Справа № 344/18769/23
Провадження № 2/344/323/25
16 травня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області
в складі: головуючої - судді: Домбровської Г.В.
при секретарі c/з: Стефанюк Х.Я.,
за участі Позивача ОСОБА_1 , Відповідача ОСОБА_2 , представника Відповідача ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -
ОСОБА_1 (надалі - також «Позивач») звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_2 (надалі - «Відповідач»), в якому з урахуванням змінених позовних вимог просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь матеріальну шкоду в розмірі 146 985,409 грн. та моральну шкоду у розмірі 200 000,00 грн., завдану за ухилення ОСОБА_2 від виконання рішення суду про усунення перешкод у спілкуванні батька з дітьми від 11 травня 2022 року у справі №344/11652/21 за період з 24.09.2023 року до дати винесення рішення у справі.
Позовні вимоги мотивував тим, що він з Відповідачкою є батьками малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За рішенням суду з нього стягуються аліменти на утримання дітей.
Після розлучення ОСОБА_2 чинила йому перешкоди у спілкуванні з дітьми. Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 11 травня 2022 року у справі №344/11652/21 зобов'язано ОСОБА_2 не чинити йому перешкод у спілкуванні та участі у вихованні дітей відповідно до визначеного судом графіку зустрічей. Встановлено порядок участі батька у спілкуванні та вихованні дітей.
Зазначав у позовній заяві, що до 17 вересня 2023 року він проводив час з дітьми згідно з встановленим судовим рішенням порядком, проте після вказаної дати ОСОБА_2 вивезла дітей в невідомому напрямку, повідомляти йому місце їх перебування відмовляється, на контакт не виходить, на дзвінки, повідомлення в месенджерах та листи, надіслані на електронну пошту, не відповідала.
07 жовтня 2023 року він отримав електронного листа від ОСОБА_2 , в якому вона вказала, що перебуває разом з дітьми за кордоном. Його прохання поговорити з дітьми ігнорувала. Після переїзду ОСОБА_1 до Німеччини та встановлення ним місця та адреси проживання ОСОБА_2 з дітьми, яке вона приховувала від Позивача, його права на спілкування з дітьми та їх виховання не відновлено саме через перешкоджання з боку ОСОБА_2 , яка звернулася до німецького суду із заявою по призупинення батьківських прав ОСОБА_1 та яку було задоволено німецьким судом (в подальшому після приїзду ОСОБА_1 до Німеччини та оскарження цього рішення - скасовано судом вищої інстанції).
З січня 2024 року Позивач мав короткотривалі періодичні спілкування з дітьми через відео-дзвінки, однак в цей час Відповідачка втручалася у таке спілкування та вчиняла конфлікти з Позивачем в присутності дітей. При намаганні батька повести час з дітьми вже в Німеччині ОСОБА_2 викликала поліцію, звернулася в суди з приводу обмеження його батьківських прав.
Посилаючись на те, що дії ОСОБА_2 є незаконними, оскільки спрямовані на шкоду його інтересам та інтересам дітей, порушують їхні права, унеможливлюють спілкування дітей з батьком, шкодять їх розвитку, а також спрямовані на невиконання рішення суду про встановлення порядку участі батька у спілкуванні та вихованні дітей, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним цивільним позовом про стягнення з неї моральної шкоди у розмірі 200 000,00 грн. та матеріальної шкоди у розмірі 146 985,409 грн., яка складається з: 3258,00 доларів США втраченого заробітку, 880,84 грн. витрат у лікаря та на придбання медикаментів, 9635,00 грн. витрат на тварин, пов'язаних з перевезенням їх за кордон, 8005,00 грн. витрат на переклад документів на німецьку мову.
В судових засіданнях ОСОБА_1 позовні вимоги підтримував та просив їх задовольнити з підстав, викладених у позові та письмових поясненнях, які подавалися ним в ході розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_2 в ході судового розгляду справи правом на подання відзиву на позов не скористалася. В судових засіданнях проти позовних вимог ОСОБА_1 заперечувала та просила відмовити в їх задоволенні.
Заперечуючи проти позову, посилалася на те, що рішення про виїзд за кордон разом з малолітніми дітьми було прийнято нею у зв'язку з небезпечною ситуацією в Україні, пов'язану з періодичними ракетними обстрілами її території та виключно в інтересах дітей на проживання в спокійному середовищі.
При першій можливості вона повідомила ОСОБА_1 про виїзд їх за кордон та не перешкоджала йому у спілкуванні з дітьми. Неможливість відео-спілкування батька з дітьми у відповідні періоди мотивувала поганим інтернет-зв'язком чи її зайнятістю.
Наразі сторони перебувають в німецькому суді в процесі врегулювання спілкування ОСОБА_1 з дітьми. Факти завдання Позивачу матеріальної та моральної шкоди внаслідок своєї протиправної поведінки, пов'язаної з цим, Відповідач заперечує.
ОСОБА_2 в судових засіданнях проти позовних вимог заперечувала, просила в їх задоволенні відмовити. На адресу суду подала судові дебати у письмовому вигляді.
Представник Відповідача в судових засіданнях проти позовних вимог заперечувала, посилаючись на їх недоведеність, просила в задоволенні позову відмовити.
Зазначала, що в матеріалах справи відсутні докази створення Відповідачкою перешкод ОСОБА_1 гарантованого приписами Сімейного кодексу України права на спілкування з дітьми будь-якими можливими засобами зв'язку.
Заперечує як факт протиправної поведінки ОСОБА_2 по відношенню щодо батьківських прав ОСОБА_1 , так і причинний зв'язок між завданою йому шкодою та діями Відповідачки.
На адресу суду представником Відповідача надано письмовий виступ у судових дебатах.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 11 березня 2024 року закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення моральної та матеріальної шкоди та призначено справу до судового розгляду по суті.
Проаналізувавши пояснення Позивача, пояснення Відповідача та її представника, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, Судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , народжених у шлюбі між сторонами.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 23 червня 2021 року у справі №344/17373/20 шлюб між сторонами розірвано.
Судовим наказом Івано-Франківського міського суду від 19 січня 2021 року у справі №344/17406/20 стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку до досягнення дітьми повноліття.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 11 травня 2022 року у справі №344/11652/21 частково задоволено позов ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми, визначення порядку участі батька у вихованні дітей. Зобов'язано ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні та участі у вихованні дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у відповідності до визначеного судом графіку зустрічей. Встановлено ОСОБА_1 наступний порядок участі у спілкуванні та вихованні дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 : кожної першої та третьої суботи місяця, другої та четвертої неділі місяця з 11:00 год. до 19:00 год. При цьому ОСОБА_1 зобов'язаний забирати та повертати дітей за місцем їх проживання (перебування) у даний час; один раз в квартал з 10:00 год. суботи до 19:00 год. неділі за попередньою домовленістю між батьками дітей щодо дати та місця перебування з дітьми; спільний відпочинок та оздоровлення дітей влітку тривалістю вісім днів за попередньою домовленістю між батьками дітей щодо дати та місця перебування з дітьми.
Згідно з листом Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 29 вересня 2023 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 23 вересня 2023 року перетнули пункт пропуску Шегині в напрямку виїзду з України.
01 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до чергової частини Калуського РВП ГУНП із заявою (повідомленням) про встановлення місця знаходження його малолітніх дітей, які з 24 вересня 2023 року по даний час разом із колишньою дружиною ОСОБА_2 відсутні по місцю проживання, на телефонні дзвінки не відповідають.
Згідно із листом першого заступника Голови Державної прикордонної служби України від 03 жовтня 2023 року, ОСОБА_1 звертався до Адміністрації Державної прикордонної служби України про застосування обмежень у праві виїзду з України його малолітніх дітей. Позивача повідомлено, що звернення про застосування обмеження у праві виїзду з України малолітніх дітей не може бути прийняте до виконання. У разі надходження до Адміністрації Держприкордонслужби судового рішення про тимчасове обмеження у праві виїзду з території України його неповнолітніх дітей Державною прикордонною службою України буде вжито всіх заходів щодо недопущення їх незаконного виїзду за межі України.
03 жовтня 2023 року за заявою про примусове виконання рішення суду державним виконавцем Калуського відділу державної виконавчої служби у Калуському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Раковецьким В.С. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП НОМЕР_5) з виконання рішення Івано-Франківського міського суду № 344/11652/21 про зобов'язання ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні та участі у вихованні дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , у відповідності до визначеного судом графіку зустрічей.
Відповідно до акту державного виконавця від 07 жовтня 2023 року при примусовому виконанні виконавчого листа № 344/11652/21 в присутності ОСОБА_1 встановлено, що ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , відсутня. Відповідно неможливо вчинити виконавчі дії щодо побачення стягувача з дітьми. Зі слів представника Войнилівської селищної ради на момент виконання боржник за вказаною адресою не проживає.
Згідно відповіді директора Перевозецької гімназії імені професора І.Андрухіва від 04 жовтня 2023 року, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не відраховані з групи з короткотривалими перебуванням у гімназії.
Електронним листом від 07 жовтня 2023 року ОСОБА_2 повідомила ОСОБА_1 про те, що у зв'язку із загрозою життю та здоров'ю їхніх дітей через ракетні обстріли вона змушена була тимчасово вивезти дітей за кордон. Зазначила, що це тимчасова міра захисту дітей, і вона не чинитиме перешкод у спілкуванні позивача з дітьми через засоби зв'язку, зокрема, через застосунок «Viber».
30 жовтня 2023 року слідчим СВ Калуського РВП ГУНП в Івано-Франківській області винесено постанову про закриття кримінального провадження №12023091170000711 від 18 жовтня 2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 115 КК України. Із зазначеної постанови вбачається, що згідно з інформаційних довідок із АІПС «Аркан» від 23 жовтня 2023 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виїхали за межі території України через пункт пропуску Шегині 23 вересня 2023 року на автомобілі із реєстраційним номером НОМЕР_1 . Відповідно до рапорту оперативного уповноваженого СКП Калуського РВП Куцій А.Л. з метою встановлення місцезнаходження безвісти зниклої ОСОБА_2 було здійснено дзвінок за номером мобільного телефону НОМЕР_2 за допомогою застосунку «Viber», та в ході розмови остання повідомила, що на даний час перебуває за межами України, у Федеративній Республіці Німеччина. Проведеними розшуковими заходами встановлено, що ОСОБА_2 23 вересня 2023 року через пункт пропуску «Шегині» виїхала за межі території України у зв'язку із загрозою життю та здоров'ю її дітей через масові ракетні обстріли на території України. Про це рішення жінка повідомила колишньому чоловіку одразу після перетину державного кордону. Громадянка ОСОБА_8 перебуває на зв'язку та знаходиться в безпечних умовах. Даний факт підтверджується показами її матері громадянки ОСОБА_9 , жительки АДРЕСА_1 . Також ОСОБА_2 надіслала власне фото спільно із дітьми, фотознімок повідомлення, яке надсилала ОСОБА_1 від 06 жовтня 2023 року та скан-копію заяви про припинення розшуку, оскільки жертвою злочину ні вона, ні діти за період своєї відсутності не стали.
Згідно листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 31 жовтня 2023 року за період з 01 січня 2023 року по 20 жовтня 2023 року ОСОБА_2 перетинала державний кордон України: 19 травня 2023 року, напрямок - виїзд; 21 травня 2023 року, напрямок - в'їзд; 08 червня 2023 року напрямок - виїзд; 11 червня 2023 року, напрямок - в'їзд; 28 липня 2023 року напрямок - виїзд; 02 серпня 2023 року, напрямок - в'їзд; 19 серпня 2023 року напрямок - виїзд; 21 серпня 2023 року, напрямок - в'їзд; 23 вересня 2023 року напрямок - виїзд.
Також Судом встановлено, що у жовтні 2023 року ОСОБА_1 звертався до Івано-Франківського міського суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, адміністрація Державної прикордонної служби України, про заборону виїзду дітей за кордон без згоди батька.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13 березня 2024 року у справі №344/18991/23, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 27 травня 2024 року та постановою Верховного Суду від 12 листопада 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.
Зокрема, у мотивувальній частині постанови Верховного Суду від 12 листопада 2024 року у справі №344/18991/23 касаційним судом зазначено наступне:
«Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті, взяли до уваги приписи пункту 23 Правил перетинання державного кордону громадянами України на час введення воєнного стану в Україні, які передбачають можливість виїзду за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, у супроводі, зокрема одного з батьків за наявності свідоцтва про народження дитини.
67. Колегія суддів звертає увагу, що на момент подання позову у розглядуваній справі діти сторін вже перебували за межами України. Кримінальне провадження, ініційоване ОСОБА_1 за фактом зникнення колишньої дружини та дітей, закрито у зв'язку з відсутністю події кримінального правопорушення.
68. За встановлених обставин, задоволення вимог ОСОБА_1 про заборону малолітнім дітям виїзд за межі України (за кордон) без згоди батька до досягнення ними 16-річного віку не призведене до відновлення прав позивача, які він вважає порушеними.
69. Водночас Верховний Суд враховує, що у розглядуваній справі не вирішуються питання визначення місця проживання дітей, повернення дітей в Україну, виконання судових рішень щодо стягнення аліментів і щодо способу та порядку участі батька у вихованні дітей.
70. Також, колегія суддів зауважує, що посилання заявника на вчинення ОСОБА_8 перешкод у спілкуванні з дітьми, їх проживання у незвичному місці, ускладнення доступу до освіти не вказують на наявність правових підстав для застосування судом превентивної тимчасової заборони на виїзд за межі України без згоди батька дітей, які перебували за кордоном як на час подання позову, так і на час вирішення справи судами.
71. Зазначені обставини, при їх доведенні, можуть бути враховані судами в інших наявних між сторонами судових справах, зокрема щодо визначення місця проживання дітей, тоді як надання оцінки таким обставинам у цій справі є помилковим».
Отже, посилаючись на те, що внаслідок невиконання ОСОБА_2 постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 11 травня 2022 року у справі №344/11652/21, якою було зобов'язано ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні та участі у вихованні дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у відповідності до визначеного судом графіку зустрічей, та встановлено ОСОБА_1 відповідний порядок участі у спілкуванні та вихованні дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - ОСОБА_1 було завдано матеріальної та моральної шкоди, - Позивач звернувся до суду з даним цивільним позовом.
Частиною 1 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - «ЦПК України») передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (надалі - «ЦК України») визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
Як визначено в ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Статтею 141 Сімейного кодексу України (надалі - «СК України») встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального і соціального розвитку.
Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що батько та мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року, визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їхнього основного піклування.
Способи захисту сімейних прав та інтересів визначено статтею 18 СК України.
Зокрема, кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.
Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін.
Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є:
1) встановлення правовідношення;
2) примусове виконання добровільно не виконаного обов'язку;
3) припинення правовідношення, а також визнання його недійсним, скасування;
4) припинення дій, які порушують сімейні права;
5) відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права;
6) відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено цим Кодексом або договором;
7) зміна правовідношення;
8) визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.
Статтею 159 СК України визначено порядок вирішення судом спору щодо участі у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї.
Зокрема, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування (частини 1 та 2 статті 159 СК України).
При цьому, частиною 5 статті 159 СК України визначено, що особа, яка ухиляється від виконання рішення суду, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Отже, чинним сімейним законодавством передбачено положення про обов'язок особи, яка ухиляється від виконання рішення суду про визначення способів участі одного з батьків у вихованні дитини, відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, та на користь якого прийнято таке рішення про визначення способів участі у вихованні дитини.
Обставиною, яка підлягає доказуванню у відповідному спорі є ухилення одного із батьків, з ким проживає дитина, та кого зобов'язано не чинити відповідні перешкоди, від виконання рішення суду про визначення способів участі одного з батьків у вихованні дитини, а також наявність підстав для відшкодування відповідної шкоди та обґрунтування її розміру.
1) Стосовно наявності чи відсутності факту ухилення ОСОБА_2 від виконання рішення суду про усунення перешкод та визначення способів участі одного з батьків у вихованні дитини, - Судом встановлено наступне.
Так, як вже було зазначено, Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 11 травня 2022 року у справі №344/11652/21 було частково задоволено позов ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми, визначення порядку участі батька у вихованні дітей, зокрема:
зобов'язано ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні та участі у вихованні дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у відповідності до визначеного судом графіку зустрічей;
встановлено ОСОБА_1 наступний порядок участі у спілкуванні та вихованні дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 : кожної першої та третьої суботи місяця, другої та четвертої неділі місяця з 11:00 год. до 19:00 год. При цьому ОСОБА_1 зобов'язаний забирати та повертати дітей за місцем їх проживання (перебування) у даний час; один раз в квартал з 10:00 год. суботи до 19:00 год. неділі за попередньою домовленістю між батьками дітей щодо дати та місця перебування з дітьми; спільний відпочинок та оздоровлення дітей влітку тривалістю вісім днів за попередньою домовленістю між батьками дітей щодо дати та місця перебування з дітьми.
Так, обґрунтовуючи даний цивільний позов, ОСОБА_1 посилається на те, що з моменту виїзду ОСОБА_2 з їхніми дітьми за кордон 23 вересня 2023 року, нею вищевказане рішення суду не виконується, оскільки Відповідачка чинить Позивачу перешкоди у спілкуванні та участі у вихованні дітей у відповідності до встановленого судом графіку.
Заперечуючи проти таких доводів, ОСОБА_2 в судових засіданнях покликалася на те, що рішення про вивезення дітей за кордон було прийнято нею, як матір'ю, виключно в інтересах дітей на проживання у безпечному середовищі, оскільки на території Івано-Франківської області, де вони проживали до виїзду за кордон, мали місце періодичні ракетні обстріли, а тому вона хвилювалася за безпеку дітей.
Чинним законодавством закріплено обов'язок батьків, зокрема, матері, діяти в інтересах дітей та право визначати їх місце проживання.
Разом з тим, Суд зазначає, що батько дітей, незалежно від факту спільного проживання з матір'ю дітей, також має гарантоване законом право брати участь у вирішенні цього питання.
Зокрема, частиною 5 статті 157 СК України визначено, що той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, крім того з батьків, до якого застосовуються заходи примусового виконання рішення про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк, що не перевищує одного місяця, з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі у складі організованої групи дітей, та у разі, якщо йому відомо місце проживання іншого з батьків, який не ухиляється та належно виконує батьківські обов'язки, інформує його шляхом надсилання рекомендованого листа про тимчасовий виїзд дитини за межі України, мету виїзду, державу прямування та відповідний часовий проміжок перебування у цій державі.
Той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк до одного місяця та більше з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі у складі організованої групи дітей, у разі:
1) наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, підтвердженої довідкою про наявність заборгованості зі сплати аліментів;
2) наявності заборгованості зі сплати аліментів, підтвердженої довідкою про наявність заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три місяці, якщо аліменти сплачуються на утримання дитини з інвалідністю, дитини, яка хворіє на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, або на утримання дитини, яка отримала тяжкі травми, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією лікувально-профілактичного закладу в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, який не ухиляється та належно виконує батьківські обов'язки, не має заборгованості зі сплати аліментів, звертається рекомендованим листом із повідомленням про вручення до того з батьків, з яким проживає дитина, за наданням згоди на виїзд дитини за межі України з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі в складі організованої групи дітей.
У разі ненадання тим із батьків, з яким проживає дитина, нотаріально посвідченої згоди на виїзд дитини за кордон із зазначеною метою, у десятиденний строк з моменту повідомлення про вручення рекомендованого листа, той із батьків, хто проживає окремо від дитини та у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів, має право звернутися до суду із заявою про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди другого з батьків.
Довідка про наявність заборгованості зі сплати аліментів видається органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем у порядку, встановленому законом.
Згідно встановлених Судом обставин, у спірних правовідносинах рішення щодо вивезення дітей за кордон на проживання приймалося Відповідачкою одноособово, без погодження з Позивачем; вказаної обставини вона не заперечила та не спростувала.
В рамках даної цивільної справи Суд не аналізує питання доцільності чи правильності вивезення дітей сторін за кордон з Івано-Франківської області, оскільки дане питання відноситься до сфери розсуду батьків дитини, які повинні діяти виключно в її інтересах, а Суд в дані питання не втручається.
Разом з тим, при реалізації свого батьківського розсуду батьки не повинні порушувати чи обмежувати права один одного.
Обов'язку батьків не чинити перешкоди один одному у реалізації батьківських прав щодо дитини кореспондують права дитини на участь у її житті як матері, так і батька.
Відповідно до ч.3 ст. 157 СК України той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Так, в ході судового розгляду справи Позивачем за допомогою належних засобів доказування доведено обставину ухилення ОСОБА_2 з 23.09.2023 року від виконання рішення про визначення порядку участі ОСОБА_1 у житті їхніх дітей відповідно до встановленого судом графіку.
Зокрема, після вивезення дітей за кордон до Німеччини Відповідач, розуміючи, що в цих обставинах єдиним можливим способом спілкування батька, який залишився в Україні, з дітьми був телефонний зв'язок з використанням дітьми телефону матері (своїх телефонів, згідно пояснень сторін, діти ще не мають), обмежувала його в цьому. Відповідні докази, зокрема, скріншоти з відповідних програм на телефоні, з яких вбачається що дзвінки ОСОБА_1 до ОСОБА_2 у відповідний період залишалися без відповіді, роздруківки з електронної пошти, - містяться в матеріалах справи (том 1, а.с. 41-42, 108-113).
Допустимості та належності даних доказів ОСОБА_2 не заперечувала, як і не заперечувала, що відповідний телефонний номер чи електронна адреса належить саме їй, і відповідне листування відбувалося з нею.
Крім того, в ході розгляду справи ОСОБА_2 не було надано суду доказів, які б підтверджували спілкування ОСОБА_1 з дітьми (конкретні дати, час, тривалість) у період про який йдеться, зокрема, через застосунок «Viber», як вона про це гарантувала ОСОБА_1 в електронному листі на його адресу 07.10.2023 року.
Доводи ОСОБА_2 про те, що вона не чинила ОСОБА_1 перешкод у спілкуванні з дітьми мають характер лише припущень, на чому не може ґрунтуватися доказування в цивільній справі.
Після відкриття провадження у даній цивільній справі Судом вживалися заходи щодо досягнення сторонами примирення у спосіб забезпечення Позивачу можливості в телефонному режимі через будь-які мобільні застосунки спілкуватися з дітьми, однак такі заходи були безрезультатними, що не заперечувалося Відповідачкою, яка покликалася на обмеженість у її помешканні в Німеччині інтернету, поганий зв'язок, власну зайнятість.
Також в судовому засіданні Відповідач визнавала той факт, що після виїзду за кордон вона не повідомляла ОСОБА_1 адресу місця проживання дітей в Німеччині, тобто самостійно підтвердила факт чинення йому, як батьку, перешкод у спілкуванні та вихованні його дітей.
Суд наголошує, що в даній цивільній справі позовні вимоги заявлено про захист прав батька, який нарівні з матір'ю має право на спілкування та виховання дітей.
Спілкування з батьком та його участь у вихованні також є правом дітей і становить один з їхніх найважливіших інтересів.
А тому, перебуваючи за кордоном, Відповідачка ОСОБА_2 не позбавлена обов'язку виконувати рішення суду про усунення перешкод Позивачу, як батькові, у спілкуванні з дітьми, їх вихованні, в тій мірі, в якій це є можливо за відповідних обставин, та, в першу чергу, виходячи з інтересів самих дітей, які мають право на спілкування та виховання батьком.
Суд наголошує, що Постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 11 травня 2022 року у справі №344/11652/21, яка набрала законної сили та має силу закону, підлягає обов'язковому виконанню ОСОБА_2 , незалежно від місця її та дітей проживання.
Вказаним судовим рішенням було зобов'язано ОСОБА_2 не чинити перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні та участі у вихованні дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і таке рішення повинно нею виконуватися.
Разом з тим, Судом встановлено, що вищевказане судове рішення не виконується ОСОБА_2 . На всіх етапах після виїзду з дітьми за кордон нею вживалися заходи утруднення спілкування батька з дітьми: вона не відповідала на телефонні дзвінки Позивача, не повідомляла йому конкретне місце перебування дітей (що він, як батько, мав право знати), ініціювала в Німеччині судовий процес про призупинення прав ОСОБА_1 , як батька, будучи обізнаною про ряд спорів в судах України, в яких ОСОБА_1 відстоює свої батьківські права відносно дітей. Наразі, як повідомили обидві сторони, у Німеччині ініційовано ряд позовів між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 стосовно дітей. До процесу їхнього спілкування залучаються німецькі органи влади у справах дітей, в тому числі поліція.
Після переїзду ОСОБА_1 до Німеччини та розшукання ним дітей рішення суду про встановлення відповідного графіку його побачень з дітьми ОСОБА_2 не виконується. Питання щодо спілкування ОСОБА_1 з дітьми вирішується в Німеччині в судовому порядку. Їхні побачення відбуваються за участі німецьких органів влади у справах дітей.
Докази, які б спростовували вказану обставину - в матеріалах справи відсутні.
Відповідальність за те, чи відповідають такі дії батьків інтересам дітей - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - лежить виключно на батьках дітей.
Суд повторно наголошує, що місце проживання Відповідачки та дітей не впливає та батьківські права ОСОБА_1 , не звужує їх. Відповідачка зобов'язана виконувати Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 травня 2022 року у справі №344/11652/21, яка набрала законної сили, та якою визначено способи участі батька у житті дітей. Виїзд з дітьми за кордон не звільнив ОСОБА_2 від обов'язку виконувати зазначене рішення суду.
Отже, враховуючи все вищевикладене в сукупності, Суд дійшов висновку про те, що в ході судового розгляду справи Позивачем доведено, а Відповідачем не спростовано, за допомогою належних засобів доказування факт ухилення ОСОБА_2 від виконання постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 11 травня 2022 року у справі №344/11652/21, яка набрала законної сили та є обов'язковою нею до виконання.
2) Щодо вимог про відшкодування матеріальної шкоди.
Згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України особа, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частина 2 статті 1166 Цивільного кодексу України).
Як роз'яснено у пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Згідно зі статтею 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 Цивільного кодексу України, на які посилаються позивачі, обов'язковими є наявність наступних обставин:
а) неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.
б) наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі.
в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
г) вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
Причому, у деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
В постанові Верховного Суду від 24.06.2021 у справі №242/4773/17 суд касаційної інстанції зазначив: «цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини, тому, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Позивач не зобов'язаний доводити вину відповідача у заподіянні шкоди. Особа, якій спричинено шкоду, подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір спричиненої шкоди, а також докази того, що саме відповідач її спричинив або є особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду».
Відповідальність за завдану шкоду настає лише за наявності усіх підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вину. Відсутність хоча б одного з елементів, що становлять склад цивільного правопорушення, не дає підстав для покладення відповідальності за заподіяні збитки.
На позивача покладено обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) немає вини у заподіянні шкоди.
(постанови Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 902/320/17, від 22 червня 2022 року у справі №373/546/21).
Позивачем ОСОБА_1 в даній цивільній справі заявлено позовну вимогу про відшкодування з ОСОБА_2 на його користь матеріальної шкоди за ухилення від виконання рішення суду у розмірі 146 985,409 грн., яка складається з:
• 3258,00 доларів США втраченого заробітку в еквіваленті до національної валюти (упущена вигода у вигляді місячної винагороди за договором, який внаслідок неправомірних дій ОСОБА_2 було розірвано).
Обгрунтовуючи даний вид завданої матеріальної шкоди, Позивач посилається на те, що внаслідок неправомірних дій ОСОБА_2 щодо перешкоджання ОСОБА_1 в участі у вихованні і спілкуванні з дітьми, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню Позивача як особистості, він не зміг нормально працювати, виконувати свої звичні обов'язки по роботі, виконувати взяті на себе договірні зобов'язання, у зв'язку з чим був розірваний договір, за яким він працював біля трьох років та за яким отримував щомісячну винагороду у розмірі 3258 доларів США.
На підтвердження розміру вказаної шкоди до матеріалів справи надано копію Додаткової угоди про розірвання договору про надання послуг у сфері інформаційних технологій №TL 01-02/2021 від 10.02.2021 року від 03.11.2023 року (том 1, а.с.185-186), інвойси «Послуги з комп'ютерного програмування» на виконавця ФОП ОСОБА_1 від 14.11.2023 року, від 10.02.2021 року, від 10.02.2021 року, від 10.02.2021 року від 10.02.2021 року на суми 1589,00 дол. США, 3258,00 дол. США, 3258,00 дол. США, 3425,00 дол. США, 3258,00 дол. США відповідно (том 1, а.с.187-191), довідку з банку про проведення за період з 01.08.2023 року по 11.01.2024 року відповідних операцій щодо надходження коштів на рахунок ОСОБА_1 (том 1, а.с.192,193).
• 880,84 грн. витрат у лікаря та на придбання медикаментів.
Вказані витрати Позивач обґрунтовує тим, що він звертався за допомогою до спеціаліста з метою лікування депресії, яка виникла на фоні відсутності спілкування з дітьми.
На підтвердження вказаних витрат надано копії квитанції з ЛДЦ «Клініка Святого Луки» про оплату послуги «прийом психотерапевта/психіатра» на суму 600,00 грн. від 12.12.2023 року та квитанції про придбання медичних препаратів на суму 280,84 грн. від 12.12.2023 року (том 1, а.с.194), рецепт №3 від 12.12.2023 року (том 1, а.с.195)
• 9635,00 грн. витрат на тварин (чотирьох собак), пов'язаних з перевезенням їх за кордон.
В обґрунтування вказаних витрат Позивач посилався на те, що реальну можливість відновити його порушене право він вбачав лише у його виїзді до Німеччини з наступним розшуком дітей. В нього на утриманні є чотири собаки, яких він змушений забрати з собою, однак для перетину кордону з тваринами діють спеціальні правила, зокрема, необхідно мати результати аналізу наявності антитіл до вірусу сказу в крові тварин. Виготовлення таких результатів є платним, за отримання таких результатів було оплачено 8000,00 грн. лабораторії та 1635,00 грн. ветеринарній клініці за забір крові та відправки крові на аналізи.
На підтвердження вказаних витрат надано копії чек-листу: як перетнути кордон з домашнім улюбленцем, скріншот з вебсторінки сайту лабораторії «НеоВетЛаб» про вартість дослідження «Тест на титри антитіл проти сказу при виїзді тварини за кордон», квитанції про оплату за забір крові тварин в сумі 1635,00 грн., квитанцію про оплату дослідження на суму 8000,00 грн., скріни переписки з клінікою «ОлВет», результати чотирьох лабораторних дослідження, паспорти тварин (том 1, а.с.196-213).
• 8005,00 грн. витрат на переклад документів на німецьку мову, потрібних для відновлення прав Позивача.
Необхідність понесення таких витрат Позивач обґрунтовував тим, що для здійснення дій щодо відновлення його батьківських прав, розшукування дітей, та у зв'язку з цим, виїзду за ними за кордон, йому необхідно було здійснювати офіційний переклад відповідних документів, які стосуються дітей, на німецьку мову.
На підтвердження вказаних витрат надано копії платіжних інструкцій з призначенням платежу «послуги перекладу» на суму 2455,00 грн. (том 1, а.с.227), копії квитанції ПиватБанку з призначенням платежу «Послуги перекладу» на суму 4400,00 грн. (том 2, а.с.40), копію квитанції про оплату за послуги перекладу на суму 1150,00 грн. (том 2, а.с.41), документи, перекладені на німецьку мову (том 1, а.с.228-240, том 2, а.с.9-25, 42-46),
Проаналізувавши вищевказані документи, надані Позивачем на підтвердження розміру матеріальної шкоди, Суд зауважує, що зі змісту даних доказів вбачається факт понесення ОСОБА_1 відповідних матеріальних витрат та їх розмір.
Однак, в ході розгляду справи ОСОБА_1 не доведено тієї обставини, що саме протиправна поведінка ОСОБА_2 , пов'язана з невиконанням рішення суду про участь ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з дітьми, спричинила необхідність понесення ним витрат у сумі 880,84 грн. (на лікаря та придбання медичних препаратів) та 9635,00 грн. (витрат,здійснення яких було необхідне для перевезення тварин Позивача за кордон), як і не надано доказів на підтвердження причинного зв'язку між такими витратами (шкодою) та саме протиправною поведінкою ОСОБА_2 .
Недоведеними є також вимоги про стягнення з ОСОБА_2 упущеної вигоди в сумі 3258,00 доларів США втраченого заробітку в еквіваленті до національної валюти (місячна винагорода за договором, який було розірвано з ОСОБА_1 ), оскільки в матеріалах справи не міститься належних доказів на підтвердження того, що саме протиправна поведінка ОСОБА_2 спричинила упущену вигоду ОСОБА_1 у зазначеному розмірі, як і не доведено причинного зв'язку між упущеною вигодою та саме поведінкою ОСОБА_2 .
У зазначеній частині Позивачем не доведено, що витрати в розмірі 880,84 грн. (на лікаря та придбання медичних препаратів), 9635,00 грн. (витрати, необхідні для перевезення тварин за кордон), 3258,00 доларів США втраченого заробітку (місячна винагорода за договором, який було розірвано з ОСОБА_1 ), які Позивач трактує як матеріальну шкоду - виступають об'єктивним наслідком поведінки саме ОСОБА_2 , як завдавача шкоди.
Недоведеність вказаних елементів складу цивільно-правового правопорушення свідчить про відсутність підстав для покладання обов'язку на Відповідачку щодо відшкодування зазначених витрат в сумі 3258,00 доларів США, 880,84 грн. та 9635,00 грн.
В даній частині позовних вимог слід відмовити.
Щодо витрат на переклад документів на німецьку мову в загальному розмірі 8005,00 грн., Суд вважає доведеною дану позовну вимогу.
Так, Суд погоджується з доводами Позивача про те, що для відновлення свого права на спілкування з дітьми, яких матір вивезла за кордон, ОСОБА_1 , який послідував до Німеччини за дітьми з метою реалізації свого права, як батька, на спілкування з ними, поніс обґрунтовані витрати на переклад необхідних документів (зокрема, свідоцтв про народження дітей, довідки зі школи, довідки з банку, додатку до довідки з банку, постанови про відкриття виконавчого провадження, рішення суду у справі №344/11652/21 від 11.05.2022 року, акту обстеження матеріально-побутових умов сім'ї, талону-повідомлення (том 1, а.с.227, том 2, а.с.40), оскільки це давало йому можливість вживати заходів щодо відновлення своїх прав на спілкування з дітьми (які вже на той час були призупинені судовим рішенням німецького суду за позовом ОСОБА_2 ) в іноземній державі.
Судом вже зазначалося про те, що в ході розгляду даної справи ОСОБА_1 доведено факт ухилення ОСОБА_2 від виконання рішення суду про встановлення порядку участі батька, ОСОБА_1 , у вихованні та спілкуванні з дітьми.
Так, Суд погоджується з доводами сторони Відповідача про те, що вивозячи дітей за кордон з метою забезпечення їм спокійнішого середовища, аніж те, яке склалося наразі в Україні, матір дітей діяла в їхніх інтересах. Однак, рішення про виїзд з дітьми за межі України не знімало з ОСОБА_2 обов'язку щодо виконання постанови суду у справі №344/11652/21 від 11.05.2022 року, якою її було зобов'язано не чинити перешкоди ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з дітьми.
Суд акцентує увагу на тому, що вказане судове рішення, яке набрало законної сили та має силу закону, є обов'язковим до виконання громадянкою України ОСОБА_2 і на території Німеччини, а проживання її та дітей сторін на даний час за межами України не знімає з неї такого обов'язку.
Крім того, матеріалами справи підтверджується та обставина, що ОСОБА_1 на даний час також проживає у Німеччині, однак стверджує про те, що його батьківські права продовжуються порушуватися з боку ОСОБА_2 .
Судом встановлено, що напередоні виїзду з дітьми за кордон у вересні 2023 року ОСОБА_2 не повідомила ОСОБА_1 , як батька дітей, який має рівні батьківські права разом із ОСОБА_2 та мав право брати участь у вирішенні такого питання, про виїзд дітей за кордон.
В матеріалах справи також містяться докази, які свідчать про те, що тривалі періоди часу на телефонні дзвінки ОСОБА_1 . ОСОБА_2 , будучи ве в Німеччині, не відповідала (том 1, а.с.41-42, 108-113).
Вказаних обставин ОСОБА_2 не спростувала.
А тому Суд приходить до висновку про те, що саме поведінка ОСОБА_2 , яка полягає в ухиленні від виконання рішення суду, тобто є неправомірною, спричинила матеріальну шкоду у вигляді витрат ОСОБА_1 на переклад відповідних документів, які стосуються дітей, на німецьку мову, з метою подальшого виїзду за кордон до Німеччини, де наразі проживають діти, для відновлення прав на спілкування та виховання дітей; й між такою протиправною поведінкою та шкодою є причинний зв'язок (який полягає в тому, що саме виїзд ОСОБА_2 з дітьми за кордон та ухилення від виконання рішення суду про встановлення батькові графіка спілкування з дітьми був причиною виїзду ОСОБА_1 за ними, та необхідність у зв'язку з цим, як наслідок, здійснювати переклад відповідних документів щодо дітей на німецьку мову). А тому документально підтверджені витрати ОСОБА_1 на офіційний переклад документів на німецьку мову в загальному розмірі 8005,00 грн. підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .
Відсутність своєї вини у завданні Позивачу матеріальної шкоди в сумі 8005,00 грн. Відповідач не довела.
А тому в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.
3) Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди.
ОСОБА_1 заявлено вимогу про стягнення з ОСОБА_2 на його користь 200 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Обґрунтовуючи факти прояву моральної шкоди, Позивач у позовній заяві покликався на те, що внаслідок дій ОСОБА_2 в нього значно погіршилося самопочуття, він перебуває у глибокій депресії, не знає, де його діти, та чи зможе він з ними побачитися, що завдає йому душевних страждань. Він втратив сон, не може нормально працювати, життя для нього зупинилося. На фоні глибокого стресу загострилися наявні у нього хронічні хвороби, він змушений звертатися до лікарів.
Він усвідомлює, що так само як і він, страждають і діти за батьком, що ще більше посилює його психологічні страждання; його душевний біль є руйнівним.
Завдану моральну шкоду ОСОБА_1 оцінює у 200 000,00 грн.
На підтвердження позовної вимоги про стягнення моральної шкоди та її розміру Позивачем надано Висновок за результатами проведення судово-психологічної експертизи у цивільній справі №344/18769/23 від 04.01.2024 року №01, яку проведено на замовлення ОСОБА_1 (том 1, а.с.168-182).
Згідно даного висновку експерта від 04.01.2024 року №01:
«У підекспертної особи ОСОБА_1 наявні негативні зміни в емоційному стані, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню його як особистості і виникли внаслідок впливу певних обставин, що розглядаються у справі (перешкоджання з боку ОСОБА_2 ОСОБА_1 участі у вихованні, в спілкуванні з дітьми згідно з встановленим судом графіком, відсутність спілкування через відео дзвінки, відсутність інформації про місцеперебування його дітей та про їх стан).
Ситуація, що досліджується за справою, є психотравмувальною для особи ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 завдані моральні страждання (моральна шкода).
Деструктивна, психотравмувальна досліджувальна ситуація призвела до порушення соціально-психологічного функціонування, наявності перешкод у реалізації оптимальної життєдіяльності, психічних страждань (на моральному рівні) та їх безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку і деструктивним (психотравмувальним) впливом обставин ситуації, що досліджена за справою.
За умов ситуації, що досліджується у справі … орієнтовний еквівалент грошової компенсації завданої ОСОБА_1 в результаті заподіяння йому моральних страждань (моральної шкоди), які суттєво вплинули на його психологічний, фізичний та моральний стан, може скласти 18 мінімальних заробітних плат, встановлених на момент розгляду справи судом».
Так, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Питання компенсації моральної шкоди особі незалежно від того, в якій сфері життя чи діяльності вони виникають, підпадають під регулювання Цивільного кодексу України, який є основним актом цивільного законодавства України.
Положеннями статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини «STANKOV v. BULGARIA», № 68490/01, від 12 липня 2007 року).
В постанові 01 березня 2021 року в справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18) вказано, що «за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди».
Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
У частині першій статті 1167 ЦК України визначено загальні умови відповідальності за заподіяння моральної шкоди.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом (частина друга статті 1167 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що:
за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі;
зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди;
у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини;
завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи;
гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості;
по своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.
У даній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
З огляду на те, що «розумність» і «справедливість», що зазначена у ст. 23 ЦК України, які є оціночними поняттями, та суди, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди (вказана позиція викладена у Постанові ВС КАС України №750/750/6330/17 від 27 листопада 2019 року).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц вказала, що виходячи з положень статей 16 і 23 Цивільного кодексу України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
В ході розгляду даної цивільної справи Суд встановив, що пояснення Позивача ОСОБА_1 стосовно завданих йому моральних та душевних страждань, спричинених перешкоджанням йому брати участь у житті його дітей, є послідовними та такими, що відповідають наявним в матеріалах справи (наданих Позивачем) документам.
В рамках розгляду даної цивільної справи Позивачем доведено факт завдання йому моральної шкоди, яка проявилася у пережитті ним душевних страждань, негативних емоцій, пов'язаних з неможливістю спілкуватися з дітьми.
Всі дії, які вчиняє Позивач, його поведінка протягом тривалого періоду часу та в рамках даного судового процесу, свідчать про те, що він дуже любить своїх дітей і зв'язок з ними має для нього важливе значення.
А тому перешкоджання йому у спілкуванні з дітьми, у їх вихованні, відсутність у нього можливості споглядати за їх дорослішанням, відсутність між ними особистого та фізичного зв'язку - безумовно завдають ОСОБА_1 моральної шкоди, як батьку.
Позивачем також доведено той факт, що особою, яка є завдавачем йому моральної шкоди, пов'язаною невиконанням рішення суду про визначення способів участі батька у спілкуванні та вихованні дітей, є саме Відповідач ОСОБА_2 (оскільки саме дана особа, як матір, яка на даний час живе з дітьми (які в силу віку ще не мають можливості самостійно приймати рішення про спілкування з батьком та його реалізовувати, в тому числі і через відсутність власних телефонних апаратів) утруднює можливість батьку спілкуватися з дітьми);
доведено протиправність її поведінки (яка полягає у невиконанні рішення суду, яке підлягає ообв'язковому виконанню, без поважних причин);
доведено причинний зв'язок між протиправними діями та завданою моральною шкодою (оскільки саме невиконання рішення суду ОСОБА_2 є причиною моральних страждань Позивача, як батька дітей, який позбавлений з ними спілкування), -
у зв'язку з чим вимоги про відшкодування моральної шкоди підлягають задоволенню у зв'язку з доведеністю підстав для такого відшкодування.
Вказані обставини також підтверджуються і Висновком за результатами проведення судово-психологічної експертизи у цивільній справі №344/18769/23 від 04.01.2024 року №01, яку проведено на замовлення ОСОБА_1 (том 1, а.с.168-182), належності якого, як доказу, ОСОБА_2 в ході розгляду справи не спростувала.
Відповідачем ОСОБА_2 в ході розгляду даної справи не доведено відсутності її вини у завданні моральної шкоди Позивачу внаслідок ухилення від виконання рішення суду про визначення способів участі батька у спілкуванні та вихованні дітей.
Доказів, які б спростовували доводи Позивача та підтверджували відсутність вини ОСОБА_2 в ухиленні вид виконання рішення суду про усунення батькові перешкод у спілкуванні з дітьми Відповідачем суду не надано.
Суд зазначає, що аналіз норм ЦК України щодо відшкодування шкоди з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди, діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Такий же правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 3-51гс14, підстав відступити від якого Верховний Суд не встановив.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Отже, враховуючи все вищевикладене в сукупності, Суд приходить до висновку, що в рамках даної конкретної справи, враховуючи її конкретні обставини, наявні докази, розмір відшкодування моральної шкоди у 50 000,00 гривень буде справедливою сатисфакцією ОСОБА_1 за понесені (та існуючі на даний час) ним моральні страждання внаслідок ухилення Відповідачкою ОСОБА_2 від виконання рішення суду про усунення Позивачу перешкод у спілкуванні та вихованні дітей.
В іншій частині вимог про стягнення моральної шкоди слід відмовити за недоведеністю.
Частинами 1-4 статті 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Так, статтею 81 ЦПК України встановлено правила обов'язку доказування і подання доказів в цивільній справі.
Відповідно до частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а частиною 5 вказаної статті визначено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 статті 81 ЦПК України).
Згідно ж з частиною 7 статті 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи зазначене, Суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх задовольнити частково.
Щодо судових витрат.
В даній справі Позивач ОСОБА_1 просить відшкодувати йому витрати зі сплати судового збору в розмірі 6 441,00 грн. (квитанція від 05.10 2023 року на суму 2684,00 (том 1, а.с.12), квитанція від 22.11.2023 року на суму 1703,60 (том 1, а.с.71), квитанція від 22.11.2023 року на суму 2684,00 грн. (том 1, а.с.75), та витрати на проведення експертизи в загальній сумі 17 972,47 грн. (17206.80 грн. витрат на оплату експертного висновку та 765,67 грн. витрат на придбання квитків (том 1, а.с.167, 183-184).
Відповідно до частин 1-3 статті 131 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частинами 6-9 статті 139 ЦПК Укрїни визначно, що розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини 1,2 статті 141 ЦПК України).
Отже, враховуючи факт часткового задоволення позовних вимог, пропорційним роміром судових витрат, які підлягають стягненню з Відповідача на користь Позивача є 2 542,06 грн. судового збору та 7091,94 грн. витрат на проведення експертизи. Витрати на проїзд до експерта не відшкодовується, оскільки такі витрати не відносяться до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
На підставі вищенаведеного, відповідно до ст..ст. 22, 23, 386, 1166, 1192 Цивільного Кодексу України, ст.ст. 19, 141, 157, 159 Сімейного кодексу України, керуючись ст.ст. 89, 263-265, 273, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, Суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 : 8005,00 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок невиконання рішення суду про усунення перешкод та визначення способів участі одного з батьків у вихованні дитини.
Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 : 50 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок невиконання рішення суду про усунення перешкод та визначення способів участі одного з батьків у вихованні дитини.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 витрати зі сплати судового збору в сумі 2 542,06 грн. та 7091,94 грн. витрат на проведення експертизи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 16.05.2025 року.
Суддя Домбровська Г.В.