пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
06 травня 2025 року Справа № 903/93/25
Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняка А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцьктехнобуд"
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньдорбуд"
про стягнення 768198,08 грн,
за участю представників-учасників справи:
від позивача: н/з;
від відповідача: н/з.
У зв'язку з неявкою сторін, запис розгляду судової справи не здійснювався, відповідно до ч.3 ст. 222 ГПК України.
Суть спору: 22.01.2025 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцьктехнобуд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньдорбуд" про стягнення 768198,08 грн, з них 581661,18 грн основного боргу, 79264,95 грн пені, 29083,06 грн штрафу, 17497,64 грн 3% річних, 60691,25 грн інфляційних збитків.
При обґрунтуванні позовних вимог посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору субпідряду № 18/05-2023 від 18.05.2023 в частині повної та своєчасної оплати виконаних робіт за за актами виконаних робіт №1-6.
Ухвалою суду від 23.01.2025 дану позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк 10 днів з дня вручення йому цієї ухвали для усунення недоліків, а саме подати суду докази реєстрації електронного кабінету позивача в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, письмової заяви із обґрунтованим розрахунком основного боргу в сумі 581661,18 грн, із зазначенням арифметичного розрахунку, строку оплати, проплат відповідача по кожному акті(або іншій підставі) окремо.
04.02.2025 представник позивача подав заяву про усунення недоліків позовної заяви. Дана заява з додатком приєднана до матеріалів справи.
Ухвалою суду від 10.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 11.03.2025; запропоновано відповідачу надати відзив на позов, заперечення на відповідь на відзив; позивачу - відповідь на відзив.
27.02.2025 відповідач через систему "Електронний суд" подав відзив на позовну заяву в якому просить у задоволенні позову відмовити. При цьому вказує, що роботи по спірному договору включали в себе улаштування бетонної підготовки, улаштування монолітних залізобетонних конструкцій, гідроізоляція, улаштування деформації вертикальних швів. Позивачу був переданий будівельний майданчик та здійснено допуск до об'єкта будівництва. Відповідачем здійснювалась оплата послуг позивача до моменту виявлення недоліків в зведених будівельних конструкціях, які пов'язані з неякісним виконанням робіт по укладанню бетону. Враховуючи наведене, відповідачем припинено здійснення оплати до вияснення причин недоліків у виконаній роботі підрядника. Також зазначає, що необхідність виправлення недоліків в роботі позивача вимагала від відповідача додаткових витрат на постачання будівельних матеріалів на суму 539585,00 грн. Даний відзив з додатками долучено до матеріалів справи.
11.03.2025 відповідач через систему "Електронний суд" подав клопотання про відкладення підготовчого засідання, у зв'язку з неможливістю забезпечити явку свого представника в дане судове засідання, оскільки останній бере участь в іншому судовому процесі. Дане клопотання долучено до матеріалів справи.
11.03.2025 позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав заяву про проведення судового засідання 11.03.2025 без участі представника позивача.
Ухвалою суду від 11.03.2025 повідомлено сторони про те, що підготовче засідання відбудеться 02.04.2025.
11.03.2025 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньдорбуд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцьктехнобуд" про стягнення 558415,00 грн збитків, завданих неналежним виконанням умов договору субпідряду № 18/05-2023 від 18.05.2023, укладеного між сторонами. Також позивач просить поновити строк на звернення до суду із зустрічним позовом зазначаючи, що ухвала суду про відкриття провадження від 10.02.2025 не була вручена ТзОВ "Волиньдорбуд" поштовим зв'язком, відтак останній не мав можливості вчасно скористатися своїм процесуальним правом на подання зустрічного позову.
Ухвалою суду від 13.03.2025 у задоволені клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньдорбуд" про поновлення строку на подання зустрічного позову відмовлено; зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньдорбуд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцьктехнобуд" про стягнення 558415,00 грн, з додатками, повернуто позивачу.
02.04.2025 відповідач через систему "Електронний суд" подав клопотання про об'єднання в одне провадження, на підставі ст.173 ГПК України, справи № 903/93/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцьктехнобуд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньдорбуд" про стягнення заборгованості за договором підряду та справи № 903/279/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньдорбуд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцьктехнобуд" про стягнення 558415 грн, дане клопотання долучено до матеріалів справи.
Відповідач в судове засідання 02.04.2025 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча вчасно та належно був повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (ухвали суду від 11.03.2025) в його електронний кабінет 12.03.2025.
У судовому засіданні 02.04.2025 представник позивача заперечував проти задоволення клопотання відповідача про об'єднання в одне провадження справи № 903/93/25 та справи № 903/279/25, оскільки дане клопотання подано з пропуском строку встановленого ст. 173 ГПК України.
Судом у судовому засіданні 02.04.2025 постановлено на місці відмовити у задоволенні клопотання відповідача про об'єднання в одне провадження справ Господарського суду Волинської області № 903/93/25 та № 903/279/25 з підстав викладених в ухвалі суду від 02.04.2025.
У судовому засіданні 02.04.2025 суд, на виконання вимог ст. 195 ГПК України, враховуючи строки розгляду справи, постановив на місці закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 09.04.2025.
08.04.2025 позивач через систему "Електронний суд" подав заяву про компенсацію витрат на правову допомогу та просить суд стягнути з відповідача 70000,00 грн витрат на правничу допомогу. Дана заява з додатками долучена до матеріалів справи.
08.04.2025 позивач через систему "Електронний суд" подав заяву про проведення судового засідання 09.04.2025 без участі його представника, вказав, що позовні вимоги підтримує повністю. Дана заява з додатками долучена до матеріалів справи.
Відповідач в судове засідання 09.04.2025 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча вчасно та належно був повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (ухвали суду від 02.04.2025) в його електронний кабінет 04.04.2025.
Ухвалою суду від 09.04.2025 повідомлено сторони про те, що розгляд справи по суті відбудеться 06.05.2025.
05.05.2025 позивач через систему "Електронний суд" подав заяву про проведення судового засідання 06.05.2025 без участі його представника, вказав, що позовні вимоги підтримує повністю. Дана заява з додатками долучена до матеріалів справи.
Відповідач в судове засідання 06.05.2025 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча вчасно та належно був повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (ухвали суду від 09.04.2025) в його електронний кабінет 11.04.2025.
Відповідно до ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тобто, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про дату, час та місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.
Застосовуючи згідно з ч.1 ст.3 ГПК України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" від 07.07.1989р.).
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Папазова та інші проти України" (заяви №№ 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07) від 15.03.2012 (п.29) суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006р. у справі "Красношапка проти України").
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності представників сторін.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
встановив:
18.05.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Луцьктехнобуд" (субпідрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Волиньдорбуд" (генпідрядник) було укладено договір субпідряду № 18/05-2023 (а.с.31-35) (далі - договір), за умовами якого субпідрядник зобов'язується за завданням генпідрядника на свій ризик і з матеріалів, наданих генпідрядником, виконати комплекс робіт, перелік яких зазначено у договірній ціні (додаток №1) на об'єкті генпідрядника, що знаходиться за адресою: село Римачі, Ковельського району, Волинської області, здати виконані роботи генпідряднику, а генпідрядник зобов'язується прийняти виконані роботи згідно умов, передбачених даним договором.
Згідно з пунктом 3.2 договору на протязі п'яти робочих днів з моменту підписання даного договору генпідрядник сплачує попередню оплату в розмірі 500000,00 грн в т.ч. ПДВ на закупівлю необхідних розхідних матеріалів, доставку механізмів, оснащення та інше.
Оплата за фактично виконаних та прийнятих робіт здійснюється Генпідрядником протягом 5-ти календарних днів після підписання сторонами актів виконаних робіт та довідки про вартість виконаних робіт КБ-3, на розрахунковий рахунок субпідрядника з вирахуванням 15% від суми акту, отриманих в якості авансу (п.3.3. договору).
Відповідно до п. 12.1 договору за невиконання чи неналежне виконання умов даного договору, сторони несуть згідно чинного законодавства України. У випадку невиконання чи неналежне виконання умов даного договору, винна сторона зобов'язана відшкодувати в повному об'ємі іншій стороні завдані збитки, при цьому неустойка в рахунок погашення боргу не зараховується (п.12.2 договору).
Згідно з п. 12.7 договору у випадку несвоєчасного перерахування платежів за виконані роботи, після підписання акту приймання виконаних робіт та довідки про вартість виконаних робіт та витрат (ф.КБ-3) генпідрядник сплачує субпідряднику пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, за кожен день простроченого платежу. У разі, якщо прострочення генпідрядником складає більше 15 (п'ятнадцяти) днів, він додатково сплачує штраф у розмірі 5% від вартості несвоєчасно оплачених робіт.
Пунктом 12.11. договору визначено, що сторони прийшли до взаємної згоди, що нарахування штрафних санкцій (штрафу, пені) за прострочення виконання зобов'язань за даним договором не припиняється через шість місяців від дня, коли після зобов'язання повинно було виконано, і такі штрафні (пені штрафи) продовжують нараховуватися до дати повного виконання стороною відповідних прострочених зобов'язань за договором.
В пункті 15.1 договору сторони узгодили, що строк дії даного договору встановлений з дати його підписання сторонами і по 31.12.2023, але у будь-якому випадку до повного належного виконання сторонами своїх зобов'язань по ньому. Закінчення терміну договору не звільняє сторін від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії даного договору.
Даний договір підписаний повноважними представниками сторін та скріплений їх печатками без будь-яких зауважень.
На виконання умов договору позивачем виконано роботи на загальну суму 2895629,18 грн, що підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт за договором, а саме:
- за актом №1 (з урахуванням матеріалів субпідрядника) на суму 375499,88 грн;
- за актом №2 на суму 5760,00 грн;
- за актом №3 (з урахуванням матеріалів субпідрядника) на суму 661974,17 грн;
- за актом №4 на суму 9360,00 грн;
- за актом №5 (з урахуванням матеріалів субпідрядника) на суму 1252014,54 грн;
- за актом №6 (з урахуванням матеріалів субпідрядника) на суму 591020,59 грн,
та довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрат форми № КБ-3, які підписані повноважними представниками сторін та скріплені їх печатками без будь-яких зауважень.
Разом з цим, як слідує з матеріалів справи, роботи відповідачем були частково оплачені на суму 2313968,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями (а.с.61-63), відповідно залишок неоплачених виконаних робіт становить 581661,18 грн.
З метою досудового врегулювання спору позивачем 11.10.2024 року на адресу відповідача була направлена претензія-вимога № 107 від 08.10.2024 з проханням погасити заборгованість, однак дана залишена відповідачем без відповіді (а.с.40-41).
Станом на час розгляду справи відповідач не оплатив вартість виконаних позивачем робіт, доказів оплати відповідач суду не подав.
В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 5 ст. 55 Конституції України).
Статтею 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Відповідно до ст.173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з положеннями статті 193 ГК України, статей 526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Згідно ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання, наведені в ст.179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В силу ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
При цьому відповідно до ст.204 ЦК України, вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Згідно з ст.629 ЦК України, з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися лише при: - розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; - розірванні договору в судовому порядку; - відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; - припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; - недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Статтею 837 ЦК України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Відповідно до ч.1 ст.838 ЦК України підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.
Як встановлено судом правовідносини між сторонами виникли з договору будівельного підряду по об'єкту: «нове будівництво під'їздних колій залізниці від станції Ягодин із залізничними мостами через річку Гапа для транспортного забезпечення «Нове будівництво логістичного комплексу з блоком виробничо-складських та транспортних споруд в межах Любомльської міської ради, Ковельського району, Волинської області».
Суд відзначає, що єдність роботи та її результату є основною рисою предмета договору підряду, яка дозволяє відмежувати цей договір від інших типів цивільно-правових договорів, зокрема від договору купівлі-продажу та договору на надання послуг. Проведення такого відмежування є надзвичайно важливим, оскільки неправильне застосування до підрядних відносин законодавства, що регулює інші договірні відносини, може істотно порушити права сторін.
За змістом частин 1, 2 статті 875 цього Кодексу за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.
Згідно зі статтею 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.
Згідно ст. 854 ЦК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Частиною 4 ст.882 ЦК України передбачено, що передавання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і його підписує друга сторона.
За визначенням ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно зі ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.
Згідно з статтями 598, 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 631 ЦК України та ч.7 ст.180 ГК України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Матеріалами справи підтверджена заборгованість в сумі 581661,18 грн, строк оплати якої настав у відповідності до п.3.3. договору, за актами виконаних робіт №1-6, а тому підлягає стягненню з відповідача.
Судом відхиляються заперечення відповідача, що у задоволенні позову необхідно відмовити через наявність додаткових витрат на усунення недоліків у виконаній роботі підрядником, оскільки заначене підлягає доведенню та може бути предметом іншого позову про стягнення збитків.
У зв'язку із несвоєчасною оплатою відповідачем вартості виконаних робіт, позивач нарахував відповідачу 3% річних у розмірі 17497,64 грн за період з 04.01.2024 по 03.01.2025 та інфляційні втрати у розмірі 60691,25 грн за період з січня 2024 року по листопад 2024 року.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді нарахування на суму боргу трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Позивачем, відповідно до поданого розрахунку нараховано відповідачу 60691,25 грн інфляційних збитків, 17497,64 грн - 3% річних.
Відповідач контррозрахунку здійснених нарахувань суду не надав.
Враховуючи умови договору, а саме п. 3.3, судом встановлено, що відповідач повинен був оплатити вартість робіт виконаних позивачем за останнім актом виконавих робіт №6 від 28.03.2023 у строк до 02.01.2024, відповідно прострочення оплати на суму 581661,18 грн основного боргу виникає з 03.01.2024, однак позивач, згідно розрахунку пені, інфляційних втрат та 3% річних здійснює нарахування з 04.01.2024, а тому враховуючи, що суд не може вийти за межі позовних вимог перевірку здійснених позивачем нарахувань проведено судом з урахуванням періоду визначеного позивачем.
Тому, перевіривши розрахунки позивача, суд дійшов висновку про вірність здійсненого розрахунку та правомірність заявлених до стягнення 60691,25 грн інфляційних втрат нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, однак щодо 3 % річних, то позивачем не враховано, що в 2024 році 366 днів, а не 365, а тому здійснивши власний перерахунок 3 % річних підставними для стягнення з відповідача є 17450,23 грн, в решті частини стягнення 3 % річних в сумі 47,41 грн слід відмовити через безпідставність.
Що стягнення штрафу в сумі 29083,06 грн та пені в сумі 79264,95 грн, суд зазначає таке.
Згідно з приписами ст. 216 - 218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Згідно з п. 12.7 договору у випадку несвоєчасного перерахування платежів за виконані роботи, після підписання акту приймання виконаних робіт та довідки про вартість виконаних робіт та витрат (ф.КБ-3) генпідрядник сплачує субпідряднику пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, за кожен день простроченого платежу. У разі, якщо прострочення генпідрядником складає більше 15 (п'ятнадцяти) днів, він додатково сплачує штраф у розмірі 5% від вартості несвоєчасно оплачених робіт.
Вказаний пункт договору узгоджується із положеннями ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" згідно з якими платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За таких обставин, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі № 3-88гс11, від 27.04.2012 у справі № 3-24гс12; постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17, від 09.07.2018 у справі № 903/647/17 та від 08.08.2018 у справі № 908/1843/17, Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 №910/12876/19.
Правова природа штрафу є відмінною від пені, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Штраф є одноразовим платежем, який обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку та здійснивши оцінку доказів, на яких він ґрунтується, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно нарахувано відповідачу пеню за період з 04.01.2024 по 03.01.2025 за порушення встановлених договором строків оплати виконаних робіт в загальній сумі 79254,95 грн, а позовні вимоги в цій частині таким, що підлягають до задоволення.
Оскільки відповідач порушив умови оплати виконаних робіт більше як на 15 днів, тому вимога про стягнення з останнього штрафу в сумі 29083,06 грн є підставною, арифметично вірною, а тому дана вимога підлягає задоволенню.
В силу положень ст. ст. 73 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача слід стягнути 581661,18 грн основного боргу, 79264,95 грн пені, 29083,06 грн штрафу, 60691,25 грн інфляційних втрат, 17450,23 грн 3 % річних, у позові про стягнення 47,41 грн 3 % річних слід відмовити через безпідставність.
Враховуючи приписи щодо покладення судового збору на учасників судового процесу в залежності від результату вирішення спору, передбачені ст.129 ГПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути 9217,81 грн судового збору, в іншій частині 0,57 грн судового збору залишити за позивачем.
Щодо заяви позивача про стягнення з відповідача 70000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.
Частинами 1, 2 ст. 124 ГПК України унормовано, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
У позовній заяві позивач навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на правничу допомогу та зазначив, що такі витрати становлять 70000,00 грн, докази на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу адвоката будуть надані в порядку ГПК України.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно із ч. 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
За приписами ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Факт надання позивачу професійної правничої допомоги під час розгляду справи та обов'язок позивача їх сплати підтверджується наданими позивачем доказами:
- копією договору про надання послуг професійної правничої допомоги № 01/10/24 від 01.10.2024;
- копією акту прийому наданих послуг з професійної правничої допомоги № 1 від 04.04.2025;
- копією рахунку-фактури № 04/04/25 від 04.04.2025 на суму 70000,00 грн.
Дослідивши надані позивачем докази, суд приймає до уваги, що 01.10.2024 між адвокатським об'єднанням «Ковальов, Сорокопуд та партнери» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Луцьктехнобуд" (замовник) було укладено договір № 01/10/24 про надання послуг професійної правничої допомоги (далі - договір).
Згідно з п. 1.1 договору виконавець зобовязався надати замовнику консультаційні та юридичні послуги щодо представництва і захисту інтересів замовника у господарській справі про стягнення заборгованості та штрафних санкцій.
Пунктом 4.1 договору визначено, що за послуги за п.1.1 даного договору замовник сплачує виконавцю гонорар за домовленістю, виходячи із витраченого часу, а також всі понесені виконавцем витрати на представництво. Фіксована сума гонорару складає 70000,00 грн (п. 4.3 договору).
Згідно акту прийому наданих послуг від 04.04.2025 виконавець надав, а замовник отримав професійну правничу допомогу, а саме:
- попередня консультація замовника з приводу даного спору та узгодження правової позиції, аналіз судової практики Верховного Суду при розгляді подібних спорів (5 год.);
- вжиття заходів з досудового врегулювання спору, підготовка та збір доказів, оформлення та подання позовної заяви (8 год.);
- підготовка, оформлення та подання заяви про усунення недоліків з додатковими матеріалами (2 год.);
- ознайомлення та аналіз відзиву на позовну заяву та з доданими матеріалами (4 год.);
- ознайомлення та аналіз зустрічної позовної заяви та з доданими матеріалами (4 год.);
- участь у судових засіданнях Господарського суду Волинської області (3 год.);
- ознайомлення з ухвалами суду першої інстанції (2 год.).
Загальна кількість витраченого виконавцем часу відповідно до акту прийому наданих послуг становить 23 години вартістю 70000,00 грн.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року в справі № 755/9215/15-ц).
Судом засвідчується, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду від 28.12.2020 у справі №640/18402/19.
Також відповідно до усталеної практики Верховного Суду, суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:
- не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі №922/1964/21);
- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц);
- суд зобов'язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі № 914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний, виправданий, що передбачено ст. 126 ГПК України та ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
На переконання суду, витрати на правничу допомогу у розмірі 70000,00 грн у даній справі не є співмірними із складністю справи, з часом витраченими на виконання робіт та з обсягом наданих робіт. При цьому вказана справа має не складний предмет спору. Даний спір, відноситься до категорії спорів, що виникають у зв'язку із договірних відносин.
Крім того, до спірних правовідносини не підлягає застосуванню велика кількость законів і підзаконних нормативно - правових актів, які би підлягали дослідженню адвокатом.
Суд враховує, що розгляд справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцьктехнобуд" не потребував тривалої підготовки(попередня консультація замовника з приводу даного спору та узгодження правової позиції, аналіз судової практики Верховного Суду при розгляді подібних спорів (5 год.) та вжиття заходів з досудового врегулювання спору, підготовка та збір доказів, оформлення та подання позовної заяви(8 год), разом 13 год. та опрацювання значної кількості нормативно-правових актів і узагальнення нової судової практики, а тому, на переконання суду, час витрачений представником позивача не повною мірою відповідає обсягу наданих адвокатом послуг і є надмірним. Суд вважає справедливим, за даних обставин, що витрачений адвокатом час не може перевищувати 6 годин (із розрахунку - 3 години підготовки 7 сторінок позову, 3 години на попередню консультація замовника з приводу даного спору та узгодження правової позиції, аналіз судової практики Верховного Суду при розгляді подібних спорів та вжиття заходів з досудового врегулювання спору, підготовка та збір доказів). Ознайомлення та аналіз відзиву на позовну заяву та з доданими матеріалами зайняв у представника 4 год., проте останнім на адресу суду не подано відповіді на відзив, що оцінюється судом критично.
Крім того, суд критично ставиться на надану адвокатом послугу підготовка, оформлення та подання заяви про усунення недоліків з додатковими матеріалами; ознайомлення та аналіз зустрічної позовної заяви та з доданими матеріалами на думку суду теж не може бути включено до суми витрат, яка підлягає відшкодуванню, оскільки виконавець усував власні недоліки наданих послуг, а зустрічна позовна заява не була прийнята судом та може бути предметом іншого позову, що виключає необхідність її врахування на даний час.
Також, суд критично ставиться до наданої послуги, як представництво клієнта в суді та витрачений на це час, оскільки, представник позивача був присутній лише в одному судовому засіданні 02 квітня 2025 року, в якому закрито підготовче провадження у справі № 903/93/25 та призначено справу до судового розгляду по суті на 09 квітня 2025 року.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Аналогічна позиція викладена в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 по справі №910/9714/22, а саме за відсутності клопотання позивача про зменшення витрат відповідача на професійну правничу допомогу суд, керуючись, зокрема, такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також ураховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, дійшов висновку не присуджувати відповідачу, на користь якого ухвалено судове рішення, всі його витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, що заявлені до стягнення.
Суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21, про те, що у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Згідно зі ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За приписами ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищевикладене, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, відсутності заперечень щодо витрат у відповідача, критеріїв розумності та реальності, не значного обсягу матеріалів та складності справи, а також з огляду на важливість обґрунтованості та співмірності заявлених витрат, зважаючи на зміст та необхідність наданих послуг, суд вважає за необхідне з власної ініціативи не присуджувати позивачу, на користь якого ухвалено рішення, всі його витрати на професійну правничу допомогу, в кінцевому результаті стягнути з відповідача на користь позивача 30000,00 грн витрат на правову допомогу, а в іншій частині заяви на суму 40000,00 грн залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 77, 86, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд України,-
вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньдорбуд" (вул.Відродження,4, м.Ковель, Волинська область, 45000, код ЄДРПОУ 43196316) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцьктехнобуд" (вул.Лідавська,6, м.Луцьк, Волинська область, 43023, код ЄДРПОУ 30555849) 768150,67 грн (сімсот шістдесят вісім тисяч сто п'ятдесят гривень 67 коп.), з них 581661,18 грн основного боргу, 79264,95 грн пені, 29083,06 грн штрафу, 60691,25 грн інфляційних втрат, 17450,23 грн 3 % річних, а також 9217,81 грн (дев'ять тисяч двісті сімнадцять гривень 81 коп.) витрат по сплаті судового збору та 30000,00 грн(тридцять тисяч гривень 00 коп.) витрат на правову допомогу.
3. У позові про стягнення 47,41 грн 3 % річних - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Дата складення повного
судового рішення
15.05.2025.
Суддя А. С. Вороняк