Справа № 620/15919/24 Суддя (судді) першої інстанції: Соломко І.І.
14 травня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
03 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 , у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 09.04.2016 по 28.02.2018 індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяця, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період 09.04.2016 по 28.02.2018 індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів, населення», Порядку проведення індексації грошових доходів, населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів, фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення, і відповідно до закону підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті. Відповідачем протиправно не нарахована та невиплачена позивачу індексація грошового забезпечення в період проходження ним військової служби з 09.04.2016 по 28.02.2018. Тому, вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує права позивача.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2025 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представником Військової частини НОМЕР_1 подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2025 року у справі № 620/15919/24 та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що правові підстави для застосування січня 2008 року, як базового місяця для нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 відсутні, оскільки позивач в даному випадку фактично застосовує до правовідносин за період з січня 2008 року по грудень 2015 року норму пункту 5 Порядку №1078 в редакції, яка діє лише з 01.12.2015.
Військовою частиною НОМЕР_1 на стадії виниклих між сторонами спірних правовідносин не було допущено протиправної бездіяльності (та/або вчинено протиправних дій) у відношенні позивача щодо можливої затримки розрахунку при звільненні, заявлені позивачем у цій справі позовні вимоги до Військової частини НОМЕР_1 в частині визнання її дій протиправними, виходячи із завдань адміністративного судочинства, визначених у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є передчасними, у зв'язку з чим задоволенню не підлягають.
Крім того, апелянт вказує, що повноваження щодо нарахування індексації, в тому числі, щодо визначення базового місяця для такого нарахування, належать до дискреційних повноважень військової частини, як суб'єкта владних повноважень, де позивач проходив військову службу і отримував грошове забезпечення.
Відповідач наголошує, що відсутні правові підстави для нарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 09.04.2016 по 28.02.2018 із застосуванням для її розрахунку базового місяця січень 2008 року.
Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та 04.08.2020 виключений зі списків, що підтверджується копією військового квитка.
Відповідачем не проведено нарахування та виплату індексації позивачу за період з 09.04.2016 по 28.02.2018, що підтверджується довідкою від 28.08.2024 №934.
Вважаючи, свої права порушеними позивач звернувся за їх захистом до суду.
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їхнього соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям і членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Частинами першою-третьою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-ХІІ; у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).
Положеннями статті 1 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
За правилами статті 2 Закону № 1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Заробітна плата в розумінні частини першої статті 94 КЗпП України означає винагороду, яка обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», яка складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 в період з 09.04.2016 по 28.02.2018 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_3 .
Наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 №280 затверджені Правила організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Правила), які визначають механізм фінансового забезпечення військових частин, кораблів, військових навчальних закладів, військових комісаріатів (ТЦК та СП), установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до п. 1.3 Правил розпорядниками бюджетних коштів за кошторисом Міністерства оборони України є:
Міністр оборони України головний розпорядник;
командувачі (начальники) видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, територіальних квартирно-експлуатаційнихуправлінь, інших органів військового управління (крім військових комісаріатів), Голова Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту, які включені до мережі головного розпорядника коштів, - розпорядники коштів нижчого рівня (розпорядники коштів другого рівня);
командири військових частин, які включені до мережі головного розпорядника коштів або розпорядника коштів другого рівня, розпорядники коштів нижчого рівня (розпорядники коштів третього рівня).
Із змісту п. 1.5 Правил вбачається, що військова частина, не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, зараховується на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив (рішень).
У разі зарахування військової частини на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника бюджетних коштів не за підпорядкованістю, рішення про таке зарахування приймається фінансовим органом головного розпорядника бюджетних коштів на підставі клопотання керівника органу військового управління (структурного підрозділу органу військового управління).
Командир військової частини, зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини.
Начальник фінансового органу військової частини - розпорядника коштів третього рівня, до якої на фінансове забезпечення зараховані інші військові частини, розробляє положення про спільне фінансове господарство, в якому зазначаються права, обов'язки, порядок взаємодії, розмежування повноважень та відповідальності посадових осіб військової частини - розпорядника коштів третього рівня та військових частин, які зараховані до неї на фінансове забезпечення, щодо здійснення фінансового забезпечення таких військових частин, у тому числі щодо своєчасного оформлення та подання до фінансового органу військової частини розпорядника коштів необхідних документів (розпорядчих, розрахункових, фінансово-планових тощо). Зазначене положення затверджується командиром військової частини - розпорядником коштів третього рівня, погоджується забезпечувальним фінансовим органом та доводиться до військових частин, які зараховані на фінансове забезпечення.
Первинні документи, розрахунки фондів оплати праці, заявки на кошти, платіжні доручення, грошові атестати військовослужбовців, розрахунково-платіжні відомості на виплату грошового військовослужбовцям, заробітної плати працівникам та забезпечення інші виплати підписують посадові особи розпорядника коштів та посадові особи (командир та інша, визначена командиром, відповідальна посадова особа) військової частини, яка знаходиться на фінансовому забезпеченні.
Згідно з п. 1.8 Правил командир військової частини керує фінансово-господарською діяльністю частини, розпоряджається згідно з законодавством коштами, забезпечує законне, цільове та ефективне їх використання в суворій відповідності із затвердженим кошторисом і зобов'язаннями перед державним бюджетом, несе відповідальністю за організацію фінансового забезпечення військової частини, стан фінансового господарства і забезпечення збереження готівки, організовує бухгалтерський облік активів і зобов'язань, доході і видатків.
Командир військової частини зобов'язаний, зокрема, особисто підписувати першим підписом фінансові документи, заяви на кошти, платіжні доручення, грошові атестати військовослужбовців, розрахунково-платіжні відомості на виплату, грошового забезпечення військовослужбовцям, заробітної плати працівникам та інші виплати, договори і угоди, фінансову звітність та службове листування з питань фінансового забезпечення; забезпечувати виплату грошового забезпечення та заробітної плати особовому складу в установлені законодавством терміни.
Відповідно до пункту 4.3 Правил грошове забезпечення, заробітна плата та інші виплати особовому складу виплачується за місцем штатної служби (перебування на фінансовому та інших видах забезпечення). Відповідальність за правильність нарахування та своєчасність виплати грошового забезпечення (заробітної плати), проведення та перерахування за належністю в установлені терміни утримань і нарахувань покладається на командира військової частини та начальника фінансового органу.
Отже, обов'язок щодо нарахуванням військовослужбовцю грошового забезпечення, в тому числі у випадку перебування військової частини на фінансовому забезпеченні в іншій військовій частині, покладені на командира військової частини, у штаті якої військовослужбовець проходить військову службу. Грошове забезпечення, заробітна плата та інші виплати особовому складу виплачується за місцем штатної служби. Кошти на здійснення відповідних виплат надаються розпорядником на підставі відповідних наказів, заявок, кошторисів, розрахунків тощо, що надаються військовою частиною, яка перебуває на фінансовому забезпеченні такого розпорядника коштів.
Таким чином, Військова частина НОМЕР_3 , як розпорядник коштів третього рівня, на фінансовому забезпеченні якого перебуває Військова частини НОМЕР_1 , в якій до 04.08.2020 проходив службу позивач, здійснює фінансування, у тому числі грошового забезпечення та інших виплат військовослужбовцям інших військових частин, але підстави вказаних виплат суворо регламентовані і не передбачають розширеного тлумачення.
Отже, військова частина Військова частини НОМЕР_1 не є особою, відповідальною за правильність обчислення та нарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення, оскільки такими повноваженнями щодо позивача наділена військова частина Військова частина НОМЕР_3 , вимоги до якої у межах цього спору не заявлялися.
Вказані обставини залишені поза увагою судом першої інстанції попри те, що у відзиві на позовну заяву представник Військової частини НОМЕР_1 наголошував на особливостях правового регулювання виплати грошового забезпечення за умови перебування однієї військової частини на фінансовому забезпеченні іншої.
У контексті наведеного судова колегія вважає за необхідне звернути увагу, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду.
Однак, під час розгляду справи суд першої інстанції, не надавши належної оцінки доводам апелянта щодо органу обчислення і нарахування позивачу грошового забезпечення, вирішив спір у цій справі без залучення другого відповідача, що мало своїм наслідком порушення норм процесуального законодавства.
Згідно з частиною 3 статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.
За правилами частини 7 статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.
Викладене, у свою чергу, свідчить, що заміна первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем належить до повноважень суду першої інстанції. Іншого процесуальним законодавством не передбачено. Відтак, суд апеляційної інстанції на стадії апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, як було підкреслено вище, позбавлений можливості виправити наведену помилку, а тому приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позову з підстав, що від заявлений до неналежного відповідача.
При цьому, судова колегія вважає за необхідне наголосити на тому, що відмова у задоволенні адміністративного позову, заявленого до неналежного відповідача, враховуючи неможливість його заміни на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку, не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з тим самим позовом, проте, вже до належного відповідача.
Аналогічний за змістом правовий висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.09.2020 у справі № 813/791/17, від 19.04.2022 у справі № №400/3989/19.
Щодо аргументів апеляційної скарги про необґрунтованість висновків суду першої інстанції по суті позовних вимог колегія суддів зазначає, що за встановлених обставин розгляду цієї справи за неналежного суб'єктного складу надання оцінки наявності або відсутності права позивача на перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення у більшому розмірі є передчасним.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, зважаючи на встановлені вище обставини звернення ОСОБА_1 до суду із цими позовними вимогами до неналежного відповідача, що було залишено поза увагою Чернігівським окружним адміністративним судом та мало своїм наслідком розгляд справи по суті без урахування належного суб'єктного складу сторін, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми процесуального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити повністю, а рішення суду - скасувати.
Керуючись статтями 242, 308, 315, 311, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2025 року - скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: О.О. Беспалов
І.О. Грибан