вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
16.05.2025м. ДніпроСправа № 918/76/25
Господарський суд Дніпропетровської області
у складі судді Дупляка С.А.,
без повідомлення (виклику) учасників справи,
дослідивши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи №918/76/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІДРОЛІДЕР"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІДРАСЕРВІС"
про стягнення грошових коштів,
1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Товариство з обмеженою відповідальністю "ГІДРОЛІДЕР" (далі - позивач) звернулася до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою від 23.01.2025 за вих. №б/н до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІДРАСЕРВІС" (далі - відповідач) про стягнення 356.853,71 грн, з яких: 319.443,99 грн основної заборгованості, 6.207,17 грн трьох процентів річних, 31.202,55 грн інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 03.02.2025 позовну заяву з доданими до неї документами направлено за вимогами територіальної юрисдикції (підсудності) до Господарського суду Дніпропетровської області.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №918/76/25 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.02.2025.
Ухвалою від 03.03.2025 залишено позовну заяву без руху, запропоновано позивачу надати до господарського суду документи, які підтверджують направлення іншим учасникам справи копій позовної заяви і доданих до неї документів з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.
Через відділ документального забезпечення 10.03.2025 від позивача надійшла заява від 04.03.2025 за вих. №б/н про усунення недоліків позовної заяви, до якої позивач додав докази які підтверджують направлення іншим учасникам справи копій позовної заяви і доданих до неї документів з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.
Ухвалою від 17.03.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження).
Як вбачається з матеріалів справи, ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2025 надсилалася відповідачу на адресу: 49001, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вул. Костомарівська, будинок 4, за трек-номером 0610240134759.
Зазначена кореспонденція повернулась на адресу господарського суду без вручення адресату, зокрема, 07.04.2025 з відміткою пошти “за закінченням терміну зберігання».
Відповідно до частин третьої і сьомої статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Порядок вручення судових рішень визначено у статті 242 ГПК України, за змістом частини 5 якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.
Частиною одинадцятою статті 242 ГПК України передбачено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з положеннями частини 6 статті 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (пункт 3); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 4); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пункт 5).
Порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку визначають Правила надання послуг поштового зв'язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, і які регулюють відносини між ними.
Відповідно до пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження.
Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, з позначкою “відмова від отримання».
Верховний Суд в ухвалі від 11.08.2022 у справі № 916/514/21 зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв'язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статей 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, господарський суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб'єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.
Більш того, обов'язок суду повідомити учасників справи про дату, час і місце судового засідання є реалізацією однієї з основних засад (принципів) господарського судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов'язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про дату, час і місце судового засідання, але й основних засад (принципів) господарського судочинства.
Розгляд справи є можливим лише у разі наявності у суду відомостей щодо належного повідомлення учасників справи та інших осіб про дату, час і місце судового засідання. Право бути належним чином повідомленим про дату, час і місце слухання справи не може бути формальним, оскільки протилежне не відповідає ідеї справедливого судового розгляду, яка включає основоположне право на змагальність провадження (подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №918/1478/14, від 03.08.2022 у справі №909/595/21).
Виходячи зі змісту статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 (далі - Правила №270), у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 у справі №908/1724/19, від 14.08.2020 у справі №904/2584/19 та від 13.01.2020 у справі №910/22873/17).
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначав, що відсутнє порушення, якщо відповідач у цивільній справі відсутній, при цьому його не було знайдено за адресою, яку надали позивачі, а місце його перебування неможливо було встановити, незважаючи на зусилля національних органів влади, зокрема, розміщення оголошень у газетах та подання запитів до поліції (рішення у справі "Нун'єш Діаш проти Португалії" від 10.04.2003, заяви №69829/01, №2672/03).
Відповідно до статті 9 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (далі - Закон "Про державну реєстрацію") відомості до ЄДР про юридичну особу, в тому числі щодо її місця знаходження, вносяться відповідно до інформації, наданої самою юридичною особою.
Вказане дає підстави вважати, що така адреса є актуальною, та саме на особу, місцезнаходження якої визначено конкретною адресою, покладено обов'язок перевіряти надходження поштової кореспонденції.
Суд звертає увагу, що відповідач є фізичною особою - підприємцем, на яку відповідно до статті 4, частини першої, пункту 10 частини другої статті 9 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" покладено обов'язок зазначати достовірні дані щодо власного місцезнаходження, які відповідно до статті 10 зазначеного Закону вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону "Про поштовий зв'язок" та Правил №270 (аналогічна правова позиція висвітлена у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.03.2023 у cправі №910/18543/21).
Правильність адреси місця проживання відповідача підтверджується даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Господарський суд також бере до уваги і те, що ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2025 були оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень невідкладно.
Суд вважає за необхідне зазначити, що статтями 42, 43 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; а також повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Сторони мають цікавитися станом відомих їм судових проваджень.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частина третя статті 13 ГПК України).
Згідно частини четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов'язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Так, суд встановив, що ухвала від 17.03.2025 вважається врученою відповідачу у день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про закінчення терміну зберігання, а саме 04.04.2025.
Відповідачу(ам) в ухвалі від 17.03.2025 встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У зазначений строк відповідач(і) має(ють) право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 165 ГПК України, власні заяви чи клопотання, подання яких передбачене положеннями ГПК України, (у разі наявності), а також всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 165 ГПК України одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду копія відзиву та доданих до нього документів, в т.ч. заяв чи клопотань, відповідач(і) зобов'язаний(і) надіслати іншим учасникам справи, докази чого надати суду разом з відзивом (розрахунковий чек, опис вкладення до цінного листа).
Крім цього, відповідачу(ам) роз'яснено, що у разі ненадання відповідачем(ами) відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).
Отже, строк для подачі відзиву тривав до 21.04.2024.
Станом на дату винесення рішення відзив не подано.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.
З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. А тому, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.
Стислий виклад позиції позивача
Позовні вимоги мотивовані тим, що наявними у справі письмовими доказами є доведеним факт прострочення виконання відповідачем зобов'язань за договором, а тому з відповідача підлягають стягненню сума заборгованості і нараховані на неї три проценти річних та інфляційні втрати.
Стислий виклад позиції відповідача
Відповідач відзив на позов не надав.
2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ
Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У даному випадку до предмета доказування входять обставини: укладання договору; оплати товару; поставки товару; наявності чи відсутності підстав для стягнення заборгованості та нарахованих на неї трьох процентів річних та інфляційних втрат; правомірності заявлених позовних вимог.
Суд встановив, що 10.04.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ГІДРАСЕРВІС" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ГІДРОЛІДЕР" (далі - відповідач, покупець) був укладений договір постачання №130 (далі - договір) відповідно п. 1.1 договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукцію, належної якості та разом із товаросупровідною документацією, згідно замовлення покупця, направленого засобами письмового/факсимільного/електронного зв'язку, а покупець зобов'язаний приймати продукцію у власність та своєчасно здійснювати оплату в строки та в порядку, що передбачені умовами цього договору.
Загальна кількість продукції за цим договором складається із загальної кількості продукції, отриманої покупцем протягом дії договору згідно видаткових накладних (п. 1.3. договору).
Загальна вартість договору визначається як сума вартості продукції, поставленої на умовах цього договору протягом терміну його дії (п. 2.1. договору).
Відповідно до п. 2.2 договору ціна продукції, що постачається, зазначається у видаткових накладних на кожну партію. Ціна продукції включає в себе вартість упаковки, маркування, завантаження продукції та інші видатки доставки на умовах договору.
Поставка продукції постачальником здійснюється на умовах самовивозу ЕХУ -склад постачальника, який знаходиться за адресою: вул. Чорновола 2а, м. Вишневе, Київська обл., згідно з міжнародними правилами Інкотермс у редакції 2010 року та з врахуванням умов цього договору. Інші умови поставки можуть зазначатися покупцем у замовленні та додатково погоджуватись сторонами (п. 3.1 договору).
Датою поставки продукції вважається день, в який продукція фактично передана від постачальника до покупця (одержувача) в місці призначення, яке зазначене в договорі та додатках до нього (п. 3.6 договору).
Пунктами 4.1., 4.2. договору покупець здійснює оплату замовленої партії продукції на умовах 100% попередньої оплати протягом 5 банківських днів з моменту отримання оригіналу або копії рахунку-фактури, що переданий шляхом факсимільного/електронного зв'язку, шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті на поточний рахунок постачальника. Датою оплати продукції вважається дата надходження грошових коштів на поточний рахунок постачальника.
Доставка товару покупцю здійснюється за рахунок постачальника (п. 4.3 договору) із внесеними змінами додатковою угодою №1 від 10.04.2023, додатковою угодою №2 від 11.04.2023.
Відповідно п. 5.1 договору покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі, відповідно до розділу 4 цього договору, здійснювати оплату вартості отриманої продукції.
Договір набирає чинності з дати підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2023 року.
Додатковою угодою №3 від 29.12.2023 року до договору постачання № 130 строк дії договору було продовжено до 31.12.2024.
Позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату № 2564 від 15.08.2023 на загальну суму 405.099,00 грн.
На підставі видаткової накладної №2564 від 12.12.2023, яка підписана уповноваженими представниками сторін електронним підписом, позивачем було видано відповідачу товар, а саме: Блок відбору потужності 2Р-1 (одношестерений прямий) в кількості 50 шт., Гідророзподільник 3/4 "190 bаг (140 л/хв) на 4 болти в кількості 50 шт., Джойстік 3-позиційний 3-канальний в кількості 50 шт., Пневмоніпель 1/8 до 6 мм в кількості 200 шт., без повної оплати по рахунку у зв'язку з крайньою необхідністю та проханням відповідача, й обіцянням оплатити залишок суми згодом.
Позивачем у день виникнення податкових зобов'язань продавця було зареєстровано податкову накладну № 3738 від 12.12.2023.
Однак, відповідачем не було виконано свого обов'язку з оплати товару згідно рахунку на оплату №2564 від 15.08.2023 та видаткової накладної.
Платіжним дорученням №33 від 07.02.2024 відповідачем було частково сплачено рахунок № 2564 від 15.08.2023 на суму 50.000,00 грн та платіжним дорученням №41 від 13.02.2024 покупцем було частково сплачено рахунок № 2564 від 15.08.2023 на суму 100.000,00 грн.
В подальшому листом №б/н від 03.01.2024 покупець просив зарахувати переплату за платіжним дорученням №262 від 03.01.2024 в сумі 82.675,00 грн по рахунку №2324 від 26.07.2023, як оплату по рахунку №2564 від 15.08.2023.
А тому з урахуванням переплати залишок несплаченої вартості товару рахунком на оплату №2564 від 15.08.2023 та видаткової накладної склав 172.424,00 грн, однак заборгованість відповідачем не сплачена.
Позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату № 3943 від 15.12.2023 на загальну суму 15.319,99 грн.
На підставі видаткової накладної №3943 від 15.12.2023, яка підписана уповноваженими представниками сторін електронним підписом, позивачем було видано відповідачу товар, а саме: Насос шестеренний І8О серія 30 82л універсальний в кількості 2 шт. без повної оплати по рахунку.
Позивачем у день виникнення податкових зобов'язань продавця було зареєстровано податкову накладну № 3742 від 15.12.2023.
Відповідач не виконав свого обов'язку з оплати товару згідно рахунку на оплату №3943 від 15.12.2023 та видаткової накладної.
Несплачена вартость товару рахунком на оплату № 3943 від 15.12.2023 та видаткової накладної складає 15.319,99 грн.
Позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату №70 від 10.01.2024 на загальну суму 131.700,00 грн.
На підставі видаткової накладної №70 від 10.01.2024, яка підписана уповноваженими представниками сторін електронним підписом, позивачем було видано відповідачу товар, а саме: Насос шестеренний 82л (4 болти) І8О лівий в кількості 10 шт., блок відбору потужності РТО 2Р1 ЕМС 201 102 2 в кількості 8 шт., Клапан гідравлічний 4В 1" ОРЕМ ЬООР в кількості 9 шт. без повної оплати по рахунку.
Позивачем у день виникнення податкових зобов'язань продавця було зареєстровано податкову накладну №42 від 10.01.2024.
Відповідач не виконав свого обов'язку з оплати товару згідно рахунку на оплату №70 від 10.01.2024 та видаткової накладної.
Несплачена вартість товару рахунком на оплату №70 від 10.01.2024 та видаткової накладної складає 109.750,00 грн.
Згідно акта звіряння взаємних розрахунків за період: 01.01.2024 - 30.05.2024 між ТОВ «ГІДРОЛІДЕР» і ТОВ «ГІДРАСЕРВІС» сторони погодили, що станом на 30.05.2024 заборгованість покупця перед продавцем складає 319.443,99 грн.
Відповідачем не було виконано свого обов'язку з повної оплати товарів згідно рахунків на оплату № 2564 від 15.08.2023, № 3943 від 15.12.2023 № 70 від 10.01.2024, у зв'язку із чим станом на 22.01.2025 у відповідач виник борг в загальному розмірі 356.853,71 грн, яка складається з: 319.443,99 грн основна сума боргу; 31.202,55 грн інфляційних збитків; 6.207,17 грн 3% річних.
Наведені вище обставини і зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.
3. ПОЗИЦІЯ СУДУ
Предметом спору у даній справі є вимоги позивача до відповідача про стягнення 319.443,99 грн основної заборгованості, 6.207,17 грн трьох процентів річних, 31.202,55 грн інфляційних втрат.
Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 180 ГК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
В ч. 3 ст. 180 ГК України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Оцінивши зміст договору, господарський суд встановив, що сторонами погоджено його істотні умови.
Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками.
Договір у встановленому порядку не оспорено; не розірвано; не визнано недійсним.
Таким чином укладений між сторонами договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Отже, двосторонній характер договору зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Тобто з укладенням такого договору постачальник бере на себе обов'язок поставити певний товар і, водночас, покупець зобов'язується прийняти та оплатити такий товар.
Порядок оплати товару врегульовано розділом 4 договору.
Пунктом 4.1 договору передбачено, що покупець здійснює оплату замовленої партії продукції на умовах 100% попередньої оплати протягом 5 банківських днів з моменту отримання оригіналу або копії рахунку-фактури, що переданий шляхом факсимільного/електронного зв'язку, шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті на поточний рахунок постачальника.
Датою оплати продукції вважається дата надходження грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п. 4.2. договору).
На виконання умов договору постачальник здійснив поставку, а покупець отримав та прийняв товар на загальну суму 187.528,99 грн, що підтверджується наступним.
Позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату № 2564 від 15.08.2023 на загальну суму 405.099,00 грн.
На підставі видаткової накладної №2564 від 12.12.2023, яка підписана уповноваженими представниками сторін електронним підписом, позивачем було видано відповідачу товар, а саме: Блок відбору потужності 2Р-1 (одношестерений прямий) в кількості 50 шт., Гідророзподільник 3/4 "190 bаг (140 л/хв) на 4 болти в кількості 50 шт., Джойстік 3-позиційний 3-канальний в кількості 50 шт., Пневмоніпель 1/8 до 6 мм в кількості 200 шт., без повної оплати по рахунку у зв'язку з крайньою необхідністю та проханням відповідача, й обіцянням оплатити залишок суми згодом.
Позивачем у день виникнення податкових зобов'язань продавця було зареєстровано податкову накладну № 3738 від 12.12.2023.
Однак, відповідачем не було виконано свого обов'язку з оплати товару згідно рахунку на оплату №2564 від 15.08.2023 та видаткової накладної.
Платіжним дорученням №33 від 07.02.2024 відповідачем було частково сплачено рахунок № 2564 від 15.08.2023 на суму 50.000,00 грн та платіжним дорученням №41 від 13.02.2024 покупцем було частково сплачено рахунок № 2564 від 15.08.2023 на суму 100.000,00 грн.
В подальшому листом №б/н від 03.01.2024 покупець просив зарахувати переплату за платіжним дорученням №262 від 03.01.2024 в сумі 82.675,00 грн по рахунку №2324 від 26.07.2023, як оплату по рахунку №2564 від 15.08.2023.
А тому, з рахуванням зарахування переплати, залишок несплаченої вартості товару рахунком на оплату №2564 від 15.08.2023 та видаткової накладної склав 172.424,00 грн, однак заборгованість відповідачем не сплачена.
Позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату № 3943 від 15.12.2023 на загальну суму 15.319,99 грн.
На підставі видаткової накладної №3943 від 15.12.2023, яка підписана уповноваженими представниками сторін електронним підписом, позивачем було видано відповідачу товар, а саме: Насос шестеренний І8О серія 30 82л універсальний в кількості 2 шт. без повної оплати по рахунку.
Позивачем у день виникнення податкових зобов'язань продавця було зареєстровано податкову накладну № 3742 від 15.12.2023.
Відповідач не виконав свого обов'язку з оплати товару згідно рахунку на оплату №3943 від 15.12.2023 та видаткової накладної.
Несплачена вартость товару рахунком на оплату № 3943 від 15.12.2023 та видаткової накладної складає 15.319,99 грн.
Позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату №70 від 10.01.2024 на загальну суму 131.700,00 грн.
На підставі видаткової накладної №70 від 10.01.2024, яка підписана уповноваженими представниками сторін електронним підписом, позивачем було видано відповідачу товар, а саме: Насос шестеренний 82л (4 болти) І8О лівий в кількості 10 шт., блок відбору потужності РТО 2Р1 ЕМС 201 102 2 в кількості 8 шт., Клапан гідравлічний 4В 1" ОРЕМ ЬООР в кількості 9 шт. без повної оплати по рахунку.
Позивачем у день виникнення податкових зобов'язань продавця було зареєстровано податкову накладну №42 від 10.01.2024.
Відповідач не виконав свого обов'язку з оплати товару згідно рахунку на оплату №70 від 10.01.2024 та видаткової накладної.
Несплачена вартость товару рахунком на оплату №70 від 10.01.2024 та видаткової накладної складає 131.700,00 грн.
Згідно акта звіряння взаємних розрахунків за період: 01.01.2024 - 30.05.2024 між ТОВ «ГІДРОЛІДЕР» і ТОВ «ГІДРАСЕРВІС» сторони погодили, що станом на 30.05.2024 заборгованість покупця перед продавцем складає 319.443,99 грн.
Проте, станом на розгляду спору відповідач розрахунків не провів.
Доказів зворотного матеріали справи не містять
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України ( надалі ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За вимогами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк ( термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст.509 ЦК України, ст. 173 ГК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію ( передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має гуртуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання ( неналежне виконання).
За приписами ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону , інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно із нормами частини першої статті 712 ЦК України, які кореспондуються із положеннями частини першої статті 265 ГК України, за договором поставки продавець ( постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язається передати (поставити) у встановлений строк ( строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 662 ЦК України: “Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.»
При цьому, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент : 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар ( частина перша статті 664 ЦК України).
З викладеного вбачається, що відповідач не провів в повному обсязі з позивачем розрахунків, чим порушив умови договору. Таким чином на дату складання позовної заяви заборгованість відповідача перед позивачем становить 319.443,99 грн.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару.
З урахуванням встановленого господарський суд визнає вимоги позивача щодо стягнення основної заборгованості у розмірі 319.443,99 грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо вимог про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач нарахував три проценти річних за загальний період прострочення з 31.05.2024 до 22.01.2025 на загальну суму 6.207,17 грн.
Господарський суд перевірив розрахунок трьох процентів річних визнав його арифметично та методологічно правильними, а вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню 6.207,17 грн.
Позивач нарахував інфляційні втрати за загальний період прострочення з червня 2024 року до грудня 2024 року на загальну суму 31.202,55 грн.
Господарський суд перевірив розрахунок інфляційних втрат та визнав його арифметично та методологічно правильними, а вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню 31.202,55 грн.
Відповідач контррозрахунку не надав; арифметичну правильність вимоги не заперечив.
Згідно з приписами ч. 4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті.
На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У справі, що розглядається, суд дійшов висновку, що позовні вимоги із зазначених позивачем підстав підлягають задоволенню у повному обсязі.
Судові витрати
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача.
Суд також встановив, що 27.12.2024 між позивачем (далі - позивач, клієнт) та адвокатським бюро «Савчак» в особі директора Савчак Я.О. (далі - адвокат) був укладений договір про надання професійних правничих послуг адвоката № 27-12/2024 (далі - договір).
На сторінці 1,2 договору сторони узгодили суттєві обставини правового питання клієнта, в т.ч. документи, а саме:
- погодинний порядок розрахунку гонорару у вартості 3.000,00 грн за 1 годину;
- адвокатом було надано послуги: консультація щодо можливості стягнення коштів, які не було сплачено за договором постачання №130 від 10.04.2023 - 1 година у розмірі 3.000,00 грн; підготовка позовної заяви про стягнення заборгованості за поставку товару - 4 години у розмірі 12.000,00 грн.
Сплата гонорару клієнтом здійснюється на протязі 30 днів від дня винесення/проголошення рішення суду по справі про стягнення заборгованості з ТОВ «Гідрасервіс» за договором постачання №130 від 10.04.2023.
Згідно статті 2 договору одна сторона - адвокат,- приймає на себе доручення іншої
сторони - клієнта (або його представника) - про надання клієнту юридичної допомоги
обумовленого ним виду в інтересах клієнта на умовах, передбачених договором, а інша сторона - клієнт (або його представник) - зобов'язується сплатити гонорар за дії адвоката по наданню правової допомоги, а також у випадку необхідності - фактичні витрати, пов'язані з виконанням договору.
Предметом договору є послуги, які адвокат зобов'язується надати клієнту, і які будуть включати в себе професійні правничі послуги адвоката, вид яких визначено п. б ч. 1 ст. 19 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», визначені на стор. 1-2 даного Договору, у тому числі адвокатські запити, заяви, скарги, клопотання, пояснення, заперечення, довідки та будь-які інші документи що направлені на виконання предмету даного договору для здійснення представництва інтересів клієнта у адміністративних та інших установах, організаціях усіх форм власності, з усіма правами наданими законом адвокату, заявнику, скаржнику, позивачу, відповідачу, третій особі тощо.
Відповідно до статті 3 договору сторони вільно погодили вказаний розмір гонорару та порядок його виплати за виконання предмету даного договору, визначені на стор. 1-2 даного договору. Оплата гонорару здійснюється на реквізити, зазначені в ст. 10 даного договору.
Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Строк даного договору починає свій перебіг у момент, внесення гонорару клієнтом та діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків по даному договору (стаття 8 договору).
23.01.2025 сторонами було підписано акт щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт приймання-передачі професійних правничих послуг адвоката №1 від 23.01.2025 на загальну суму 15.000,00 грн.
Адвокатським бюро 23.01.2023 було складено розрахунок згідно із договором про надання професійних правничих послуг адвоката №27-12/2024 від 27.12.2024 на загальну суму 15.000,00 грн.
Статтею 15 ГПК України регламентовано, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Згідно з частинами 1, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до статті 126 ГПК у України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
З урахуванням вищезазначених вимог закону при визначені розміру правничої допомоги суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.11.2021 у справі №914/1945/19, від 23.11.2021 у справі №873/126/21).
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Вказаний правовий висновок наведений у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Також Об'єднана палата зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Водночас у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5 - 6 статті 126 ГПК України).
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5 - 7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу витрат повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічні висновки наведені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19.
У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням того, що рішення відбулось на користь позивача і спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, витрати у справі в даному випадку підлягають покладенню на відповідача.
За приписами частини 8 статті 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При цьому суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/20, відповідно до яких Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis рішення ЄСПЛ у справі “East/West» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West., заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі “Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з “гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають “гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі “Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v., заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала “гонорар успіху» у сумі 6.672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3.000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).
З урахуванням наведеного вище не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату “гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
При цьому суд не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює дані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону у справі (відповідача).
Господарський суд надав оцінку наданим позивачу послугам професійної правової допомоги та дійшов таких висновків.
Справа №918/76/25 є малозначною справою. Спірна заборгованість виникла у зв'язку із тим, що відповідач не в повному обсязі оплатив надані послуги.
Суд також відзначає, що судова практика з питань, які постали при вирішенні спору, є сталою, а тому її знаходження та використання не потребувало значного часу.
Сторонами в договорі, акті та розрахунку було визначено, що погодинний порядок розрахунку гонорару у вартості 3.000,00 грн за 1 годину; - адвокатом було надано послуги: консультація щодо можливості стягнення коштів, які не було сплачено за договором постачання №130 від 10.04.2023 - 1 година у розмірі 3.000,00 грн; підготовка позовної заяви про стягнення заборгованості за поставку товару - 4 години у розмірі 12.000,00 грн.
Разом з тим, суд зазначає, що консультація щодо можливості стягнення коштів, які не було сплачено за договором постачання №130 від 10.04.2023 охоплюється підготовкою позовної заяви (тобто витрати часу на підготовку позовної заяви сумарно склали п'ять годин).
Приймаючи рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує позицію Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, наведену у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 12.01.2023 у cправі №908/2702/21, відповідно до яких під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах п'ятій-сьомій статті 129 ГПК України і не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
З огляду на специфіку та малозначність справи, результат її вирішення, обсяг, вид та зміст наданих послуг, суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини та Верховного Суду, дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у справі №918/76/25 є завищеним, а тому не вбачається розумна необхідність понесення судових витрат у заявленому до відшкодування розмірі на суму 15.000,00 грн у суді першої інстанції у даній справі.
Оцінивши суму позову, зміст наданих позовних вимог, які фактично полягають у складанні позовної заяви, суд вважає, що обґрунтованою є вартість послуг у розмірі 7.500,00 грн.
З урахуванням викладеного витрати позивача на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 7.500,00 грн суд вирішив не розподіляти та покласти на позивача.
Таким чином, на відповідача суд покладає витрати позивача на професійну правову допомогу у розмірі 7.500,00 грн, з урахуванням того, що 100% позовних вимог позивача судом задоволено.
Керуючись ст.ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241, 252 ГПК України, суд
Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІДРАСЕРВІС" (49001, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вул. Костомарівська, будинок 4; ідентифікаційний код 45003787) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІДРОЛІДЕР" (04201, місто Київ, ВУЛИЦЯ ПЕТРА КАЛНИШЕВСЬКОГО, будинок 7, квартира 532; ідентифікаційний код 43034986) 319.443,99 грн (триста дев'ятнадцять тисяч чотириста сорок три грн 99 к.) основної заборгованості, 6.207,17 грн (шість тисяч двісті сім грн 17 к.) трьох процентів річних, 31.202,55 грн (тридцять одну тисячу двісті дві грн 55 к.) інфляційних втрат, 5.352,81 грн (п'ять тисяч триста п'ятдесят дві грн 81 к.) судового збору, 7.500,00 грн (сім тисяч п'ятсот грн 00 к.) витрат на оплату послуг професійної правової допомоги.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.А. Дупляк