13 травня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 670/57/23
Провадження № 22-ц/820/630/25
Хмельницький апеляційний суд
в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Костенка А.М. (суддя-доповідач), П'єнти І.В., Спірідонової Т.В.,
секретаря судового засідання Дубова М.В.
за участю: представника позивача, відповідача, його представника
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 670/57/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Віньковецького районного суду Хмельницької області від 26 грудня 2024 року в складі судді Мамаєва В.А. у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4 , про поділ спільного майна подружжя.
Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд
В січні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя, в якому після уточнення позовних вимог просила:
1. Визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право спільної сумісної власності на житловий будинок, загальною площею 73,6 кв. м, житловою площею 52,2 кв. м, розташований по АДРЕСА_1 ;
2. Визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право спільної сумісної власності на тимчасову споруду-магазин по АДРЕСА_1 ;
3. Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів та обладнання, які були використані в процесі добудови до житлового будинку площею 73,6 кв.м., розташованого по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 68206:55110:01:006:0158;
4. Визнати за ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на 1/2 частину будівельних матеріалів та обладнання, які були використані під час будівництва садового будинку, розташованого на земельній ділянці площею 0,02 га на території Куражинської сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, кадастровий номер 68233:84500:09:001:1056;
5. Визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право спільної сумісної власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0492 га, кадастровий номер 68206:55110:01:006:0158, право власності на яку за ОСОБА_1 , зареєстровано на підставі Державного акта на право власності на землю серія ХМ № 082870 від 19.07.2007 року;
6. Визнати недійсним з моменту укладення договір дарування земельної ділянки для ведення індивідуального садівництва площею 0,02 га на території Куражинської сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, кадастровий номер 6823384500:09:001:1056, укладений 28 серпня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .
На підтримання заявлених позовних вимог позивачка зазначала, що 17 січня 2008 року між сторонами під час шлюбу з відповідачем за спільні кошти було здійснено добудову до належного відповідачу до шлюбу житлового будинку по АДРЕСА_2 . Також споруджено нежитлову тимчасову будівлю-магазин за цією ж адресою, у якому відповідач здійснює підприємницьку діяльність разом із своїми родичами, яка відноситься до рухомого майна і не потребує державної реєстрації речового права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Крім того вказувала, що також було побудовано садовий будинок, розташований на земельній ділянці для ведення індивідуального садівництва площею 0,02 га на території Куражинської сільської ради колишнього Новоушицького району Хмельницької області. Житловий будинок, до якого вони з відповідачем здійснили прибудову, був подарований ОСОБА_1 ще до укладення їх шлюбу та підставі договору дарування від 03 березня 2005 року.
На момент дарування відповідачу вказаний будинок був нежитловим і його площа складала 65,6 кв. м. Згідно акту приймання-передачі від 15.11.2006 року подароване відповідачу нежитлове приміщення було реконструйовано у житловий будинок. Після укладення шлюбу з відповідачем вони у відповідності до розробленого в 2012 році Робочого проекту на добудову до житлового будинку в АДРЕСА_1 , за спільні кошти здійснили добудову до існуючого будинку, в результаті якої загальна площа будинку збільшилась із 73,6 кв. м. до 252,28 кв. м.
Таким чином, позивачка посилалася, що у них з відповідачем в результаті спільних трудових зусиль та грошових затрат під час їх шлюбу виникло право спільної сумісної власності на усі об'єкти рухомого і нерухомого майна, що були споруджені ними спільно під час шлюбу за спільні кошти на обох земельних ділянках, відповідно до приписів ст. 62 СК України.
Виходячи з того, що відповідач досі не зареєстрував право власності на об'єкти нерухомого майна у передбаченому законом порядку, а тому відповідно до положень ст. 331 ЦК України існує право спільної сумісної власності на усі будівельні матеріали і обладнання, які були придбані під час шлюбу та які були використані під час будівництва та облаштування добудови до житлового будинку, а також садового будинку побудованого ними. Право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку для ведення індивідуального садівництва площею 0,02га з кадастровим номером 6823384500:09:001:1056, виникло на підставі Державного акту на право власності ОСОБА_1 серії ЯЖ № 192259 від 15.07.2008 р. не в результаті приватизації зазначеної земельної ділянки, а на підставі договору купівлі-продажу. Наведена обставина доводиться і змістом договору дарування земельної ділянки від 28 серпня 2023 року. Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було зареєстровано 17 січня 2008 року, а тому зазначена земельна ділянка належить їм з відповідачем на праві спільної сумісної власності у відповідності до приписів ч. 1 ст. 60 СК України. Таким чином, укладаючи 28 серпня 2023 року договір дарування земельної ділянки, яка перебуває у спільній сумісній власності сторін, без відома і без письмової нотаріально засвідченої згоди позивача на відчуження спільного майна, відповідач порушив вимоги ст. ст. 60, 65 СК України, а тому вказаний договір, у відповідності до ст. ст. 203, 215 ЦК України підлягає визнанню недійсним з моменту укладення.
Рішенням Віньковецького районного суду Хмельницької області від 26 грудня 2024 року позов задоволено частково:
- визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право спільної сумісної власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право спільної сумісної власності на тимчасову споруду-магазин по АДРЕСА_1 ;
- визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів та обладнання, які були використані під час будівництва садового будинку, розташованого на земельній ділянці кадастровий номер 6823384500:09:001:1056, площею 0,02 га на території Куражинської сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області.
Не погоджуючись з рішенням першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, вважає рішення необґрунтованим, посилається на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи та таким, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Так апелянт вказує, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог з власної ініціативи, що є неправомірним відповідно до висновків Верховного Суду, де зазначено, що суд не може вийти за межі позовних вимог та усупереч принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Вважає висновок суду про те, що за час шлюбу сторонами здійснено добудову до житлового будинку на суму 328 416 грн. помилковим, оскільки всі будівельні роботи виконував самостійно без залучення робітників та оплати їхньої праці.
Разом з тим, зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги той факт, що тимчасову споруду магазин побудувала сестра апелянта ОСОБА_4 , оскільки вона є ФОП та має основний вид діяльності. У зв'язку з цим суд неправомірно під час прийняття рішення не взяв до уваги надані накладні, товарні чеки та показання свідка, які підтверджують будівництво магазину на земельній ділянці, що на праві приватної власності належить ОСОБА_6 , ОСОБА_4 .
Крім того посилається, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували, що будівництво садового будинку здійснювалися за спільні кошти та спільною працею ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а також відсутній перелік обладнання та матеріалів, які використовувалися під час будівництва садового будинку їх ідентифікуючі ознаки та будь-які докази, які б свідчили про здійснення будівництва за рахунок спільної праці та майна подружжя.
З врахуванням вищенаведеного ОСОБА_1 просить скасувати рішення Віньковецького районного суду Хмельницької області від 26 грудня 2024 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_7 подала відзив на апеляційну скаргу, вказувала, що в позовній заяві просила визнати за сторонами право спільної сумісної власності не лише на житловий будинок, але й також на частину будівельних матеріалів та обладнання, які були використані в процесі добудови до житлового будинку, у зв'язку з тим, що після реєстрації шлюбу за спільні кошти сторін і в результаті спільної праці було здійснено добудову до належного відповідачу до шлюбу житлового будинку, а також споруджено нежитлову тимчасову будівлю магазин.
Таким чином виходячи з даних позовних вимог, наявних у матеріалах справи письмових доказів, а також змісту експертного висновку, суд першої інстанції прийняв цілком обґрунтоване та законне рішення, яким визнав за сторонами право спільної сумісної власності на весь житловий будинок та спростував твердження апелянта про те, що суд в частині рішення вийшов за межі позовних вимог.
Разом з тим, зазначає, що заперечення апелянта проти висновку суду першої інстанції про те що вартість житлового будинку істотно збільшилася внаслідок спільних трудових та грошових затрат є необґрунтованими та недоведеними та не спростовують правомірності даного висновку.
Також представник ОСОБА_2 вказує, що в матеріалах справи містяться не лише докази, які доводять істотне збільшення вартості житлового будинку під час шлюбу, а й що до моменту розірвання шлюбу з апелянтом, позивачка за власні кошти на своє ім'я придбавала значну кількість будівельних матеріалів, які були використані в процесі добудови до спірного житлового будинку та для його облаштування та спростовують доводи апелянта, про те що нею не було доведено факту істотного збільшення вартості нерухомого майна під час шлюбу сторін, ні тієї обставини, що в такому збільшенні були вкладені окремі кошти чи власна трудова діяльність позивачки.
Також ОСОБА_2 звертає увагу, що в судовому засіданні апелянта не заперечував тієї обставини, що сторони під час шлюбу своєю особистою працею разом здійснювали велику кількість будівельних робіт під час реконструкції та добудови до спірного житлового будинку.
Крім того вважають доводи апеляційної скарги в частині оспорення правомірності визнання судом за сторонами права спільної сумісної власності на тимчасову споруду безпідставними та необґрунтованими.
Тому ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_7 просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки воно є законним та обґрунтованим.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням в нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставою для скасування та ухвалення нового судового рішення повністю або частково є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Так, судом встановлено, що 03 березня 2005 року на підставі нотаріально посвідченого договору дарування ОСОБА_8 як дарувальник подарувала ОСОБА_1 як обдарованому нежиле приміщення АДРЕСА_2 , загальною площею 65,6 кв.м.
07 серпня 2006 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_1 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 було укладено нотаріально посвідчений договір про виділ майна з комплексу будівель, які є об'єктом спільної часткової власності по АДРЕСА_2 , за умовами якого у власність ОСОБА_1 було виділено в натурі 1/100 частини нежилого приміщення по АДРЕСА_2 , загальною площею 65,6 кв.м., що належить ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 03.03.2005 року.
У 2006 році ОСОБА_1 був замовлений проект на реконструкцію приміщення по АДРЕСА_1 під житловий будинок.
Згідно акту здачі в експлуатацію реконструйованого приміщення від 15.11.2006 р. комісія прийняла в експлуатацію завершений будівництвом житловий будинок в по АДРЕСА_1 .
В послідуючому на підставі рішення виконавчим комітетом Віньковецької селищної ради ОСОБА_6 було видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно у вигляді житлового будинку по АДРЕСА_1 , загальною площею 73,6 кв.м., житловою площею 52,2 кв.м.
17 січня 2008 року позивач ОСОБА_12 та відповідач ОСОБА_1 уклали зареєстрований шлюб.
14 березня 2013 року ОСОБА_1 подав до Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Хмельницькій області Повідомлення про початок виконання будівельних робіт на будівництво добудови до житлового будинку по АДРЕСА_1 згідно робочого проекту 2012 року.
З умовами робочого проекту на добудову площа добудови складає 137,49 кв.м., а загальна площа будинку після добудови 252,28 кв.м.
За час шлюбу сторонами було здійснено добудову вказаного житлового будинку.
Відповідно технічного паспорту на садибний (індивідуальний) житловий будинок по АДРЕСА_1 загальна площа будинку складає 223,5 кв.м., житлова 94,8 кв.м.
В той же час за висновком експерта фактична площа житлового будинку по АДРЕСА_1 складає 162, 7 кв.м.
На даний час житловий будинок по АДРЕСА_1 після проведення добудов та реконструкції в експлуатацію не прийнятий та право власності на даний будинку з врахуванням площі добудов не зареєстровано.
Також рішенням виконавчого комітету Віньковецької селищної ради № 12 від 30.11.2012 року ОСОБА_1 було надано дозвіл на встановлення тимчасової споруди на власній земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1 .
Під час перебування сторін у шлюбі на земельній ділянці по АДРЕСА_1 було побудовано тимчасову споруду магазин.
Також під час перебування сторін у шлюбі на земельній ділянці площею 0,02 га на території Куражинської сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, кадастровий номер 68233:84500:09:001:1056, належній відповідачу, було побудовано садовий будинок, однак суду не надано жодних дозвільних документів на початок будівництва даного будинку та прийняття його в експлуатації як закінченого об'єкту будівництва і відповідно на даний об'єкт нерухомого майна не зареєстровано право власності.
За таких обставин колегія суддів вважає даний об'єкт нерухомого майна самочинним будівництвом.
Згідно висновку експерта № 55/23 від 29.07.2024 р.:
1) вартість фактично виконаних будівельних робіт, а також вартість будівельних матеріалів, що були використані під час добудови до житлового будинку по АДРЕСА_1 , починаючи з 17.01.2008 р. по теперішній час (не враховуючи тимчасову споруду магазину, що знаходиться на цій земельній ділянці) наступні: кошторисна вартість фактично виконаних ремонтно-будівельних робіт складає 328416 грн без ПДВ, в т.ч. вартість будівельних матеріалів, що були використані під час добудови до житлового будинку складає 230458 грн без ПДВ.; кошторисна вартість фактично виконаних ремонтно-будівельних робіт разом з ПДВ складає 394090 грн.;
2) кошторисна вартість фактично виконаних будівельних робіт , а також вартість будівельних матеріалів, що були використані під час будівництва садового будинку, розташованого на земельній ділянці площею 0,02 га, кадастровий номер 68233:84500:09:001:1056, на території Куражинської сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області наступні: кошторисна вартість фактично виконаних ремонтно-будівельних робіт складає 484656 грн без ПДВ, вартість будівельних матеріалів, що були використані 325758 грн без ПДВ.; кошторисна вартість фактично виконаних ремонтно-будівельних робіт разом з ПДВ складає 581587 грн.;
3) ринкова вартість житлового будинку по АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці площею 0,0492 га., кадастровий номер 6820655100:01:006:1058 (без урахування тимчасової споруди магазину) на час проведення дослідження у фактичній площі 162,7 кв.м. становить 1277363 грн без ПДВ;
4) ринкова вартість тимчасової споруди магазину, розташованого на земельній ділянці площею 0,0492 га., кадастровий номер 6820655100:01:006:1058, по по АДРЕСА_1 становить 56732 грн без ПДВ.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (частина перша статті 57 СК України).
Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).
Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними.
За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов'язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.
Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 62 СК України).
Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Статтею 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до частини четвертої статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
У частині другій статті 372 ЦК України вказано, що в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Набуття права власності на об'єкти незавершеного будівництва визначено у статті 331 ЦК України. За змістом частини другої цієї статті право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
ЦК України у частині першій статті 376 ЦК України визначає поняття самочинного будівництва. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга зазначеної статті).
Висновок про те, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об'єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу зробив і Верховний Суд України у постановах від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13 та від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15, а також Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постановах: від 06 березня 2019 року у справі № 361/4685/17, від 15 квітня 2020 року у справі № 307/3957/14-ц, від 03 червня 2020 року у справі № 722/1882/16-ц, від 16 березня 2021 року у справі № 562/542/19, від 15 листопада 2021 року у справі № 279/790/18, від 17 листопада 2021 року у справі № 182/4522/19, від 16 лютого 2022 року у справі № 495/6053/19, від 09 березня 2023 року у справі № 127/28862/21 та інших.
Послідовна і судова практика Великої Палати Верховного Суду стосовно висновку про те, що особа не набуває права власності на самочинне будівництво (постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 та від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17.
Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію.
Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання.
У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію.
Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання.
До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19, Верховний Суд у постановах від 12 лютого 2025 року справа № 542/1120/22, від 28 лютого 2025 року в справі № 405/7250/17.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Однак, вирішуючи спір, суд першої інстанції на вказані вимоги чинного законодавства та правові позиції Верховного Суду в повній мірі уваги не звернув та дійшов хибних висновків про задоволення позовних вимог позивача.
Так, визнаючи за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право спільної сумісної власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що право власності на даний житловий будинок, площею 73,6 кв.м., було набуте відповідачем до укладення шлюбу з позивачем і є його особистою власністю, а після проведення у встановленому законом порядку добудови до даного будинку, його реконструкції, збільшення загальної площу даний будинок не був прийнятий в експлуатацію та відповідно право власності на даний будинок відповідно до проекту реконструкції не було зареєстровано.
Відтак даний житловий будинок як окремий об'єкт нерухомості за вказаних обставин не може бути визнаний спільним сумісним майном подружжям, оскільки на даний час є фактично незакінченим об'єктом будівництва.
Крім того Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23 січня 2024 року в справі № 523/14489/15-ц в п. 70 вказала, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об'єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.
В зв'язку з цим в позовних вимогах про визнання за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право спільної сумісної власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 слід відмовити, в зв'язку з обранням неефективного способу захисту порушеного права в цій частині позовних вимог.
З цих же підстав слід відмовити і в позовних вимогах про визнання за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право спільної сумісної власності на тимчасову споруду-магазин по АДРЕСА_1 . Вимог про поділ даного майна позивач взагалі не заявляла.
Що стосується позовних вимог про визнання визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів та обладнання, які були використані під час будівництва садового будинку, розташованого на земельній ділянці кадастровий номер 6823384500:09:001:1056, площею 0,02 га на території Куражинської сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, то колегія суддів виходить з наступного.
Як зазначено вище, у разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору право власності на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку та визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання (Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19).
Однак позивач в позовних вимог не вказала які матеріали чи обладнання, було використане під час самочинного будівництва садового будинку, у висновку експерта вказано, що вартість будівельних матеріалів, що були використані під час будівництва садового будинку, розташованого на земельній ділянці площею 0,02 га, кадастровий номер 68233:84500:09:001:1056, складає 32 5758 грн. без ПДВ без конкретного переліку таких матеріалів.
Інших доказів в підтвердження які конкретно матеріали були використані при будівництві спірного садового будинку позивачем суду надано не було.
З врахуванням викладеного слід дійти висновку, що в задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити за недоведеністю.
З цих же підстав слід відмовити в позовних вимогах позивача про поділ спірного будинку шляхом визнання за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів та обладнання, які були використані в процесі добудови до житлового будинку площею 73,6 кв.м., розташованого по АДРЕСА_1 , оскільки суд першої інстанції помилився з мотивами відмови в цій частині позовних вимог.
Таким чином, дослідивши надані докази та матеріали справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в позові.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Віньковецького районного суду Хмельницької області від 26 грудня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 16 травня 2025 року.
Судді А.М. Костенко
І.В. П'єнта
Т.В. Спірідонова