Справа № 458/586/23 Головуючий у 1 інстанції: Ференц Р. І.
Провадження № 22-ц/811/29/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
14 травня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Ванівського О.М.,
суддів Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.
секретаря: Підлужного В.І.
з участю: апелянта - ОСОБА_1 та її представника адвоката Буняка Д.М., представника позивача - Ратич Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та іі представника ОСОБА_2 на рішення Турківського районного суду Львівської області від 23 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: орган опіки та піклування Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області в особі виконавчого комітету Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області, служба у справах дітей Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області про усунення перешкод у вихованні дитини і спілкуванні з нею,-
В червні 2023 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: орган опіки та піклування Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області в особі виконавчого комітету Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області, служба у справах дітей Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області про усунення перешкод у вихованні дитини і спілкуванні з нею.
В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що з 08.09.2014 року він перебував з відповідачкою у зарессгрованому шлюбі, рішенням Труківського районного суду від 21.10.2021 року шлюб було розірвано, від шлюбу є малолітній син ІІІараф ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після припинення спільного проживання син залишився проживати з відповідачкою за адресою АДРЕСА_1 . Позивач є громадянином Ліваської Республіки, на території України проживає за адресою АДРЕСА_2 , власником якої є він. Після розірвання шлюбу відносини між позивачем та відповідачкою напружені, в переважній більшості закінчуються словесними перепалками, оскільки відповідачка не підпускає його до сина, не дозволяє спілкуватися з ним, зв'язку з чим був змушений звернутися із заявою про надання дозволу на побачення та встановлення графіку побачень із своїм сином. Рішенням виконавчою комітету Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області № 16 від 25 лютого 2022 року «Про встановлення порядку побачення батька, ОСОБА_5 , з малолітнім сином ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 » було надано дозвіл йому на побачення з малолітнім сином, ОСОБА_7 щосуботи кожного тижня з 12:00 год. до 14:00 год, відвідування місця проживання дитини здійснювати в присутності матері та з обов'язковим поверненням дитини до місця її проживання з матір'ю. Вище зазначене рішення відповідачка не виконує, систематично чинить перешкоди у побаченні з сипом та його вихованні, не дозволяє позивачеві спілкуватися з сином та не допускає позивача до сина.
Просить зобов'язати відповідачку не чинити йому перешкоди у спілкуванні із сином, визначити спосіб участі його, як батька, у вихованні та спілкуванні із сином.
Рішенням Турківського районного суду Львівської області від 23 травня 2024 року позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: орган опіки та піклування Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області в особі виконавчого комітету Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області, служба у справах дітей Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області про усунення перешкод у вихованні дитини і спілкуванні з нею - задоволено частково.
Позовну вимогу ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: орган опіки та піклування Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області в особі виконавчого комітету Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області, служба у справах дітей Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області про усунення перешкод у вихованні дитини і спілкуванні з нею в частині зобов'язати ОСОБА_1 не чинити перешкоди у вихованні та спілкуванні ОСОБА_3 із сином ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - задоволено в повному обсязі.
Зобов'язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди у вихованні та спілкуванні ОСОБА_3 із сином ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Визначено спосіб участі батька ОСОБА_3 у вихованні та спілкуванні із сином ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , наступним чином: на побаченні щосуботи кожного тижня з 12.00 год до 14.00 год за місцем проживання/реєстрації ОСОБА_7 , враховуючи залученість і зайнятість дитини до відвідування закладу освіти, з ініціативи сина ОСОБА_7 , на спілкуванні з ОСОБА_7 телефоном та/або засобами електронного зв'язку (за допомогою електронних застосунків viber, telegram, whtsapp, інших застосунків) без обмежень в будь-який день до 21.00 год, на проведенні з ОСОБА_7 часу з 13.00 год до 17.00 год щорічно в день народження сина ІНФОРМАЦІЯ_3 за місцем проживання ОСОБА_7 , на проведенні до 15 календарних днів спільного з ОСОБА_7 відпочинку під час зимових та літніх канікул ОСОБА_7 .
В решті вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: орган опіки та піклування Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області в особі виконавчого комітету Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області, служба у справах дітей Боринської селищної ради Самбірського району Львівської області про усунення перешкод у вихованні дитини і спілкуванні з нею - відмовлено.
Рішення в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 та іі представник ОСОБА_2 .
Вважає, що при ухваленні рішення не були з'ясовані усі обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права, а тому воно є незаконним та необґрунтованим.
Зазначає, що інформація позивача про те, що вона заперечувала йому бачитися з сином ОСОБА_8 є неправдивою. Після 6 травня 2023 року ОСОБА_3 звертався із заявою в Боринську селишну раду, що вона забороняє бачитися з дитиною, з приводу чого відповідач писала пояснення про те, що поведінка позивача налякала дитину. Стверджує, що твердження позивача, що вона не виконує рішення виконкому селищної ради про побачення з дитиною, систематично чиню позивачеві перешкоди у побаченні з сином та його вихованні, не дозволяє позивачеві спілкуватися з сином та не допускає позивача до сина є неправдивими та надуваними.
Звертає увагу суду на те, що після розлучення позивач ухиляється від сплати аліментів і має заборгованість зі сплати таких.
Просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта - ОСОБА_1 та її представника адвоката Буняка Д.М. на підтримання апеляційної скарги, представника позивача - ОСОБА_9 на заперечення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 , чинить батькові перешкоди у спілкуванні з дитиною, участі у її вихованні,
не дотримується визначеного органом опіки та піклування графіку побачень батька з дитиною, а визначений органом опіки та піклування графік участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною є недостатнім в повній мірі для виконання батьком батьківських обов'язків по вихованню дитини та не відповідає якнайкращим інтересам дитини сторін.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 перебував з 24.07.2014 року в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_10 (дошлюбне прізвище " ОСОБА_11 ").
ІНФОРМАЦІЯ_4 від даного шлюбу народився син ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 виданого 11.08.2016 року Турківським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області і з приводу чого 27.08.2015 року здійснено актовий запис за № 21.
Згідно рішення Турківського районного суду Львівської області від 21.10.2021 року у справі № 458/654/21 шлюб було розірвано.
Після припинення шлюбних стосунків спільна дитина ОСОБА_7 залишився проживати з матір'ю ОСОБА_10 (дошлюбне прізвище " ОСОБА_11 "), відповідачкою по справі, по АДРЕСА_1 .
ОСОБА_3 є громадянином Ліванської Республіки, де проживає та працює по даний час.
Судовим наказом Турківського районного суду Львівської області №458/947/21 від 10.12.2021 року вирішено стягувати з ОСОБА_3 аліменти в користь ОСОБА_10 на утримання малолітньої дитини ОСОБА_7 в розмірі 1 / 4 усіх доходів заробітку, але не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з 16.11.2021 року і до досягнення дитиною повноліття.
20.12.2021 року Турківським відділом ДВС винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
Ухвалою Турківського районного суду від 04.03.2022 року подання заступника начальника ВДВС у Самбірському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) задоволено, оголошено в розшук боржника ОСОБА_3 .
Згідно розрахунку заборгованості ВДВС у Самбірському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) станом на 10.08.2023 року існує заборгованість зі сплати аліментів в розмірі 58349,85 грн.
Рішенням виконкому Боринської селищної ради Львівської області № 16 від 25.02.2022 року «Про встановлення порядку побачення батька ОСОБА_3 з малолітнім сином ОСОБА_7 », розглянувши подання начальника служби у справах дітей Боринської селищної ради від 15.02.2022 року №35, витяг комісії з питань захисту прав дитини при Боринській селищній раді від 11.02.2022 року, було надано дозвіл батькові на побачення з малолітньою дитиною щосуботи кожного тижня з 12.00 год до 14.00 год, відвідування місця проживання дитини здійснювати в присутності матері та з обов'язковим поверненням дитини до місця її проживання з матір'ю.
09.05.2023 року та 15.05.2023 року відповідачка ОСОБА_1 зверталася у відділення поліції №2 Самбірського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області з приводу незаконних дій позивача. Рекомендовано спірне питання вирішуватив судовому порядку.
13.05.2023 року позивач ОСОБА_3 зверталася у відділення поліції №2 Самбірського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області з приводу незаконних дій відповідачкиа. Рекомендовано спірне питання вирішуватив судовому порядку.
Рішенням виконкому Боринської селищної ради Львівської області № 79 від 05.09.2023 року «Про затвердження висновку служби в справах дітей про усунення перешкод та визначення пособу участі батька ОСОБА_3 у вихованні та спілкуванні з дитиною ОСОБА_7 », розглянувши подання начальника служби у справах дітей Боринської селищної ради від 25.08.2023 року №202/01-19, витяг комісії з питань захисту прав дитини при Боринській селищній раді №6 від 09.08.2023 року, було затверджено висновок служби в справах дітей Боринської селищної ради Львівської області про усунення перешкод та визначення пособу участі батька ОСОБА_3 у вихованні та спілкуванні з дитиною Шараф ОСОБА_4 і було залишено попередній графік побачень батькові з дитиною щосуботи кожного тижня з 12.00 год до 14.00 год в присутності матері, а також враховуючи замученість дитини до відвідування закладу освіти, спілкування телефоном та/або засобами електронного зв'язку без обмежень в будь-який день до 21.00 год
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров'я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною, контакт з дитиною тощо.
Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У відповідності до статті 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини (стаття 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Частинами першою - третьою статті 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Згідно з положеннями частини першої та другої статті 159 СК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.
В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.
Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов'язки щодо батьків (стаття 142 СК України), у тому числі, й на виховання обома батьками.
Приймаючи рішення в інтересах дитини суд має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства.
Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізував Європейський Суд з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судом як джерело права.
У рішенні від 07.12.2006 року у справі «Хант проти України» ЄСПЛ зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ від 07.08.1996 року у справі «Йогансен проти Норвегії»).
У рішенні ЄСПЛ від 11.07.2017 року у справі «М. С. проти України» (заява № 2091/13) йдеться про визначення інтересів дитини, їх місця у взаємовідносинах між батьками. У згаданому рішенні ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.
Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й передусім повинні бути враховані інтереси дитини, а вже тільки потім - права її батьків.
Отже, положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини.
Враховуючи встановлені судом фактичні обставини справи, слід дійти висновку, що між сторонами, які не приховують неприязних відносин, не досягнуто згоди щодо способу участі батька, який проживає окремо від сина, у його вихованні і спілкуванні з ним, рішення
виконкому Боринської селищної ради Львівської області № 16 від 25.02.2022 року «Про встановлення порядку побачення батька ОСОБА_3 з малолітнім сином ОСОБА_7 », яким визначено спосіб участі у вихованні та спілкуванні позивача з сином, в повній мірі відповідачем не виконується, що стало причиною звернення позивача з даним позовом.
Зокрема, у розмінні частини третьої статті 157 СК України під перешкодами у спілкуванні з дитиною слід розуміти будь-яку форму активної чи пасивної поведінки, яка унеможливлює контакт з дитиною.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вважав доведеним чинення відповідачем позивачці перешкод у спілкуванні з сином, у зв'язку з чим питання про участь матері у спілкуванні та вихованні сина підлягає вирішенню судом.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який не погодився з доводами ОСОБА_1 про те, що нею не чиняться перешкоди у спілкуванні батька з сином.
Такий висновок суду першої інстанції не спростований також доводами апеляційної скарги, не підтверджений належними та допустимими доказами.
На думку колегії суддів, за наявності порозуміння між батьками дитини та бажання відповідача виконувати вказане розпорядження, цілком можливими є зустрічі дитини з матір'ю в будь-який інший час, не визначений розпорядженням органу опіки та піклування у зв'язку зі змінами годин навчання та перебування дитини у школі, зайняття в секціях та гуртках.
Вважаючи рішення суду незаконним, апелянт покликається на те, що син сторін не хоче спілкуватися з батьком та боїться його.
Під час розгляду цивільної справи № 686/14512/17 (постанова від 15.10.2018 року) Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що небажання дитини спілкуватися із батьком і відсутність прихильності до нього не можуть бути покладені в основу судового рішення, враховуючи малий вік дитини та факт її постійного проживання з матір'ю, яка має конфлікт з батьком, що негативно впливає на сприйняття дитиною його особи. За таких обставин небажання дитини спілкуватися із батьком обумовлене ситуацією, яка склалася між сторонами, і не може бути підставою для обмеження батька у реалізації його батьківських прав на участь у вихованні дитини і спілкуванні із нею.
Такий підхід також відповідає практиці ЄСПЛ, який зазначає, що право дитини висловлювати власні погляди не слід тлумачити як таке, що фактично надає дітям беззастережне право вето без розгляду будь-яких інших факторів і здійснення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів; крім того, такі інтереси, як правило, передбачають підтримку зв'язків дитини із сім'єю за винятком випадків, коли подібне може зашкодити її здоров'ю та розвитку (див. рішення у справі «Вихованок проти України», заява № 12962/19, пункт 32, від 07.10.2021 року).
При вирішенні спору щодо участі у вихованні та порядку зустрічей з дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, судом мають враховуватися передусім інтереси дитини, встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції взяв до уваги вік та поведінку дитини, позицію матері дитини, враховуючи бажання батька бачитися з дитиною, зважаючи на те, що не в повній мірі та обсязі виконано позивачем рекомендацій, які надані у рішенні виконкому Боринської селищної ради Львівської області № 16 від 25.02.2022 року «Про встановлення порядку побачення батька ОСОБА_3 з малолітнім сином ОСОБА_7 », а також у висновку від 05.09.2023 року, який затверджений рішенням виконкому Боринської селищної ради Львівської області № 79 від 05.09.2023 року «Про затвердження висновку служби в справах дітей про усунення перешкод та визначення пособу участі батька ОСОБА_3 у вихованні та спілкуванні з дитиною ОСОБА_7 ».
Визначаючи конкретний порядок участі батька у вихованні дитини та спілкуванні з нею, суд вірно керувався виключно інтересами дитини.
Апеляційна скарга не містить доводів з приводу того, що встановлений судом інший спосіб участі батька у вихованні сина шляхом встановлення графіку побачень, не відповідає якнайкращим інтересам дитини, а твердження про те, що визначений судом графік побачень дитини з батьком буде шкодити його розвитку, є голослівними, оскільки визначений судом спосіб участі батька у вихованні сина не шкодитиме інтересам дитини.
У зв'язку з вищенаведеним, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та встановленим судом способом участі батька ОСОБА_3 у вихованні та спілкуванні із сином ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суд першої інстанції, які достатньо мотивовані.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatismutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_1 та іі представника ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Турківського районного суду Львівської області від 23 травня 2024 року- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 14.05.2025 року.
Головуючий: Ванівський О.М.
Судді Цяцяк Р.П.
Шеремета Н.О.