Номер провадження 22-ц/821/870/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №712/4517/24 Категорія: 304090000 Борєйко О.М.
Доповідач в апеляційній інстанції
Новіков О. М.
14 травня 2025 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів: Новікова О.М., Гончар Н.І., Карпенко О.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 березня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «»Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У квітні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 16 січня 2023 року між ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та ОСОБА_1 укладений договір позики № 72114755. Договір укладений в електронній формі в особистому кабінеті позичальника. Підписанням кредитного договору відповідач підтвердив, що він отримав проект цього кредитного договору разом з додатками та ознайомився з усіма його умовами.
Відповідно до умов договору відповідач отримала кредит в розмірі 9 000,00 гривень строком на 30 днів; процентна ставка - 2,5% (фіксована).
Відповідачем умови договору позики № 72114755, укладеного між ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та ОСОБА_1 не виконані і отримані в позику грошові кошти відповідачем до цього часу не повернуті.
14 червня 2021 року між ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» (клієнт) та «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (фактор) укладений договір факторингу № 14/06/21.
Згідно з п. 1.1. договору факторингу № 14/06/21 ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав до третіх осіб боржників, включаючи суму основного зобов'язання, плату за позикою, процент за порушення грошових зобов'язань, право на одержання яких належить клієнту.
Згідно з п. 1.2 договору факторингу № 14/06/21 перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі відповідного реєстру боржників згідно додатку №2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги.
Відповідно до реєстру боржників № 8 від 26 липня 2023 року до договору факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року, ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право грошової вимоги до відповідача за договором позики №72114755 від 16 січня 2023 року, в розмірі 36 000,00 грн., в тому числі: 9 000,00 грн. сума основного боргу; 27 000,00 грн. сума заборгованості за відсотками.
Внаслідок неналежного виконання договірних зобов'язань у відповідача виникла заборгованість перед ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» за договором позики №72114755, яку відповідачем до цього часу не погашено.
Враховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь суму заборгованості за договором позики №72114755 в розмірі 36000,00 грн., з яких: 9000,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу; 27000,00 грн. - сума заборгованості за відсотками, а також судові витрати.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 березня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Стягнуто з ТОВ «ФК «ЄАПБ» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 500,00 грн.
Судове рішення мотивовано тим, що аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій є банківські виписки з рахунків позичальника. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Матеріали справи не містять і позивачем суду не надано виписки по рахунку відповідача на підтвердження факту отримання відповідачем грошових коштів за договором позики №72114755 від 16 січня 2023 року, укладеним між ТОВ «1 Безпечне Агентство Необхідних Кредитів» та ОСОБА_1 .
Щодо витрат на правничу допомогу понесених відповідачем у справі. то суд першої інстанції врахувавши, що справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд справи здійснювався без участі учасників справи, представником відповідача подано до суду лише відзив на позовну заяву та заперечення про відповідь на відзив, підготовка та складання яких не потребувала збирання додаткових доказів та значного часу; до заяв по суті справи адвокатом надано виключно докази надання професійної правничої допомоги, жодних інших документів та/або доказів відповідачем та його представником не надано, а тому вимоги відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу судом задоволено частково в сумі 2 500,00 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на те, що рішення суду в частині стягнення витрат на правничу допомогу прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить його скасувати у даній частині та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути витрати на правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги вказує, що позивач в частині витрат на правничу допомогу навів лише суб'єктивні міркування стосовно розміру витрат на оплату послуг адвоката, їх співмірність, реальність та розумності їх розміру, жодного доказу представником надано не було, не було приведено порівняльної вартості оплат послуг в даному регіоні або будь-яких інших доказів, що в свою чергу не можу бути спростуванням даних витрат.
Вважає, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення про зменшення даних витрат, так як ОСОБА_1 підтвердила відповідними доказами їх понесення, з деталізацією їх в розрахунку (детальному описі послуг), на що було витрачено 10 годин роботи адвоката.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду оскаржено відповідачем в частині витрат на правничу допомогу, а тому перегляду в апеляційному порядку підлягає лише у даній частині.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам.
Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, в силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо).
Крім того, у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу з власної ініціативи. Такий висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
В пунктах 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19 зазначено, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Також відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:
- не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі №922/1964/21);
- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц);
- суд зобов'язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції ОСОБА_1 надала копію договору про надання правничої допомоги від 24 січня 2025 року, акт юридичних (консультаційних) послуг за договором про надання правничої допомоги від 24 січня 2025 року на суму 15 000,00 гривень, розрахунок витрат на правничу допомогу від 11 лютого 2025 року на суму 15 000,00 гривень.
Позивач у відповіді на відзив заперечив проти стягнення на користь відповідача судових витрат, пов'язаних з наданням останньому професійної правничої допомоги; зазначив, що їх розмір є завищеним на необґрунтованим. Справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження і підготовка заяв по суті справи не потребувала вжиття додаткових заходів чи збирання додаткових заходів; представник відповідача не приймав участі в жодному судовому засіданні.
Також, на думку позивача, вартість правової допомоги є значно завищеною та не відповідає критеріям реальності наданих адвокатських послуг та розумності їх вартості. Вважає, що розмір правової допомоги встановлений стороною відповідача на власний розсуд.
У постанові Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі №534/14/20 зазначено наступне: «аналізуючи реальність (дійсність та необхідність), а також обґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, надану позивачу під час розгляду справи у суді першої інстанції, колегія суддів враховує, що адвокат - це кваліфікований юрист з повною вищою юридичною освітою, який має стаж роботи в галузі права не менше двох років, тому надані адвокатом Кириченко Г. В. своїй клієнтці такі послуги, як: опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, вивчення відповідної судової практики, визначення правової позиції у справі; складання клопотань про долучення до матеріалів справи письмових доказів; складання вступного слова не є тими послугами, які є необхідними, а тому такі послуги не можуть бути враховані при розподілі судових витрат, понесених стороною».
На підставі наведеної постанови, колегія суддів вважає, що підготовка клопотання про відкладення розгляду справи, підготовка заяви про дистанційне ознайомлення з матеріалами справи не підлягають врахуванню при розподілі витрат на правничу допомогу.
Крім того, враховуючи складність даної справи, а також обсяг роботи, яку здійснив адвокат для підготовки відзиву на позовну заяву у малозначній справі та заперечень на відповідь на відзив, колегія суддів вважає, що визначений розмір у сумі 15000,00 грн. є надмірним.
Вирішуючи питання про розподіл витрат, понесених відповідачем ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, колегія суддів дійшла висновку про те, що визначений розмір витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції у сумі 15 000 грн. є завищеним, витрати у зазначеній сумі не можна визнати належно обґрунтованими та необхідними в контексті обставин цієї справи.
Колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість судового рішення в частині визначення розміру витрат на правничу допомогу, оскільки судом враховано складність справи, необхідність надання адвокатом відповідача послуг під час розгляду справи в суді першої інстанції та їх характер, а також дотримано критерій розумності розміру понесених стороною витрат, пов'язаність цих витрат із розглядом справи.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скарги без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення - залишенню без змін.
У зв'язку з тим, що судове рішення підлягає залишенню без змін, тому розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 35, 258, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 березня 2025 року -залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді