Справа № 452/2777/24 Головуючий у 1 інстанції: Казан І.С.
Провадження № 22-ц/811/106/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
14 травня 2025 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Ванівського О.М.,
суддів Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.
секретаря: Підлужного В.І.
з участю: представника апелянта - ОСОБА_1 , відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 02 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяною дорожньо-транспортною пригодою,-
В липні 2024 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяною дорожньо-транспортною пригодою.
В обґрунтування позовних вимог, покликалася на те, що 30 липня 2023 року о 20.42 год у м. Самборі по вул. Івана Франка водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом автомобілем марки «Мерседес» із державним номерним знаком НОМЕР_1 , який належить на праві власності ОСОБА_4 , вчинив зіткнення із автомобілем марки «Ауді А5» номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Вину ОСОБА_2 у скоєнні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, було доведено згідно Постанови судді Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 18.10.2023р. Зазначає, що цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 не була застрахована, а тому частину майнової шкоди в сумі 160000 грн позивачу відшкодувало Моторне (транспортне) страхове бюро України, однак позивач не погодилася із сумою страхового відшкодування та звернулася до незалежного експерта, котрий оцінив розмір шкоди завданої дорожньо-транспортною пригодою на суму 378062,94грн, за проведення вказаної експертизи позивач сплатила 5000грн.; крім того зазначала, що відповідач ОСОБА_4 як формальний власник автомобіля свідомо порушила п. 2.2. ПДР України, а саме передала право керування автомобілем ОСОБА_2 , котрий постановою судді Шевченківського районного суду м. Львова був позбавлений права керування транспортними засобами та на момент ДТП не мав такого права. Тому просила у судовому порядку стягнути солідарно із власника автомобіля ОСОБА_4 та винуватця аварії ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 218062,94грн., а також, враховуючи душевні страждання, які вона зазнала у зв'язку неможливістю користуватися автомобілем, змушена була витрачати час на ремонт автомобіля та користуватися громадським транспортом, - і моральну шкоду в сумі 20000 гривень.
Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 02 грудня 2024 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_2 у користь ОСОБА_3 із ціною 243062,94 грн. позову про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою, а саме: 218062,94гривень як відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, 10000гривень моральної (немайнової) шкоди; 21000гривень витрат на правову допомогу, судовий збір у сумі 1211,2грн. і 5000грн за проведену експертизу як судові витрати, - а ВСЬОГО: 255274,14гривень (двісті п'ятдесят п'ять тисяч двісті сімдесят чотири гривні 14коп).
У решті частині позовних вимог про солідарне стягнення з ОСОБА_4 відмовлено.
Скасовано накладений арешт ухвалою Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 27 вересня 2024 року на транспортний засіб автомобіль марки «Мерседес» із державним реєстраційним номерним знаком НОМЕР_1 , який на праві власності належить ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_3 .
Вважає, що при ухваленні рішення не були з'ясовані усі обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права, а тому воно є незаконним та необґрунтованим.
Зазначає, що бездіяльність інспектора поліції, яка була встановлена в судовому засіданні, не може бути для суду належним та допустимим доказом невинуватості відповідачки ОСОБА_4 як власниці автомобіля і особи, яка відповідальна за використання, зберігання та утримання транспортного засобу як джерела підвищеної небезпеки.
Просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду оскаржується в частині відмови в задоволенні позову, з огляду на що в іншій частині рішення не переглядається.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта - ОСОБА_1 на підтримання апеляційної скарги, відповідача - ОСОБА_2 на заперечення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Частково задовольняючи позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяною дорожньо-транспортною пригодою, суд першої інстанції виходив з того, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди дійсно було завдано шкоду автомобілю позивача ОСОБА_3 і така шкода спричинена з вини відповідача ОСОБА_2 . Крім того, суд виходив з того, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 жодних договірних відносин не виникало, а тому відсутні правові підстави, які б передбачали солідарну відповідальність власника транспортного засобу та водія - учасника ДТП нести солідарну відповідальність.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції враховуючи наступне.
Судом встановлено, що 30 липня 2023 року о 20.42год в м. Самборі по вул. Івана Франка відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки Mercedes, державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля марки Audi, державний номерний знак НОМЕР_2 , яким керувала ОСОБА_3 .
Відповідно до постанови судді Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 18 жовтня 2023 року, яка набрала законної сили встановлено, що водій ОСОБА_2 30 липня 2023 року о 20:42 год. в м. Самборі по вул. Івана Франка, керуючи транспортним засобом Mercedes, державний номерний знак НОМЕР_1 , не вибрав безпечної швидкості руху, не впорався із керуванням, виїхав на смугу зустрічного руху, де здійснив зіткнення із автомобілем Audi, державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 , чим порушив вимогу п. 12.1 Правил дорожнього руху, тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП. Даною постановою відповідача ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення.
Згідно Висновку №93 судової автотоварознавчої експертизи автомобіля «Ауді А5» реєстраційний номер НОМЕР_2 , складеного 11 вересня 2023 року судовим експертом Галамай Б.І. директором ТзОВ «Експертиза», вартість матеріального збитку, завданого власнику даного автомобіля внаслідок пошкодження його транспортного засобу у ДТП 30.07.2023р. в цінах на дату обстеження становить 378062,1грн.
Як убачається із матеріалів справи на момент вищевказаної ДТП транспортний засіб відповідача не був застрахований, а тому позивач звернулася із заявою до Моторного (транспортного) страхового бюро України про виплату страхового відшкодування та МТСБУ перерахувало на рахунок позивача 160 000грн.
Стаття 1187 ЦК України встановлює особливого суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки.
Особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Для вирішення питання про притягнення тієї чи іншої особи до відповідальності за вказаною вище статтею необхідно визначити дві основні ознаки володільця: юридичну та матеріальну (фактичну).
Юридична ознака означає, що володільцем визнається тільки та особа, яка володіє об'єктом, діяльність з яким створює підвищену небезпеку, на відповідній правовій підставі: право власності, інше речове право, договір оренди, доручення, підряду тощо.
Матеріальна ж або фактична ознака володільця джерела підвищеної небезпеки означає, що особа повинна здійснювати фактичне володіння (експлуатацію, використання, зберігання, утримання) небезпечних об'єктів.
Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» №6 від 27 березня 1992 року під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Відповідно до роз?яснень викладених в постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 р. «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об?єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно ч.1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції вірно виходив з того, що саме ОСОБА_2 , який керував транспортним засобом та у якого перебував реєстраційний документ на нього, є особою, яка має нести відповідальність за завдання шкоди, завданої автомобілем марки «Mercedes» д.н.з. НОМЕР_3 , та є належним відповідачем.
Факт керування транспортним засобом та заподіяння ним шкоди ОСОБА_2 ніким не оспорюється та підтверджується, серед іншого, Постановою Самбірського міськрайонного суду від 18 жовтня 2023 року у справі №452/3333/23.
ОСОБА_4 є неналежним відповідачем, адже у даному випадку відсутня матеріальна ознака володільця джерела підвищеної небезпеки - вона не використовувала транспортний засіб під час ДТП.
Крім того, в судовому засіданні з'ясовано, що на ОСОБА_2 не складався протокол про вчинення адміністративного правопорушення за ч. 2 ст.. 126 КпАП про керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.
Доводів на спростування викладеного апеляційна скарга не містить. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERSv. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 02 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 14.05.2025 року.
Головуючий: Ванівський О.М.
Судді Цяцяк Р.П.
Шеремета Н.О.