вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
16.05.2025м. ДніпроСправа № 904/920/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Татарчука В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу
За позовом Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" (Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг)
до Фізичної особи-підприємця Корольова Юрія Михайловича (Дніпропетровська обл., Криворізький р-н, смт Христофорівка)
про стягнення заборгованості за теплову енергію
Комунальне підприємство теплових мереж "Криворіжтепломережа" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Корольова Юрія Михайловича про стягнення заборгованості в загальному розмірі 19318,34грн, з якої: 15978,69грн заборгованості теплову енергію, 2675,25грн інфляційних втрат, 664,40грн трьох відсотків річних. Судові витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору на відпуск теплової енергії на потреби опалення, вентиляції та гарячого водопостачання №1074 від 19.04.2001 щодо своєчасної та повної оплати за послуги з постачання теплової енергії за період з 01.12.2021 по 28.02.2022.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2025 позовну заяву Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" залишено без руху на підставі статей 162, 164 Господарського процесуального кодексу України та надано позивачу строк для усунення недоліків.
12.03.2025 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява, в якій надано обґрунтування своїх позовних вимог саме як до фізичної особи-підприємця, та усунув недоліки позовної заяви.
Зважаючи на те, що справа є незначної складності, враховуючи приписи статті 12, частини першої статті 247, частини сьомої статті 250 Господарського процесуального кодексу України, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2025 справу прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними в матеріалах справи документами. Зобов'язано відповідача надати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідач відзив на позов не надав, про розгляд справи повідомлявся належним чином.
З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.
Господарським судом направлялась ухвала суду від 17.03.2025 на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 53026, Дніпропетровська обл., Криворізький р-н,
смт Христофорівка, вул. Садова, 32.
Доказом вручення ухвали суду від 17.03.2025 є рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0610240377759, відповідно до якого, відповідач отримав зазначену ухвалу суду 15.04.2025 (а.с. 75 том 1).
Враховуючи дату отримання ухвали суду - 15.04.2025, відповідач мав подати відзив на позовну заяву в строк до 30.05.2025 включно.
Будь-яких клопотань про продовження зазначеного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною другою статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило і поважних причин пропуску такого строку суду також не повідомлено.
Станом на 16.05.2025 відповідач не надав до суду відзив на позов.
Згідно із частиною першою статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України").
Судом також враховано, що в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Враховуючи предмет та підстави позову у даній справі, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Відповідач мав достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, однак не зробив цього, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем до суду не надано.
Таким чином, суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.
Відповідно до пункту 10 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.
Враховуючи достатність часу наданого сторонами для подання заяв по суті справи чи з процесуальних питань, суд вважає за можливе завершити розгляд справи.
Згідно з частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з розглядом справи без виклику учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд,-
19.04.2001 між Комунальним підприємством теплових мереж "Криворіжтепломережа" (далі - постачальник, позивач) та Корольовим Юрієм Михайловичем (далі - споживач, відповідач) укладений договір на відпуск теплової енергії на потреби опалення, вентиляції та гарячого водопостачання №1074 (далі - договір).
Відповідно до пункту 1 договору постачальник зобов'язується відпускати споживачу теплову енергію на потреби опалення, вентиляції, гарячого водопостачання та пару відповідно з встановленим планом теплоспоживання з 15.04.2001 по 31.12.2001, за адресою адміністративна будівля, вул. Революційна, 27.
Пунктом 2 договору визначено, що відпуск теплової енергії для потреб опалення та вентиляції здійснюється впродовж опалювального періоду, встановленого відповідним рішенням виконкому Криворізької міської ради народних депутатів (при цьому плановий опалювальний період з 15 жовтня по 15 квітня), гаряче водопостачання відпускається впродовж року (за винятком ремонтного періоду).
Облік кількості теплової енергії спожитої відповідачем, здійснюється згідно показників приборів обліку, встановлених на межі розділу. При відсутності приборів обліку споживач розраховується з постачальником за проєктними навантаженнями (пункт 5 договору).
Згідно з пунктом 25 договору оплата за спожиту теплову енергію здійснюється споживачем щомісячно протягом п'яти днів після отримання рахунку постачальника.
Цей договір укладається на строк з 15.04.2001 року по 31.12.2001 року та вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення строку не надійде заяви однієї із сторін про відмову від цього договору або його перегляд (пункт 26 договору).
Договір підписаний сторонами без зауважень та заперечень до нього.
Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В матеріалах справи відсутні докази того, що договір визнавався недійсним в судовому порядку.
Так, жодна із сторін письмово не виявила бажання припинити дію договору. Відтак, договір на відпуск теплової енергії на потреби опалення, вентиляції та гарячого водопостачання №1074 від 19.04.2001 був чинним на час виникнення спірних правовідносин.
Фізична особа-підприємець Корольов Юрій Михайлович є власником нежитлової двоповерхової будівлі (будівлі майстерні з ремонту холодильників з гаражами) за №27, яка знаходиться по вул. Степна Тільги (колишня назва - Революційна) у м. Кривому Розі. Дана будівля належить відповідачу на підставі договору купівлі-продажу від 20.06.2000, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Журавльовою І.В.
Зазначене підтверджується Інформаційною довідкою №404293968 від 19.11.2024 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна та свідоцтвом про право власності на нежитлові будівлі
від 18.12.2000 (а.с. 10-12 том 1).
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 11.12.2000 проведена державна реєстрація Корольова Юрія Михайловича як суб'єкта господарювання.
Згідно з частиною першою статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Саме у господарських відносинах фізичні особи-підприємці приймають участь перш за все як підприємці, а не як фізичні особи, та лише на підставі їх реєстрації і внесення відомостей про них до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців.
Визначення правильної юрисдикційності того чи іншого спору має важливе значення. Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що кожен має право на суд, встановлений законом. Тобто, відповідний орган повинен мати повноваження вирішувати питання, що належать до його компетенції, на основі принципу верховенства права (рішення від 29.04.1988 року у справі "Белілос проти Швейцарії"). Юрисдикцію суду має визначати закон (доповідь Європейської комісії від 12.10.1978 року у справі "Занд проти Австрії").
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певну справу належить розглядати за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України.
Статтею 20 Господарського процесуального кодексу України визначено предметну та суб'єктну юрисдикцію господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції.
Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Як вбачається з матеріалів справи, реєстрація Корольова Ю.М. як суб'єкта підприємницької діяльності, підтверджується матеріалами справи, на даний час запис про припинення підприємницької діяльності у реєстрі відсутній.
Відтак, відповідач є діючим суб'єктом підприємницької діяльності.
Викладене свідчить про факт придатності та пристосування та використання адміністративної будівлі, розташованої за адресою: вул. Степана Тільги (Революційна), буд. 27 в м. Кривому Розі, Дніпропетровська області, для використання саме з комерційною метою та у підприємницькій діяльності.
17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів». Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
На підставі вказаних доказів в їх сукупності, враховуючи низьку вірогідність використання придатного для ведення підприємницької діяльності адміністративної будівлі саме у побутових цілях фізичної особи, особливо за умови наявності у неї статусу підприємця та основного виду діяльності - здача в оренду нерухомого майна, більш вірогідними є докази, які підтверджують використання відповідачем спірного нежитлового приміщення саме з підприємницькою (комерційною, господарською) метою, у зв'язку з чим, даний спір підлягає розгляду саме за господарською юрисдикцією.
На виконання своєї статутної мети КПТМ "Криворіжтепломережа" здійснювало у зазначений період постачання теплової енергії відповідачу, а відповідач отримував теплову енергію.
Протилежного матеріали справи не містять.
На виконання умов зазначеного договору Комунальним підприємством теплових мереж "Криворіжтепломережа" здійснено постачання теплової енергії відповідачу на протязі всього періоду, передбаченого договором, та щорічними розпорядженнями виконавчого комітету Криворізької міської ради Дніпропетровської області "Про початок та закінчення опалювального періоду", що підтверджується актами подання теплоносія на адміністративну будівлю, актами прийому-передачі теплової енергії та виставленими для оплати рахунками-фактурами (а.с. 13-35 том 1).
Тарифи передбачено за період з 25.10.2021 по 17.10.2023 тариф за 1 Гкал 5065,99грн (з ПДВ) (рішення Криворізької міської ради від 22.10.2021 №530 п.1.1.2 для потреб категорії "інші споживачі" КПТМ "Криворіжтепломережа"), за період з 18.10.2023 по 25.09.2024 за 1 Гкал 3481,81грн (з ПДВ) (згідно з рішенням Виконавчого комітету Криворізької міської ради від 18.10.2023 №1272 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послугу з постачання теплової енергії Комунальному підприємству теплових мереж "Криворіжтепломережа", для потреб інших споживачів), за період з 26.09.2024 по теперішній час тариф за 1 Гкал 4664,18 грн. (з ПДВ) (згідно рішення Криворізької міської ради від 21.08.2019 №808 для потреб категорії "інші споживачі" КПТМ "Криворіжтепломережа").
Згідно з розрахунком позивача заборгованість відповідача за теплову енергію за період з 01.12.2021 по 28.02.2022 склала 15978,69грн (а.с. 46 том 1).
На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував інфляційні втрати у сумі 2675,25грн за період з червня 2022 року по січень 2025 року та три відсотки річних у сумі 664,40грн за період з 07.06.2022 по 10.02.2025 (а.с. 47 том 1).
З метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідача була направлена претензія №1074/15324 (вих. №2957/13 від 31.12.2024) про сплату заборгованості (а.с. 48-50 том 1), яка останнім була отримана 23.01.2025 та залишена без відповіді та задоволення.
На час розгляду справи доказів сплати заборгованості сторонами суду не надано.
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з поставкою позивачем теплової енергії за договором та виконанням/невиконанням відповідачем обов'язку щодо повної його оплати, наявність підстав для стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних у розрахованих позивачем сумах.
Дослідивши матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.
Згідно з пунктом 4 Правил користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198 користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, укладеного між споживачем та теплопостачальною організацією.
Як вбачається, позивач здійснював теплопостачання у адміністративну будівлю, яка належить відповідачу.
У розумінні Закону України "Про теплопостачання" та Правил користування тепловою енергією, споживачем теплової енергії є фізична або юридична особа, що використовує теплову енергію на підставі договору.
Слід зазначити, що відповідно до статті 1 Закону України "Про теплопостачання", зокрема, саме споживачі та постачальники теплової енергії є суб'єктами відносин у сфері теплопостачання і, як наслідок, відносини у цій сфері встановлюються шляхом укладення договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії.
Разом з цим, визначальним для вибору виду договору для укладення між теплопостачальною організацією та споживачем, і, як наслідок, тарифу, який застосовуватиметься у розрахунках між сторонами, є саме визначення категорії, до якої відноситься споживач: населення, яке є власниками, орендарями житлових приміщень (квартир) і отримує послуги з централізованого опалення, укладає із теплопостачальною організацією договір про надання послуг з централізованого опалення із зазначенням встановленого тарифу на послугу з централізованого опалення; фізичні особи-підприємці, які використовують, зокрема, нежитлові приміщення у структурі багатоквартирних житлових будинків для здійснення у них підприємницької діяльності, укладають з теплопостачальними організаціями договори купівлі-продажу теплової енергії із зазначенням у них встановленого тарифу для "інших споживачів".
Згідно з пунктом 1.5 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, затвердженого постановою НКРЕКП від 25.06.2019 №1174 формування тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії здійснюється з урахуванням витрат за кожним видом ліцензованої діяльності, облік яких ведеться ліцензіатом окремо. Тарифи формуються для таких категорій споживачів: населення; бюджетні установи; релігійні організації (крім обсягів, що використовуються для провадження виробничо-комерційної діяльності); інші споживачі. Тарифи для кожної категорії споживачів визначаються на підставі економічно обґрунтованого розподілу витрат, пов'язаних з виробництвом, транспортуванням та постачанням теплової енергії.
Критерії розмежування споживачів на певні категорії визначені листом Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 18.03.2015 №2450/15/61-15 (далі - лист).
Так, зі змісту зазначеного листа вбачається, що згідно зі статтею 379 Цивільного кодексу України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.
Отже, оплату за теплову енергію та житлово-комунальні послуги за тарифами "для населення" здійснюють власники/користувачі житлового будинку, квартири, інших приміщень, призначених та придатних для постійного проживання в них, за умови їх використання виключно для постійного проживання.
Щодо оплати комунальних послуг за тарифами "для бюджетних установ" зазначено, що відповідно до статті 2 Бюджетного кодексу України бюджетні установи - органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідного державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.
Отже, оплату за теплову енергію та житлово-комунальні послуги за тарифами "для бюджетних установ" здійснюють такі установи, які підпадають під визначення зазначеної вище статті 2 Бюджетного кодексу України та мають ознаки відповідної структури, а підтвердженням статусу "бюджетна установа" може бути витяг з Реєстру неприбуткових установ та організацій.
Щодо оплати комунальних послуг за тарифами для "інших споживачів" комунальних послуг зазначено, що всі інші особи, які не підпадають під зазначені вище категорії, здійснюють оплату за теплову енергію та житлово-комунальні послуги за тарифами для "інших споживачів".
Таким чином, відповідач, який є власником нежитлового приміщення та фізичною особою - підприємцем, відноситься до категорії "інші споживачі" через неможливість віднесення останнього до першої та другої категорії споживачів.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до положень статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві, який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно до приписів статей 525 і 526 Цивільного кодексу України та тотожних приписів статті 193 Господарського кодексу України цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином і у встановлений договором строк, а одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.
Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідачем не надано доказів погашення заявленої до стягнення заборгованості за теплову енергію за період з 01.12.2021 по 28.02.2022 у розмірі 15978,69грн, а також не надано доказів на спростування тверджень позивача, що є підставою для задоволення позовних вимог в цій частині.
На підставі статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат у сумі 2675,25грн за період з червня 2022 року по січень 2025 року та трьох відсотків річних у сумі 664,40грн за період з 07.06.2022 по 10.02.2025 (а.с. 47 том 1).
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат та встановлено, що позивачем при розрахунку допущено арифметичні помилки.
Відповідно до виконаного господарським судом розрахунку, до стягнення з відповідача підлягають інфляційні втрати у розмірі 2674,39грн за загальний період з 01.06.2022 по 31.01.2025.
Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку трьох відсотків річних, судом порушень не встановлено.
Згідно зі статтею 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За статтею 89 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про більшу вірогідність доказів, наданих позивачем у підтвердження обґрунтування своєї позиції. Відповідно позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Такі висновки суду засновані передусім на відсутності належних спростувань з боку відповідача цих обставин.
На підставі викладеного, з урахуванням встановлених обставин, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення заборгованості в загальному розмірі 19317,48грн, з якої: 15978,69грн - заборгованість за послуги постачання теплової енергії, 2674,39грн - інфляційні втрати та 664,40грн - три відсотки річних.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі часткового задоволення позову всі судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин судовий збір покладається на відповідача у сумі 2422,29грн.
Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77- 79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позовні вимоги Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" про стягнення з Фізичної особи-підприємця Корольова Юрія Михайловича про стягнення заборгованості в загальному розмірі 19318,34грн, з якої: 15978,69грн заборгованості теплову енергію, 2675,25грн інфляційних втрат, 664,40грн трьох відсотків річних - задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Корольова Юрія Михайловича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" (50000, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, пров. Цісик Квітки, буд. 9, ідентифікаційний код 03342184) 15978,69грн - заборгованості за послуги постачання теплової енергії, 2674,39грн - інфляційних втрат, 664,40грн - трьох відсотків річних та 2422,29грн - витрат по сплаті судового збору.
Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Корольова Юрія Михайловича на користь Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" 0,86грн - інфляційних втрат.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 16.05.2025
Суддя В.О. Татарчук