Справа № 130/2477/22
Провадження № 22-ц/801/635/2025
Категорія: 42
Головуючий у суді 1-ї інстанції Вернік В. М.
Доповідач:Ковальчук О. В.
15 травня 2025 рокуСправа № 130/2477/22м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчука О. В.,
суддів: Сала Т. Б., Берегового О. Ю.,
розглянувши без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УМ ФАКТОРИНГ» до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІНЕУРА Україна», про стягнення заборгованості за кредитним договором,
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою її представником - адвокатом Ходіною Надією Володимирівною, на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 17 січня 2025 року у м. Жмеринці суддею цього суду Верніком В.М., дата складання повного тексту судового рішення не відома,
У листопаді 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «УМ ФАКТОРИНГ»(далі - ТОВ «УМ ФАКТОРИНГ») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, який обґрунтований тим, що 26.04.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІНЕУРА Україна» (далі - ТОВ «ЛІНЕУРА Україна») та ОСОБА_1 було укладено договір № 1848300 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до якого ОСОБА_1 отримала позику в розмірі 14 300 грн строком на 30 днів із стандартною процентною ставкою 1, 90 % шляхом переказу коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 . Зазначений кредитний договір було укладено відповідачем в електронному вигляді шляхом реєстрації останньої на веб-сайті в мережі Інтернет https://credit7.ua/ та підписання кредитного договору відбулось електронним підписом з одноразовим ідентифікатором В414 відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Загальна кількість календарних днів користування кредитом, з урахуванням автопролонгації, складає 120 календарних днів.
20.10.2021 року між ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» та ТОВ «УМ ФАКТОРИНГ» було укладено договір факторингу № 1 та підписано реєстр прав вимог № 3 від 17.12.2021 року, зокрема за кредитним договором № 1848300 від 26.04.2021 року. Таким чином, ТОВ «УМ ФАКТОРИНГ» стало новим кредитором та отримало право вимоги до ОСОБА_1 .
Оскільки позичальник свої зобов'язання за кредитним договором не виконала та кредитні кошти не повернула, у ОСОБА_1 станом на 23.08.2021 року виникла заборгованість у загальній сумі 46 904 грн, яка складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 14 300 грн та заборгованості за відсотками в розмірі 32 604 грн.
У зв'язку з даними обставинами, ТОВ «УМ ФАКТОРИНГ»просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 1848300 від 26.04.2021 рокув розмірі 46 904 грнта понесені судові витрати.
17.01.2025 року рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області вказаний вище позов задоволено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УМ ФАКТОРИНГ» заборгованість за кредитним договором № 1848300 від 26.04.2021 року в загальній сумі 46 904 грн, а також 6481 грн судових витрат.
Не погодившись із ухваленим рішенням, ОСОБА_3 , через свого представника - адвоката Ходіну Н.В., подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на його необґрунтованість та незаконність, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, ненадання належної оцінки наявним у справі доказам та неправильне застосування судом норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що позивачем не надано доказів отримання відповідачем кредитних коштів.
Крім того, вказує, що позивач не надав суду докази про отримання ОСОБА_1 листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення про здійснення входу останньою на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, а тому в матеріалах справи відсутні докази укладання кредитного договору в електронному вигляді.
Також звертає увагу суду на те, що матеріали справи містять копію договору про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту, графік платежів, який є додатком до вказаного договору, і паспорт споживчого кредиту, де зазначено, що їх підписання здійснено клієнтом за допомогою електронного підпису. Проте позивачем не долучено до матеріалів справи будь-яких доказів, які прямо чи опосередковано свідчать, що електронний підпис (або ідентифікатор) належить саме відповідачу. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження реєстрації відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, отримання ним логіну та паролю в даній системі, подання заявки на отримання кредиту, а також ознайомлення з усіма істотними умовами договору.
Між тим, скаржник зауважує, що кредитодавець незаконно нараховував проценти за кредитом після спливу визначеного договором строку кредитування - 30 днів, оскільки зі спливом строку кредитування припинилося і право позивача нараховувати проценти за таким кредитом.
Разом з тим, скаржник вважає, що умови договору про нарахування відсотків є несправедливими та суперечать положенням ЗУ «Про захист прав споживачів», враховуючи, що позичальником включені до умов кредитного договору умови, які полягають у тому, що фінансова установа в незалежності від того, чи споживач здійснить погашення заборгованості за кредитним договором, може в односторонньому порядку, без повідомлення споживача, продовжити дію такого договору для подальшого нарахування та стягнення відсотків за кредитним договором, що вносить істотний дисбаланс до договірних правовідносин та ставить споживача в несправедливе становище по відношенню до кредитної установи.
Разом з тим, на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник ТОВ «УМ ФАКТОРИНГ»просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції, як законне та обґрунтоване, - без змін.
В заперечення проти апеляційної скарги зазначає, що, не зважаючи на належне повідомлення про розгляд справи в суді першої інстанції, відповідач не скористалася своїм правом на участь у судовому засіданні, не подала відзив на позовну заяву, не надала будь-яких доказів чи заперечень щодо обставин справи. Таким чином, посилання відповідача в апеляційній скарзі на неповноту дослідження обставин справи є неправомірними та безпідставними, оскільки саме бездіяльність відповідача у суді першої інстанції призвела до розгляду справи за наявними матеріалами.
Також наголошує, що належним доказом отримання відповідачем кредитних коштів є квитанція за сплату від 26.04.2021 року, видану Товариством з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення», відповідно до якої було здійснено переказ коштів у розмірі 14 300 грн на карту № НОМЕР_2 , та яка містить всі необхідні реквізити для ідентифікації платежу, зокрема зазначення номера картки НОМЕР_2 , платіжне доручення, за яким здійснено переказ для зарахування на платіжну картку. Вказані реквізити є достатніми для ідентифікації платежу та підтвердження факту переказу коштів на картковий рахунок відповідача.
При цьому, представник ТОВ «УМ ФАКТОРИНГ» зауважує, що скаржник в апеляційній скарзі не заперечує факту укладення кредитного договору в електронній формі, а лише стверджує про відсутність доказів належного підписання кредитного договору електронним підписом. Тоді як, кредитний договір № 1848300 від 26.04.2021 року укладено в електронній формі шляхом прийняття відповідачем пропозиції (оферти) укласти електронний договір шляхом реєстрації на веб-сайті https://credit7.ua/ та підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором В414, що повністю відповідає вимогам ст.ст. 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» та ст. 205, 207 Цивільного кодексу України.Отже, матеріали справи містять беззаперечні докази того, що відповідач здійснила всі необхідні дії для укладення кредитного договору в електронній формі, а саме: реєстрацію на веб-сайті, заповнення анкети-заяви, підтвердження мобільного телефону, ознайомлення з умовами кредитування та правилами надання коштів, акцептування кредитного договору шляхом надсилання електронного повідомлення, підписаного електронним підписом одноразовим ідентифікатором В414.
Крім того, представник ТОВ «УМ ФАКТОРИНГ» вважає правомірним нарахування процентів за користування кредитом за весь період користування кредитними коштами, у тому числі за період автопролонгації, оскільки умови кредитного договору № 1848300 від 26.04.2021 року не суперечать вимогам чинного законодавства, а саме Закону України «Про споживче кредитування», оскільки умови кредитного договору № 1848300 щодо автопролонгації не підпадають під жодне з визначень несправедливих умов договору. Додатково звертає увагу, що у кредитному договорі № 1848300 від 26.04.2021 року відсутні умови про односторонню зміну умов договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з огляду на таке.
Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.
Судом встановлено, що 26.04.2021 року між ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір № 1848300 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до якого ОСОБА_1 отримала позику в розмірі 14300 грн строком на 30 днів із стандартною процентною ставкою 1,90% шляхом переказу коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 (а.с. 7-12).
Відповідно до п.п. 4.2.1 п. 4.2 зазначеного договору сторони домовились, що у випадку, якщо у клієнта на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації) наявна заборгованість за кредитом, та клієнт не продовжив строк кредиту відповідно до п.4.1.1-4.1.6 договору, за цим договором застосовується автоматичне продовження строку користування кредитом (автопролонгація) з наступного дня після запланованої дати повернення кредиту.
Згідно із п.п. 4.2.2 п. 4.2 даного договору клієнт, підписуючи цей договір, дає згоду на його автопролонгацію, - продовження договору та строку користування кредитом із закінченням строку кредиту або продовженого строку кредиту (п.1.3, п.4.1.5 договору) ще на 15 календарних днів.
Підпунктом 4.2.5 п. 4.2 вказаного договору визначено, що загальна кількість автопролонгацій за цим договором обмежується загальною кількістю календарних днів користування кредитом, яка не може бути більшою за 120 календарних днів (включаючи період, визначений в п.1.3 договору та періоди пролонгацій).
20.10.2021 року між ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» та ТОВ «УМ ФАКТОРИНГ» було укладено договір факторингу № 1 та підписано реєстр прав вимог № 3 від 17.12.2021 року, в тому числі щодо боржника ОСОБА_1 в межах суми оспорюваної заборгованості (а.с.6), в результаті чого ТОВ «УМ ФАКТОРИНГ» стало новим кредитором та отримало право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за вищевказаним кредитним договором (а.с. 17-19).
З копій витягу із реєстру прав вимог № 3 від 17.12.2021 року (а.с.6), графіку платежів до договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 1848300 (а.с. 12), квитанції за сплату від 26.04.2021 року (а.с. 13) вбачається, що за відповідачем ОСОБА_1 рахується заборгованість перед позивачем в загальній сумі 46 904 грн, яка складається з боргу за тілом кредиту в розмірі 14 300 грн та боргу за відсотками в сумі 32 604 грн.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що на підставі наявних в матеріалах справи доказів позивачем доведено, що він правомірно набув право вимоги до відповідача за кредитним договором № 1848300 від 26.04.2021 року.
Також, оскільки станом на день розгляду справи відповідач взяті на себе зобов'язання за кредитним договором № 1848300 від 26.04.2021 року належним чином не виконала, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню сума заборгованості за кредитним договором в загальній сумі 46 904 грн, яка підтверджена належними доказами, наданими позивачем.
Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Згідно із ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому, як визначено ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 205 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
В силу частин 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частиною 1 ст. 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Водночас, з матеріалів справи вбачається, що кредитний договір № 1848300 від 26.04.2021 року був вчинений в електронній формі.
Відтак, на нього поширюються вимоги Закону України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Згідно із п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Частинами 1-12 ст. 11 цього ж Закону передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарськими кодексами України, а також іншими актами законодавства.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов'язку передати покупцеві товар.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 6, 12 ч. 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Згідно із положеннями ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
За змістом ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Позивачем у позовній заяві зазначалось, що 26.04.2021 року між ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір № 1848300 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, який підписано відповідачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
Верховний Суд у своїй постанові від 07.10.2020 року по справі № 127/33824/19 зробив правовий висновок, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, а кредитні кошти не були б перераховані відповідачу.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не заперечує факту укладення кредитного договору в електронній формі, а лише стверджує про недоведеність підписання кредитного договору електронним підписом, хоча будь-яких доказівнеукладення такого договоруматеріали справи не містять, відповідачем таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов'язком.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 вказано, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
При цьому, вимог про визнання кредитного договору № 1848300 від 26.04.2021 року недійсним (неукладеним) не заявлено, договору щодо інших правовідносин між сторонами відповідачем не надано, в матеріалах справи наявна лише копія вказаного кредитного договору, наданого позивачем.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив, що кредитний договір № 1848300 від 26.04.2021 рокупідписаний відповідачем в електронній формі, що зрештою не заперечувалось самим відповідачем під час розгляду справи у суді першої інстанції, відповідно він є укладеним між ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» та ОСОБА_1 , та оскільки відповідач отримала суму позики, однак вчасно її не повернула, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення відповідної заборгованості.
За змістом ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (с. 629 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п. 6.4.1 кредитного договору № 1848300 від 26.04.2021 рокупозичальник, зокрема, зобов'язується вчасно повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом.
Докази того, що ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором виконала відсутні.
При цьому, доводи скаржника щодо нарахування їй процентів за користування кредитом поза 30-денний строк кредитного договору колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на таке.
Відповідно до п. 1.3 - 1.4 договору № 1848300 від 26.04.2021 рокустрок кредиту - 30 днів. Дата повернення кредиту вказується у Графіку платежів, що є Додатком № 1 до цього договору. Строк кредиту може бути продовжено у порядку та на умовах, визначених в розділі 4 договору. Тип процентної ставки - фіксована.
Пунктом 1.4.1 договору передбачено, що стандартна процентна ставка становить 1, 90 % в день.
Згідно із п. 4.2.2 договору, підписуючи цей договір, клієнт дає згоду на його автопролонгацію - продовження дії договору та строку користування кредитом із закінченням строку кредиту або продовженого строку кредиту (п. 1.3, п. 4.1.5 договору) ще на 15 календарних днів.
Пунктом 4.2.2 договору встановлено, що сторони погодили, що за користування кредитом в період автопролонгації нараховування процентів здійснюється за стандартною процентною ставкою (1, 90 % в день).
Загальна кількість автопролонгацій за договором обмежується загальною кількістю календарних днів користування кредитом, яка не може бути більшою за 120 календарних днів (п. 4.2.5 договору).
Сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно із Графіком платежів (п. 5.1 кредитного договору).
У постанові Верховного Суду від 09.01.2020 року у справі № 643/5521/19 зазначено, що: «в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Враховуючи те, що відповідач не виконала умови договору № 1848300 від 26.04.2021 рокута не повернула позику протягом 30 днів, позивачем застосовано стандартну процентну ставку 1,90 % від залишку суми кредиту за кожен день, тобто проценти за ставкою 1,90 % за кожен день нараховано за 150 днів (30 днів та 120 днів автопролонгації).
Отже, після закінчення 30-денного терміну кредиту у відповідача була наявна заборгованість за тілом кредиту та відсотками, і в подальшому позичальник не сплачував жодних коштів на виконання умов договору, тому договір автопролонговано на строк, не більше ніж на 120 календарних днів, що відповідає межам строку дії кредитного договору.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що позивачем доведені позовні вимоги в частині нарахування заборгованості за відсотками в розмірі 32 604 грн.
Між тим, розрахунок заборгованості, наведений позивачем в позовній заяві відповідачем не спростований, власного розрахунок вона не надала, відтак розмір заборгованості за кредитним договором відповідач не спростувала.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд доходить висновку, що належними та допустимими доказами у справі підтверджені факти укладання між ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» та ОСОБА_1 кредитного договору № 1848300 від 26.04.2021 року у передбаченій законом формі, виконання кредитором умов договору щодо надання позичальнику кредитних коштів та невиконання останньою в повному обсязі зобов'язань з повернення цих коштів разом із нарахованими відповідно до умов договору процентами за користування такими кредитними коштами, про що також було правильно зазначено судом першої інстанції у своєму рішенні.
Решта доводів апеляційної скарги фактично зводиться до іншої оцінки доказів, ніж зроблена судом першої інстанції, однак правильних висновків суду вони не спростовують.
Таким чином, місцевий суд правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно застосував норми матеріального права, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, у зв'язку із чим підстави для його скасування, з посилань, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на те, що апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції необхідно віднести за рахунок особи, яка подала апеляційну скаргу.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану її представником - адвокатом Ходіною Надією Володимирівною, залишити без задоволення, а рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 17 січня 2025 року - без змін.
Понесені скаржником, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, судові витрати залишити за нею.
Постанова набирає законної сили із дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ковальчук
Судді: Т. Б. Сало
О. Ю. Береговий