Провадження № 22-ц/803/4053/25 Справа № 210/5095/15-ц Суддя у 1-й інстанції - Сіденко С. І. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.
13 травня 2025 року м.Кривий Ріг
Справа № 210/5095/15
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.
секретар судового засідання - Матвійчук Ю.К.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачка - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_2 на ухвалу Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 січня 2025 року, яка постановлена суддею Сіденком С. І. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 21 січня 2025 року, -
В провадженні Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Забуранна Анастасія Анатоліївна, Дзержинський відділ реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області, приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Гуц Юлія Володимирівна, про визнання шлюбу недійсним та удаваним, визнання недійсним заповіту.
Посилаючись на те, що ОСОБА_4 , за життя, не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними, що ставить під сумнів дійсність укладеного ним шлюбу та складеного ним заповіту, позивач ОСОБА_1 просить суд ухвалити рішення, яким: визнати шлюб, укладений 07 серпня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , зареєстрований Дзержинським відділом реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис 341 (том 1 а. с. 13) - недійсним та удаваним; анулювати актовий запис про шлюб № 341 від 07 серпня 2010 року; визнати недійсним заповіт (том 2, а. с. 22), складений 25 серпня 2010 року ОСОБА_4 , посвідченим приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Логонюк А. А.
Ухвалою Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 січня 2025 року призначено у даній справі посмертну судово-психіатричну експертизу, на вирішення якої поставлено такі питання:
- Чи страждав за свого життя ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на хронічний стійкий психічний розлад та чи здатний був усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними?
- Чи міг ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на момент укладення ним 07 серпня 2010 року шлюбу з ОСОБА_5 , в силу свого психічного стану, з урахуванням загального стану здоров'я, вікових особливостей правильно розуміти та повною мірою усвідомлювати значення своїх дій, їх наслідків та керувати ними?
- Чи міг ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на момент складання заповіту на користь ОСОБА_5 , а саме 25 серпня 2010 року, в силу свого психічного стану, з урахуванням загального стану здоров'я, вікових особливостей правильно розуміти та повною мірою усвідомлювати значення своїх дій, їх наслідків та керувати ними?
Виконання експертизи доручено Дніпровській філії судово-психіатричних експертиз Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров'я України» (Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Надії Алексєєнко, буд. 84).
Експертизу постановлено провести на підставі вихідних даних, наявних в матеріалах справи. Для проведення експертизи направлено експертній установі матеріали цивільної справи.
Оплату за проведення експертизи покладено на позивача ОСОБА_1 .
Провадження у справі на час проведення експертизи - зупинено.
Попереджено експертів про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України.
В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу суду та закрити провадження у справі, посилаючись на відсутність предмета спору.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції було допущено численні порушення норм процесуального права та не враховано всіх обставин справи. Судом було порушено основоположні принципи цивільного судочинства. Зокрема, принцип поваги до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, змагальність сторін та диспозитивність. Відповідачка ОСОБА_2 зазначає, що вона прийшла до судді Сіденка С.І., щоб ознайомитися зі справою, однак він її вигнав з коридору суду. В засіданні суддя Сіденко С.І. хотів викликати поліцію та запросив судову охорону. ОСОБА_2 просила вести відеотрансляцію засідань на сайті судової влади, що не було враховано. ОСОБА_6 подав клопотання про призначення експертизи не через електронний кабінет та для призначення експертизи у справі не має жодних підстав, чого суддя Сіденко С.І. не досліджував.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Заслухавши суддю-доповідача, відповідачку ОСОБА_2 та її представника Руденка А.П., які, кожен окремо, підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, представника ОСОБА_1 - адвоката Примакова К.О., який заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Призначаючи у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання шлюбу недійсним та удаваним, визнання недійсним заповіту, посмертну судово-психіатричну експертизу, суд першої інстанції виходив з того, що, за обставинами даної справи, стан здоров'я ОСОБА_4 на момент укладення ним шлюбу та складання ним заповіту має істотне значення для правильного вирішення спору, а тому підлягає з'ясуванню були ці дії вчинені особою, яка через стійкий розлад здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені судом.
Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, м. Венеція, 25-26 березня 2011 року).
Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (див. mutatismutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «ДомбоБегеер Б.В. проти Нідерландів» («DomboBeheerB. V. v. TheNetherlands») від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, § 33).
Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. ч. 1,2 ст. 13 ЦПК України).
Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору. Докази мають бути належними, допустимими, достовірними. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України.).
Частина 2 ст. 76 ЦПК України передбачає, що одним із доказів є висновки експертів.
Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань (ч. 2 ст. 102 ЦПК України).
В силу частини 1 статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:
1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
Відповідно до частини 4-6 статті 103 ЦПК України питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначаються судом.
Учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз'яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта. У разі відхилення або зміни питань, запропонованих учасниками справи, суд зобов'язаний мотивувати таке відхилення або зміну.
Питання, які ставляться експерту, і його висновок щодо них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта.
Відповідно частини 1 статті 104 ЦПК України про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про судову експертизу» визначено, що судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
В порядку пункту 1.4. Інструкції про проведення судово-медичної експертизи, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України №6від 17 січня 1995 року, до компетенції судово-медичної експертизи належить, зокрема, експертиза за матеріалами кримінальних та цивільних справ.
Проведення судово-медичної експертизи здійснюється фахівцями державних установ судово-медичних експертиз Міністерства охорони здоров'я України (пункт 1.5 Інструкції).
Пленум Верховного Суду України у Постанові № 8 від 30 травня 1997 року «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» роз'яснив, що судово-психіатрична експертиза призначається, коли вирішення кримінальної або цивільної справи залежить від визначення психічного стану особи на час вчинення нею певного діяння (бездіяльності) чи укладення угоди за наявності сумнівів щодо її спроможності усвідомлювати значення своєї поведінки внаслідок психічної хвороби або тимчасового розладу душевної діяльності (пункт 14). Судово-медична експертиза призначається у випадках, коли для вирішення питань, що виникли у справі, необхідні спеціальні знання в галузі медицини (пункт 16).
Статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначена презумпція психічного здоров'я, суть якої полягає в тому, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Тобто, для визначення тимчасового стану особи, при якому вона внаслідок функціональних розладів психіки, порушення фізіологічних процесів в організмі або інших хворобливих станів не може розуміти значення своїх дій та керувати ними у момент укладення нею правочину, необхідне обов'язкове призначення судово-психіатричної експертизи. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.
Для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме в момент укладення заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
У постанові Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі №331/6453/18 вказано на те, що належними доказами, які підтверджують безпорадний стан особи, є відповідні медичні (лікарські) документи, висновки судово-медичних експертів.
Отже, діючим цивільним процесуальним законодавством передбачено, що експертиза у справі призначається судом у разі необхідності з'ясування фактичних обставин, що становлять предмет доказування. Також, за змістом вказаних норм, кожна сторона має право надавати суду докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються,обставин, для з'ясування яких необхідні спеціальні знання - висновки експертизи. У разі, якщо у сторони відсутня можливість самостійно надати висновок, відповідна сторона вправі заявити перед судом клопотання про призначення відповідної експертизи у строки визначені процесуальним законом.
Предметом позову є визнання шлюбу, укладеного 07 серпня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , недійсним та удаваним, а також визнання недійсним заповіту, складеного 25 серпня 2010 року ОСОБА_4 та посвідченим приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Логонюк А. А.
Позивач ОСОБА_1 обґрунтовував позовні вимоги тим, що психічний стан ОСОБА_4 , внаслідок якого останній не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними, ставить під сумнів дійсність укладеного ним шлюбу та складеного ним заповіту.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) надав висновок про застосування норми права, відповідно до якого підставою для визнання правочину недійсним згідно із частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Судувід 13 травня 2019 у справі № 372/830/17-ц (провадження № 61-39444св18), від 22 травня 2019 року у справі № 234/9293/14-ц (провадження № 61-2968св19) та від 06 лютого 2020 року у справі № 495/538/16-ц (провадження № 61-43716св18).
Як роз'яснив судам Пленум Верховного Суду України в пункті 16 Постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд, відповідно до статті 105 ЦПК України, зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Призначення експертизи судом є обов'язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: 1) характер і ступінь ушкодження здоров'я; 2) психічний стан особи; 3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.
Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням, як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.
Висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (постанова Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12).
Обов'язковість вимог статті 105 ЦПК України щодо призначення судово-психіатричної експертизи при вирішенні спору про визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України вказує на те, що саме висновок експерта в цьому випадку є належним доказом медичного характеру в розумінні статті 77 ЦПК України.
Встановлення неспроможності особи, яка померла, у момент вчинення правочину або відповідної дії розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними відбувається, зокрема, з урахуванням як висновку посмертної судово-психіатричної експертизи, яка відповідно пункту 2 частини 1статті 105 ЦПК України є обов'язковою, так й інших доказів, що підтверджують чи спростовують заявлені у справі вимоги.
Аналогічні висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 523/14606/13-ц, від 20 червня 2018 року у справі №161/17119/16-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 278/4583/13-ц.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, викладеної у справі «Дульський проти України» (заява №61679/00), експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід'ємну частину судової процедури та призначається у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Отже, для встановлення обставин, що мають значення для справи, а саме встановлення того, чи міг ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент укладення ним 07 серпня 2010 року шлюбу з ОСОБА_5 та на момент складання заповіту на користь ОСОБА_5 , а саме 25 серпня 2010 року, в силу свого психічного стану, з урахуванням загального стану здоров'я, вікових особливостей правильно розуміти та повною мірою усвідомлювати значення своїх дій, їх наслідків та керувати ними, висновок посмертної судово-психіатричної експертизи є одним із основних належних та допустимих доказів щодо вирішення вимог і для з'ясування цих обставин, які входять до предмета доказування та мають значення для справи, вбачається необхідність спеціальних знань, без яких встановити відповідні обставини справи та вирішити справу по суті неможливо.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги відповідачки ОСОБА_2 щодо відсутності правових підстав для проведення посмертної судово-психіатричної експертизи колегією суддів не приймаються.
Відповідно до частини першої статті 104 ЦПК України про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи.
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 103 ЦПК України питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначаються судом. Учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз'яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта. У разі відхилення або зміни питань, запропонованих учасниками справи, суд зобов'язаний мотивувати таке відхилення або зміну.
В оскаржуваній ухвалі суду зазначено перелік питань, з яких експерт має надати суду висновок та відповідачкою ОСОБА_2 власного переліку питань не надано.
Згідно ч. 3 ст. 103 ЦПК України при призначенні експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. Суд з урахуванням обставин справи має право визначити експерта чи експертну установу самостійно.
Виконання експертизи судом доручено Дніпровській філії судово-психіатричних експертиз Державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров'я України» (Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Надії Алексєєнко, буд. 84) та відповідачкою ОСОБА_2 іншої експертної установи суду не запропоновано.
З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що ухвала суду про призначення по справі посмертної судово-психіатричної експертизи відповідає нормам ЦПК України, а тому підлягає залишенню без змін.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що ухвалу суду постановлено з дотриманням норм матеріального та без порушення норм процесуального законодавства, яке призвело до постановлення помилкової ухвалу, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - залишенню без змін.
При цьому, колегія суддів зазначає, що клопотання відповідачки ОСОБА_2 щодо закриття провадження у даній справі, забезпечення доказів та надання строку для укладення мировоої угоди, не може бути вирішено судом апеляційної інстанції в межах розгляду апеляційної скарги відповідачки ОСОБА_2 на ухвалу Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 січня 2025 року щодо призначення у справі посмертної судово-психіатричної експертизи, адже, предметом апеляційного перегляду є виключно оскаржувана ухвала суду та спір по суті колегією суддів не вирішувався, що відповідає критеріям, визначеним у статті 367 ЦПК України, щодо меж розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Ухвалу Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 січня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 15 травня 2025 року.
Головуючий:
Судді: