Провадження № 22-ц/803/107/25 Справа № 215/5169/23 Суддя у 1-й інстанції - Квятковський Я. А. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І.
15 травня 2025 року м. Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Корчистої О.І.
суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №215/5169/23 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, про відшкодування моральної шкоди,
за апеляційними скаргами Департаменту патрульної поліції та Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області,
на рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 січня 2024 року,
встановив:
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, про відшкодування моральної шкоди.
Уточнивши позовні вимоги, обґрунтував їх тим, що 03 серпня 2021 року інспектором взводу 1 роти 2 батальйону полку патрульної поліції в м. Кривий Ріг УПП в Дніпропетровській області Сушко Юрієм Сергійовичем відносно позивача складено протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №145680 за порушення вимог п. 2.5 ПДР України, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП, згідно якого 03 серпня 2021 року о 14 год. 24 хв. в м. Кривий Ріг водій ОСОБА_1 керував т/з «Volkswagen Passat» днз НОМЕР_1 з ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: виражене тремтіння пальців рук, неприродна блідість, звужені зіниці, які не реагують на світло. Від проходження медичного огляду у встановленого законом порядку відмовився.
Постановою Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 жовтня 2021 року по справі №212/7174/21 провадження у справі відносно ОСОБА_1 закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Посилається, що недотриманням співробітниками поліції норм матеріального та процесуального права, про що викладено у постанові суду, було порушено право позивача на повагу та гідність. Під час спілкування працівники поліції допускали неетичну поведінку по відношенню до ОСОБА_1 . Безпідставне зупинення транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , обвинувачення у перебуванні за кермом у стані алкогольного сп'яніння без належного виявлення ознак такого стану, підбурювання позивача на відмову від проходження освідування, спричинило позивачу такі наслідки як пригнічений стан, стрес, згодом моральне виснаження, безсоння, розлад родинних стосунків в сім'ї. Вимушені дії щодо доведення у суді відсутності в його діях правопорушення заподіяли позивачу моральні (душевні) страждання. Позивач оцінює спричинену незаконними діями поліцейських шкоду у розмірі 13 200 гривень, яку просить стягнути з Департаменту патрульної поліції за рахунок коштів Державного бюджету України. Також позивач просить стягнути з відповідача за рахунок коштів Державного бюджету витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000 гривень та витрати по сплаті судового збору.
Рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 січня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Стягнуто з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 3 000 гривень. Стягнуто з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 14073,60 гривень. В іншій частині позовні вимоги залишені без задоволення .
В апеляційній скарзі Департамент патрульної поліції, посилаючись порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 січня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 залишені без задоволення.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач не довів того, що інспектор ППП в місті Кривий Ріг УПП в Дніпропетровській області ДПП, складаючи протокол про адміністративне правопорушення, вийшов за межі наданих йому повноважень або діяв в непередбачений законом спосіб, що виключає передумову стягнення коштів в рахунок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями відповідних посадових осіб, як і не довів розміру моральної шкоди, який має ґрунтуватись на певних доказах. Посилається, що сам факт закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення у зв'язку з відсутністю в діях позивача складу адміністративного правопорушення не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди та не вказує на неправомірність дій посадових чи службових осіб органів державної влади.
Щодо задоволення вимог в частині стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 13 000 гривень заявник зазначає, що предмет спору у цій справі не є складним та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значним. У матеріалах справи відсутні докази надання юридичних послуг адвокатом клієнту на вказану суму. Вважає, що позивачем не підтверджено витрати на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі.
Головне управління Державної казначейської служби у Дніпропетровській області в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судових витрат в сумі 14 073,60 гривень, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у вказаній частині.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції всупереч приписам ст. 141, 137 ЦПК України стягнув судові витрати не зі сторони у справі, а з Державного бюджету України. Посилається, що в силу приписів ч. 1 ст. 2 ст. 141 та ч. 2 ст. 137 ЦПК України судові витрати можуть бути стягнуті винятково зі сторони у справі, тобто суб'єкта, у зв'язку з протиправними діями якого подано позов, однак не з Державного бюджету України. Казначейство є лише органом виконання судових рішень.
Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
19 липня 2024 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах» від 19 червня 2024 року № 3831-IX. (далі по тексту Закон № 3831-IX)
Відповідно п. 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону № 3831-IX установлено, що позовні заяви і апеляційні скарги, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частиною 1 ст. 369 ЦПК України (в редакції, що діяла до набрання чинності Законом України № 3831-IX) визначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Апеляційні скарги у даній справі подані до набрання чинності Законом № 3831-IX.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарги Департаменту патрульної поліції та Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області підлягають задоволенню за наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 03 серпня 2021 року інспектором взводу 1 роти 2 батальйону Полку патрульної поліції в м. Кривий Ріг УПП в Дніпропетровській області Сушко Ю.С. відносно позивача складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, за порушення вимог п. 2.5 ПДР України, зокрема: 03 серпня 2021 року о 14 год. 24 хв. в місті Кривий Ріг водій ОСОБА_1 керував т/з «Volkswagen Passat» днз НОМЕР_1 з ознаками наркотичного сп?яніння, а саме: виражене тремтіння пальців рук, неприродна блідість, звужені зіниці, які не реагують на світло. Від проходження медичного огляду у встановленому законом порядку відмовився.
Постановою Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 жовтня 2021 року провадження у справі відносно ОСОБА_1 закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. (а.с. 8-10)
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з наявності правових підстав для стягнення з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь позивача моральної шкоди оскільки судовим рішенням, яке набрало законної сили, було закрите провадження у справі про адміністративне правопорушення, наявні передбачені законом підстави для відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу діями працівників поліції, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, затримання особи, отримання пояснень та інше). Враховуючи характер та обставини заподіяння моральної шкоди, обсяг доказів, наданих у підтвердження фізичних та душевних страждань позивача, врахував обставини справи, характер та обсяг душевних страждань, яких зазнав позивач, їх тривалість, та визначив розмір моральної шкоди в сумі 3 000 гривень. Також дійшовши висновку про доведеність вимог позивача про стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 13 000 гривень, суд першої інстанції стягнув з Держави Україна на користь позивача за рахунок коштів Державного бюджету України судові витрати у загальному розмірі 14 073,60 гривень, з яких 13 000 гривень - витрати на правничу допомогу, 1 073,60 гривень - витрати по сплаті судового збору.
Однак, колегія суддів апеляційного суду не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У ст. 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
В силу ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Як передбачено частиною 1 статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала. (п. 2 ч.2 ст. 1167 ЦК України)
Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. (ч. ч. 1,2 ст. 1176 ЦК України)
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.
Так, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. (ч. 1 ст. 1173 ЦК України)
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. (ч. 1 ст. 1174 ЦК України)
Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов'язковою. Проте цими приписами встановлена обов'язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України (див. близькі за змістом висновки у пункті 8.49.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21).
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі №916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акту; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов'язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов'язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.
Відповідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин апеляційний суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У справі №335/6977/22 Велика Палата Верховного Суду досліджувала питання, чи є факт складання протоколу про адміністративне правопорушення працівником патрульної поліції у разі подальшого закриття справи судом у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення підставою для відшкодування шкоди особі, стосовно якої складено протокол.
За результатом касаційного перегляду справи №335/6977/22 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову від 22 січня 2025 року, в якій зробила такі висновки про застосування норм права:
«Для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов'язковою є наявність трьох елементів (умов): неправомірний характер дії (бездіяльності) цього органу (посадових або службових осіб), наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою. Водночас наявність вини посадових осіб органів державної влади не є обов'язковою умовою такого виду відповідальності. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.
Встановлення протиправності у діях працівника патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення є обов'язковою умовою для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди.
Відповідність протоколу про адміністративне правопорушення (за формою чи змістом) вимогам закону, складення такого протоколу уповноваженою особою, а також правомірність інших дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення може бути встановлено судом у справі про адміністративне правопорушення.
У разі відповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону та вчинення працівниками патрульної поліції під час складання протоколу всіх дій згідно із законом та в межах їхніх повноважень факт закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання такого протоколу.
При не встановленні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції щодо складання протоколу, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, дії патрульного поліцейського щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі подальшого закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою лише у тому випадку, якщо закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності.
З огляду на приписи Закону України «Про Національну поліцію», Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» патрульна поліція не є органом, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, тому на правовідносини щодо складання протоколів у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, не поширюються правила статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР».
У даній справі, яка переглядається в апеляційному порядку колегією суддів апеляційного суду, суд першої інстанції вирішив спір виходячи з того, що закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутності в діях позивача складу такого порушення свідчить про незаконність дій посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження та про завдання позивачу моральної шкоди.
Однак, з огляду на викладені вище правові висновки Великої Палати Верховного Суду колегія суддів апеляційного суду не може погодитися з такими висновком суду першої інстанції.
Так, суд першої інстанції не врахував, що у спірних правовідносинах шкода відшкодовується на загальних підставах, визначених статтею 1174 ЦК України, а тому обов'язковою умовою для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб відповідача у виді відшкодування шкоди є встановлення протиправності у діях працівників патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення.
Вирішуючи питання, чи є факт складання протоколу про адміністративне правопорушення працівником патрульної поліції у разі подальшого закриття справи судом у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення підставою для відшкодування моральної шкоди особі, стосовно якої складено протокол, Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній постанові дійшла наступних висновків.
Відповідно ст. 251 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення є джерелом доказів у справі. Обов'язок зі збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст.255 цього Кодексу.
Згідно ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; за наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.
У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до такого протоколу, а також викласти мотиви відмови від його підписання.
Під час складення протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюють її права і обов'язки, передбачені ст. 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 березня 2019 року у справі №712/7385/17 сформулювала висновок, що дії суб'єкта владних повноважень щодо складання протоколу без ухвалення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності не породжують правових наслідків для особи та не порушують її права.
Велика Палата Верховного Суду також вже досліджувала питання порядку оскарження дій працівників поліції у разі складання протоколу про адміністративне правопорушення та у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 638/3490/18 сформулювала наступні висновки.
Складання протоколу є процесуальною дією суб'єкта владних повноважень, яка спрямована на фіксацію адміністративного правопорушення та відповідно до ст. 251 КУпАП є предметом оцінки суду як доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Протокол не є рішенням суб'єкта владних повноважень.
Розгляд питання правомірності складання протоколу про адміністративне правопорушення в окремому позовному провадженні без аналізу матеріалів про притягнення особи до адміністративної відповідальності та рішення суб'єкта владних повноважень, винесеного за результатами їх розгляду, сукупно з іншими доказами, не дозволить ефективно захистити та відновити (за наявності порушень) права особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Згідно з висновком Верховного Суду, який сформульований у постанові від 22 червня 2023 року у справі №752/5417/19, факт складання поліцейським протоколу не вказує на фактичну вину особи в ДТП. Протокол є носієм доказової інформації, яка в подальшому може бути використана органом, який здійснює розгляд справи про адміністративне правопорушення з метою прийняття рішення щодо наявності або відсутності складу адміністративного правопорушення в діях особи. Протокол фіксує обставини та факти виявлених порушень законодавства та не є рішенням, що створює правові наслідки і не змінює стан суб'єктивних прав особи, оскільки таким рішенням є постанова, яка приймається на підставі протоколу.
Узагальнюючи висновки у питанні визначення правової природи протоколу про адміністративне правопорушення та функції патрульних поліцейських під час його складання, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на уповноважену особу підрозділу поліції під час оформлення матеріалів ДТП покладено обов'язок зафіксувати всі обставини її скоєння з визначенням особи, яка за встановленими обставинами та з високим ступенем вірогідності вчинила адміністративне правопорушення, скласти стосовно такої особи протокол про адміністративне правопорушення та надіслати його до суду.
Водночас на патрульного поліцейського під час складення протоколу про адміністративне правопорушення покладено відмінну функцію ніж та, яку має виконати суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. До повноважень патрульного поліцейського не належить встановлення та остаточна оцінка всіх обставини, які зафіксовані у протоколі, не надано повноважень проводити експертизу чи залучати спеціалістів, які володіють достатніми професійними знаннями для встановлення специфічних обставин. Фактично на уповноважену особу підрозділу поліції покладена обмежена функція, а саме збирання та фіксація доказів стосовно обставин події, що відбулася.
Оцінку доказів патрульний поліцейський повинен здійснити такою мірою, як це потрібно для визначення ймовірної особи, дії якої містять ознаки складу адміністративного правопорушення. Висновки поліцейського є вірогідними та не мають для суду заздалегідь визначеного значення. Дії особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, ймовірно містять ознаки адміністративного правопорушення, але остаточні висновки, зокрема й про дійсно винну у правопорушенні особу, має зробити виключно суд.
Своєю чергою оцінку доказів, зібраних та зафіксованих патрульним поліцейським, та правову кваліфікацію дій особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, встановлених на підставі цих доказів, здійснює суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, зокрема, із залученням експерта і спеціаліста, а також за допомогою інших доказів.
Отже, оформлення патрульним поліцейським матеріалів про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху здійснюється ним на виконання покладених на нього функцій та завдань, а дії зі складання протоколу про адміністративне правопорушення не породжують правових наслідків для особи, щодо якої складено такий протокол, крім тих, що пов'язані з розглядом такого протоколу судом.
Протокол про адміністративне правопорушення, який є офіційним процесуальним документом, складається уповноваженою особою у встановленій формі і повинен містити відомості, потрібні для розгляду справи по суті, зокрема, зазначення характеру адміністративного правопорушення та нормативного акту, який передбачає відповідальність за таке правопорушення.
Процесуальні дії суб'єкта владних повноважень, які полягають у фіксації адміністративного правопорушення, можуть бути оцінені на предмет відповідності закону чи іншому нормативному акту судом під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, оскільки оцінка таких дій без аналізу матеріалів про притягнення особи до адміністративної відповідальності сукупно з іншими доказами є неможливою.
Розгляд справ про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху за статтею 130 КУпАП здійснюють судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів (стаття 221 КУпАП).
Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Згідно ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення встановлює, зокрема, чи відповідає протокол вимогам закону, чи його складено відповідно до статті 256 КУпАП, чи достатньо матеріалів та доказів для притягнення особи до адміністративної відповідальності тощо.
За результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, якщо за наявними у матеріалах справи доказами, зокрема протоколом про адміністративне правопорушення, схемою місця ДТП, показаннями технічних приладів, засобів фото- та/або відеоспостереження, висновком експертизи тощо, не підтверджено події чи складу адміністративного правопорушення, компетентний орган приймає рішення про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення. Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення суд оцінює правомірність складання протоколу про адміністративне правопорушення, зокрема, чи складено його відповідно до статті 256 КУпАП уповноваженою на те особою та чи діяв патрульний поліцейський під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення відповідно до закону в межах покладених на нього функцій та завдань, про що зазначає у своїй постанові.
Невідповідність протоколу вимогам закону, зокрема статті 256 КУпАП, або складання неповноважною особою може мати наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Отже, відповідність протоколу про адміністративне правопорушення (за формою чи змістом) вимогам закону, складення його уповноваженою особою, а також правомірність інших дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення може бути встановлено судом у справі про адміністративне правопорушення (близький за змістом висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 760/9462/16).
Відсутність у судовому рішенні, ухваленому за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, висновків суду про невідповідність (суперечність) дій працівників патрульної поліції вимогам закону при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не перешкоджає зверненню особи до суду з вимогами про відшкодування шкоди за очевидно протиправні чи навіть свавільні дії поліцейських.
У справах про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, його посадових осіб, позивач може доводити наявність очевидних ознак протиправності чи свавільності дій цих суб'єктів, які спричинили порушення прав, свобод або інтересів позивача.
Вирішуючи спір у справі про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, суд загальної юрисдикції може встановити наявність у діях працівників патрульної поліції під час складення протоколу про адміністративне правопорушення ознак очевидної протиправності, таких як: відсутність повноважень у працівника патрульної поліції на складання протоколу про адміністративне правопорушення, складання працівниками патрульної поліції протоколу про адміністративне правопорушення стосовно особи, яка не була учасником ДТП, тощо. Отже, очевидний характер протиправності дій (бездіяльності, рішень) працівників патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення може бути встановлений судом загальної юрисдикції, зокрема й тоді, коли такі дії (бездіяльність, рішення) явно суперечать вимогам закону та порушують права, свободи або інтереси осіб, які звернулися до суду.
У наведеній категорії справ суд, з огляду на підстави позову, при вирішенні питання про те, чи мали дії або бездіяльність органів влади, їх посадових осіб, які становили втручання в право особи, ознаки свавільності, повинен оцінювати: чи були передбачені законом підстави (умови) для відповідних дій працівників поліції (у контексті цієї справи), чи були вони виправданими (необхідними) та пропорційними до конкретних обставин.
Втручання не буде свавільним, якщо: воно відбулося згідно із законом; воно переслідує легітимну мету і є пропорційним до цієї мети; воно є необхідним у демократичному суспільстві.
Отже, при вирішенні спору про відшкодування шкоди суд може встановити протиправний характер дій (бездіяльності, рішень) працівників патрульної поліції як обов'язковий елемент деліктної відповідальності за наявності ознак очевидної протиправності чи навіть свавільності таких дій.
У разі відповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону та вчинення працівниками патрульної поліції під час складання протоколу усіх дій згідно із законом та в межах їхніх повноважень та за відсутності ознак свавільності таких дій, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який сам по собі підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання такого протоколу.
При не встановленні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції щодо складання протоколу, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, дії патрульного поліцейського щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі подальшого закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою лише у тому випадку, якщо закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності.
Водночас, в постанові Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 жовтня 2021 року у справі №212/7174/21, на яку посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, невідповідність вимогам закону дій працівників патрульної поліції, які склали протокол про наявність у діях позивача ознак складу адміністративного правопорушення за частиною 1 статті 130 КУпАП, не встановлена.
Так, зі змісту постанови Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 жовтня 2021 року убачається, що суд, закриваючи провадження у справі про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 130 КУпАП за відсутності події даного правопорушення, виходив із даних відеозапису бодікамер поліцейського.
Досліджуючи вказаний доказ, судом було встановлено, що на вимогу працівників поліції ОСОБА_1 погодився пройти огляд в медичному закладі, прибув до закладу, пройшов попередній огляд лікаря та за допомого алкотестера «Драгер», результат якого був негативний. Після чого ОСОБА_1 був направлений на відібрання біологічного середовища для дослідження, а саме сечі, на що також погодився, але повідомив лікаря, що має проблеми з сечовипусканням та пропонував лікарю відібрати у нього будь-які інші аналізи на підтвердження сану сп'яніння, кров або слину. Судом прийнято до уваги, що згідно довідки КП «Криворізька міська клінічна лікарня № 2» КМР від 01.06.2021 року ОСОБА_1 встановлено діагноз: гострий цистит. Всупереч п. 13 розділу ІІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої наказом МВС України від 09 листопада 2015 року №1452/735 у ОСОБА_1 не було відібрано для дослідження іншого біоматеріалу, як то слина, змиви з поверхні губ, шкірного покриву обличчя і рук, або крові. Встановивши вказані обставини, суд дійшов висновку, що неможливість відібрати у особи біологічне середовище на аналіз не свідчить про умисні протиправні дії самої особи, що свідчить про відсутність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
Отже, відсутність складу адміністративного правопорушення у діях позивача встановлена судом за результатами оцінки всіх доказів у справі, що не доводить очевидної протиправності дій працівника поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення.
Неправильне трактування поведінки ОСОБА_1 , як такої, що відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння не доводить, що на момент складення протоколу про адміністративне правопорушення дії патрульного поліцейського були очевидно протиправними чи свавільними, зокрема, що сама вимога поліцейських до позивача пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння була необґрунтованою (безпідставною) або у працівника поліції були відсутні повноваження на складання протоколу про адміністративне правопорушення.
Також судовим рішенням у справі про адміністративне правопорушення не встановлено, що складений протокол про адміністративне правопорушення не відповідав вимогам закону, зокрема, статті 256 КУпАП.
Оскільки ні в рамках справи про адміністративне правопорушення, ні в рамках даної справи не встановлено очевидної протиправності або свавільності у діях працівників патрульної поліції під час складання стосовно позивача протоколу про адміністративне правопорушення, або очевидної невідповідності протоколу вимогам закону, колегія суддів апеляційного суду приходить висновку про відсутність підстав для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб відповідача у виді відшкодування моральної шкоди.
Таким чином, колегія суддів апеляційного суду погоджується з доводами відповідачів в апеляційних скаргах, що сам факт закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення у зв'язку з відсутністю в діях позивача складу адміністративного правопорушення не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди та не вказує на неправомірність дій посадових чи службових осіб органів державної влади.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч.1 ст. 376 ЦПК України є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, наявні підстави для задоволення апеляційної скарги Департаменту патрульної поліції, рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 січня 2024 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про залишення позову ОСОБА_1 без задоволення.
Відповідно ч. 1-4, 8 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В апеляційній скарзі третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судових витрат у розмірі 14 073,60 гривень позивачі в задоволенні вимог в цій частині.
Оскільки за наслідками апеляційного перегляду колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про залишення позову ОСОБА_1 без задоволення, судові витрати понесені позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції відшкодуванню не підлягають.
Відповідно ст. 141 ЦПК України, оскільки позивач по даній категорії справ звільнений від сплати судового збору в силу вимог Закону України «Про судовий збір», витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1 610,40 гривень Департаменту патрульної поліції компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційні скарги Департаменту патрульної поліції та Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області задовольнити.
Рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 січня 2024 року скасувати.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, про відшкодування моральної шкоди відмовити.
Компенсувати Департаменту патрульної поліції витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1 610,40 гривень за рахунок держави, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Судді:
Повний текст постанови складено 15 травня 2025 року.
Головуючий О.І. Корчиста