Справа № 371/1528/24 Суддя (судді) першої інстанції: Геліч Т.В.
14 травня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Сорочка Є.О., Коротких А.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миронівського районного суду Київської області від 19 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора Відділу поліції №2 Обухівського районного управління поліції Головного Управління Національної поліції в Київській області Мовламова Саміра Фахрадін Огли, Головного Управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення і закриття провадження у справі,-
ОСОБА_1 (далі-позивач) звернулася до Миронівського районного суду Київської області з позовом до інспектора Відділу поліції №2 Обухівського районного управління поліції Головного Управління Національної поліції в Київській області Мовламова Саміра Фахрадін Огли, Головного Управління Національної поліції в Київській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення серії ЕГА №1576549 від 06.10.2024.
Миронівський районний суд Київської області рішенням від 19 березня 2025 року відмовив у задоволенні позову.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі. В апеляційній скарзі апелянт зазначив, що в його діях немає ознак адміністративного правопорушення, визначеного ст.183 КУпАП. Апелянт зазначив, що він скористався своїм правом на виклик працівників поліції, будучи переконаним, що водій службового транспортного засобу ПЕЖО 301 н.з. НОМЕР_1 порушив ПДР України, оскільки керував автомобілем, технічний стан якого не відповідає вимогам п.п.2) п.31.4.5 ПДР. Однак працівник поліції, який виніс оскаржувану постанову у справі про адміністративне правопорушення, не зробив будь-яких замірів протектора шин на автомобілі ПЕЖО та не склав про це відповідний акт, не здійснив фото чи відеофіксацію, а лише записав у постанові, що даний факт не підтверджується. Апелянт зазначив, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення в порушення вимог ст.268 КУпАП позивачу не роз'яснено його права, у тому числі право, що він при розгляді справи може користуватися юридичною допомогою адвоката. Апелянт також зазначив, що відповідачем не надано жодних доказів того факту, що ОСОБА_1 зателефонував на спец лінію 102 та повідомив, екіпаж працівників поліції на службовому транспорті рухався на лисій резині, зокрема відсутні письмова інформація (рапорт чергової частини чи інший передбачений відомчими інструкціями документ) яка б підтверджувала, що саме позивач звертався з таким повідомленням. Також на переконання апелянта в даному випадку обов'язково повинен був складатись протокол про адміністративне правопорушення.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Дана справа належить до категорії термінових справ, передбачених ст. 286 КАС України та підлягає розгляду з урахуванням особливостей, передбачених параграфом 2 глави 11 КАС України.
Згідно ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та у разу, зокрема, відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участі.
Оскільки сторонами не заявлялись клопотання про розгляд справи за їх участі, у відповідності до п.1 ч. 1 ст. 311 КАС України колегія суддів вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів дійшла наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що 06.10.2024 інспектором Відділу поліції №2 Обухівського районного управління поліції Головного Управління Національної поліції в Київській області лейтенантом поліції Мовламовим Саміром Фахрадін Огли винесено постанову серії ЕГА №1576549, якою позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 183 КУпАП, та накладено штраф в сумі 3400 грн.
Підставою для винесення оскаржуваної постанови стало те, що 06.10.2024, о 12 год 18 хв., позивач здійснив завідомо неправдивий виклик поліції, а саме перебуваючи у м.Миронівка по вул. Красилівська,7, Обухівського району Київської області зателефонував на спец лінію 102 та повідомив, що екіпаж працівників поліції на службовому транспорті ПЕЖО 301, н.з. НОМЕР_1 рухався (приїхав) на «лисій резині», хоча даний факт не знайшов свого підтвердження.
Вважаючи постанову про притягнення до адміністративної відповідальності протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Згідно ст. 183 КУпАП завідомо неправдивий виклик пожежно-рятувального підрозділу (частини), поліції, бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги або інших аварійно-рятувальних формувань - тягне за собою накладення штрафу від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері громадського порядку.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст. 183 КУпАП, полягає у завідомо неправдивому виклику пожежно-рятувального підрозділу (частини), поліції, бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги або інших аварійно-рятувальних формувань. Дії правопорушника спрямовані на зрив роботи таких служб, як пожежно-рятувального підрозділу (частини), поліції, бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги або інших аварійно-рятувальних формувань, що обслуговують газову, водопровідну, опалювальну, електричну та інші системи житлово-комунального господарства. Правопорушник викликає представника хоча б однієї з перерахованих у статті спеціальних служб нібито для надання допомоги, знаючи наперед про те, що в цьому немає ніякої необхідності.
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю прямого умислу. Тобто, правопорушник, повідомляючи певну інформацію спеціальній службі, усвідомлює, що вона є неправдивою, і бажає даремного виїзду на місце виклику працівників цієї служби.
За приписами п. 1 ст. 247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.
В той же час, наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до ст. 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, а також порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису).
Протоколи не складаються і в інших випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення.
У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу або залишається повідомлення про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів у разі їх фіксації у режимі фотозйомки (відеозапису), крім випадків фіксації в автоматичному режимі правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
За приписами п. 5 ст. 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема, органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.
Керуючись ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, передбачені статтею 183 КУпАП.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 23 Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (далі - Закон №580-VIII) поліція відповідно до покладених на неї завдань виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення, вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення, вживає заходів для забезпечення публічної безпеки і порядку на вулицях, площах, у парках, скверах, на стадіонах, вокзалах, в аеропортах, морських та річкових портах, інших публічних місцях; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Статтею 9 КУпАП передбачено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена чинним законодавством.
Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частина 1 ст. 73 КАС України дає визначення, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 74 КАС України).
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Водночас, апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Керуючись ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначені норми приписують обов'язок суб'єкта владних повноважень щодо доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності.
В даному випадку відповідачем на підтвердження правомірності дій інспектора щодо винесення оскаржуваної постанови було долучено до матеріалів справи DVD-R диск з відеозаписами, на яких містяться події, що відбулись 06.10.2024.
На відеозаписі зафіксовано факт прибуття інспекторів поліції за адресою, з'ясування у заявника ОСОБА_1 підстав виклику поліції (на лінію « 102»), та, як наслідок, складання поліцейським оскаржуваної постанови. Під час складання оскаржуваної постанови позивач зазначав, що він скористався своїм правом на виклик працівників поліції, будучи переконаним, що водій службового транспортного засобу ПЕЖО 301 н.з. НОМЕР_1 порушив ПДР України. У свою чергу поліцейським роз'яснено позивачу права передбачені ст. 268 КУпАП та вручено оскаржувану постанову під підпис позивачу.
Про право на виклик працівників поліції позивач зазначав також у позовній заяві та апеляційній скарзі.
Тобто у матеріалах справи наявні належні докази, які свідчать про те, що позивач повідомляючи інформацію на лінію « 102», цілком розумів та усвідомлював, що вона є неправдивою, і бажав даремного виїзду на місце виклику працівників спецслужби.
Враховуючи викладене у сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем у справі надано належні та допустимі докази, які підтверджують вину позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.183 КУпАП, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у діях ОСОБА_1 зазначеного складу адміністративного правопорушення.
В даному випадку у апеляційній скарзі апелянтом жодним чином не обґрунтовано невідповідність висновків суду першої інстанції наведених у оскаржуваному рішенні.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Миронівського районного суду Київської області від 19 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Є.О. Сорочко
А.Ю. Коротких