійсності в порядку адміністративного судочинства є неможливий як такий (в цій частині вимог справа підлягатиме закриттю при можливому такому розгляді справи адміністративним судом з урахуванням п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 590-IX); враховуючи практику Європейського суду, позивач намагається отримати судовий захист, тоді як несталість підходів в питанні підсудності спорів з Фондом не давали можливості виправданого очікування позивача на доступ до правосуддя.
Представник позивача та третьої особи 05.05.2025 у підготовчому засіданні заперечили проти задоволення клопотання представника відповідача про зловживання процесуальними правами.
Представник відповідача 05.05.2025 у підготовчому засіданні підтримав клопотання про зловживання процесуальними правами.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Норми частини першої статті 4 ГПК України визначають, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, змагальність сторін, диспозитивність, пропорційність, обов'язковість судового рішення, забезпечення права на апеляційний перегляд справи, забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках, розумність строків розгляду справи судом, неприпустимість зловживання процесуальними правами, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).
Суд наголошує, що однією з засад господарського судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами (п. 11 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).
Також неприпустимість зловживання процесуальними правами закріплена в частині 1 статті 43 ГПК України, згідно якої учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Відповідно до п.п.1, 2 ч.2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи.
Згідно з частиною першою статті 43 ГПК учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Обов'язок добросовісного користування процесуальними правами передбачає їх використання не на шкоду іншим учасникам, а також не всупереч завданням господарського судочинства.
Згідно з частиною другою вказаної статті залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема:
1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;
2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;
3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;
4) необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;
5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
Суд зазначає, що зловживання процесуальними правами - це процесуальне правопорушення, яке характеризується умисними недобросовісними діями учасників господарського процесу (їх представників), що призводять до порушення процесуальних прав інших учасників процесу, з метою перешкоджання господарському судочинству, що є підставою для застосування судом процесуальних санкцій (позбавлення права на процесуальну дію або застосування судом інших негативних юридичних наслідків, передбачених законом). Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №922/4278/21, від 27.07.2023 у справі №910/12713/22.
Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - ухваленню законного та обґрунтованого рішення, а також створенню особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав і так само прав та інтересів інших осіб. У разі ж коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним (аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 12.08.2019 у справі №905/945/18, від 16.10.2019 у справі №906/936/18 та від 06.05.2021 у справі №910/6116/20).
Зловживання процесуальними правами зводиться до того, що особа реалізує свої процесуальні права і вчиняє передбачені процесуальним законодавством процесуальні, дії, але робить це на шкоду іншим особам, з метою, яка не співпадає з завданням господарського процесу, визначеним у статті 2 ГПК (справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави).
Суд зазначає, що доволі важко провести межу між правомірною реалізацією власних прав і зловживанням правами, оскільки зовні вони виглядають однаково (постанова Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).
Частинами 1, 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України визначено завдання господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; «ТОВ «Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).
Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»).
Частиною 4 ст. 13 ГПК України унормовано, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з п. 5 ч. 5 ст. 13 ГПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Суд констатує, що сама по собі реалізація позивачем у даному випадку наданого йому Конституцією України та нормами ГПК України права на розгляд його справи у господарському суді не є зловживанням процесуальними правами, у зв'язку із цим дії позивача направлені на захист прав та/або законних інтересів сторони.
Перевіривши доводи заяви Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зловживання процесуальними правами, суд не вбачає підстав для визнання дій Компанії ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ щодо повторного подання позовної заяви зловживанням процесуальними правами в розумінні статті 43 ГПК України.
За наслідками розгляду клопотання представника відповідача про визнання зловживання процесуальними правами, суд протокольною ухвалою відмовив у задоволенні клопотання відповідача про визнання зловживанням процесуальними правами та повернення позову без розгляду і стягнення штрафу, з огляду на те, що судом не встановлено як підстав для застосування штрафу до позивача так і повернення позову без розгляду.
Представник позивача та третьої особи 05.05.2025 у підготовчому засіданні заперечили проти задоволення заяви представника відповідача про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Представник відповідача 05.05.2025 у підготовчому засіданні підтримав заяву про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
За результатами розгляду заяви представника відповідача про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, судом поставлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про відмову в її задоволенні, з огляду на наступне.
За приписами пункту 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Відповідно до п. п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Юрисдикція господарських судів визначена статтею 20 ГПК України, за змістом, зокрема п. п. 3, 4 ч. 1 якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.
Таким чином, Компанія ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ (PRIMESTAR ENERGY FZE) звернулась до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про
- визнання недійсним договорур купівлі-продажу цінних паперів (акцій банку) № БВ-348/15 від 07.08.2015 року, укладений між компанією ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЕ (Primestar Energy FZE), юридичною особою, яка створена за законодавством Об?єднаних Арабських Еміратів, номер свідоцтва про реєстрацію: DAFZ/584 та уповноваженою особою Фонду Ожго Євгенієм Вікторовичем, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Поліщук Оленою Юріївною та зареєстрований у реєстрі за Nє 931;932 з моменту його укладення;
- застосування наслідків недійсності правочину та:
- стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь компанії ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ (Primestar Energy FZE), юридичної особи, яка створена та існує за законодавством Об?єднаних Арабських Еміратів, номер свідоцтва про реєстрацію: DAFZ/584 грошові кошти у розмірі 231 000 179 (двісті тридцять один мільйон сто сімдесят дев?ять) грн. 49 коп., що складається з:
-148 063 521 грн. 50 коп. - завдані збитки у подвійному розмірі;
- 12 482 057 грн. 20 коп. - в якості 3% річних;
- 70 454 600 грн. 79 коп. - в якості інфляційного збільшення.
- скасування запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань № 10671110050002602 про державну реєстрацію припинення Публічного акціонерного товариства "УКРГАЗПРОМБАНК" як юридичної особи та повернення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб цінних паперів, набутих компанією ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ (Primestar Energy FZE) згідно договору купівлі-продажу цінних паперів (акцій банку) № БВ-348/15 від 07.08.2015 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що договір купівлі-продажу цінних паперів (акцій банку) від 07.08.2015 року №БВ-348/15 було укладено під впливом помилки, оскільки після укладення зазначеного договору та фактичного отримання Компанією доступу до фінансової інформації ПАТ "Укргазпромбанк", 10.08.2015 нею було встановлено, що фінансовий стан Банку значно гірше, ніж був на час формування та подачі Компанією конкурсної пропозиції щодо Банку.
Однак, на переконання відповідача, справа №910/3848/25 за позовом Компанія ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ (PRIMESTAR ENERGY FZE) до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання недійсним правочину та стягнення збитків, не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, посилаючись на справи №910/20347/16 та №826/3848/16.
Крім того, представник відповідача у підготовчому засіданні в усному порядку наголосив також на наявність п. 5.1 Договору купівлі-продажу цінних паперів (акцій банку) №БВ-348/15 від 07.08.2015р, відповідно до якого сторони домовились, що у випадку не врегулювання спірних питань за цим договором усі спори та розбіжності вирішуються в порядку, передбаченому чинним законодавством України Окружним адміністративним судом міста Києва.
Однак суд критично відноситься до вищевказаних тверджень, з огляду на наступне.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Водночас статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
У рішенні від 22.12.2009 у справі "Безимянная проти Росії" (заява № 21851/03) ЄСПЛ наголосив, що "погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту".
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів.
Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою ЄСПЛ.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наводила критерії розмежування судової юрисдикції.
Такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17, від 23 березня 2021 року у справі 367/4695/20).
Таким чином, суд відзначає, що судова юрисдикція щодо розгляду того чи іншого спору визначається виключно чинним законодавством України, а не погоджується сторонами відповідного правочину.
Особливості продажу неплатоспроможного банку (на час виникнення спірних правовідносин) визначались положеннями ст. 41 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Так, відповідно до ч. 1 ст.41 Уповноважена особа Фонду відповідно до плану врегулювання здійснює продаж неплатоспроможного банку інвестору згідно з умовами, визначеними цією статтею та нормативно-правовими актами Фонду.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 41 Закону передбачалось, що з дня затвердження плану врегулювання, яким передбачено продаж неплатоспроможного банку інвестору, уповноважена особа Фонду відповідно до закону набуває права розпорядження акціями (паями) банку від імені будь-якої особи, яка є учасником банку, без необхідності додаткового оформлення повноважень на продаж акцій (паїв);
Відповідно до ч. 5-7 ст. 41 Закону, продаж банку здійснюється на підставі договору купівлі-продажу акцій (паїв) банку. Інвестор до укладення договору купівлі-продажу акцій неплатоспроможного банку зобов'язаний подати до Фонду план заходів з приведення неплатоспроможного банку у відповідність із вимогами банківського законодавства України. Ціна продажу неплатоспроможного банку визначається за результатами відкритого конкурсу, проведеного відповідно до нормативно-правових актів Фонду. Результати конкурсу мають відповідати принципу виведення неплатоспроможного банку з ринку найменш витратним способом. Кошти від продажу неплатоспроможного банку спрямовуються на поповнення коштів Фонду. Договір купівлі-продажу акцій, укладений уповноваженою особою Фонду та інвестором, є підставою для реєстрації права власності інвестора на акції в депозитарній системі. Інвестор має повідомити Фонд про реєстрацію прав власності на акції в депозитарній системі протягом одного дня з дня настання таких фактів.
Таким чином, із моменту запровадження у банку тимчасової адміністрації, Фонд набуває повноваження органів управління та контролю банку з метою реалізації покладених на нього чинним законодавством функцій. При цьому банк зберігає свою правосуб'єктність юридичної особи та відповідного самостійного суб'єкта господарювання до завершення процедури його ліквідації та внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Такий правовий статус Фонду дає підстави для висновку про те, що Фонд, як юридична особа публічного права може бути суб'єктом як публічно-правових, так і приватноправових правовідносин. Крім того, у приватноправових відносинах, якими є здійснення функцій органу управління банку, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, чи банку, який ліквідується, Фонд не здійснює функцій суб'єкта владних повноважень у розумінні ст. 4 КАС України.
Також, судом враховано правову позицію, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі №826/20221/16, держава в особі суб'єкта владних повноважень стороною цих договорів не є, а договір про придбання акцій не є адміністративним, оскільки вони не відповідає визначенню адміністративного договору, наведеному у пункті 14 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, яка діяла станом на момент укладення такого правочину.
Після 15 грудня 2017 року Кодекс адміністративного судочинства України було викладено у новій редакції, а норми, які надавали визначення адміністративному договору, були включені до пункту 16 частини першої статті 4 цього Кодексу й суттєвих змін у порівняння з попередньою редакцією не зазнали.
Визначаючи характер правовідносин та юридичну природу договору купівлі - продажу акцій неплатоспроможного банку, інвестором (покупцем акцій) у якому виступає держава в особі відповідного органу державної влади, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2020 року у справі № 826/20221/16, проаналізувавши норми, які визначають функції Фонду у процедурі виведення банку з ринку за участю держави, дійшла висновку про те, що вони зводяться до встановлення контролю над банком замість його статутних органів, виконання представницьких функцій шляхом вчинення дій від імені банку та інших осіб, забезпечення передачі контролю новому акціонеру - державі як інвестору, єдиному члену вищого органу управління банком, а не контролюючому суб'єкту. Тож констатувала, що такі відносини є приватноправовими.
У пунктах 113, 114 наведеної вище постанови Велика Палата Верховного Суду наголосила, що такий договір спрямований на продаж належних учасникам банку акцій ПАТ «КБ «ПриватБанк» державі в особі уповноваженого органу, тобто за правовою природою є договором купівлі-продажу. Зазначений договір є цивільно-правовим договором, спрямованим на передання права власності на акції. Правове регулювання купівлі-продажу встановлене главою 54 Цивільного кодексу України. Покупець за цим договором - держава в особі Міністерства фінансів України діє як інвестор, а не як суб'єкт владних повноважень. Участь у цьому договорі держави як сторони договору - покупця не змінює цивільно-правової природи договору купівлі-продажу.
З огляду на вищевикладене, а також беручи до уваги те, що у справі №910/3848/25 позивач звернувся за захистом своїх майнових та корпоративних прав як власник акцій, зважаючи на суб'єктний склад учасників спірних у цій справі правовідносин, Суд вважає, що такі є приватноправовими, а договір купівлі-продажу цінних паперів (акцій банку) № БВ-348/15 від 07.08.2015 належить до цивільно - правових правочинів.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов до висновку, що справа № 910/3848/25 за позовом Компанія ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ (PRIMESTAR ENERGY FZE) до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб визнання про визнання недійсним правочину, застосування наслідків недійсності правочину, стягнення збитків, індексу інфляції та процентів за користування грошима від простроченої суми підлягає розгляду господарським судом, виходячи із приписів пункту 4 частини першої статті 20 ГПК України.
Представник позивача та третьої особи 05.05.2025 у підготовчому засіданні заперечили проти задоволення заяви представника відповідача про закриття провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Представник відповідача 05.05.2025 у підготовчому засіданні підтримав заяву про закриття провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
За результатами розгляду заяви представника відповідача про закриття провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України, судом поставлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про відмову в її задоволенні, з огляду на наступне.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини 1 статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною 2 статті 175 цього Кодексу.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами (пункт 2 частини першої статті 175 ГПК України).
Отже, однією з цілей застосування цих норм процесуального права законодавець визначив, зокрема уникнення можливості формування різних висновків та тлумачень щодо наявних між сторонами обставин та правовідносин, як і уникнення застосування можливості подачі нового позову з тим же предметом, з тих же підстав та між тими ж сторонами, як засобу, направленого на спробу переглянути висновки судів за результатами розгляду попереднього позову, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності.
Передумовою для застосування положень п. 2 ч. 1 ст. 175 ГПК України, та, як наслідок, застосування п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України, є наявність двох справ з тотожним суб'єктним складом, предметом та підставами.
При цьому, для закриття провадження у справі необхідна наявність одночасно трьох однакових складових - сторін, предмету, підстав звернення до суду з позовною заявою (постанова Верховного Суду від 02.12.2020 у справі № 904/2759/20).
Згідно із ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до п. 4, 5 ч. 3 ст. 162 ГПК України позовна заява повинна містити: зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
З наведених норм права вбачається, що позивач у позові повинен зазначити зміст позовних вимог, обставини, якими він обґрунтовує ці вимоги, а також правові підстави позову.
Позовна заява обов'язково повинна містити предмет позову та підстави позову. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (такі висновки наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).
Предмет і підстава позову сприяють з'ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку. Чинні процесуальні норми Господарського процесуального кодексу України не позбавляють заявника права на розгляд спору про той же предмет, у разі зазначення ним інших підстав позову та надання доказів, якими він обґрунтовує ці підстави (аналогічні за змістом висновки наведено у постановах Верховного Суду від 01.11.2022 у справі № 925/1152/21, від 28.06.2023 у справі № 910/1182/23, від 18.03.2021 у справі № 909/783/20, від 16.11.2021 у справі № 910/694/21).
Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога. Правильне встановлення підстави позову визначає межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову. Підставою позову може бути як один, так і декілька юридичних фактів матеріально-правового характеру.
З урахуванням вищезазначеного, здійснення судом всебічного аналізу предмета і підстав заявленого позову сприяє з'ясуванню наявності та характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов'язку. Така правова позиція є сталою, послідовною та висловлена у низці постанов Верховного Суду (від 26.02.2022 у справі № 06/785/21, від 14.12.2022 у справі № 910/16463/21, від 02.03.2023 у справі № 925/1662/21). Наведені висновки викладено також в постанові Верховного Суду від 14.09.2023 у справ № 920/874/22.
Чинні процесуальні норми не позбавляють заявника права на розгляд спору про той же предмет у разі зазначення ним інших підстав позову та надання інших доказів, якими він обґрунтовує ці підстави. Аналогічна правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 24.02.2021 у справі № 910/15598/19 (910/8017/20), від 18.03.2021 у справі №909/783/20, від 16.11.2021 у справі № 910/694/21.
У постанові Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 170/499/23 вказано на те, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Судом встановлено, що у справах №910/20347/16 та №910/3848/25 Компанія ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ (PRIMESTAR ENERGY FZE) - позивач та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб відповідач.
Предметом справи № 910/20347/16 є 1. визнання недійсним Договору купівлі-продажу цінних паперів (акцій банку) №БВ-348/15 від 07 серпня 2015 року, укладеного між Компанією ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ та Уповноваженою особою Фонду, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Поліщук О. Ю. та зареєстрованого у реєстрі за №931;932; 2. застосування наслідків недійсності правочину та стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 43 098 700 грн., з яких 30 000 000 грн. - гарантійний внесок, 13 000 000 грн. - розмір першого траншу за цінні папери за Договором купівлі-продажу(акцій банку) №БВ-348/15 від 07 серпня 2015 року, 98 700 грн. - відшкодування грат Фонду за Договором купівлі-продажу(акцій банку) №БВ-348/15 від 07 серпня 2015 року.
Однак, предметом справи №910/3848/25 є визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів (акцій банку) № БВ-348/15 від 07.08.2015 року, укладений між компанією ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЕ (Primestar Energy FZE), юридичною особою, яка створена за законодавством Об?єднаних Арабських Еміратів, номер свідоцтва про реєстрацію: DAFZ/584 та уповноваженою особою Фонду Ожго Євгенієм Вікторовичем, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Поліщук Оленою Юріївною та зареєстрований у реєстрі за № 931;932 з моменту його укладення;
- застосування наслідків недійсності правочину та:
- стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь компанії ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ (Primestar Energy FZE), юридичної особи, яка створена та існує за законодавством Об?єднаних Арабських Еміратів, номер свідоцтва про реєстрацію: DAFZ/584 грошові кошти у розмірі 231 000 179 (двісті тридцять один мільйон сто сімдесят дев?ять) грн. 49 коп., що складається з:
-148 063 521 грн. 50 коп. - завдані збитки у подвійному розмірі;
- 12 482 057 грн. 20 коп. - в якості 3% річних;
- 70 454 600 грн. 79 коп. - в якості інфляційного збільшення.
- скасування запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань № 10671110050002602 про державну реєстрацію припинення Публічного акціонерного товариства "УКРГАЗПРОМБАНК" як юридичної особи та повернення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб цінних паперів, набутих компанією ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ (Primestar Energy FZE) згідно договору купівлі-продажу цінних паперів (акцій банку) № БВ-348/15 від 07.08.2015 року.
У справі №910/3848/25 підставою позову є зміна обставин, які мають істотне значення для правочину (суттєва зміна у фінансового стану ПАТ "Укргазпромбанк"), яка відбулась після подачі інвестором оферти (Конкурсної пропозиції та Плану заходів) та після сплати ним гарантійного внеску, яка безумовно впливає на можливість інвестора щодо виконання заявлених ним зобов'язань з виведення неплатоспроможного банку з ринку. На переконання позивача, виказані обставини свідчить про наявність обману відповідно до положень ч. 2 ст. 230 ЦК України.
Суд відзначає, що представник відповідача не подав до суду копію позовної заяви по справі № 910/20347/16 для аналізу та порівняння її з матеріалами справи №910/3848/25, у зв'язку із цим суд позбавлений можливості встановити обставини, якими Компанія ПРАЙМСТАР ЕНЕРДЖІ ФЗЕ обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу у справі №910/20347/16.
З огляду на вищевикладене, судом не встановлено наявність одночасно трьох однакових складових - сторін, предмету, підстав звернення до суду з позовною заявою, у зв'язку із цим відсутні підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 175 ГПК України та пункту 3 частини першої статті 231 ГПК України.
Положеннями статті 177 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що завданнями підготовчого провадження є остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з'ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.
Частиною 2 статті 183 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд відкладає підготовче засідання в межах визначеного цим Кодексом строку підготовчого провадження, зокрема, у випадках залучення до участі або вступу у справу третьої особи, заміни неналежного відповідача, залучення співвідповідача, а також в інших випадках, коли питання, визначені частиною 2 статті 182 цього Кодексу, не можуть бути розглянуті у даному підготовчому засіданні.
Враховуючи вищевикладене, з метою дотримання процесуальних прав сторін, рівності сторін перед законом і судом, змагальності, дотримання принципів диспозитивності та пропорційності, закріплених положеннями статей 7, 8, 13-15 Господарського процесуального кодексу України та виконання завдань підготовчого провадження, суд дійшов висновку про необхідність відкласти підготовче засідання у справі.
Керуючись статтями 2, 43, 177, 182, 183, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,
1. У задоволенні представника відповідача клопотання про зловживання процесуальними правами - відмовити.
2. У задоволенні заяви представника відповідача про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України - відмовити.
3. У задоволенні заяви представника відповідача про закриття провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України - відмовити.
4. Підготовче засідання відкласти на 19.05.25 о 10:40 год. Засідання відбудеться у приміщенні Господарського суду міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 44-в, корпус Б, зал судових засідань № 2.
5. Ухвала набирає законної сили після її оголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя Літвінова М.Є.