Справа № 320/2183/25 Суддя (судді) першої інстанції: Жук Р.В.
14 травня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Штульман І.В.,
суддів - Мельничука В.П., Черпака Ю.К.,
при секретарі - Рожок В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Фізико-технологічного інституту металів та сплавів Національної академії наук України, третя особа - Національна академія наук України, про визнання протиправною та скасування відмови, визнання протиправним та скасування протоколу в частині, зобов'язання вчинити дії, -
У січні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач; ОСОБА_1 ) звернувся в Київський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Фізико-технологічного інституту металів та сплавів Національної академії наук України (далі - відповідач; ФТІМС НАН України), третя особа - Національна академія наук України (далі - третя особа; НАН України), в якому просив:
- визнати протиправною та скасувати відмову ФТІМС НАН України, викладену у листі від 13 січня 2025 року вих.№87/01/23, про відмову йому скасувати пункт 3 протоколу від 26 грудня 2024 року №16 вченої ради ФТІМС НАН України про надання пріоритету при отриманні службового житла, який видано за межами та з перевищенням виключної компетенції вченої ради, встановленої частиною третьою статті 10 Закону України №848-VІІІ «Про наукову і науково-технічну діяльність», та відмову притягнути до відповідальності осіб, дії яких призвели до видання пункту 3 за межами та з перевищенням виключної компетенції вченої ради, встановленої частиною третьою статті 10 Закону №848-VIII;
- визнати протиправним та скасувати пункт 3 протоколу від 26 грудня 2024 року №16 вченої ради ФТІМС НАН України про надання пріоритету при отриманні службового житла, як такий, що видано за межами та з перевищенням виключної компетенції (повноважень) вченої ради, встановленої частиною третьою статті 10 Закону України №848-VІІІ «Про наукову і науково-технічну діяльність»;
- встановити відсутність компетенції (повноважень) вченої ради ФТІМС НАН України видавати протоколи про надання пріоритету при отриманні службового житла, відповідно до виключної компетенції вченої ради, встановленої частиною третьою статті 10 Закону України №848-VIII «Про наукову і науково-технічну діяльність»;
- зобов'язати ФТІМС НАН України утриматися від видання протоколів вченої ради, непередбачених частиною третьою статті 10 Закону України №848-VIII «Про наукову і науково-технічну діяльність»;
- постановити окрему ухвалу (в порядку частини другої статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України), якою зобов'язати ФТІМС НАН України розглянути питання щодо притягнення до відповідальності голови вченої ради ФТІМС НАН України ОСОБА_2 та секретаря вченої ради ФТІМС НАН України ОСОБА_4, дії яких призвели до видання протиправного пункту 3 протоколу від 26 грудня 2024 року №16 вченої ради ФТІМС НАН України, виданого за межами та з перевищенням виключної компетенції вченої ради, встановленої частиною третьою статті 10 Закону України №848-VІІІ «Про наукову і науково-технічну діяльність».
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він є співробітником Фізико-технологічного інституту металів та сплавів Національної академії наук України та 26 грудня 2024 року, в порушення вимог частини третьої статті 10 Закону №848-VІІІ, на засіданні вченої ради ФТІМС НАН України головою вченою ради ОСОБА_2 та секретарем вченої ради ОСОБА_4., уперше за весь час існування вченої ради, поставлено на голосування питання про надання пріоритету при отриманні службового житла між громадянином ОСОБА_3 та позивачем. Зазначив, що відповідачем, в порушення виключної компетенції вченої ради, встановленої частиною третьої статті 10 Закону №848-VІІІ, видано оспорюваний пункт 3 про надання пріоритету при отриманні службового житла.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16 січня 2025 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2025 року, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, поданої одночасно з пред'явленням адміністративного позову, відмовлено.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року провадження у справі №320/2183/25 за позовом ОСОБА_1 до Фізико-технологічного інституту металів та сплавів НАН України, за участю третьої особи - Національної академії наук України про визнання протиправною відмову, рішення та зобов'язання вчинити дії,- закрито.
Не погоджуючись із ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року, ОСОБА_1 28 березня 2025 року через канцелярію Шостого апеляційного адміністративного суду подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до того ж суду першої інстанції. Свою позицію обґрунтовує тим, що при ухваленні постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2025 року, якою ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 16 січня 2025 року було залишено без змін, не вирішувалося питання щодо підсудності справи. Позивач вважає, що з огляду на характер спору, його суб'єктивний склад, а також предмет і підстави заявлених вимог, спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, витребувано матеріали адміністративної справи з суду першої інстанції та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2025 року справу призначено до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 14 травня 2025 року.
13 травня 2025 року представник НАН України подав до суду додаткові пояснення, в яких просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 у справі №320/2183/25 - без змін.
За приписами частини першої статті 309 Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції має бути розглянута протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
За приписами частини другої статті 309 КАС України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.
Згідно з частиною четвертою статті 9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі.
Пунктом 1 статті 6, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду, з метою забезпечення повного та всебічного розгляду справи, а також прийняття законного та обґрунтованого рішення з дотриманням процесуальних прав усіх учасників судового процесу, дійшла висновку про наявність підстав для продовження строку розгляду апеляційної скарги на розумний строк - до 14 травня 2025 року.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно частини другої статті 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року - без змін, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 30 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до ФТІМС НАН України із заявою про визнання протиправним та скасування пункту 3 протоколу від 26 грудня 2024 року №16 (далі - Протокол №16), виданого на підставі виключних повноважень вченої ради, встановлених частиною третьою статті 10 Закону №848-VIII та з проханням притягнути до відповідальності осіб.
13 січня 2025 року ФТІМС НАН України листом №87/01/23 відмовив ОСОБА_1 у скасуванні пункту 3 Протоколу №16, чим, на думку позивача, порушено виключну компетенцію вченої ради, встановлену частиною третьою статті 10 Закону №848-VІІІ. Відмовляючи у задоволенні заяви позивача, відповідач посилається на статтю 10 Закону №848-VІІІ, та звертає увагу, що даний перелік ніяким чином не обмежує інші види діяльності вченої ради, зокрема, виконання нею консультативно-дорадчих функцій. Відповідач ФТІМС НАН України вважає, що рішення про надання пріоритету при отриманні службового житла було ухвалено у повній відповідності до статті 10 Закону №848-VІІІ.
На переконання позивача, вчена рада може здійснювати консультативно-дорадчі функції виключно до наукових питань, встановлених статтею 10 Закону №848-VІІІ, та не має ні повноважень, ні функцій житлової комісії.
Вважаючи відмову відповідача у скасуванні пункту 3 Протоколу №16 протиправною, ОСОБА_1 звернувся в Київський окружний адміністративний суду із цим позовом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року провадження у справі №320/2183/25 за позовом ОСОБА_1 до Фізико-технологічного інституту металів та сплавів НАН України, третя особа - Національна академія наук України, про визнання протиправною відмову, рішення та зобов'язання вчинити дії закрито. Приймаючи оскаржуване судове рішення Київський окружний адміністративний суд дійшов висновку, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, адже з огляду на характер спору, його суб'єктний склад, а також предмет і підстави заявлених вимог його слід вирішувати за правилами Цивільного процесуального кодексу України в порядку цивільного судочинства.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.
На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина перша статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень між загальними і спеціалізованими судами підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон №3477-IV) суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1975 року («Golder v. the United Kingdom» № 4451/70). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Станєв проти Болгарії» від 17 січня 2012 року («Stanev v. Bulgaria» № 36760/06).
Європейський суд з прав людини у пункті 44 рішення від 25 лютого 1993 року у справі «Доббертен проти Франції» зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France №88/1991/340/413).
Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає та встановлює Кодекс адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктами 1, 2 частини першої статті 4 КАС України передбачено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що юрисдикція адміністративних судів не може поширюватися на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Водночас, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Публічно-правовим вважається, зокрема спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна правова позиція неодноразово викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №914/2006/17, від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, від 22 січня 2020 року у справі №826/8592/16.
Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб'єктів владних повноважень.
Отже, публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин, в той час як приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а, від 27 червня 2018 року у справі № 815/6945/16.
З огляду на те, що предметом спору у цій справі є пункт протоколу Вченої ради ФТІМС НАН України, яким вирішено питання щодо надання пріоритету при отриманні службового житла, суд апеляційної інстанції зазначає, що правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку у сфері наукової і науково-технічної діяльності, створює умови для провадження наукової і науково-технічної діяльності, задоволення потреб суспільства і держави у технологічному розвитку шляхом взаємодії освіти, науки, бізнесу та влади визначає Закон України від 26 листопада 2015 року №848-VIII «Про наукову і науково-технічну діяльність» (далі - Закон №848-VІІІ).
Приписами статті 10 Закону №848-VІІІ встановлено, що вчена (наукова, науково-технічна, технічна) рада наукової установи є колегіальним органом управління науковою і науково-технічною діяльністю наукової установи в частині виключних повноважень, визначених цією статтею, та виконує консультативно-дорадчі функції щодо інших питань наукової і науково-технічної діяльності наукової установи.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
Відповідно до частини другої статті 81 ЦК України юридичні особи залежно від порядку їх створення поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права (абзац перший).
Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом (абзац другий).
Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (абзац третій).
Частиною третьою статті 81 ЦК України передбачено, що цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права. Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду зазначає, що однією з ознак юридичної особи публічного права є реалізація публічних інтересів держави чи територіальної громади, а юридична особа публічного права може бути суб'єктом як публічно-правових, так і приватноправових правовідносин. Юридичні особи публічного права поряд з іншими юридичними та фізичними особами можуть брати участь у цивільних правовідносинах. Виступаючи як суб'єкт цивільних правовідносин, юридична особа публічного права користується такими ж правами і несе такі ж обов'язки, як і інші суб'єкти цивільного права.
З огляду на викладене вище, суд апеляційної інстанції зазначає, що предметом оскарження у цій справі є пункт 3 протокольного рішення від 26 грудня 2024 року №16 Вченої ради ФТІМС НАН України про надання пріоритету при отриманні службового житла.
Матеріалами справи встановлено, що вчена рада не зареєстрована ні як юридична особа, ні як відокремлений підрозділ юридичної особи зі статусом юридичної особи, вона не є юридичною особою, не має адміністративної процесуальної правосуб'єктності (право- і дієздатності), а отже позбавлена права, як на звернення до суду з позовною заявою, так і бути відповідачем у справі. Питання, що належать до виключної компетенції Вченої ради викладені у пункті 4.20 Статуту ФТІМС НАН України (а.с.32).
З матеріалів справи вбачається, що ФТІМС НАН України зареєстровано 26 квітня 1996 року в якості Державної організації (установа, заклад), засновником якої зазначено НАН України. Основним видом діяльності є 72.19 «Дослідження й експериментальні розробки у сфері інших природничих і технічних наук».
Розпорядженням Президії НАН України від 31 січня 2017 року №64 затверджено Статут ФТІМС НАН України, згідно якого саме директор інституту має право розпоряджатися його матеріально-технічною базою, в тому числі і службовим житлом.
З 04 грудня 2013 року ОСОБА_1 за основним місцем роботи працює в ФТІМС НАН України, що підтверджується довідкою від 13 січня 2025 року №5-к. Згідно з наказом від 29 квітня 2016 року №59-к позивач з 01 травня 2016 року по теперішній час працює на посаді старшого наукового співробітника у відділу безперервного лиття та деформаційних процесів.
26 грудня 2024 року відбулося засідання Вченої ради ФТІМС НАН України (далі - Вчена рада), на якому головою вченої ради ОСОБА_5. та її секретарем ОСОБА_4. на голосування було поставлено питання щодо надання пріоритету при отриманні службового житла між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
З витягу з протоколу засідання Вченої ради від 26 грудня 2024 року №16 вбачається, що шляхом голосування вирішено надати пріоритет при отриманні службового житла ОСОБА_3 та не надати такий пріоритет позивачу.
З огляду на викладені вище норми права та встановлені обставини справи, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду дійшла висновку, що спір у цій справі не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки він не є публічно-правовим, а його предмет обумовлений порушенням приватного права позивача ОСОБА_1 .
Викладене також свідчить про помилковість твердження ОСОБА_1 про те, що з огляду на характер спору, його суб'єктивний склад, а також предмет і підстави заявлених вимог, спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
Твердження апелянта ОСОБА_1 про те, у разі закриття провадження у цій справі, його права на доступ до правосуддя будуть обмежені, оскільки у нього вже не буде права звернутися до суду про той самий предмет спору і з тих самих підстав є помилковим, з огляду на те, що він не позбавлений права звернутися до суду загальної юрисдикції із клопотанням про поновлення строку на звернення до суду (у разі його пропуску), в якому зазначити поважні, на його думку, причини пропуску такого строку.
Враховуючи наведене правове регулювання, висновки Верховного Суду, висновки Європейського суду з прав людини та фактичні обставини даної справи, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розгляд Київським окружним адміністративним судом цієї справи (не віднесеної законом до його юрисдикції) суперечитиме вищевказаним нормам процесуального права.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи статті 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 229, 242-244, 250, 308, 310, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року про закриття провадження у справі №320/2183/25 за позовом ОСОБА_1 до Фізико-технологічного інституту металів та сплавів Національної академії наук України, третя особа - Національна академія наук України, про визнання протиправною та скасування відмови, визнання протиправним та скасування протоколу в частині, зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.В. Штульман
Судді В.П. Мельничука
Ю.К. Черпака
Повне судове рішення виготовлено "14" травня 2025 року.