Справа № 211/2035/25
Провадження № 2/211/1426/25
( заочне )
16 травня 2025 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Ткаченко С.В.,
за участю секретаря судового засідання - Бірж Д.В.,
у відсутність учасників процесу,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 та просить суд припинити стягнення з нього аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнавши виданий 09.08.2017 на виконання рішення суду виконавчий лист № 211/1659/17 таким, що не підлягає виконанню, посилаючись на фактичне проживання дитини з ним. В обґрунтування вимог позивачем зазначено, що рішенням суду від 09.08.2017 у справі № 211/1659/17 з нього стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_3 у твердій грошовій сумі в розмірі 1 200,00 грн. щомісячно до повноліття дитини на користь відповідачки, де підставою для стягнення з нього аліментів стало проживання дитини разом з матір'ю. Однак відповідачка ОСОБА_2 , яка проходила військову службу, з 24 травня 2022 року перебуває у полоні, у період з серпня 2022 року по грудень 2024 року їх син проживав разом з бабусею, а після звільнення його із служби з грудня 2024 року їх син ОСОБА_4 почав проживати разом з ним, позивачем у справі, по АДРЕСА_1 . З моменту проживання сина з ним він повністю взяв дитину на своє утримання, тому вважає, що фактичне проживання дитини з ним та перебування відповідачки у полоні є суттєвою підставою для припинення стягнення з нього аліментів і просить задовольнити вимоги.
Ухвалою суду від 14 березня 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити у порядку спрощеного позовного провадження.
У судове засідання сторони не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені в порядку, встановленому статтею 128 ЦПК України.
Згідно поданої до суду заяви, представник позивача ОСОБА_5 просить справу розглянути у її відсутність, наполягає на задоволенні позовних вимог.
Відповідач ОСОБА_2 відзиву на позов не подала.
Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У порядку статті 280 ЦПК України, зі згоди представника позивача, суд вважає можливим провести розгляд справи у відсутності відповідача та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Розглянувши подані документи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.
Як встановлено судом та підтверджується письмовими доказами, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України №789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-III, кожна дитина має право на рівень життя, достатній для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Згідно статті 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частинами першою-третьою статті 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у справі від 09 серпня 2017 року у справі № 211/1659/17 стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_7 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 1 200,00 грн. із заробітку (доходу) щомісячно, з подальшою індексацією відповідно до закону, до його повноліття, починаючи з 06 квітня 2017 року. Рішення набрало законної сили 22.08.2017.
За змістом частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
У частині першій статті 10 СК України зазначено, що якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону).
Відповідно до положень статті 273 СК України, якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати. Суд може звільнити від сплати аліментів осіб, зазначених у статтях 267-271 цього Кодексу, за наявності інших обставин, що мають істотне значення.
Зазначена норма не визначає чіткого переліку обставин, що впливають на припинення платежів, а тому ними можуть бути будь які обставини, що з урахуванням інтересів дитини змінюють обов'язок щодо сплати цих платежів.
З аналізу положень статей 179-181 СК України вбачається, що аліменти підлягають використанню на утримання дитини, а тому припинення стягнення аліментів є можливим у тому випадку, коли одержувач аліментів не витрачає отримувані аліменти на дитину. У такому випадку відбувається припинення стягнення аліментів на ім'я одержувача аліментів.
Судом встановлено, що малолітній ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживає разом зі своїм батьком ОСОБА_1 , а отже знаходиться на його утриманні, що підтверджується копією акту про фактичне місце проживання особи, складеного 24 лютого 2025 року та посвідченого управителем ОСББ «Седнева, 27» відповідно до якого малолітній ОСОБА_3 з грудня 2024 року проживає разом з батьком по АДРЕСА_1 .
Мати дитини ОСОБА_2 , за відомостями Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, з 24 травня 2022 року перебуває в місцях несвободи внаслідок збройної агресії рф проти України ( довідка від 09 05 2025 ).
Вирішуючи спір у справі суд виходить із того, що з грудня 2024 року настали певні обставини, тобто фактичне проживання дитини з особою, яка зобов'язана сплачувати аліменти на утримання цієї ж дитини на користь особи, з якою дитина на час ухвалення рішення про стягнення аліментів проживала, і настання цих обставин впливає на припинення ОСОБА_1 сплати періодичних платежів (аліментів) на користь відповідачки на утримання сина (постанова Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 520/21069/18 (провадження № 61-1347св20).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).
Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 частини першої статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Ураховуючи, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, оскільки збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду та кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (статті 12,13 ЦПК України), суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог в цій частині.
Стосовно вимоги про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 14 ЦПК України однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
Виконання рішення суду будь-якої інстанції необхідно розглядати як важливу частину «судового провадження» відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а, отже, принцип справедливого правосуддя розповсюджується і на цю стадію судового провадження.
Згідно з вимогами частини другої статті 432 ЦПК України згідно з якими суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Позивач як на підставу для задоволення вимоги посилався на наявність підстав для припинення стягнення аліментів у зв'язку з проживанням сина разом з ним та, відповідно вважає похідною вимогу про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
Верховний Суд у постанові від 24 червня 2021 року у справі № 750/9956/17 (провадження № 61-15664 св 19) виснував, що законодавець не дав чіткого визначення "інших причин" для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
При цьому словосполучення «або з інших причин» не стосується припинення обов'язку боржника, який підлягає виконанню, а є іншими причинами, наприклад, в апеляційному чи касаційному порядку скасовано чи змінено рішення суду, або ж у зв'язку з нововиявленими обставинами, а виконавчий лист ще не виконаний.
Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові.
Обов'язок боржника може припинятися з передбачених законом підстав.
Підстави припинення цивільно-правових зобов'язань, зокрема, містить глава 50 розділу І книги п'ятої ЦК.
Так, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.
Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання.
Виходячи з викладеного, оскільки підстави для припинення стягнення аліментів з позивача на утримання дитини носять тимчасовий характер і пов'язаний виключно у зв'язку з перебуванням відповідачки у полоні і неможливістю виконання нею батьківських прав в силу поважних причин, тому беручи до уваги обов'язок сплати батьками аліментів саме до повноліття дітей, суд ураховуючи викладену позицію Верховного Суду, доходить висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги в цій частині.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 81, 141, 263-265, 278-279 ЦПК України, суд
Задовольнити позов ОСОБА_1 - частково.
Припинити стягнення аліментів з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ), на утримання малолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягнутих з нього на користь матері дитини ОСОБА_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 ) рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 09 серпня 2017 року у справі № 211/1659/17 у твердій грошовій сумі в розмірі 1 200,00 гривень 00 коп. із заробітку (доходу) щомісячно, з подальшою індексацією відповідно до закону, до повноліття дитини, починаючи з 06 квітня 2017 року.
Відкликати виконавчий лист, виданий Довгинцівським районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області на виконання рішення суду від 09 серпня 2017 року у справі № 211/1659/17 (провадження № 2/211/1314/17) за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У задоволенні іншої частини вимог - відмовити.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
На рішення суду позивачем може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя: С. В. Ткаченко