Справа № 620/14359/24 Суддя (судді) першої інстанції: Сергій КЛОПОТ
14 травня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ганечко О.М.,
суддів Кузьменка В.В.,
Василенка Я.М.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом Пенітенціарної академії України до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Міністерство юстиції України, про відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням у вищому навчальному закладі,
Пенітенціарна академія України звернулась до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 , у якому просила стягнути з ОСОБА_1 на користь Пенітенціарної Академії України витрати, пов'язані з утриманням її в Академії Державної пенітенціарної служби в сумі 122191 грн 16 коп (сто двадцять дві тисячі сто дев'яносто одна грн 16 коп)
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач по закінченню навчання не відпрацювала встановленого 3-річного терміну перебування на державній кримінально-виконавчій службі, її було звільнено за власним бажанням. Враховуючи наведене, у відповідача виникло зобов'язання щодо відшкодування витрат на утримання під час навчання, а у позивача - право звернення до суду для захисту майнових інтересів.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Пенітенціарної Академії України витрати, пов'язані з утриманням її в Академії Державної пенітенціарної служби в сумі 122191 грн 16 коп (сто двадцять дві тисячі сто дев'яносто одна грн 16 коп)
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неповне з'ясування всіх обставин справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2025 відкрито апеляційне провадження та призначено скаргу відповідача до розгляду в порядку письмового провадження на 14.05.2025.
Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно норм ст. 309 КАС України.
06.03.2025, під № 5075 до суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до прийняття Конституційним Судом України рішення за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів пункту 3 Порядку відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2017 року № 261. Дане клопотання обґрунтовано тим, що, оскільки норма пункту 3 Порядку відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2017 року № 261 (в частині, якою передбачено, що відшкодування здійснюється в розмірі витрат, пов'язаних з грошовим забезпеченням), на підставі якої з відповідача мають стягнути грошове забезпечення а, є предметом конституційного контролю, то відповідач вважає, що неможливо правильно розглянути дану справу до розгляду вищевказаної справи Конституційним Судом України.
Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів вважає, що останнє не підлягає задоволенню, позаяк, за своєю правовою сутністю зупинення провадження у справі є тимчасовим і повним припиненням всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені. Статтею 236 КАС України, визначені підстави обов'язкового зупинення провадження у справі та випадки, коли суд має право зупинити провадження у справі, а також строки зупинення провадження та порядок поновлення зупиненого провадження у справі.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 236 КАС України, визначено, що суд зупиняє провадження у справі в разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи слід розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій іншій справі, не можуть бути встановлені адміністративним судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, певної черговості розгляду вимог тощо.
Однак, колегія суддів враховує, що за приписами частин першої та другої статті 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
У статті 58 Конституції України, встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Отже, за чинним правовим регулюванням закони, інші правові акти або їхні окремі положення втрачають чинність у визначений Конституційним Судом України день, проте не раніше дня ухвалення ним рішення. Виключенням із цього правила може бути надання нормі права ретроактивної дії у випадках пом'якшення або скасування юридичної відповідальності фізичної особи.
Зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, є необхіднім у випадках, коли предметом розгляду органу конституційної юрисдикції, є норми закону чи іншого акта, якими врегульовано питання щодо юридичної відповідальності фізичної особи (мають зворотню дію).
У інших випадках, визнання неконституційним закону чи іншого акта не матиме впливу на правове регулювання відносин, що виникли (відбулися) до ухвалення рішення Конституційним Судом України.
Зазначені висновки суду щодо питання зупинення провадження у справі з підстав об'єктивної неможливості розгляду справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 02.10.2023 у справі № 200/5474/20-а та від 17.08.2023 у справі № 120/8362/22.
У даному випадку, колегія суддів не вбачає наявності зв'язку між очікуваним рішенням Конституційного Суду України за наслідками розгляду вказаного конституційного подання і предметом цього спору, позаяк, рішення Конституційного Суду України не впливатиме на правовідносини, що склались до його прийняття. Тому, з урахуванням наведеного, керуючись приписами ст. 236 КАС України, колегія суддів відмовляє відповідачу у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.
16.04.2025 до суду від сторони позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 30 листопада 2022 року між Академією Державної пенітенціарної служби (надалі - Академія) (виконавцем) з однієї сторони, Департаментом з питань виконання кримінальних покарань (замовником) з другої сторони та Відповідачкою з третьої сторони, укладено контракт № 48 про здобуття освіти у закладах вищої освіти, які здійснюють підготовку фахівців для потреб Міністерства юстиції України (надалі - Контракт).
Згідно Наказу Міністерства Юстиції України №3548/5 від 06.10.2023, Академію Державної пенітенціарної служби, код ЄДРПОУ 08571788, було перейменовано на Пенітенціарну академію України, код ЄДРПОУ 08571788.
Відповідно до умов зазначеного Контракту, відповідачка навчалася в Академії на денній формі навчання за рахунок коштів державного бюджету та зобов'язувалася після закінчення навчання прибути до місця призначення в строк, визначений у направленні на роботу, приступити до виконання службових обов'язків за відповідною посадою; у разі дострокового розірвання Контракту, а також звільнення зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України протягом трьох років після закінчення навчання відшкодувати Міністерству юстиції України витрати, пов'язані з утриманням у вищому навчальному закладі, відповідно до частини четвертої статті 74 Закону України «Про національну поліцію» в повному обсязі за весь період її фактичного навчання.
Відповідно до абз. 7 п. 1 розділу II Контракту, Академія зобов'язана проводити претензійно-позовну діяльність у справах про відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням відповідача у вищому навчальному закладі.
З 16 серпня 2021 року по 21 червня 2024 року, відповідачка за рахунок коштів державного бюджету перебувала у період навчання на грошовому, продовольчому, речовому, медичному забезпеченні, була забезпечена житлом із наданням відповідних комунальних послуг.
Відповідно до наказу Академії № 495/ОС від 19.06.2024, відповідачці присвоєно ступінь вищої освіти «бакалавр» та видано диплом про освіту.
Після здобуття вищої освіти, відповідно до умов контракту, відповідач була направлена для подальшого проходження служби до Державної установи «Божковська виправна колонія (№16)».
Згідно наказу №117/ОС-24 від 21.06.2024, відповідачку призначено на посаду інспектора відділу нагляду і безпеки державної установи «Божковська виправна колонія (№16)».
Таким чином, Академією умови контракту виконані в повному обсязі.
Відповідно до наказу начальника Державної установи «Божковська виправна колонія (№16)» №164/ОС-24 від 26.08.2024, відповідачку звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України відповідно до пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про національну поліцію» (за власним бажанням).
Академію про звільнення відповідачки повідомлено керівництвом Державної установи «Божковська виправна колонія (№16)» письмово листом вих. №15/11/3742/Ди від 28.08.2024.
Відповідно до Довідки-розрахунку витрат, пов'язаних з утриманням курсанта ОСОБА_1 № 5/1299 від 21.06.2024, яка була складена на підставі «Порядку відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських», затвердженого Постановою КМУ від 12 квітня 2017 року № 261, загальна сума визначених до відшкодування витрат становить 122 191,16 грн., в т.ч.: грошове забезпечення з нарахуваннями - 68 688,85 грн., продовольче забезпечення - 32 156,72 грн., речове забезпечення - 11 546,75 грн., медичне забезпечення - 857,13 грн., оплата комунальних послуг та за спожиті енергоносії - 8 941,71 грн.
Відповідно до п. 4. Порядку №261, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2017, витрати відшкодовуються особою в повному розмірі за весь період її фактичного навчання.
Відповідно до п.1 та п. 3 розділу II Контракту про здобуття освіти у закладах вищої освіти, які здійснюють підготовку фахівців для потреб Міністерства Юстиції України, Відповідач зобов'язана після отримання повідомлення із зобов'язанням на протязі 30 днів відшкодувати Академії витрати пов'язані з її утриманням, в повному розмірі за весь період фактичного навчання.
26.08.2024, під час звільнення зі служби з Державної установи «Божковська виправна колонія (№16)», відповідачку особисто було повідомлено про необхідність відшкодування витрат на навчання в Академії протягом 30 днів з моменту отримання повідомлення.
Оскільки у добровільному порядку витрати, пов'язані з утриманням у вищому військовому навчальному закладі, відповідач не відшкодував, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що будучи обізнаною під час підписання контракту про необхідність відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі, у разі звільнення зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України протягом трьох років після закінчення навчання, відповідач зазначену вище суму коштів, станом на час звернення позивача з позовом та на час розгляду справи не відшкодувала, а тому, позовні вимоги Академії є обґрунтованими та такими, що мають бути задоволені. При цьому, спір між сторонами щодо розміру вказаних витрат відсутній.
Натомість, апелянт вважає вказані висновки суду першої інстанції помилковими та необґрунтованими, позаяк:
- підготовка поліцейських, працівників органів ДКВС не можна вважати соціальним забезпеченням, що, в розумінні ч. 5 ст. 23 Закону № 2713-IV, прирівнює працівників ДКВС до поліцейських;
- на думку відповідача, положення ч. 5 ст. 23 Закону № 2713-IV, не охоплюється ст. 74 Закону України «Про Національну поліцію»;
- Порядок № 260 не може застосовуватися до осіб, які навчаються у вищих навчальних закладів зі специфічними умовами навчання, що віднесені до сфери управління Міністерства юстиції України. З викладеного вище можна зробити висновок, що ст. 74 Закону України «Про Національну поліцію» не може застосовуватися до працівників ДКВС, оскільки профільним законом № 2713-IV взагалі не врегульовано дане питання. За відсутності правового регулювання, неможливо застосувати положення тих законів, які жодного відношення до відповідача не мають, а отже, і стягнення в такому випадку грошових коштів також є незаконним;
- Пенітенціарна академія України не є вищим навчальним закладом із специфічними умовами навчання, яким здійснює підготовку поліцейських та не віднесена до сфери управління МВС. Таким чином, положення статті 74 Закону «Про Національну поліцію» та Порядку № 261 не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах;
- Не вбачається також обґрунтованим правильність розрахунків позивача, якщо не надано первинних документів, що підтверджують відомості викладені в довідці-розрахунку. Такі дані, на думку відповідача, мають бути підтверджені відповідними первинними документами, що стали підставою для складання відповідної довідки, однак аж ніяк сама довідка не може слугувати єдиним доказом правильності нарахованих коштів. При цьому, зі змісту позову вбачається, що оскільки в Довідці-розрахунку стоїть підпис відповідача біля напису «з довідкою-розрахунком ознайомлений», то на думку позивача вказане свідчить про згоду відповідача з розрахунком. Вказане не відповідає дійсності, оскільки напис «з довідкою-розрахунком ознайомлений» свідчить лише про ознайомлення позивача з висунутим розрахунком витрат.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 804/285/16 спори щодо відшкодування вартості навчання особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, з позовом суб'єкта владних повноважень підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов'язані з питанням реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з державної служби. При цьому, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах від 14 березня 2018 року у справі №461/5577/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі №820/5761/15, у яких зазначені спори мали вирішуватись за правилами ЦПК України.
Частиною п'ятою статті 23 Закону України від 23.06.2005 № 2713-ІV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», встановлено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Частинами другою, четвертою статті 74 Закону України «Про Національну поліцію», передбачено, що підготовка фахівців за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, проводиться на підставі контракту про здобуття освіти, який укладається між навчальним закладом, відповідним органом поліції та особою, яка навчається.
Особи, які навчаються за державним замовленням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, у разі дострокового розірвання контракту про здобуття освіти з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, а також поліцейські, звільнені зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищезазначених навчальних закладів з будь-яких підстав, крім звільнення зі служби в поліції на підставі підпунктів 2, 4 частини першої статті 77 цього Закону, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов'язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі відмови від добровільного відшкодування витрат, зазначених у частині четвертій цієї статті, таке відшкодування здійснюється в судовому порядку (частина п'ята статті 74 Закону України «Про Національну поліцію»).
Згідно пункту 2.1 Порядку розрахунку витрат, пов'язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах, затвердженого наказом Міністерства оборони України, Міністерства фінансів України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Служби безпеки України від 16.07.2007 № 419/831/240/605/537/219/534 (далі - Порядок) відшкодування здійснюється в розмірі фактичних витрат, пов'язаних з утриманням курсантів у вищому навчальному закладі, а саме витрат, окрім іншого, на грошове забезпечення, продовольче забезпечення, медичне забезпечення та оплату комунальних послуг та спожитих енергоносіїв.
Пунктом 2.1.1 Порядку, передбачено, що витратами на грошове забезпечення є отримане курсантом щомісячне грошове забезпечення за весь період навчання, яке визначається з посадового окладу та додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу та надбавки), передбачених чинним законодавством для цієї категорії військовослужбовців. Фактичні дані беруться з розрахункових відомостей та інших передбачених документів, що підтверджують виплату щомісячного грошового забезпечення курсанту.
Відповідно до пункту 2.1.2 Порядку, витратами на продовольче забезпечення є витрати, пов'язані із забезпеченням курсанта продовольством згідно з нормами харчування.
За змістом пункту 2.1.4 Порядку, витратами на медичне забезпечення є витрати, пов'язані з наданням медичної допомоги, у тому числі стоматологічної, безпосередньо у ВНЗ, та вартість лікування у військових госпіталях.
У відповідності до пункту 2.1.6 Порядку, до спожитих курсантом ВНЗ комунальних послуг та енергоносіїв належать тепло, гаряча та холодна вода, водовідведення та електроенергія.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2017 № 261, затверджено Порядок відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських.
Цей Порядок визначає механізм відшкодування особами, які навчалися за денною формою навчання за державним замовленням (далі - особи) у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - вищі навчальні заклади), витрат, пов'язаних з їх утриманням у таких закладах (далі - витрати), у разі, зокрема звільнення із служби в поліції протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу з будь-яких підстав, крім звільнення із служби в поліції через хворобу (за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції) чи у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
Відповідно до норм пункту 2 Порядку № 261, витрати відшкодовуються згідно з контрактом, укладеним між вищим навчальним закладом, відповідним органом поліції та особою, яка навчалася. У разі коли особа є неповнолітньою, установлення правових відносин здійснюється відповідно до вимог Цивільного кодексу України.
Типову форму контракту затверджує МВС.
Пунктом 3 Порядку № 261, передбачено, що відшкодування здійснюється в розмірі витрат, пов'язаних з: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; оплатою комунальних послуг та спожитих енергоносіїв (тепло-, водопостачання, водовідведення, електроенергія).
Розрахунок витрат на утримання осіб (грошове, продовольче, речове та медичне забезпечення) у вищих навчальних закладах здійснюється відповідно до встановлених норм за їх фактичною вартістю.
Розрахунок комунальних послуг та спожитих енергоносіїв здійснюється виходячи із середнього обсягу споживання у відповідному вищому навчальному закладі на одну особу за добу за період її фактичного перебування в такому закладі.
Під час проведення розрахунків застосовуються тарифи, що встановлені для населення і діють у місцевості, в якій розташований вищий навчальний заклад, у відповідному навчальному році.
На підставі розрахунків вищого навчального закладу складається довідка про фактичні витрати на кожну особу за весь строк навчання, яка долучається до її особової справи.
Згідно з п. 4 Порядку № 261, витрати відшкодовуються особою в повному розмірі за весь період її фактичного навчання.
Приписами п. 5 Порядку № 261, передбачено, що після видання наказу про звільнення (відрахування з вищого навчального закладу) особи керівник органу поліції (вищого навчального закладу) або за його дорученням інша посадова особа видає зазначеній особі під підпис повідомлення із зобов'язанням протягом 30 діб з моменту отримання повідомлення відшкодувати МВС витрати із зазначенням їх розміру та реквізитів розрахункового рахунка для перерахування коштів.
Таке повідомлення може бути надіслано особі рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення за останнім місцем реєстрації, зазначеним у матеріалах її особової справи.
Згідно з п. 8 Порядку № 261, у разі відмови від добровільного відшкодування витрат, а також у разі порушення особою умов договору, укладеного відповідно до пункту 6 цього Порядку, таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.
Претензійно-позовну діяльність провадить вищий навчальний заклад, у якому навчалася особа.
Тож, з наведеного слідує, що курсанти навчального закладу зобов'язані відшкодувати державі витрати, пов'язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, у разі звільнення зі служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу.
Колегією суддів враховується, що будучи обізнаною під час підписання контракту про необхідність відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі, у разі звільнення зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України протягом трьох років після закінчення навчання, відповідач зазначену вище суму коштів станом на час звернення позивача з позовом та на час розгляду справи не відшкодувала.
При цьому, спір між сторонами щодо розміру вказаних витрат відсутній, при цьому, доводи апелянта щодо того, що напис «з довідкою-розрахунком ознайомлений» свідчить лише про ознайомлення позивача з висунутим розрахунком витрат, є необґрунтованими, позаяк, відповідач так і не зазначає, у чому саме такий розрахунок є неправильним чи завищеним чи не відповідає дійсності, тому, сама по собі незгода відповідача з ним, не є підставою для здійснення його переоцінки.
Беручи до уваги те, що відповідач погодилась з умовами контракту і була обізнана про наслідки його невиконання, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку, що позов про відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням під час навчання у вищому навчальному закладі, є обґрунтованим та підлягає задоволенню, шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь Пенітенціарної Академії України витрати, пов'язані з утриманням її в Академії Державної пенітенціарної служби в сумі 122191 грн 16 коп.
Колегія суддів констатує, що утримання відповідача в Академії здійснювалось, шляхом грошового, речового, продовольчого, медичного забезпечення, забезпечення комунальними послугами та енергоносіями, а отже, особи, які навчаються в Академії Державної пенітенціарної служби, перебувають на повному державному забезпеченні. Кошти, які витрачаються на їх навчання, є державними (бюджетними). Відповідач під час підписання контракту знала про необхідність відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням в навчальному закладі у разі невиконання/неналежного виконання умов контракту, проте, станом на час розгляду справи вказана заборгованість нею не сплачена. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що навчання в Академії курсанта не є військовою службою, а грошове утримання відноситься до витрат пов'язаних із утриманням курсанта у навчальному закладі, оскільки у спірних правовідносинах підлягають застосуванню саме норми Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України», Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку розрахунку витрат, пов'язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах, згідно якого відшкодування здійснюється в розмірі фактичних витрат, пов'язаних з утриманням курсантів у ВНЗ, а саме витрат, в тому числі на грошове забезпечення.
У контексті доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що у постанові Верховного Суду від 11.04.2025 у справі № 620/7009/23, Верховний Суд зазначив, що хоча питання грошового забезпечення курсантів, які проходять навчання у Академії Державної пенітенціарної служби, яка є ВНЗ Міністерства юстиції України, регулюється Порядком № 925/5, на відміну від ВНЗ Міністерства внутрішніх справ, стосовно яких вирішувалась Верховним Судом питання включення до витарт, пов'язаних із навчанням сум грошового забезпечення, указані правовідносини є однорідними, адже підстави їх виникнення, порядок укладення відповідних контрактів, а також умови проходження служби курсантів, є аналогічними. Підсумовуючи викладене, Суд доходить висновку, що грошове забезпечення курсантів, входить до витрат, пов'язаних із навчанням у ВНЗ і має бути відшкодовано особою, яка достроково розірвала контракт, звільнившись зі служби за власним бажанням.
Такий підхід кореспондує усталеній та послідовній практиці Верховного Суду у справах аналогічної категорії, підхід до вирішення спорів щодо відшкодування особами, які навчаються у вищих навчальних закладах із спеціальними умовами, за рахунок державного бюджету, витрат на їх навчання у зв'язку з невиконанням ними умов договору (контракту) має бути однаковим, інший підхід може призвести до дискримінації.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 243, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 31 січня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді В.В. Кузьменко
Я.М. Василенко