Справа № 206/3388/21
Провадження № 1-кп/206/99/25
12.05.2025 Самарський районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
за участю секретаря: ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
захисників обвинувачених-адвокатів ОСОБА_7 , ОСОБА_8
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро, клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тривання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженніпід № 12021040000000030, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудового розслідування від 19.01.2021 за обвинуваченням ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 1898, ч. 4 ст. 189, ч. 1 ст. 255-1 КК України, ОСОБА_5 , за ч.4 ст. 189, ч.2 ст.189, ч.1 ст. 255-1 КК України, ОСОБА_9 за ч.4 ст. 189, ч.2 ст. 189 КК України,
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 16.10.2024 було скасовано вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 26.03.2024, ухвалений відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за ч. 2 ст. 189, ч. 4 ст. 189, ч. 1 ст. 255-1 КК України, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 за ч. 2 ст. 189, ч. 4 ст. 189, ч. 1 ст. 255-1 КК України, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за ч. 2 ст. 189, ч. 4 ст. 189 КК України, у справі призначено новий розгляд в суді першої інстанції.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.11.2024 справу передано на розгляд судді ОСОБА_10
06 травня 2025 року на підставі Рішення ВРП суддю ОСОБА_10 , звільнено у відставку з посади судді Бердянського міськрайонного суду Запорізької області (Відряджена до Самарського районного суду міста Дніпра) у зв'язку із поданням нею заяви про відставку.
07 травня 2025 року відповідно до автоматизованого протоколу розподілу судової справи між суддями головуючого у справі визначено суддю ОСОБА_1 .
Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 07.05.2025 вказане кримінальне провадження прийнято до свого розгляду суддею ОСОБА_1 та призначити справу до розгляду у підготовче судове засідання.
У підготовчому судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження ОСОБА_5 раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів.
В обґрунтування клопотання вказує на наявність ризиків, передбачених п.1,3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме обвинувачений може переховуватися від суду, оскільки матеріали кримінального провадження містять вагомі докази про вчинення обвинуваченим особливо тяжкого кримінального правопорушення, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 12 років. Він розуміє тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання винуватим у інкримінованих йому злочинах, має соціальні зв'язки з іншими особами на території Дніпропетровської області та території України, тому може переховуватися від суду. Обвинувачений також може незаконно впливати на потерпілого, свідків у кримінальному провадженні, оскільки з матеріалів кримінального провадження йому відомі анкетні данні останніх, та інших обвинувачених у цьому ж кримінальному провадженні. Крім того, обвинувачений може вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, він офіційно не працевлаштований, що дає підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_5 живе виключно за рахунок грошових коштів, отриманих в наслідок скоєних злочинів.
Потерпілий та його представник в підготовче судове засідання не з'явилися, про час, дату та місце судового засідання, повідомлялись належним чином.
Обвинувачений ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання прокурора.
Захисник ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_7 проти задоволення клопотання заперечує, вказує на те, ризики наведені прокурором у клопотанні є необгрнутованими та нічим об'єктивно не підтверджуються. Окрім того, вказала, що ОСОБА_5 тривалий час перебуває під вартою, має хронічні захворювання, потребує медичної допомоги та оперативного втручання, посилаючись на медичні довідки наявні в матеріалах справи. Просила обрати більш м'який запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Обвинувачені ОСОБА_4 , ОСОБА_9 та їх захисник ОСОБА_8 заперечували проти задоволення клопотання прокурора, посилаючись на недоведеність зазначених прокурором ризиків. Вважали клопотання необґрунтованим та таким, що дублюю вже заявлені клопотання.
Вирішуючи клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 , суд приходить до наступного.
За змістом ст. ст. 131-132 КПК України запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду.
Відповідно ч.1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно з ч. 1 та п. 5 ч. 2 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, до раніше судимої особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.
Заслухавши думки учасників провадження, дослідивши надані суду докази, суд констатує наявність ризику, передбаченого у п. 1 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 189, ч.2 ст. 189, ч.1 ст. 255-1 КК України, які є тяжким та особливо тяжким злочином. Останній офіційно не працевлаштований, не одружений, тобто не маючий міцних соціальних зав'язків, а тому суворість очікуваного покарання у рамках висунутого обвинувачення, у своїй сукупності, підвищує ризики переховування обвинуваченого від суду.
Суд також констатує наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки ОСОБА_5 , усвідомлюючи тяжкість правопорушення, може знову вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, оскільки обвинувачений схильний до їх вчинення. Так, судом встановлено, що 25 вересня 2023 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська було ухвалено вирок відносно ОСОБА_5 за ч.2 ст. 185 КК України, призначено йому покарання, із застосуванням ч.4 ст. 70 КК України, у виді 2 років 6 місяців позбавлення волі, вирок суду набрав чинності і звернений до виконання.
Обвинувачений також може впливати на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні, оскільки з матеріалів кримінального провадження йому відомі анкетні данні останніх, з метою в подальшому зміни їх показів, що підтверджує ризик передбачений ч. 3 ст. 177 КПК України.
Відповідно до ч.3 ст.315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.
Конституційний Суд України у рішенні від 23 листопада 2017 року № 1-р/2017 висловив позицію про те, що запобіжні заходи (домашній арешт та тримання під вартою), які обмежують гарантоване частиною першою статті 29 Конституції України право людини на свободу та особисту недоторканність, можуть бути застосовані судом на новій процесуальній стадії - стадії судового провадження, зокрема під час підготовчого судового засідання, лише за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставі та в порядку, встановлених законом.
Така позиція Конституційного Суду України узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 15 грудня 2016 року у справі «Ігнатов проти України» вказав, що судовий контроль на новій процесуальній стадії при продовженні дії запобіжних заходів, пов'язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, має відбуватися з обґрунтуванням підстав такого продовження (пункт 36).
У пункті 5 цього ж рішення зазначено, що під час судового провадження у суді першої інстанції (проведення підготовчого судового засідання та судового розгляду) прокурор як сторона обвинувачення має обов'язок підтримувати публічне обвинувачення у суді, доводити винуватість особи та необхідність продовження запобіжного заходу шляхом подання відповідних клопотань щодо цього продовження.
Відповідно до ст. 29 Конституції України, ніхто не може бути арештований або утримуватися під вартою інакше як за мотивованим рішенням суду і лише на підставах та в порядку, встановлених законом.
Згідно з п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 25.04.2003 р.(із змінами) «Про практику застосування судами запобіжного заходу у виді тримання під вартою та продовження строків тримання під вартою на стадії досудового розслідування», тримання під вартою є найбільш суворим запобіжним заходом і застосовується лише за наявності підстав вважати, що інші запобіжні заходи, передбачені законом, не можуть забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, передбачених КПК України.
За змістом ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, суд зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вагомість наявних доказів, тяжкість покарання, що загрожує особі, у разі визнання її винуватою, вік та стан здоров'я обвинуваченого, міцність соціальних зв'язків, наявність постійного місця роботи, наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення, репутацію обвинуваченого, наявність у нього судимостей, дотримання обвинуваченим умов застосування запобіжних заходів у випадках їхнього попереднього застосування.
Відповідно до ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу та відповідно до ч. 3 ст. 197 КПК України про його продовження, слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчинені підозрюваним кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Із змісту наведених норм випливає, що завданням застосування будь-якого запобіжного заходу є забезпечення належної процесуальної поведінки особи, яка піддана кримінальному переслідуванню, а при обранні того чи іншого запобіжного заходу, достатнього і необхідного у кожному конкретному випадку, крім тяжкості звинувачення, необхідно враховувати сукупність перелічених в законі обставин.
Відповідно до ст. 197, 199 КПК України, за клопотанням прокурора строк тримання особи під вартою може бути продовжений за наявності обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, строк дії ухвали суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати 60 днів.
Згідно ст.ст. 7-9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки він свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє «прогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства».
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Москаленко проти України» (Заява № 37466/04) від 20.08.2010 року ЄСПЛ вказував, що необхідність забезпечити належний хід провадження також є достатньою підставою для первісного тримання заявника під вартою. Суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину.
Оскільки ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, які відносяться до категорії тяжких та особливо тяжких злочинів, може переховуватися від суду, раніше був судимий, офіційно не працевлаштований та не має міцних соціальних зв'язків, у зв'язку з чим є підстави вважати, що заявлені прокурором ризики, які обґрунтовують тримання ОСОБА_5 під вартою, не зменшилися.
Мета та підстави застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначені в ухвалі судді від 25.03.2025, яка на час проведення підготовчого судового засідання не скасована, а нових підстав для застосування іншого запобіжного заходу немає.
А відтак судом не встановлено даних про зменшення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Згідно з ч.2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність ризиків, які дають достатні підстави, суду вважати, що обвинувачений, може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. У зв'язку з чим запобіжний захід у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_5 слід продовжити.
До доводів захисника-адвоката ОСОБА_7 , щодо тієї обставини, що ОСОБА_5 не може утримуватись в умовах Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» за станом здоров'я, оскільки в нього маються медичні довідки які підтверджують наявність в нього хронічних захворювань та останній потребує оперативного втручання, суд не приймає до уваги, оскільки стороною захисту не було надано до суду медичного висновку лікарів Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№4)», які б підтвердили вказані доводи щодо неможливості перебування ОСОБА_5 в умовах слідчого ізолятора.
А відтак, клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт, суд вважає необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки не наведено переконливих обставин для його зміни.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_5 обґрунтоване та підлягає задоволенню, вважає необхідним продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 7, 9, 131, 132, 176, 177, 178, 181, 182, 183, 314, 372 КПК України, -
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у кримінальному провадженніпід № 12021040000000030, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудового розслідування від 19.01.2021 за обвинуваченням ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 1898, ч. 4 ст. 189, ч. 1 ст. 255-1 КК України, ОСОБА_5 , за ч.4 ст. 189, ч.2 ст.189, ч.1 ст. 255-1 КК України, ОСОБА_9 за ч.4 ст. 189, ч.2 ст. 189 КК України - задовольнити.
Продовжитиобвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженцю м. Дніпрорудне, Запорізької області, із середньо-технічною освітою, українцю, громадянину України, офіційно не працевлаштованого, місце реєстрації: АДРЕСА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , раніше судимого Кіровським районним судом м. Дніпропетровська 25.09.2023 за ч.2 ст. 185 КК України до 2 років 6 місяців позбавлення волі, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 60 днів, тобто з 12 травня 2025 року до 09 липня 2025 року включно до 12 год. 00 хв.
В задоволенні клопотання захисника-адвоката ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт - відмовити.
Ухвала суду може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Суддя ОСОБА_1