Справа № 580/11097/24 Головуючий у 1 інстанції: Бабич А.М.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
14 травня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Аліменка В.О.
Ключковича В.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправними та скасування рішень і зобов'язання вчинити дії, -
Позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення №23250003620 від 26.09.2024 року Головного Управління Пенсійного Фонду України у Львівській області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на 5 років, за наявності страхового стажу 34 років 01 місяць 10 днів, згідно ст. 55, 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- визнати протиправним та скасувати рішення № 2300-0211-8/72963 від 02.10.2024 року Головного Управління Пенсійного Фонду України у Черкаській області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на 5 років, за наявності страхового стажу 34 років 01 місяць 10 днів, згідно ст.55, 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.09.2024 про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на п'ять років, згідно ст. 55, 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у цьому рішенні;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.09.2024 про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на п'ять років, згідно ст. 55, 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у цьому рішенні.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2024 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 26.09.2024 №232550003620 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на 5 років, за наявності страхового стажу 34 років 01 місяць 10 днів згідно зі ст.ст.55, 56 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області у порядку, межах, спосіб і строки, визначені законом, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.09.2024 про призначення їй пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на 5 років згідно зі ст.ст.55, 56 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у вказаному рішенні. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що до періоду проживання (роботи) у зоні посиленого радіологічного контролю не зараховано період з 16.02.1990 по 19.10.1992 згідно довідки № 6950-01-18 від 09.09.2024 про реєстрацію місця проживання, виданої виконавчим комітетом Канівської міської ради Черкаської області, оскільки в зазначений період позивач працювала продавцем «Магазину №1010» у м. Києві, яке не відносяться до зони посиленого радіологічного контролю.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Отже, в апеляційному порядку підлягає перегляду рішення суду першої інстанції виключно в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 .
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, копією паспорту серії НОМЕР_1 підтверджується, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Дніпропетровськ. 31.05.2018 Виконавчим комітетом Канівської міської ради знята з реєстрації місця проживання. Того ж дня зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Копією атестату підтверджується, що ОСОБА_1 у 1986 році закінчила повний курс середньої школи №4 м. Канева.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 є громадянкою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю у 1986-1992 роках (Категорія 4).
Довідкою Виконавчого комітету Канівської міської ради Черкаської області від 09.09.2024 №6950-01-18 підтверджується, що ОСОБА_1 зареєстрована:
- з 14.02.1974 до 26.07.1986, з 12.05.1987 до 03.06.1988, з 16.02.1990 до 04.06.1993, з 22.06.1993 до 31.05.2018 за адресою: АДРЕСА_2 ;
- з 04.04.2014 за адресою: АДРЕСА_3 .
Вказано, що довідка видана на підставі картотеки реєстраційного обліку та карток реєстрації особи ЖБК «Чорнобривець».
19 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернулася з заявою про призначення їй пенсії за віком.
26 вересня 2024 року Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області прийняло рішення №232850003620 про відмову у призначенні пенсії за віком.
Підставою відмови зазначено, що вік заявниці 55 років 09 днів. Страховий стаж становить 34 роки 01 місяць 10 днів. Однією з обов'язкових умов для призначення пенсії за віком, відповідно до ст. 55 Закону України №796-XII, є постійне проживання чи постійна робота в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 1 січня 1993 року не менше 4 років. Документами підтверджено факт проживання станом на 01.01.1993 - 1 рік 06 місяців 05 днів. До періоду проживання в зоні посиленого радіологічного контролю не зараховано період з 16.02.1990 до 19.10.1992 згідно з довідкою від 09.09.2024 №6950-01-18, оскільки, в зазначений період заявниця працювала в м. Києві, який не відноситься до зони посиленого радіологічного контролю. За результатами розгляду заяви та доданих документів прийнято рішення відмовити в призначенні пенсії за віком, оскільки, відсутній необхідний період проживання або роботи у зоні посиленого радіологічного контролю.
Листом від 02.10.2024 №2300-0211-8/72963 Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повідомило ОСОБА_1 про результати розгляду її заяви.
Не погоджуючись із даною відмовою, позивач звернулась до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території, визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII).
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 11 Закону № 796-XII, до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
Згідно пункту 4 частини першої статті 14 Закону № 796-XII, для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.
Статтею 55 Закону № 796-XII передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи, які постійно проживали чи постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років - пенсійний вік зменшується на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
Відповідно до п. 4 частини 1 статті 11 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, є такими, що належать до потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Приписи ч. ч. 1, 3, 4 ст. 65 Закону № 796-XII визначають, що учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.
Дітям, які не досягли повноліття, посвідчення видаються на загальних підставах та вручаються батькам.
Посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій.
Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1992 року №501 (далі - Порядок 501), визначав правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до пункту 2 Порядку №501, посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ) у редакції від 19 грудня 1991 р. із змінами і доповненнями від 1 липня 1992 р.), іншими актами законодавства України.
Згідно пункту 6 Порядку №501, громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видається посвідчення коричневого кольору, серія В.
Посвідчення видаються особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток № 7).
У відповідності до пункту 10 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 р. № 551, посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, і надає право користуватися пільгами та компенсаціями, встановленими Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, іншими актами законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, Канівським міськвиконкомом Черкаської області було видано ОСОБА_1 посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіологічного контролю у 1986-1992 р.р. (категорії 4) серії НОМЕР_2 (а.с. 53).
19 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернулася з заявою про призначення їй пенсії за віком (а.с. 45).
Разом з тим, оскаржуваним рішенням Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області від 26 вересня 2024 року №232850003620 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку, оскільки, відсутній необхідний період проживання або роботи у зоні посиленого радіологічного контролю.
При цьому, відповідачем не зараховано до періоду проживання в зоні посиленого радіологічного контролю період з 16.02.1990 до 19.10.1992, згідно з довідкою від 09.09.2024 №6950-01-18, оскільки, в зазначений період заявниця працювала в м. Києві, який не відноситься до зони посиленого радіологічного контролю.
Аналогічні доводи викладені в апеляційній скарзі відповідача.
З даного приводу, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до підпункту 7 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку: учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС: довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи у зоні відчуження; посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; потерпілим від Чорнобильської катастрофи: документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи");
Тобто, з метою підтвердження права на призначення пенсії на умовах статті 55 Закону № 796-XII особа має подати одночасно з заявою про призначення пенсії, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідку про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видану органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями).
З вищенаведеного вбачається, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-ХІІ, зокрема, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Різного роду довідки є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Колегія суддів зазначає, що подібні правовідносини неодноразово були предметом розгляду Верховним Судом.
Так, Верховний Суд у постановах від 27.02.2018 у справі № 344/9789/17, від 24.10.2019 у справі № 152/651/17, від 25.11.2019 у справі № 464/4150/17, від 27.04.2020 у справі № 212/5780/16-а, від 18.06.2020 у справі № 404/5266/16-а (2-а/404/29/17), від 30.08.2022 у справі № 357/6372/17 та інших виснував, що «…єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або Потерпілий від Чорнобильської катастрофи. Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи...».
У пункті 30 постанови від 26.07.2023 у справі № 460/2589/20 Верховний Суд також констатував, що Законом № 796-ХІІ та Порядком № 51 передбачено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.03.2019 у справі №569/7589/17 (№14-560цс18) також зазначалось, що «… право на пенсію відповідно до Закону № 796-XII мають лише ті особи, які отримали посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і (або) потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Отже, системний аналіз викладених правових норм та висновків Верховного Суду дає підстави стверджувати, що особи, які станом на 01.01.1993 прожили або працювали в зоні ЧАЕС не менше 4-х років, набули право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, установленого для одержання державних пенсій у розрахунку 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
При цьому, основним доказом проживання, роботи або навчання на території зони радіоактивного забруднення чи участі в роботах з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС є дійсне, ніким не оскаржене та/або нескасоване посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи або посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Відтак, таке посвідчення є підставою для встановлення особі, якій воно видано, пільг і компенсацій, передбачених Законом № 796-XII.
Враховуючи вищезазначене, факт проживання та роботи ОСОБА_1 на відповідній території та набуття нею права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_2 .
Щодо доводів апелянта про незарахування періоду з 16.02.1990 до 19.10.1992, згідно з довідкою від 09.09.2024 №6950-01-18, оскільки, в зазначений період позивач працювала в м.Києві, який не відноситься до зони посиленого радіологічного контролю, слід зазначити наступне.
Згідно копії трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_3 , у спірному періоді вона прийнята старшим продавцем у «Магазин №1010» на період відпустки по догляду за дитиною до досягнення півторарічного віку. 19.10.2022 звільнена за власним бажанням (а.с. 55-62).
Відповідно до наказу від 01 вересня 1995 року №25, «Магазин №1010» реорганізований в ТОВ «ВЕСНА ЛТД» (а.с. 63).
Із довідки ТОВ «ВЕСНА ЛТД» від 30.08.2024 про заробітну плату для обчислення пенсії вбачається, що позивачу у 1988 році нарахована заробітна плата у вересні, жовтні та листопаді, за 1989 рік - у січні, за 1992 рік - у жовтні.
Таким чином, судом першої інстанції вірно зазначено, що у спірному періоді позивач працювала в м. Києві не увесь період, а лише в деяких місяцях.
Водночас, відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами, що ОСОБА_1 постійно проживала в зоні посиленого радіологічного контролю та станом на 01.01.1993 такий період становить не менше 4 років.
Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 26.09.2024 №232550003620 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку та наявність підстав для його скасування.
З приводу доводів апелянта про те, що обчислення стажу є виключною компетенцією органів Пенсійного фонду, а тому підміна судом повноважень суб'єкта владних повноважень є втручанням в повноваження органів Пенсійного фонду, слід зазначити наступне.
Так, згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Відповідно до пункту 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 року №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто, дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Колегія суддів зазначає, що повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Отже, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
З огляду на викладене, судом першої інстанції обґрунтовано зобов'язано відповідача у порядку, межах, спосіб і строки, визначені законом, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.09.2024 про призначення їй пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на 5 років згідно зі ст.ст.55, 56 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у вказаному рішенні.
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткову обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх часткового задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Аліменко В.О.
Ключкович В.Ю.